2.1 Діяльність політичних організацій на Західній Україні.

Якщо розглядати українські землі під владою 3-х вище згаданих держав, то найменш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій були у Румунії. У 1927 р. було утворено – Українську національну партію(УНП) під керівництвом В.Золозецького. Яка в 1930-х рр.. співпрацювала з націонал-цараністською партією внаслідок чого навіть кілька українців потрапило до парламенту Румунії. З встановленням диктатури у Румунії ця партія була розпущена [4].

Також на теренах Буковини діяла партія «Визволення» яка підтримувала комуністичні погляди та й вона була поглинута Румунською комуністичною партією.

Навпаки у Чехословаччині діяльність українських політичних партій була дозволена.

Закарпатті можна було виділити 3-течії: комуністична – популярністю у народі не користувалася. Русини – очолювалися Анатолієм Бродієм, відстоювали автономію краю. Рух не оправдав сподівання електорату. Народовство- відстоювали послідовно українську автономію краю, очолював Августин Волошин. У певний момент на передодні розвалу Чехословаччини, Закарпаття у жовтні 1938 р. отримало автономію, а дещо пізніше замахнулося на незалежність, про це пізніше [5].

Враховуючі польські імперські амбіції на підконтрольній їй українській території у 1925 р. діяло 12 українських політичних партій. Найбільшою серед українських партій була УНДО (Українське народно-демократичне-об’єднання). Очільниками були Д. Левицький, С. Баран, В. Мудрий. Головним практичним завданням УНДО вважала захист економічних, політичних, національно-культурних прав українців. Виступали за незалежну Україну на конституційно-демократичних засадах. До більш менш впливових належали:

Українська соціал-радикальною партією (УСРП), утворилася у 1926 р. лідерами були Лев Бачинський та Іван Макух. Головна ідея: Україна повинна отримати незалежність шляхом збройної боротьби. Планували побудувати державу на принципах демократичного-соціалізму.

Українська соціал-демократична партія (УСДП). У своїй діяльності вона спиралася на нечисленне українське робітництво. Лідером партії був Микола Ганкевич. Виступали за об’єднання українських земель в єдину державу.

КПЗУ, утворилася у 1923р. стояла на принципах приєднання Галичини до УРСР,очолював Й.Клірик пізніше приєдналася до Польської комуністичної партії в 1938 р. розпущена. Менш численними партіями які мали малий вплив на суспільство були: Українська католицька партія, Волинське українське об’єднання. Поряд з легальними політичними силами, підпільно діяла УВО(Українська військова організація) створена у 1920р. якою керував Євген Коновалець. Головна мета діяльності організації – це самостійна Україна, а методом досягнення цього був терор. Ідеологом організації був Дмитро Донцов пізніше організація у 1929р. змінить назву на ОУН [3. ст. 303].

Таким чином, з усіх 3 держав у Румунії українському політичному руху було найскладніше він там був фактично забороненим. Чехословаччина навпаки надала найбільше політичних прав Закарпаттю, яке врешті отримало автономію, але в складних умовах не змогло її вберегти. Досить складною ситуація була у Польщі, політичні сили діяли там у різних формах і різними методами. Але незаперечним є той факт, що саме національно-визвольна боротьба набирала оберти саме на теренах Галичини та Волині через діяльність УВО пізніше переформатовану в ОУН.