4. Етичні аспекти взаємовідносин судді з учасниками кримінального провадження.

Судова влада повинна забезпечувати рівні права всіх осіб, чиї інтереси так чи інакше зачіпає судова діяльність. Ця моральна вимога є іншим виявом справедливості.

V з'їзд суддів України у жовтні 2002 р. затвердив Кодекс професійної етики суддів. Зазначені в цьому Кодексі норми спрямовані на вирішення етичних питань, пов'язаних зі статусом судді. Як вказано у преамбулі цього документа, судді попри те, що ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності і визначати ступінь їх провини, мають прагнути додержуватись їх у професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету у суспільстві.

Вже перша стаття Кодексу закликає суддю бути прикладом законослухняності, неухильно додержувати присяги й завжди поводитись так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Чисельні пам'ятки культури минулого показують, що потреба в справедливому, чесному суді була актуальною і в умовах життя перших цивілізацій, коли тільки з'явилися перші правові кодекси. Вимога рівності в суді законодавчо закріплена досить давно. Однак забезпечення реальної рівності в суді, рівних реальних можливостей обстоювати свої права в судах людей, що належать до різних в соціальному, службовому, майновому сенсі груп, залишається актуальною проблемою і в наш час.

Судова влада повинна бути об'єктивною і неупередженою. Судова істина не може бути встановленою судом необ'єктивним, тенденційним у оцінці аргументів однієї з сторін. Стаття сьома Кодексу професійної етики судді вказує на те, що суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Безсторонність судової влади, яка на практиці означає відсутність прихильності до однієї з сторін, що протистоять у судовому процесі, зважене ставлення до їх домагань, осіб, що їх представляють, і діяльність тільки в інтересах істини і утвердження справедливості, опираючись на закон і совість - безперечно, є вимогою і морального, і правового характеру. Судова влада, що не діє безсторонньо (які б не були тому причини), втрачає довіру суспільства, а суддя, що уособлює таку владу, втрачає авторитет і моральне право здійснювати судочинство.

Вимогою до судової влади є її безсумнівна компетентність. Стаття п'ята Кодексу професійної етики судді звертає увагу на те, що суддя повинен старанно і неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні. Компетентність в даному випадку звичайно означає і високий професіоналізм суддів, глибоке і всебічне знання ними законів, знання і дотримання ними вимог професійної етики, увагу, витримку, що стають в нагоді при розгляді складних і заплутаних справ. Для належного виконання своїх професійних обов'язків суддя повинен мати вищу юридичну освіту. До цього слід додати і наявність значного життєвого досвіду, і тривалу практику юридичної діяльності, навички застосування законів. Однак і здобуті знання, і накопичений досвід можуть стати гальмом, мертвим вантажем, якщо постійно їх не вдосконалювати, не збагачувати загальну і професійну культуру, не приводити їх у відповідність до вимог життя.

Наприклад, стаття друга вказує на те, що суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб. Стаття сьома підкреслює те, що суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо.

У цьому Кодекс спирається на зміст ст. 21 і ст. 24 Конституції України. Перша, як відомо, проголошує те, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. А друга - те, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Ця стаття також містить положення про те, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суддя повинен бути об'єктивним і неупередженим при виконанні своїх професійних обов'язків. Упередженість судді щодо підсудного чи потерпілого, інших учасників судової справи обов'язково приведе до судової помилки. Сама по собі ця якість є незаконною і аморальною, оскільки суддя при цьому не виконує вимоги безсторонності як умови утвердження справедливості. Внаслідок упередженості суддя зосереджує увагу лише на тих фактах (доказах), що відповідають раніше сформованим уявленням про суть судової справи. Ігноруються факти (докази), які виявляє розгляд судової справи. Застерігаючи від упередженого ставлення до підсудного, Ю.М. Грошевой писав: "Упередженість має наслідком судові помилки не тільки в дослідженні фактичних обставин справи, але й у правовій кваліфікації скоєного, у виборі міри покарання"

Суддя об'єктивний і неупереджений створює атмосферу процесуальної рівності сторін, очевидну не тільки для присутніх в судовій залі, але й для безпосередніх учасників розгляду судової справи. Недоречним є вияв симпатії чи антипатії до будь-кого з учасників судового процесу, наприклад, підкреслено уважне ставлення до потерпілого, чи репліки, що переривають виступ адвоката, ігнорування звернень чи заяв підсудного.

У жодному разі суддя не повинен наполягати на отриманні від підсудного свідчень, що підтверджують версію сторони обвинувачення, викладену у відповідних висновках. Якщо, тим більше, підсудний заявляє про відмову від своїх свідчень під час попереднього слідства, не визнає своєї провини, обов'язком судді в цьому випадку є пошук причин цього і детальна перевірка, порівняльний аналіз попередніх свідчень і свідчень, даних під час судового розгляду справи, на предмет їх відповідності дійсності. Якщо свідчення підсудного, дані під час попереднього розслідування справи, не відповідають дійсності, є результатом або помилки, або недобросовісно проведеного слідства, необхідно його свідчення, отримані в судовому процесі, використати з метою реабілітації підсудного. У будь-якому разі, коли підсудний змінює свою позицію щодо суті обвинувачення, суддя зобов'язаний уважно вислухати версію підсудного, визначити хибність чи істинність різних свідчень і окреслити чітко доказову базу для безпомилкового висновку. Оскільки подібне трапляється в судовій практиці досить часто, варто пам'ятати, що об'єктивність правосуддя залежить і від того, чи надається підсудному можливість пояснити причини відмови від попередніх свідчень і детально викласти свою оцінку висунутого обвинувачення, своє бачення відомих йому обставин справи так, як це бажає зробити сам підсудний.

Справедливий, принциповий суддя завжди на стороні дотримання моральних норм спілкування учасниками розгляду судової справи. Якої б гостроти не досягало судове змагання, він не допустить грубощів, нетактовності чи приниження у стосунках його учасників.