1. Критериями эффективности функционирования системы физического воспитания могут служить фак- торы повышения уровня здоровья, физической под- готовленности, двигательной активности студентов, мотивации к систематическим занятиям физической культурой и спортом [9]. Общепринятая система дви- гательных тестов [14], способствуя определению уров- ня физической подготовленности студентов, является стимулом для дальнейшего формирования физиче- ской культуры. С помощью количественных характе- ристик уровня физической подготовленности можно индивидуализировать и определить степень влияния физического воспитания на здоровье учащихся

2. На заняттях зі спеціальними медичними групами застосовуються на‑ ступні методи фізичного виховання. Метод суворо регламентованої вправи застосовується на усіх етапах фізичного виховання студентів спе‑ ціальної медичної групи. Він потребує точного дозування навантаження і суворо встановленого чергування його з відпочинком, чіткого порядку повторення вправ, їх зв’язку між собою. Ігровий і змагальний методи в ро‑ боті зі спеціальною медичною групою слід використовувати з великим об‑ меженням, оскільки фактор суперництва у процесі змагання викликає особливий емоцій фон і може призвести до небажаних функціональних проявів серцево‑судинної та інших систем.

3. Осіб, стан здоров’я яких не дозволяє справитися з навантаженнями спеціальної медичної групи, спрямовують у поліклініку або лікарсько- фізкультурний диспансер для занять з ЛФК. Таким чином усі студенти з відхиленнями у стані здоров’я займаються фізичними вправами. Група ЛФК створюється у тих навчальних закладах, де є фахівці з лікувальної фізкультури і лікар. Ця група комплектується з студентів, що мають значні відхилення в стані здоров'я і тих, що перенесли важкі захворювання. Студенти, що займаються в ній вивчають весь теоретичний розділ навчальної програми, проводять практичні заняття з суддівства та організації змагань. У результаті спостерігається поліпшення стану здоров'я, підвищення загальної працездатності організму, студенти не відчувають себе відірваними від колективу. Ряд авторів рекомендують в спеціальній медичній групі об'єднувати учнів в підгрупи за характером захворювань.

4. Методика її проведення залежить від характеру захворювань (діагнозу) та фізичного розвитку дітей. В основній частині уроку учні виконують індивідуальні завдання, які складаються зі спеціальних вправ, також використовуються вправи на розслаблення, вивчається техніка рухових дій передбачених програмою з фізичного виховання для спеціальних медичних груп.

5. Реабілітація (походить від лат. rehabilitatio) — а) поновлення втраченого доброго імені, відновлення репутації. Поновлення прав, відміна необґрунтованого звинувачення невинної особи або групи осіб з-за «відсутності складу злочину». Реабілітація відрізняється від амністії, помилування повним відновленням прав та репутації з огляду невірного звинувачення^[1].

б) комплекс медичних, педагогічних, професійних і юридичних заходів, спрямованих на відновлення здоров'я та працездатності осіб з обмеженими фізичними й психічними можливостями внаслідок перенесених травм та захворювань.

Медична реабилиатция, Соціальна або побутова реабілітація, Професійна (виробнича) реабілітація I етап реабілітації — лікарняний, ІІ етап реабілітації — поліклінічний, ІІІ етап реабілітації — диспансерний

6. Руховий режим розширюється порівняно з попереднім у стаціонарі та у поліклініці за рахунок більш тривалого перебування хворого на свіжому повітрі, відвідування їдальні тощо.

7. Фізи́чна культу́ра, фізкультура — складова частина культури, пов'язана з системою фізичного виховання, організації спорту, спеціальних наукових дослідів, технічних засобів, потрібних для фізичного виховання і спорту, суспільної та особистої гігієни, раціональної організації активного відпочинку тощо. Фізи́чне вихова́ння, фізвихова́ння, фізви́х — педагогічний процес спрямований на фізичний розвиток, функціональне удосконалення організму, навчання основним життєво важливим руховим навичкам, вмінням і зв'язаних із ними знаннями для успішної наступної професійної діяльності. Фізи́чна підгото́вка — один з предметів бойової підготовки, важливою і невід’ємною частиною військового навчання і виховання особового складу Збройних сил країн. Фізична підготовленість - це показник розвитку основних ру-хових якостей та навичок, результат фізичної підготовки. Фізи́чний ро́звиток — це процес становлення і змін біологічних форм і функцій організму людини. 

Фізична освіта – процес формування у людини рухових умінь та навиків, а також передачі спеціальних знань в галузі фізичної культури.

Спорт – це частина фізичної культури, що об’єднує матеріальні і духовні цінності суспільства для виявлення та порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки. 8.

9.  Классификация физических упражнений по признаку истори­чески сложившихся систем физического воспитания. Исторически в обществе сложилось так, что все многообразие физических уп­ражнений постепенно аккумулировалось всего в четырех типич­ных группах: гимнастика, игры, спорт, туризм.

Каждая из этих групп физических упражнений имеет свои существенные признаки, но главным образом они различаются педагогическими возможностями, специфическим назначением в системе физического воспитания, а также свойственной им мето­дикой проведения занятий.

В нашей системе физического воспитания гимнастика, игра, спорт и туризм дают возможность:

• во-первых, обеспечить всестороннее физическое воспита­ние человека;

• во-вторых, удовлетворить индивидуальные запросы и инте­ресы многих людей в сфере физического воспитания;

• в-третьих, охватить физкультурными занятиями людей практически на протяжении всей жизни — от элементарных дет­ских подвижных игр до занятий упражнениями из арсенала лечеб­ной физической культуры в пожилом возрасте.

10. Практичні методи

Учень може оволодіти знаннями і довільними руховими діями, досягти вдосконалення функцій організму і рухових здібностей лише за умови повторення за певною системою предмету навчання та інших дій як засобів розвитку фізичних якостей і функцій організму.

Ця вимога реалізується шляхом відповідної організації вправляння. При цьому регулюють ступінь інтенсивності дії, що повторюється, обсяг роботи, тривалість і характер відпочинку між повтореннями, умови виконання вправи.

Визначаючи оптимальну інтенсивність виконання вправи (вправляння), спрямованої на оволодіння спортивною технікою або удосконалення фізичних якостей, необхідно керувались даними досліджень, проведеними фахівцями з різних видів спорту, які свідчать, що найкращих результатів у навчанні можна досягнути, якщо інтенсивність вправ змінюється. При цьому варіювати її слід протягом року, серії занять, тижня, одного заняття і навіть при виконанні одного рухового завдання.

Методи навчання рухових дій

В теорії і практиці фізичного виховання розрізняють два підходи до навчання вправ: загалом, або по частинах з наступним об'єднанням частин у цілісну рухову дію. Звідси походять два методи навчання: метод навчання вправ загалом і метод навчання вправ по частинах.

Метод навчання вправ загалом застосовується на всіх етапах і передбачає їх багаторазове повторення в тому вигляді, в якому вони є предметом (кінцевою метою) навчання. На початковому етапі навчання він може використовуватись, якщо учні мають високий рівень підготовленості, а вправа, яка вивчається, порівняно проста. На заключному етапі застосовується завжди.

Методи вдосконалення та закріплення рухових дій

До методів удосконалення і закріплення рухових дій та вдосконалення функціональних можливостей організму належать ігровий і змагальний методи вправляння.

"Виховати людину успішно можна тільки відповідними методами, що за привабливістю приховують саме виховання і навчання" (Ю.Старосольський). Одним з таких методів є ігровий. Ігри виступають як засіб фізичного виховання і як метод організації дитячого колективу. Через ігрову діяльність дитина входить у світ знань, на позитивному емоційному тлі починає вивчати азбуку науки, оволодіває духовними цінностями. У грі моделюється свого роду мікросуспільство, в рамках якого діти одержують початкову підготовку в галузі суспільної поведінки. Граючись, діти відчувають радість від реалізації своїх фізичних і розумових сил, що є невід'ємною умовою розвитку.

11. 1. Принцип сознательности и активности - его назначение состоит в том, чтобы сформировать у занимающихся глубоко осмысленное отношение, устойчивый интерес и потребности к физкультурно-спортивной деятельности.

Сознательность - это способность человека правильно разбираться в объективных закономерностях, понимать их и в соответствии с ними осуществлять свою деятельность. Основой сознательности является предвидение результатов своей деятельности и постановка реальных задач.

В процессе физического воспитания должно быть обеспечено сознательное отношение к занятиям физическими упражнениями. Тогда у занимающихся будут созданы достаточно сильные и устойчивые стимулы, побуждающие их годами уделять время для занятий физическими упражнениями и спорту.

Активность - это мера или величина проявляемой человеком деятельности, степень его включения в работу.

Активность человека является фактором, зависящим от сознания. При этом сознание направляет и регулирует деятельность посредством таких категорий как знание, мотивация потребности, интересы и цели.

Из данного принципа вытекают следующие требования:

• Постановка задач занятия и осознание их занимающимися.

• Сознательное изучение и освоение двигательных действий.

• Осознание способов и возможностей применения приобретённых знаний. умений и навыков в практике жизни.

• Воспитание инициативы, самостоятельности и творческого отношения к процессу физического совершенствования.