5. Морально- етичний зміст не втручання в особисте життя та таємниці спілкування.

Таємниця спілкування

1. Таємниця спілкування - це правове положення, згідно з яким всім громадянам гарантується таємниця і недоторканність їхньої кореспонденції, телефонних розмов та інших форм спілкування.

2. Стаття 31 Конституції"1; ст. 14 КПК; ст. 306 ЦК; ст. 6 Закону від 4 жовтня 2001 р. "Про поштовий зв'язок"; ст. 9 Закону від 18 листопада 2003 р. "Про телекомунікації".

Таємниця спілкування забезпечується і міжнародними правовими документами (ст. 12 Загальної декларації прав людини; ст. 17 МПГПП; ст. 8 ЄКПЛ).

3. У кримінальному провадженні ця засада реалізується через такі положення:

o кожному громадянинові (а не тільки учасникові кримінального провадження) гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

o втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених КПК, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети;

o інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження;

o ніхто, у тому числі посадові особи органів досудового розслідування, прокуратури і суду, не мають права розголошувати інформацію, що стала відомою їм з кореспонденції;

o порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тягне кримінальну відповідальність за ст. 365 "Перевищення влади або службових повноважень" КК.

4. Винятки із засади:

o дозволяється втручання у приватне спілкування (поняття приватного спілкування визначене у ст. 258 КПК) лише за ухвалою слідчого судді за таких умов:

1) з метою запобігти злочинові;

2) з метою з'ясувати істину під час досудового розслідування, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо;

3) за наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист (за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб);

4) за наявності рішення слідчого судді.

Невтручання у приватне життя

1. Невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя - це правове положення, згідно з яким посадові особи державних органів, які здійснюють кримінальне провадження, зобов'язані не втручатися у приватне життя його учасників.

Визначення понять особисте і сімейне життя у законодавчих актах України немає.

КС у своєму Рішенні від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції (п. 3.1) надав такі визначення даних понять.

Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім'ї, яке здійснюється на засадах, визначених у СК: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (ч. 4 ст. 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією (ч. 5 ст. 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (ч. 4 ст. 7) та інше.

Неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо (п. 3.1 Рішення КС від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції).

2. Стаття 32 Конституції; ст. 12 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року; ст. 17 МПГПП; ст. 8 ЄКПЛ; ст.ст. 270, 271. 301 ЦК; ст. 15 КПК.

3. У кримінальному провадженні ця засада дістає вияв через такі положення:

o під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя;

o ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди;

o інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому КПК, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження;

o кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя, зобов'язаний запобігати розголошенню такої інформації. Посадовим особам органів досудового розслідування, прокуратури, суду слід утримуватися від фіксування у матеріалах кримінального провадження даних про приватне і сімейне життя особи, якщо ці дані не є належними до обставин, що є елементами предмету доказування (ст. 91 КПК), а також під час спілкування у побуті, з колегами по роботі від розголошення таких даних;

o у разі необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя особи слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини (ч. 2 ст. 27 КПК);

o дані про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження особи належать до конфіденційної інформації (ч. 2 ст. 11 Закону від 2 жовтня 1992 року "Про інформацію"). КС відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім зазначеної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані (абз. 1 п. 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону "Про інформацію" та статті 12 Закону "Про прокуратуру" (справа К.Г. Устименка)). Отже, КС вважає, що перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним. Учасник кримінального провадження у разі відмови повідомити про себе чи своїх близьких родичів або членів сім'ї інформацію, яка є конфіденційною, не може нести за це юридичної відповідальності;

o особистою справою особи є вирішення питання про те, чи заявляти про кримінальне правопорушення, провадження за яким здійснюється у формі приватного обвинувачення (гл. 36 КПК). Запровадження у кримінальний процесуальний закон такого права у багатьох випадках сприяє нерозголошенню відомостей приватного характеру (наприклад, про зґвалтування без обтяжуючих обставин, примушування до вступу в статевий зв'язок);

o люди повідомляють інформацію про своє приватне життя священнослужителям, нотаріусам, адвокатам тощо. КПК встановлює заборону на допит цих осіб як свідків (ч. 2 ст. 65 КПК);

o на забезпечення таємниці приватного життя спрямовані правила, сформульовані у ст. 222 КПК, що забороняють розголошувати дані досудового розслідування - за невиконання цієї заборони встановлена кримінальна відповідальність (ст. 387 КК); дозволяють відкривати матеріали досудового розслідування обмеженому колу осіб - представникам сторін, потерпілому (ст. 290 КПК);

o учасники кримінального провадження не можуть розраховувати на захист у порядку цивільного чи господарського судочинства шляхом подання позовів про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового розслідування, висновках судових експертиз (п. 17 ППВС від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

4. Винятки із засади:

o збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди можна, але лише у випадках, передбачених КПК;

o обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду (ч. 4 ст. 301 ЦК). Стосовно гарантування права особи на приватне життя у кримінальному провадженні це означає, що обставини приватного життя його учасників можуть бути розголошені лише у тому разі, коли вони містять ознаки кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку) і встановлені вироком суду, що набрав чинності;

o дозволяється збирати, зберігати і поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини і лише у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 32 Конституції). Згідно зі ст. 7 Закону від 19 червня 2003 року "Про основи національної безпеки України" злочинна діяльність є однією із загроз національній безпеці. Оскільки кримінальний процесуальний закон регламентує суспільні відносини у сфері протидії злочинності, він передбачає виняткові випадки, коли дозволяється втручатися у приватне життя людей;

o обмеження засади невтручання у приватне життя встановлені положеннями КПК, які дозволяють збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди шляхом втручання у приватне спілкування під час негласних слідчих (розшукових) дій (гл. 21), які можуть бути проведені лише за ухвалою слідчого судді;

o знімання фізичної особи на фото -, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом (ч. 3 ст. 307 ЦК). У кримінальному провадженні таке знімання може мати місце у випадках, передбачених КПК (ст. 260 "Аудіо -, відеоконтроль особи" і ст. 270 "Аудіо -, відеоконтроль місця").