Богдан Хмельницький та його роль в українську державотворенні.

Богда́н Хмельни́цький (27 грудня 1595 (6 січня 1596) — 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1648 — 1657). Шляхтич, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького . Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

Б. Хмельницький, по-перше, чітко вказував на право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання, по-друге, виступив за утворення такої держави; по-третє, гетьман сформував положення про соборність Української держави; по-четверте, Б. Хмельницький розглядав утворену Українську державу як спадкоємницю Київської Русі. Тобто він був творцем Української національної держави.

Визвольна боротьба українського народу в 1648-1657рр., її результати та значення.

Росія зобов’язувалась обороняти Україну від Польщі, але обмежила право гетьмана на зносини з іноземними державами, зокрема, з Кримом і Туреччиною.

За цим договором Україна ввійшла під протекторат Росії на широких правах автономії.

Оцінка російсько-українського союзу в працях істориків залишається неоднозначною.

У складі монархічної Росії Українська держава з її республікансько-демократичною формою правління була позбавлена можливостей дальшого розвитку. В наступні після 1654 р. десятиріччя йшов поступовий, але невблаганний процес втрати Українською державою своїх етнічних рис, ліквідації демократично-республіканських органів влади.

Після укладення союзу між Україною та Росією відбулось перегрупування основних учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. У березні 1654 р. Польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Основна маса російських військ і загони козаків під командуванням Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. польсько-татарське та україно-російське війська зійшлись під Охматовим. Польсько-татарське військо зазнало поразки.

У липні 1655 р. україно-російське військо рушило на Галичину. 19 вересня 1655 р. під м. Городок (біля Львова) польські війська були розбиті. Польща була вже неспроможна вести бойові дії. Скориставшись цим війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її території. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України уклала з нею Віденське перемир’я (24 жовтня 1656 p.). Б. Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Він укладає союз із Швецією та Трансільванією. Але напередодні великого повороту в долі України Б. Хмельницький помирає (27 липня 1657 p.).

Отже, національно-визвольні змагання мали певні наслідки. По-перше, події козацько-селянської війни переконливо продемонстрували, що тільки створення незалежної соборної держави формує необхідні політичні умови для повноцінного розвитку нації, реалізації її потенційних можливостей. Без цього в жорстоких реаліях міжнародних стосунків їй, за образним висловлюванням Івана Франка, "записано в сусідів бути гноєм, тяглом у поїздах їх бистроїзних".

По-друге, розбудова держави вимагає не лише граничного напруження зусиль всієї нації й цілеспрямованої політики її еліти, а й щоденної чорнової роботи над формуванням різних інституцій та ефективного апарату управління, рішучої боротьби з сепаратизмом, отаманством, анархією й охлократією. Саме такий курс Б. Хмельницького забезпечив витворення держави, а відхід від нього став однією з головних причин її руйнування.

По-третє, при творенні держави еліта неодмінно мусить враховувати прагматизм українців і в жодному випадку не ігнорувати розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем суспільства, спрямованих на задоволення інтересів переважної більшості соціальних груп, прошарків і станів. Інакше державний корабель не провести через небезпечні "рифи" соціальних потрясінь. Саме гнучкість соціально-економічноі політики Богдана Хмельницького дозволила заручитися масовою підтримкою селян, козаків і міщан й уникнути спалаху громадянської війни. Невипадково в свідомості наступних поколінь українців він виступав визволителем не лише від "ляцької неволі", а й від феодального гноблення. За визнанням анонімного автора трактату.