Ненаукові

Методи економічних досліджень

Наукові

Формально-логічні

Неформалізовані

Суміжні

Рисунок 3.1 – Методи економічних досліджень

Наукові методи пізнання явищ світової економіки поділяють на три основні групи: формально-логічні, неформалізовані та суміжні.

До формально-логічних методів належать методи, застосування яких засновано на формалізації та математизації, використанні логічної інтерпретації, аналогій, логічного обґрунтування й доказу. Нове економічне знання можна отримати шляхом застосування відповідних методів формалізованої обробки вихідної інформації. Виділяють кількісні (математичні та статистичні) та якісні методи (передбачають словесний опис, інтерпретацію, тлумачення, пояснення властивостей економічного об'єкта, котрий вивчається). Метою їх застосування є виявлення змісту й сутності економічних явищ.

До неформалізованих методів економічних досліджень належать методи спостереження, експерименту, застосування інтуїції як позалогічного способу пізнання, а також еволюційний та історичний методи дослідження світової економіки.

Еволюційний метод – метод досліджень, що передбачає:

1) розгляд логіки розвитку певного економічного явища, зумовленої об'єктивними обставинами, за виключенням дії суб'єктивних, випадкових чинників;

2) використання у якості основних способів пояснення напрямків соціально-економічної еволюції принципу боротьби за існування та принципу виживання найсильніших.

Історичний метод – метод економічних досліджень, що базується на вивченні економічних процесів у ході їх історичного розвитку, на основі аналізу конкретних економічних подій та фактів, зосередженні уваги на зумовленості економічних явищ специфікою попереднього розвитку.

Суміжні методи дослідження явищ світового економічного життя передбачають використання одночасно елементів як формалізованих, так неформалізованих методів аналізу. Їх можна поділити на методи, засновані на використанні економічної аналогії, системні, методи структурно-функціональні, інституціонального аналізу систем, соціально-економічного моделювання та компаративні.

Структура, динаміка розвитку й інші характеристики міжнародної економічної діяльності знаходять висвітлення в різних кількісних статистичних показниках.

Для визначення рівня економічного розвитку країни, що обумовлює її місце в системі світогосподарських зв'язків, використовується Система національних рахунків (СНР), як система взаємозалежних показників розвитку економіки на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції і визначення припускають, що описувана з її допомогою економіка функціонує на основі ринкових механізмів й інструментів. У сучасному світі СНР являє собою універсальну економіко-статистичну мову, на якій спілкуються між собою економісти всіх шкіл і напрямів, державні діячі і політики, статистики і соціологи, фінансисти і банкіри. Важливе місце СНР займає в діяльності міжнародних економічних організацій – ООН, МВФ, Світового банку й ін., які не тільки використовують дані СНР у своїх аналітичних звітах і прогнозах, але й поширюють порівняні в міжнародному плані дані про найважливіші показники світової економіки.

Серед показників СНР розрізняють:

1) первинні показники результатів економічної діяльності, розраховані на валовій основі: валовий випуск (ВВ), валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний доход (ВНД), наявний валовий національний доход (НВНД).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) використовується як показник для зіставлення рівнів економічного розвитку окремих країн за визначений період часу та представляє собою ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених резидентами даної країни за визначений період часу у цінах кінцевого покупця. ВВП підраховується за територіальним принципом, тобто враховує сукупність вартості продукції сфери матеріального виробництва і сфери послуг незалежно від національної належності підприємств, розташованих на території даної країни. Методи розрахунку ВВП:

1) метод обчислення ВВП за потоком витрат:

ВВП = C + G + I + NX, (3.1)

де С – споживчі витрати;

G – державні закупки;

І – валові приватні інвестиції;

NX – чистий експорт.

2) метод обчислення ВВП за потоком доходів:

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (Т_н – ТР_в), (3.2)

де ЗП – зарплата найманих працівників;

ВКП – валовий корпоративний прибуток;

ЗД – змішаний доход;

Т_н – податкові надходження від непрямих податків;

ТР_В – виробничі трансферти (субсидії).

3) метод обчислення ВВП за доданою вартістю:

ВВП = ДВ = (BB –ПС) +( Т_ПРОД – ТРв), (3.3)

де ДВ – сумарна додана вартість в економіці;

ВВ – валовий випуск;

ПС – проміжне споживання (матеріальні витрати);

Т_прод – податкові надходження від продуктових податків на бізнес та імпорт.

Методологія підрахунку ВВП говорить про те, що цей індикатор виражає загальну економічну активність у світі й окремих країнах. Зростання регіонального ВВП (у постійних цінах) розглядається як показник економічного розвитку.

Другий найважливіший макроекономічний показник – валовий національний доход (ВНД), – враховує вартість всього обсягу продукції й послуг у національній економіці, незалежно від місцезнаходження національних підприємств (у своїй країні або за кордоном) та розраховується за формулою:

ВНД = ВВП + (ЗПФД_о – ЗПФД_с), (3.4)

де ЗПФД_о,с – зовнішні первинні факторні доходи відповідно одержані та сплачені.

Наявний валовий національний доход розраховується за формулою:

НВНД = ВНД + (ЗТР_о × ЗТР_с), (3.5)

де ЗТР_о,с – зовнішні трансферти відповідно одержані та сплачені.

З метою визначення місця країни у світовій економіці порівнюють показники ВВП для різних країн, виражені в доларах США. Для того, щоб оцінити темпи економічного росту країни, тобто якість економічних процесів, що відбуваються в національній економіці, необхідно визначити зміну ВВП у поточному році порівняно з попереднім роком або за визначений період, тобто визначити збільшення або зниження показника (у %). Розвинуті країни традиційно мають щорічні темпи росту 2-3% у період економічного підйому (табл. 3.1), 1-1,5% – у період незначних економічних криз.

Таблиця 3.1 – Середні темпи росту ВВП п'ятірки ведучих промислово розвинутих держав (млрд. дол., %)

Країна	1990 р.	2000 р.	2010 р.	Середні темпи росту
США	6045,8	7616,4	8607,0	2,60
Великобританія	986,4	1254,7	1618,5	2,60
Японія	2952,3	5109,7	6644,5	2,50
Німеччина	1575,2	1936,8	2382,3	2,10
Франція	881,7	1475,4	1814,7	2,10

Країни, що розвиваються, мають більш високі показники економічного росту за рахунок низького вихідного рівня економічного розвитку – близько 6% на рік. Нові індустріальні країни мають ще більш високі темпи економічного росту – 9-12% у рік за рахунок погожденої економічної політики й економічної кон'юнктури. Найвищий показник економічного росту зафіксований у 1996 р. у Китаї – 20%, найглибше економічне падіння було зафіксовано в постсоціалістичних країнах у 1991 р., зокрема в Росії – 10-15% на рік.

Оскільки на практиці категорії «продукт» і «дохід» часто вживаються як еквіваленти, зручним для міжкраїнових зіставлень є показник ВВП на душу населення, який називається також «доходом на душу населення» або «душовим доходом». ВВП на душу населення – це співвідношення ВВП до чисельності населення країни у відсотках. Він дає представлення про кількість вироблених товарів і послуг, що припадають в середньому на одного жителя країни (обчислювальних у доларах США). На сьогоднішній день він особливо контрастний між багатими і бідними країнами.