ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Тема: «Морфологічна будова слова. Основні орфограми в коренях, префіксах та

суфіксах. Стилістичні особливості значущих частин слова. Творення слів.

Стилістичні засоби словотвору».

План

1. Морфеми і словотвірна структура слова. Стилістичні засоби словотвору.

• Поняття про морфему. Типи морфем.

• Функції морфем.

• Префікс.

• Суфікс.

• Основні поняття словотвору. Способи словотворення.

2. Основні орфограми в коренях, префіксах та суфіксах.

МОРФЕМИ І СЛОВОТВІРНА СТРУКТУРА СЛОВА.

СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ СЛОВОТВОРУ

Потреба у творенні нових слів постійно виникає у процесі розвитку суспіль-ства, удосконалення виробництва, виникнення нових абстрактних понять. У такому випадку для утворення нових слів використовуються вже існуючі в мові слова.

У мовознавстві існує окремий розділ, що займається вивченням будови слів і

дослідженням їх творення. Це будова слова і словотвір.

Слова мови поділяються на морфеми.

Морфема – це найменша значуща частина слова, яку можна виділити в

структурі слова шляхом зіставлення його з іншими словами.

Наприклад:

ліс – лісок – лісник – перелісок – виділяється морфема ліс-;

прихід – прилітати – приробити – приписати - виділяється морфема при-;

коник – слоник – шарик - виділяється морфема -ик-;

слово – дерево – марево – паливо - виділяється морфема -о.

За роллю у слові виділяють морфеми кореневі та а ф і к ­с а л ь н і. Коре-нева морфема, корінь слова, містить загальне лексичне значення споріднених слів; афіксальні морфеми (лат. affixus — прикріплений) — лексичне чи граматич-не значення. До афіксів належать префікси, суфікси, закінчення. Афікси вико-нують словотворчу і формотворчу функції.

Розрізняють морфеми позитивні й нульові (або не­гативні) залежно від того, чи мають вони звукове вираженая (книга, книг); п р о д у к т и в н і й н е - п р о д у к т и в н і за­лежно від того, як часто вони використовуються для творен-ні нових слів чи їх форм: продуктивні морфеми широковживані (підписати, вод-ний), непродуктивні — рідковживані або взагалі не є вживаними (пастух, попадя). Значення морфем може бути вільним і зв’язаним. Вільне значення мають морфе-ми, які виявля­ють себе при словозміні чи словотворенні і звуковий (фонемний) склад яких збігається з основою принаймні одного повнознач­ного слова чи його форми (ціна, цінний, ціновий, цінувати, приці­нитися, цінитель, цінність, цін, оцінити — -цін-; ходити, підхід, ходок, хід, ходовий, ходу, ходжу — хід); з в‘я з - н е значення мають морфеми, що завжди вживаються у словах із похідними осно-вами, як окремі слова чи їх форма ніколи самостійно не вжи­ваються: підняти; вулик, від’ємний, вести. Вільними є лише ко­реневі морфеми.

Подібно до слів морфеми можуть змінювати свій фонемний склад, внас-лідок чого виникають варіанти м о р ф е м: про­рвати — прірва, дорога — дорожний, на дорозі, доріг; палець — пальця. Фонемний склад морфем може збігатися, бути однако­вим, але значення морфеми мають різне: висока гора, несподі­ване горе, горить яскраво. Такі морфеми називаються омоні­мічними. Одне й те саме значення виражається морфемами, що мають різний фонемний склад: не бачила брат\а\, сестр\и\, сніг\у\, вишн\і\ — значення родового відмінка однини іменників виражене різними закінченнями; братик, батечко, мату-сенька, матуся, батенько, дівчинка — пестливі значення виражені різни­ми за фонемним складом суфіксами. Такі морфеми, які мають різний фонемний склад і виражають те саме значення, назива­ються синонімічними.

Морфеми – найменші значущі частини слова

корінь афікси

префікс суфікс закінчення постфікс інтерфікс

(флексія)

Розрізняють кореневі морфеми та афіксальні.

Кореневі морфеми виражають основне лексичне значення слова, афіксальні –

додають відтінки.

Функції морфем

Морфема, її роль у побудові слова	Приклади
Корінь – це коренева неподільна морфе- ма, яка є спільною для всіх спільно коре- невих слів і містить основне лексичне значення слова.	книга – книгарня – книголюб – книжко- вий (корінь книг – книж) стіл – стільниця – столяр – столяр- ство – настільний (корінь стіл – стол)
Афіксальні морфеми	Приклади
Суфікс – це морфема, що стоїть після кореня і утворює нові слова або нові форми того самого слова.	ліс – лісник – суфікс утворює нове слово. зелений – зеленіший – суфікс утворює форму того самого слова.
Префікс – це морфема, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів або форм того самого слова.	хотіти – розхотіти – префікс утворює нове слово. читати – прочитати – префікс утворює форму того самого слова.
Інтерфікс – це сполучний елемент, що використовується при творенні нових слів.	пароплав, атомохід, лісостеп, зореліт, держикамінь.
Флексія, або закінчення – це морфема, що стоїть після кореня або суфікса та виражає зв’язки між словами.	веселий, веселого, веселому, веселим, вікна, дверей.
Постфікс – це частки -ся, -небудь, -но, -будь, -де, що стоять у кінці слова і можуть утворювати нові слова чи форми того самого слова.	вчити – вчитись, який – який-небудь (нові слова); витирати – витиратися, спино (форми того самого слова)
Афіксоїди – це морфеми, що зустріча- ються тільки в деяких словах, у тому випадку, коли корені виступають у ро- лі афіксів.	зореносний, полевод, півмісяць, обер- лейтенант.

Префікс (від лат. praefixus — прикріплений спереду) — частина слова (основи), що стоїть перед коренем і надає слову нового лексичного чи граматич-ного значення. Наприклад: за­дрімати, поверхня, Надворі, безкрайній, навскіс, звідусюди. У сло­ві може бути один або кілька префіксів.

За роллю в слові розрізняють префікси словотворчі й формо­творчі. Сло-вотворчі префікси надають слову нового лек­сичного значення (прадід, неве-ликий) або відтінку нового лек­сичного значення (підбігти, перебігти, вибігти, забігти). Ф о р ­мотворчі префікси виражають нове граматичне значення слова (робити —зробити, кликати — покликати — в обох сло­вах префікси виражають значення доконаного виду).

Більш поширеними є префікси словотворчі. Вони можуть приєднуватись до слова самостійно (прабатьківщина, превисокий, недруг, продумати, назавжди), разом із суфіксом (подушка, одвірок, нагірний). Префікс може бути частиною слова, корінь якого є зв’язаною морфемою (зімкнути, розімкну, зняти, підняти, провулок).

Приєднання префікса до слова не змінює належності слова до частини мови: дід — прадід, внук — правнук, правда — неправда (іменники); білий — пребілий, високий — невисокий, звуковий — ультразвуковий (прикметники); що — ніщо, де-що, абищо — будь-що (займенники); думати — передумати, видумати, задумати (дієслова); коли — відколи, сюди — всюди — повсюди (прислівники). Тому є під-стави говорити про словотворчі пре­фікси, властиві певній частині мови, хоча той самий префікс може вживатись у словах різних частин мови — вони утворені від префіксованого слова: прабатько (іменник) — прабать­ківський (прикметник), підписати (дієслово) — підписний (при­кметник), підпис (іменник). Окремі пре-фікси є словотворчими для кількох частин мови. Такими, наприклад, є префікси за-, при-, над-, по-, що творять іменники та дієслова: Задніпров’я, Придністров’я, надхмар’я, поверх, записати, припустити, надрізати, почитати.

Деякі словотворчі префікси вживаються в кількох варіантах, які виникають внаслідок різних фонетичних процесів і забез­печують милозвучність мовлення. Так, префікс з- вживається у варіантах: з- (зробити, змалку), с- (схилитись, сти-ха), зі- (зібга­ти), із- (ізвечора).

Формотворча функція префіксів обмежена: за допомогою їх творяться форми найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників (найдосвід-ченіший вихователь, найшвидше про­читав) та форми доконаного виду дієслів (писати — написати, чути — почути).

Вживаються в українській літературній мові префікси іншо­мовного похо-дження: а-, ан- (обидва означають заперечення: асиметричний, анемія); анти- (означає протилежність, проти­дію, подібність: антибактеріальний, антивіта-міни); архі- (із значенням «головний», «старший»; найвищий вияв чогось: архі-важливий, архізастарілий); де- (означає віддалення, скасуван­ня; рух донизу, зниження: декваліфікація, декласований); дез- (із значенням «зниження», «вида-лення»; відсутність чи спотворення чогось: дезінформація, дезорганізаторський). За походженням префікси а-, ан-, анти- є грецькими, де-, ко-, ком-, кон-, контр-,

екс-латинськими, дез-французьким.

Префікси не є обов’язковою частиною слова. В українській мові їх ужива-ється набагато менше, ніж коренів і суфіксів. Значна частина префіксів співзвучна з прийменниками (в, на, під, з, над, між, до, при, по), деякі співзвучні з частками (не, ні).

Суфікс (від лат. suffixus — прикріплений) — частина сло­ва (основи), що стоїть після кореня і служить для утворення нових слів чи їх форм.

Здебільшого суфікс займає позицію у слові (основі) безпосе­редньо після кореня: в одних словах — в абсолютному кінці слова (школяр, коржик, сестрин), в інших — перед закінченням (вразливий, холодний). Тільки суфікс -ся, вживаний у дієслівних формах, займає місце як після суфікса (хвилюватися), так і після закінчення (умиваюся, причісуєшся), зрідка — після кореня (присунься).

У слові може бути один або кілька суфіксів, які розміщують­ся послідовно один за одним (хлопчик, учительський).

На відміну від префікса, суфікс рідше приєднується до само­стійно вжива-ного слова.

У мові суфікси виконують словотворчу й формотворчу функ­ції. За допо-могою суфіксів утворюються слова з новим значен­ням: від учити (назви дії) — учитель (назва особи) — учитель­ський (назва ознаки предмета) — по-учи-тельськи (назва ознаки дії). Кожній частині мови властиві певні суфікси. На-приклад, від дієслів за допомогою суфіксів -ач, -ень, -тель, -ій творяться іменники зі значенням особи-діяча (читати — читач, учити — учень, учитель; водити — водій); за допомогою суфіксів -нн-, -ени-, -інн-, -тт-, -ин-, -б- від дієслів творяться іменники, що означа­ють абстрактні поняття (читати — читання, ділити — ді-лення, ходити — ходіння, жити — життя, бігати — біганина, молоти­ти — молотьба); від прикметників за допомогою суфіксів -от-, -ість, -ощ-, -інь, -ин-,

-изн- творяться іменники на позначення ознаки, якості (добрий — доброта, лю-дяний —людяність, хит­рий — хитрощі, високий — височінь, глибокий — гли-бина, жов­тий — жовтизна), причому від одного прикметника за допомо­гою різних суфіксів можна творити кілька іменників, що вира­жають ознаку, напри-клад: гордий — гординя, гордість, гордощі. Суфікси надають слову нарізно-манітніших додаткових відтінків стосовно головного лексичного значення слова, най­поширенішими з яких є пестливості (братик, сестричка, мату­ся, мату-сенька, батечко, синок, дідусь, відерце, котеня, голу­бочка, рідненький, рідне-сенький), зневажливості, згрубілості (хлопчисько, ручище, носюра, дідуган, ко-зарлюга), одноразової, раптової дії (стукнути, кольнути), повторюваної, багато-разо­вої дії (почитувати, постукувати, гуркотіти), згрубілості дії (гребонути). Слова з новими відтінками значення, що виража­ються суфіксами, належать до тієї самої частини мови, що й слова, від яких вони утворені.

У процес, словозміни суфікс може змінювати звуковий склад, через що ви-никають варіанти суфіксів, наприклад свіжість — свіжості (-ост- є варіантом суфікса -ість); жнець – женці (-ц- варіантом суфікса -ець); високий – височина

(-оч- є варіантом суфікса -ок-). Суфікс є зв’язаною морфемою.

Одним із основних термінів словотворення є термін «основа».

Основа слова – це частина слова без закінчення, яка містить у собі лексичне

значення даного слова.

Основа слова

непохідна похідна

не членується на морфеми членується на морфеми

і не мотивується іншою і мотивується іншою

основою основою

Наприклад: лісу – основа ліс непохідна;

лісний – основа лісн похідна (членується на морфеми ліс – н та

мотивується основою ліс).

Твірними в процесі словотворення можуть бути як непохідна, так і похідна

основи.

Твірною основою є та частина твірного слова, яка входить до складу нового

(похідного) слова (при цьому флексія до уваги не береться).

Наприклад: правдивість ← правдивий ← правда; ялинковий ← ялинка ← ялина;

преніжний ← ніжний.

Твірною основою може бути і ціле твірне слово, буває так, що новоутворене слово стає твірною основою для наступного нового слова.

Наприклад:

вечірній

ввечері

вечорниці

надвечір’я → надвечірній

→ підвечеряти → підвечіркувати

підвечерювати → підвечірок

вечір → вечеря → вечеронька

вечоріти

вечоровий

вечірка

вечорок

вечірник

Словотворче гніздо – сукупність спільнокореневих слів, розташованих у такій

послідовності, в якій вони утворювалися.

В українській мові розрізняють такі способи словотворення:

• морфологічний;

• морфолого-синтаксичний;

• лексико-синтаксичний;

• лексико-семантичний

СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ

Способи словотворення	Приклади
Морфологічний: суфіксальний (утворення нових слів за допомогою суфіксів)	степовий – степовик, ніжка – ніженька, зелений – зелено, Донецьк – донецький, учитель – учителювати
префіксальний (утворення нових слів за допомогою префіксів)	весело – невесело, писати – приписати, думати – задумати, тепер – відтепер
префіксально-суфіксальний (утворен- ня нових слів за допомогою суфікса й префікса водночас)	стіл – настільний, земля – приземлити, наш – по-нашому, дах – піддашник
постфіксальний	брати – братися, що – що-небудь, звати – зватися
безафіксний (словотвір за допомогою нульової морфеми)	зелений – зелень, написати – надпис, косити – покіс, захистити – захист
основоскладання (утворення нових слів поєднанням в одне кількох слів або основ)	самоволка, лісостеп, перекотиполе, гідроелектростанція
абревіація (слова, утворені зі скоро-чених елементів твірних слів)	НВК, ДонНУ, ДІСО, дитсад, медсестра, телемережа
Морфолого-синтаксичний (конвер- сія) – це творення похідних внаслідок переходу слів з однієї частини мови в іншу	Черговий попросив усіх вийти з ауди-торії (перехід прикметника в іменник). Це перший студент (перехід числівника в прикметник). Ми залишились одні (у значенні самі – перехід числівника в займенник). Роки спливали миттю (перехід імен- ника в прислівник). Нерідко дієприкметники втрачають свої дієслівні ознаки й переходять у прикметнки: виховона ( людина); озброєний (загін). Деякі прислівники перейшли до роз-ряду прийменників: близько(село); вздовж ( дороги). Перехід слова з однієї частини мови в іншу може бути повний і неповний. Наприклад, повністю перейшли в іменники прикметники, що означають прізвища людей, назви населених пунктів, топоніми: Котляревський, Харків, Полонне.
Лексико-синтаксичний (зрощення) – це творення нового слова внаслідок поступового злиття (зрощення) слово-сполучення в одне слово або суміщен- ня – творення складних слів механіч- ним поєднанням готових слів.	Двадцять – 20, п’ятдесят – 50, сьогодні – сього дня, спасибі – спаси Бог, вісімсот – 800, перекотиполе; плащ-палатка, вчитель-фізик, інженер-економіст, бібліотека-читальня.
Способи словотворення	Приклади
Лексико-семантичний (метафориза- ція) – це творення нового слова внас-лідок зміни значення, що призводить до омонімії.	Завод, титан, мир, світ; студентська група – булка «Студент- ська»; Дніпро (річка) – «Дніпро» (го-тель), Таврія (край, територія) – «Таврія» (автомобіль), супутник (людина) – супутник (літальний апарат); ключ (до дверей) і ключ (журавлиний); вушко (мале вухо) і вушко ( голки). Багато слів абстрактних понять ви-никло саме завдяки метафоризації: стид – споріднене із студений, мерзенний.

Розрізняй: розбір за будовою

(перевантажили, хмарочос);

словотвірний аналіз (перевантажили ← вантажити (префіксальний),

хмарочос ← хмари чесати (складання основ)).

ОСНОВНІ ОРФОГРАМИ В КОРЕНЯХ, ПРЕФІКСАХ ТА СУФІКСАХ