Значення Давньоруської держави в історії українського народу, її місце в європейському політичному і культурному житті.

Головне значення Давньоруської держави полягає в тому, що вона протягом п'яти століть історичного розвитку українського народу охороняла його від знищення і забезпечила розвиток державності, господарства, культури. Утримання держави було великим успіхом і результатом плідних державотворчих зусиль багатьох поколінь. Давньоруська держава створила підвалини для формування трьох східнослов'янських народностей, забезпечила їх розвиток та налагодження соціально-економічних, політичних і культурних взаємовідносин між ними.

Київська держава була найбільшою державою в Європі. Зав дяки розташуванню на перехресті шляхів між Чорним та Балтійським морями — та між Азією та Європою — Давньоруська держава була одним із важливих чинників міжнародної торгівлі. Вона відігравала вагому роль і в міжнародній політиці. Руські князі укладали мирні союзні угоди з Візантією, Германською імперією, Польщею, Угорщиною, іншими європейськими країна ми, скріплюючи їх династичними шлюбами.

Київська Русь впродовж багатьох років була «непереможним щитом» Європи, стримуючи нескінченні орди кочових племен.

Вона давала відсіч численним загарбникам (хозарам, половцям, печенігам, арміям Угорщини та Польщі).

Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам'яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.

Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам'ятки. Головними писемними джерелами є літописи: "Повість временних літ", Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам'ятки – кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.

Галицько-Волинська держава та її значення.

Га́лицько-Воли́нське князі́вство або Королі́вство Ру́сі (1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене внаслідок об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.

Історичне значення Галицько-Волинського князівства полягає в тому, що воно на ціле століття продовжило існування державної організації і стало головним політичним центром для всієї України. Галицько-Волинська держава змогла подолати період поділів і зберегти тереторіальну єдність. Вона використала західні зразки в організаціїї держави, війська. Її культура розвивалась на основі синтезу давньоруських традицій та впливу західної культури. Галицько-Волинську державу слід розглядати як спадкоємця Київської Русі протягом майже півтораста наступних років. Це була перша держава, яка існувала лише на етнічних українських землях.