6. Морально-етичні проблеми участі захисника у кримінальному провадженні.

див 8 питання

7. Етичні вимоги до взаємовідносин адвоката та обвинуваченого в кримінальному провадженні.

див 8

8. Морально-етичні зміст дій адвоката, як представника потерпілого в кримінальній справі.

Стаття 121 Конституції України окреслює завдання прокуратури як єдиної системи. На прокуратуру покладаються:

- підтримання державного обвинувачення в суді;

- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

- нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

- нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Організація і порядок діяльності органів прокуратури визначаються Законом України "Про прокуратуру".

Прокуратура, як це засвідчують її повноваження, є одним із найважливіших правоохоронних органів держави. Поступово змінюється і уявлення в масовій свідомості українців про прокуратуру та її соціальні функції. Вона перестає сприйматися як орган державного тиску на громадян мірою того, як починає виконувати своє соціальне призначення засобу захисту прав і свобод людини.

Як і судді, держава надає прокурору широкі владні повноваження. Зрозуміло, що до осіб, які обіймають посади прокурорів, ставляться високі моральні критерії.

Діяльність прокурорів в країнах Європейського Союзу ґрунтується на інструкціях з питань етики та поведінки прокурорів, що були прийняті Конференцією Генеральних прокурорів у травні 2005 р. у Будапешті (Угорщина). Згідно з цими інструкціями прокурор повинен:

o здійснювати свої обов'язки відповідно до національного і міжнародного законодавства;

o справедливо, неупереджено та оперативно виконувати свої функції;

o поважати, захищати та підтримувати людську гідність та людські права;

o брати до уваги те, що він діє від імені та в інтересах суспільства;

o намагатися знаходити справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та інтересами та правами індивідуума.

Як зазначає О. Толочко, директор Інституту підготовки кадрів Національної Академії прокуратури України, очевидним є те, "що турбота про престиж професії, в першу чергу, завдання самих прокурорів, покликаних здійснювати наглядову та іншу діяльність безсторонньо і в точній відповідності з законом, не допускаючи аморальних і протиправних проступків, які спотворюють уявлення про характер прокурорської діяльності"¹⁴ .

Як європейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів, так і підготовлений в Україні проект Кодексу професійної етики та поведінки прокурора спрямовані на запобігання неетичної поведінки та усунення сумнівів в належній прокурорській діяльності. В Україні Кодекс розглядається як засіб оздоровлення морального клімату в системі прокуратури взагалі та в окремих колективах прокуратур, зокрема. Автори Кодексу вважали, що його положення повинні бути обов'язковими для кожного прокурорсько-слідчого працівника та мають сприяти сумлінному, якісному й ефективному виконанню покладених на нього професійних обов'язків, зміцненню репутації, підвищенню авторитету, а також зростанню громадської довіри до органів прокуратури. У відповідності до цього завданнями Кодексу є:

здійснення прокурорами своїх професійних обов'язків на підставі законності, норм моралі та високої культури (курсив наш. - Авт.):

- запобігання корупції в органах прокуратури;

- створення умов для розвитку у працівників органів прокуратури загальнолюдських морально-етичних цінностей та формування почуття відданості справі утвердження законності (курсив наш. - Авт.).

Стаття третя Кодексу містить основні етичні принципи професійної діяльності прокурора. Зазначено, що професійна поведінка прокурора ґрунтується на загальновизнаних морально-етичних принципах:

o верховенства права;

o гуманізму;

o справедливості;

o рівності всіх громадян перед законом;

o демократизму;

o законності;

o незалежності;

o об'єктивності;

o неупередженості;

o чесності.

Безперечно, ця стаття потребує серйозного редагування експерта-ми-етиками, адже не все зазначене можна віднести до власне морально-етичних принципів і загальних принципів.

Зміст четвертої статті Кодексу окреслює моральні вимоги до прокурора, виконуючого свої професійні обов'язки. Він зобов'язаний:

- ставитись до людини як до вищої цінності;

- поважати і захищати права, свободи і гідність громадян відповідно до вітчизняних та міжнародних правових норм та загальнолюдських принципів моралі;

- глибоко розуміти соціальну значимість своєї ролі, міру відповідальності перед суспільством і державою за забезпечення правової захищеності громадян;

- розумно і гуманно використовувати надані права у відповідності з принципами справедливості;

- постійно вдосконалювати професійну майстерність, знання права, підвищувати загальну культуру, творчо опановувати необхідний на службі вітчизняний та зарубіжний досвід.

Зупинимось на тих частинах проекту Кодексу професійної етики та поведінки прокурора, де викладені основні вимоги до професійної поведінки прокурора, до поведінки прокурора в межах судочинства та до його позаслужбової поведінки.

до захисника

Професійна етика у діяльності адвоката: поняття та значення

Самим терміном "етика" визначають філософське вчення про моральність, а також сукупну систему моральних правил і норм поведінки, мораль будь-якої суспільної чи професійної групи, науку про відносини, що існують між людьми, та обов'язки, що випливають з цих підстав.

Етика — одна з найдавніших теоретичних дисциплін, яку прийнято вважати "практичною філософією" (Арістотель), оскільки основне її призначення — вирішення повсякденних моральних проблем, що виникали перед людиною: як треба чинити, що вважати добром, а що злом, що є справедливим, а що ні тощо. Етику можна визначити як філософську науку, яка відповідає на запитання "Як слід правильно жити?" (чи, за формулюванням І. Канта, — "Що треба робити?"). Етика як наука про відносини між людьми та про обов'язки, що випливають із цих відносин, формулює цілі практичної діяльності у формі категорій, моральних принципів і норм поведінки, моральних оцінок та ідеалів, у вченнях про призначення людини, сенсі її життя, щастя тощо.

Моральність — найважливіший компонент особистості. Міра суб'єктивної свободи особистості визначається її моральним імперативом і є показником ступеня її розвиненості. Будь-які засоби і методи мають бути насамперед моральними, особливо в адвокатській діяльності, стосовно якої можна стверджувати, що вона — пронизана мораллю. У ній поєднуються правові та моральні засади, оскільки мораль і право нерозривно пов'язані. Право завжди має моральну засаду. При здійсненні професійної діяльності адвокат повинен передусім керуватись моральними принципами, бути морально стійким, що має допомогти зробити правильний вибір у складній ситуації. Людина, яка не має високих моральних якостей, завжди знаходить виправдання своїм вчинкам, відмежовуючи сумління від докорів.

Саме моральна культура особистості є тим стрижнем, що об'єднує та цементує складові культури особистості в одну систему. Втрата цим стрижнем рівноваги або його відсутність негативно відбиваються на всіх інших складових культури особистості. При цьому, чим більш нерозвиненою є моральна культура, тим негативніші наслідки і для всієї особистості в цілому. Така ситуація призводить до аморального ставлення до оточення, цинічного ставлення до професійної діяльності, посилюються прояви аморальних якостей людини. І, навпаки, чим міцнішими є моральні засади особистості, тим сильніші прояви моральних аспектів життєдіяльності, її свідомості, мотивів, відносин, тим більш успішною є її професійна та соціально-побутова діяльність.

Основою моральної культури юриста є моральні норми, які, наприклад, С. С. Сливка поділяє на абсолютні (вищі, ідеальні) й відносні (елементарні, практично-дійові). Під абсолютними моральними нормами (абсолютною мораллю) розуміються правила, які склалися у процесі розвитку цивілізації і є надбанням усього людства. Суть відносних (елементарних, практично-дійових) моральних норм автор вбачає у тому, що вони створюються на основі розуміння кожною конкретною людиною таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість, честь, гідність тощо.

Характеристикою високої моральної культури юриста є єдність слова і діла, що передбачає єдність мислення і вчинку, знання і почуття, особисту чесність і високу принциповість^[1]. Аналізуючи висловлені в літературі погляди щодо ознак тих професій, у яких професійна мораль дістає вияв найбільш рельєфно, Д. П. Котов виокремлює п'ять ознак, які називає професійно-моральними:

1) необхідність для представників професії "проникати" у внутрішній світ людини, безпосередньо впливати на неї як на особистість і часто брати безпосередню участь у зміні її долі в широкому розумінні слова. Цією ознакою якраз і зумовлена необхідність існування у професіях, яким вона притаманна, таких норм професійної моралі, які, з одного боку, сприяють успішному виконанню професійних функцій, а з іншого — забезпечують охорону інтересів особистості чи групи людей як об'єкта діяльності професіоналів;

2) підвищена, порівняно з іншими професіями, частка творчості у трудовій діяльності;

3) висунення суспільством підвищених специфічних моральних (а часто і правових) вимог до їх представників, високий соціальний та моральний престиж професії;

4) особливо важлива, а іноді й вирішальна, роль морального фактора, моральних якостей особистості представника професії для виконання завдань трудової діяльності;

5) наявність у професії специфічної екстремальності (незвичайності), зумовленої емоційними, а не фізичними факторами — роботою з людьми, творчим характером праці, підвищеною відповідальністю. У деяких випадках це може призводити до виникнення стресових станів у професіоналів, а іноді й до професійної деформації особистості.

Зіставляючи різні погляди на етичні засади діяльності адвоката, А. Ф. Коні виокремлював два сучасних йому, однак актуальних і сьогодні, підходи до правозахисної діяльності: з одного боку, як до суспільного служіння, а з іншого — як до виду праці, "...що становить певну цінність, яка оплачується еквівалентом залежно від важкості роботи і здібностей працівника". На наш погляд, ці підходи фіксують різну спрямованість моральної відповідальності адвоката: перед суспільством і перед клієнтом, що передбачає звернення до відповідних груп цінностей та утворює основу етичних дилем адвокатської практики. У контексті таких поглядів і різних векторів відповідальності діяльність адвоката нерівнозначна за етичним і психологічним змістом.

З позиції першого підходу, "кримінальний захисник" повинен бути озброєний знанням, бути чесним, помірним у засобах, безкорисливим у матеріальному плані, незалежним у переконаннях, стійким у солідарності з товаришами. "Він не слуга свого клієнта і не пособник йому, щоб піти від заслуженої кари правосуддя. Він друг, він радник людини... слуга держави і може бути призначений на захист такого обвинуваченого, на допомогу якому за власним бажанням він би не прийшов"^[2]. Другий підхід акцентує увагу на змістовій складовій діяльності адвоката із захисту інтересів клієнта. У рамках цього підходу захисник є виробником: "Як для лікаря в його практичній діяльності, — пише А. Ф. Коні, — не може бути поганих і хороших людей, заслужених і незаслужених хвороб, а є хворі, страждання, які слід полегшити, так і для захисника немає чистих і брудних, справедливих і несправедливих справ, а є лише привід протиставити доводам прокурора всю силу й витонченість своєї діалектики, слугуючи близьким інтересам клієнта і не задивляючись на далекий горизонт суспільного блага".

М. С. Строгович зазначив з цього приводу: "Кожна професійна етика вивчає застосування загальних норм моралі у специфічних умовах цієї професійної діяльності, але вона не створює особливої моралі для цієї професії. Саме тому можна вести мову про "професійну етику", але навіть умовно не можна говорити про "професійну мораль"^[3].

Моральні засади професійної групи мають ґрунтуватися на загальнолюдських моральних цінностях, системі моральних норм та оцінок, що склалися як результат історичного розвитку суспільства. Водночас, особливими завданнями професійної етики є обґрунтування морального значення тієї чи іншої професії для суспільства та людини, професійного морального ідеалу, моральне регулювання професійних відносин.

Ф. Енгельс писав: "Кожна професія має свою власну мораль", тим самим стверджуючи, що предметом професійної етики є норми моралі, притаманні лише вузькій сфері професійної діяльності.

Моральна значущість різних професій не може бути однаковою. Суспільна оцінка тієї чи іншої професії зумовлюється її значенням для належного функціонування суспільства, тим, наскільки вона задовольняє його життєві інтереси, особистісні потреби людини, яка виконує професійні функції.

Таким чином, професійну етику можна визначити як учення про моральні засади професійної діяльності, про моральні якості представників професії та про моральні відносини, що складаються у процесі здійснення професійної діяльності. Юридична етика — це вчення про моральні засади юридичної діяльності, про моральні відносини, що складаються у процесі її здійснення, а також про моральні якості представників юридичної професії.

Критерієм моральної оцінки професійної діяльності юриста є абсолютна мораль, абсолютні природні норми. Зрозуміло, що між абсолютною й фактичною моральністю юриста постійно відбувається "діалог", до якого залучені свідомість, почуття, інтелект. Ступінь моральності у кожної людини різний і залежить не стільки від інтелекту, скільки від таких якостей, як воля, глибина переконання, розуміння сенсу життя, характер бажань тощо. Моральна культура юриста включає моральну свідомість та етику. Моральна свідомість ґрунтується на законах добра і справедливості, за якими має жити суспільство. Етика юриста, його поведінка повинні відповідати моральній свідомості.

Протягом багатьох століть існування адвокатури, починаючи зі Стародавнього Риму й Афін, тривають пошуки моральних критеріїв оцінки її діяльності. Чому моральна оцінка для адвокатури є настільки важливою? Відповідь на це питання пов'язана зі специфікою правового і соціального статусу адвокатури.

Уся історія адвокатури — це історія її самоствердження, боротьби за визнання державою і суспільством. Якщо авторитет державних органів спирається на владні повноваження і підтримку всього державного апарату, то авторитет адвокатури має одну опору — суспільну довіру. Довіру, як відомо, досить важко набути і легко втратити, особливо у такій конфліктній сфері, як робота адвоката. Участь у вирішенні правових конфліктів потребує від адвоката дотримання певних морально-етичних вимог.

Виокремлюють такі вимоги до роботи адвокатів: стиль спілкування з клієнтами; дотримання правил поведінки у суді та інших державних органах; використання суто процесуальних засобів для захисту інтересів клієнта; стиль спілкування з процесуальними опонентами, тобто характер відносин між адвокатами, які, представляючи у кримінальному чи цивільному судочинстві інтереси сторін, що сперечаються, і захищаючи різні, а нерідко і взаємовиключні, позиції своїх клієнтів, завжди залишаються товаришами по професії, а часто і членами однієї колегії адвокатів; стиль спілкування з іншими учасниками процесу (свідками, експертами та ін.); культура усної та письмової мови. Усі вказані вимоги об'єднуються єдиним поняттям "адвокатська етика".

Питання адвокатської етики постійно перебувають у полі зору як учених, так і практикуючих юристів, попри те, що залишаються недостатньо вивченими. В Основних положеннях про роль юристів так зазначаються функції та обов'язки адвокатів: "Захищаючи права своїх клієнтів і відстоюючи інтереси правосуддя, юристи повинні сприяти захисту прав людини і основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, і в усіх випадках діяти незалежно і сумлінно відповідно до закону та визнаних норм і фахової етики юриста. Юристи завжди суворо дотримуються інтересів своїх клієнтів". При цьому "юристи за всіх обставин зберігають честь і гідність, притаманні їх професії, як відповідальні співробітники у сфері здійснення правосуддя".

Моральні настанови завжди були необхідні не лише народам, а й "професійним цехам", у тому числі — адвокатурі. Кожен представник адвокатського цеху бажає зробити кар'єру. Шлях до цього один: завоювання доброго імені, репутації. Цього не досягти без системи моральних принципів, яких повинен додержуватись адвокат протягом усього професійного життя. До цієї системи належать такі принципи: порядність, етичність, сумлінність, прагнення до вершин професіоналізму, скромність і самокритичність, принциповість і наполегливість, конфіденційність, почуття відповідальності, помірність і педантичність.

Моральні установки і в цілому психологія адвоката формуються за впливу певних чинників. До таких чинників Д. П. Фіолевський відносить: відсутність владних повноважень; фінансова незалежність від держави; розрахунок лише на власні сили; однобічність позиції адвоката.

Етика адвоката — проблема вічна. Саме тому основні засади професійної адвокатської моралі — ті самі чесність, компетентність, добросовісність — були не тільки проголошені, а й детально розроблені достатньо давно. У Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства зазначається: "Правила професійної етики передбачають добровільне виконання їх тими, на кого поширюється їх дія, з метою забезпечення виконання адвокатом своїх обов'язків так, як це прийнятно у будь-якому цивілізованому суспільстві".

Однак на сучасному етапі проблема етики в адвокатській діяльності постала ще гостріше. Процеси, що відбуваються у країні, торкнулись усіх сфер життя. Перехід до ринкової економіки був пов'язаний з трансформацією суспільства в якісно новий стан, пов'язаний з переорієнтацією політичних, економічних, соціальних і морально-культурних поглядів та цінностей.

Для окремих адвокатів отримання прибутку стало основною мотивацією діяльності, що штовхає на досягнення цілей всіма засобами. Можливо, у зв'язку з цим погляд на адвокатуру в суспільстві набув нових відтінків. На думку М. Ю. Барщевського, якщо раніше домінувало ставлення до адвокатів як до людей, які захищають злочинців, то сьогодні на зміну такому "розумінню" адвокатури приходить не менш небезпечне: "адвокати — ділки, які за шалені гонорари спритно влаштовують справи заможних людей, обслуговують лише великий бізнес і кримінальні структури".

Не можна не помітити наростання небезпечних, нездорових тенденцій в адвокатському співтоваристві. Зниження вимог до особистих і професійних якостей претендентів на статус адвоката, катастрофічне падіння ділових та етичних стандартів в адвокатській діяльності — ось лише деякі "симптоми хвороби", притаманні сучасній адвокатурі.

Некоректна поведінка, безграмотність, корумповані зв'язки з представниками органів правосуддя — це лише деякі з типових порушень в адвокатському середовищі, які з тривогою відзначають самі представники професійного співтовариства. Водночас, наприклад, у Стандартах коректності у професійній поведінці Асоціації адвокатів округу Колумбія зазначається, що адвокати повинні стежити за тим, щоб не припускати ані вчинків, ані висловлювань, які б підривали судову систему та довіру до неї з боку населення.

У цілому вирізняють такі види неправомірної діяльності адвокатів: 1) діяльність адвоката спрямована проти інтересів свого клієнта (змова зі слідчими та правоохоронними органами, виконання посередницьких функцій, спрямованих на допомогу слідству та засудження підзахисного, бездіяльність адвоката, який не виконує основного обов'язку щодо надання правової допомоги клієнту, невжиття заходів з використання всіх засобів, спрямованих на захист клієнта); 2) діяльність адвоката спрямована на "користь" своєму клієнтові з використанням незаконних методів і способів й усупереч інтересам правосуддя і держави (фальсифікація доказів, створення пасток для слідчого і спрямування його проти третіх осіб, наврочення, вплив на свідків, організація фіктивного алібі, схиляння клієнта до давання хабара). Усе це свідчить про гостру проблему професійної деформації у адвокатів.

Загалом виокремлюють три групи факторів, що призводять до виникнення професійної деформації у адвокатів: фактори, зумовлені специфікою діяльності; фактори особистісного характеру; фактори соціально-психологічного характеру.

До факторів, зумовлених специфікою адвокатської діяльності, слід віднести: роль адвоката у справі та його основні функції (захист і представництво за будь-яких обставин, незалежно від моральних якостей клієнта, винуватості чи невинуватості підзахисного); велика частка комунікативної діяльності з різними категоріями громадян, систематичне заглиблення у проблеми клієнтів; нерідко конфліктний характер діяльності щодо слідчих органів; характер оплати праці адвоката, оскільки її розмір залежить від специфіки конкретної справи, що призводить від наявності обов'язку надати безоплатну допомогу особам, які її потребують, до ухилення від її надання.

До факторів, що відображають особливості особистісних якостей та характеристик адвоката, належать: неадекватний можливостям рівень домагань і завищені особистісні очікування; недостатня професійна підготовка; специфічний зв'язок між деякими професійно важливими якостями адвоката; професійний досвід; професійні установки; зміна мотивації діяльності.

До факторів соціально-психологічного характеру належать: несприятливий вплив близького соціального оточення; негативна суспільна оцінка діяльності та особистості адвоката, що має характер стереотипу.

Іноді професійні деформації є наслідком звернення адвоката до неадекватних захисних механізмів у діяльності. Тож професійна деформація розвивається під впливом факторів, що належать до зовнішнього середовища діяльності, а також факторів внутрішньосистемної взаємодії.

Однією з форм професійної деформації вважають "синдром професійного згасання або вигорання"^[4]. Під "психічним або професійним вигоранням" розуміється стан фізичного, емоційного виснаження, що виявляється у професіях соціальної сфери. Цей синдром включає три основні складові: емоційну виснаженість, деперсоналізацію (цинізм) і редукцію професійних досягнень. Під емоційним виснаженням розуміється почуття емоційного спустошення та втомленості, спричинене власною роботою. Деперсоналізація передбачає цинічне ставлення до праці та об'єкта своєї роботи. Редукція професійних досягнень — у виникненні у працівника почуття некомпетентності у своїй професійній сфері^[5].

Як заходи боротьби із "синдромом професійного вигорання" можна розглядати такі: 1) пристосування себе до роботи (розвиток у працівника емпатії. Співчуття, розуміння іншої людини відсторонено від особистої інформації); 2) пристосування роботи до себе (пристосування організаційних, зовнішніх умов роботи до організму працівника); 3) економне витрачання "емоційного палива" (зменшення емоційних витрат); 4) відновлення (заходи, спрямовані на поповнення витрачених особистісних ресурсів).

Додержання етичних норм адвокатом є необхідною умовою належного виконання професійних функцій. Такою, що применшує професійну гідність, вважається поведінка адвоката, яка підриває довіру суспільства до адвокатури або ганьбить звання адвоката. Саме тому додержання адвокатами етичних норм становитиме повноцінну гарантію адвокатської діяльності.

тема 8