3. Моральні норми та принципи.

Теоретичний розгляд моральної свідомості передбачає її роз­криття як сукупність певних норм, заборон та вимог, що регулюють людську діяльність і поведінку. Моральна свідомість має певну структуру (стійкий, усталений зв'язок елементів, що забезпечує цілісність і якісну визначеність):

- норми;

- принципи;

- моральні мотиви;

- цінності (ціннісні орієнтації);

- ідеали.

Норма − (лат. керівне начало, правило, взірець) − є елементарною формою моральної вимоги, певним взірцем поведінки, що відбиває усталені потреби людського співжиття і відносин та має обов'язковий характер. Це еталони, взірці загальноприйнятих дій і співвідношень. Норми моральної свідомості стосуються конкретних виявів чи сторін людської поведінки і тому:

- можуть виступати як позитивні вимоги, що зобов'язують до певних якостей ("поважай батьків", "будь чесним", "будь милосердним");

- певні заборони, що накладаються на людину ("не вбивай", "не нкради", "не кажи неправду").

Перші найфундаментальніші норми моралі досить часто входять у людську свідомість у вигляді релігійних заповідей. (Заповідь − це така норма моральної свідомості, відносно якої існує переконання, що вона походить від певного авторитету — потойбічного (божественного).

Сутнісними рисами норм є:

1) імперативність (лат. владний) — тобто обов'язковість. І ця обов'язковість має не умовний характер, а категоричний. Людина повинна їх виконувати незалежно від будь-яких сторонніх міркувань. Обов'язковість закладено в моральній нормі.

2) здатність до універсалізації.

В різних регіонах світу, в різних народів чи в різних культурах існують найрізноманітніші моральні імперативи. І якби ми хотіли вилучити стовідсотково універсальні, наші здобутки були б дуже малі. Але кожна норма здатна до універсалізації − неначе містить у собі відповідно універсалізуючий потенціал, тобто за певних об­тавин може набути універсального значення.

Мораль передусім формує абсолютні заборони, яких повинні дотримуватись люди, якщо хочуть бути моральними, і робить їх нормою поведінки. Поняття універсалізація ввів англійський етик Р. Гейєр, застосовуючи його до моральних норм. Кожна з моральних норм, якщо вона дійсно моральна, може бути узагальненою, універсалізованою таким чином, що стає правомірно для дії, хто б не був її суб'єктом. Тобто, якщо перед індивідом у конкретній ситуації ставиться певна вимога, то ця вимога є моральною, якщо вона може бути зверненою й до будь-якої іншої людини, що потрапила в аналогічну ситуацію. Чим більше та чи інша моральна культура здатна сприйняти загальнолюдське начало моральності і органічно втілити його в своїх неповторних формах, тим вищим є її моральний рівень.

Моральні принципи — це такі форми моральної свідомості, в яких моральні вимоги виражаються найбільш узагальнено. На відміну від норм, принципам моралі не властива категорична обов'язковість і прищеплювати їх іншим можна лише силою власного прикладу, а не шляхом примусу. Принцип демонструє свідоме відношення індивіда до тієї чи іншої вимоги. Прикладом моральних принципів можуть бути: справедливість, працелюбність, патріотизм, гуманізм, чесність.

Моральні мотиви − це необхідні для реалізації вимог моралі рушійні сили, внутрішні, суб'єктивно значущі спонуки до дій (мотив, з лат. зрушую, штовхаю, привожу в дію). Мотив виражає зацікавленість суб'єкта в певній дії і відповіддю на питання, чо­му ній власне так вчинив. Іноді зовні доброчесні вчинки спираються на суб'єктивні мотиви, які з мораллю нічого спільного не мають — жадоба слави, влади, користолюбство.

Якщо дії або поведінка людини лише зовні відповідають вимогам моралі, а по суті ґрунтуються на поза моральній або аморальній системі мотивів такий тип поведінки називається легалізмом.

Мотив необхідно відрізняти від мотивування − ретроспективного пояснення вчинку, яке дається виходячи з факту його здійснення і тому може розходитись із системою мотивів.

Цінності — це суб'єктивна значущість певних явищ реальності, їхня значущість з точки зору людини, суспільства, їх потреб. Але прагнення сучасного життя підказує, що існують вищі духовні цін­ності, цінності високого мистецтва, культури. Саме ці цінності ви­значають сенс існування людини. Не просто задовольняють про­блеми, а духовно творять людину, внутрішньо збагачують, насичу­ють існування смислом.

Існує два типи цінностей:

а) цінності, сенс яких визначається наявними потребами та інте­ресами людини;

б) цінності, які надають смислу існуванню самої людини, тво­рять і відроджують людину в певній принципово новій якості

Вища з-поміж цих цінностей − ідея Добра.

Ідеал − образ бажаного, що переживається як належне.

Вищі цінності, звернені до індивіда своїм закликом, виступаючи як вищі цілі (вища мета) особистого розвитку, й набувають виразу морального ідеалу.

Самі по собі вищі цінності переживають як щось об'єктивне, що існує в світі культури повз нас. Ідеали ж стають наставничою зір­кою на власному життєвому шляху. ( Так, любов як вища цінність приводить до переживань, деяких підвищених почуттів, це особливий стан внутрішнього світу. Любов як ідеал — це любов як мета, моральна праця над собою).