2. Категорії тексту

Категоріями тексту називають його обов’язкові характеристики, ознаки, що виокремлюють текст з низки інших мовних одиниць. 

Виявлення текстових категорій, засобів їх вираження відносять до останнього десятиліття ХХ ст. Найбільший внесок у розробку цієї проблеми зробили Х. Вейнрих, О. Воробйова, І. Гальперін, В. Дресслер, О. Селіванова, З. Тураєва, Р. Харвег.

Однак і дотепер учені не мають одностайної думки щодо кількості категорій і засобів їх вираження. Розмежовуючи текстові категорії, варто виходити з того, що текст є насамперед продуктом, породженим мовною особистістю й адресованим мовній особистості. До основних категорій тексту належать такі:

Категорія комунікативності визначає текст як складник типових моделей комунікації з обов’язковими компонентами (адресантом, адресатом, яких об’єднує повідомлення, презентоване текстом), логіку викладу матеріалу, його композиційну структуру, спрямованість усіх мовних засобів на реалізацію задуму та вплив на реципієнта.

Комунікативність як концептуальна характеристика тексту інтегрує всі інші категорії, адже бути засобом комунікації – основне призначення будь-якого тексту.

Комунікативність як окрема категорія неоднозначно трактується вченими. Здебільшого її розглядають як ознаку цілісності та єдності тексту – комунікативну єдність поряд з тематичною та структурною. Комунікативна єдність зумовлена комунікативною цілеспрямованістю тексту;

Категорія інформативності полягає в доборі й передачі певного обсягу інформації із підпорядкуванням меті повідомлення.

Ця категорія забезпечує вербалізовану організацію знань, їх осмислення, передавання та декодування читачем. За І. Гальперіним виділяють три різновиди інформації: 

змістово-фактуальну (містить події, факти, процеси, які відбуваються у реальному світі, експліцитні, виражені вербально у предметно-логічних значеннях, на основі досвіду), 

змістово-концептуальну (виражає індивідуальноавторське розуміння відношень між явищами, що описані засобами попереднього типу інформації, задум автора), 

змістово-підтекстову (імпліцитний зміст тексту, що ґрунтується на здатності одиниць мови породжувати асоціативні та конотативні значення). 

Інформативність тексту (від лат. information – повідомлення про стан справ, відомості про щось) у лінгвістиці визначають як предметно-смисловий зміст тексту – об’єкт сприйняття, зберігання й перероблення з тією чи іншою метою. Інформативність тексту представлена окремими його тематично-структурними компонентами – тобто частинами, що виконують певну функцію: описову, пояснювальну, розповідну, ілюстративну, мотивуючу тощо. Уперше запропонував розрізняти інформацію І. Гальперін. 

Змістово-фактуальна інформація – це експліцитне (зовні виражене) повідомлення про факти, події, процеси, що були, є й будуть відбуватися в дійсному або в уявному світі. Одиниці мови змістово-фактуальної інформації здебільшого використовують у прямих, предметно-логічних словникових значеннях, що закріплені за цими одиницями соціально зумовленим досвідом. 

Змістово-концептуальна інформація містить авторське, індивідуальне розуміння зв’язків між подіями, явищами, їх значення в житті народу. Таку інформацію можна вилучити з усього твору, вона є творчим переосмисленням названих фактів, подій, процесів, що відбуваються в суспільстві й представлені письменником у створеному ним уявному світі. 

Змістово-підтекстова інформація ґрунтується на властивості мовних одиниць породжувати асоціативні й конотативні значення, нарощувати смисл висловлювання. Підтекстову інформацію читач сприймає на основі розуміння, розшифрування незвичних комбінацій мовних одиниць, особливої структури твору, символіки мови. Тема тексту здебільшого пов’язана з інформацією змістово-фактуальною, а основна думка – із змістово-концептуальною. Ідейно-тематична єдність тексту створює його смислову цілісність.

Визначення цінності тієї чи іншої інформації зумовлене провідними чинниками певного дискурсу та відбитими в ньому способами уявлень про оточуючий світ, духовність людей, їх культурні надбання тощо. Інформативність по-різному виявляється в текстах різних стилів, жанрів, типів мовлення. Тексти наукового стилю завжди розраховані на певне коло читачів, які мають достатній рівень підготовки до сприйняття відповідного матеріалу.

Інформація про світ, відтворена в художньому мовленні, пов’язана з індивідуальним досвідом, психологічними особливостями учасників спілкування. У сучасній науці читання або слухання художнього тексту визначається як комунікативний акт між автором і читачем за допомогою тексту. Розглядаючи текст з таких позицій, сприймаємо автора (письменника) як суб’єкта, що говорить з читачем писаним словом. Сам письменник постає суб’єктом творчості, а комунікативні рівні тексту розглядають як засоби донесення авторського задуму до читачів.

Категорія зв’язності (когерентність – смислова зв’язність, когезія – структурна зв’язність) як основний текстостворювальний чинник формує семантику висловлювання (виділяють зв’язність радіального, лінійного (або послідовного, ланцюжкового) та паралельного типів).

Зв’язність тексту виявляється через зовнішні структурні показники, через формальну залежність компонентів тексту. Це основний текстотворчий чинник, що формує семантику висловлювання. Під зв’язністю розуміють узаємозалежність елементів тексту на різних мовних рівнях – лексичному, граматичному, стилістичному тощо. Текстова семантика – це семантика відношень. Когезія, за визначенням І. Гальперіна, становить внутрішньотекстові зв’язки, що реалізується за рахунок різноманітних мовних засобів (засобів зв’язку).

Когезія часто вибудовується на основі асоціативності (подібно до того…, він пригадав.., у нього виникла думка…тощо). Здебільшого в науковій літературі виділяють два основних типи зв’язності тексту:

1) зв’язність радіального типу (зв’язність за співвіднесеністю), коли окремі частини тексту зв’язані не безпосередньо одна з одною, а тільки «пучкоподібно» з темою всього тексту (словники, питальники тощо);

2) зв’язність лінійного типу, коли окремі частини тексту, наприклад, висловлювання, зв’язані безпосередньо одна з одною, залежать одна від одної (І. Ковалик).

Поряд з послідовним способом зв’язку виділяють ще й паралельний. Суть його в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня. Ця рівнозначність виявляється у структурній подібності певних елементів тексту. Паралельний спосіб поєднання речень властивий часто емоційно наснаженому тексту. У методичній практиці оперують поняттями послідовний (ланцюжковий) і паралельний способи зв’язку, контактний і дискантний види зв’язку, що виникають між реченнями та складними синтаксичними цілими. Послідовний зв’язок спостерігаємо тоді, коли певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом у наступному і вимагає подальшого розгортання думки. Паралельний зв’язок полягає в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня. Ця рівнозначність, як правило, знаходить формальний вияв у структурній подібності, передбачає повторювання сполучників, сполучних слів, прислівників, займенників тощо.

Речення здебільшого мають однакову будову (синтаксичний паралелізм). Особливої експресії досягає висловлювання, коли синтаксичний паралелізм поєднано з анафорою – лексичним повтором: Лінгвістичні засоби та механізми, що забезпечують зв’язність тексту, різноманітні: лексичні повтори, номінативні ланцюжки для називання того самого денотата, перифрази, синоніми, антоніми, пароніми, спільнокореневі слова, дейктичні засоби зв’язку, еліптичні конструкції тощо. Для позначення особливих засобів зв’язку, що забезпечують континуум (логічну послідовність), узаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій тощо, у науковій літературі вживають термін когезія.

Категорія цілісності дозволяє відчути текст у його ідіоматичності, відійти від уявлення про нього як про механічну суму компонентів (Л. Синельникова); зовнішніми ознаками цілісності тексту є обмеженість його початком і кінцівкою; поняття цілісності тексту приводить до його змістової й комунікативної організації (тоді як поняття зв’язності приводить до форми, структурної організації). Існує жартівлива характеристика цієї категорії, згідно з якою цілісним є висловлювання, «після якого ми можемо перервати свого співрозмовника і при цьому не здатися йому неввічливим».

Цілісність визначають як функціонально-комунікативну співвіднесеність тексту з одним об’єктом. Передати цілісність є головним завданням комунікації, всупереч наявним у тексті розчленованості й деталізації. Цілісність постає певним інваріантом змісту, виражається вона за допомогою мовного коду, позамовних засобів спілкування. Цілісність може бути реалізована в синонімічних один до одного текстах,  зокрема в первинному тексті – конспекті або рефераті первинного тексту – анотації.

Категорія членованості тексту виявляється в його здатності бути поділеним на певні смислові, структурні частини – складні синтаксичні цілі, розділи, підрозділи, у яких передаються вужчі, порівняно з цілим текстом, думки; Членованість виконує такі функції в тексті:

1) змістовна (поділ тексту на мікротеми, ССЦ); 2) декоративна; 3) акцентування; 4) розподіл матеріалу.

Способи членування тексту:

1) графічний (нумерація, дужки, абзацний відступ, лапки, велика літера, поділ тексту на слова, параграфи);

2) граматичний (відокремлення різних форм вставних конструкцій у простому реченні);

3) лексичний (повторення слів однокореневих у вузькому контексті);

4) композиційний (змістові блоки, періоди, блоки);

5) когнітивний (поділ тексту на мікро ідеї, моделі, ментальні праобрази).

Категорія завершеності – це функція задуму, що покладений в основу твору й розгортається в низці повідомлень, описів, роздумів, розповідей та інших форм комунікативного процесу. Категорія завершеності проводить межу розгортання тексту, можливість незакінченості твору відповідає авторському задуму і згідно з цим декодується читачем: у незакінченості часом криється глибинний смисл, навіть певний концепт твору; руйнування подальших намірів автора щодо закінчення твору світоглядно забезпечене.

Категорії тексту мають бути загальнотекстовими чи загальними та обов’язковими для всіх типів текстів і для кожного конкретного типу тексту зокрема. Текстові категорії накладаються одна на одну, що зумовлює виникнення певного єдиного утворення, яке якісно відрізняється від суми складників.

Референтність як категорія тексту.

Основні категорії тексту:

1) Емотивність – вираження душевного стану автора (що відображено?)

2) Модальність – категорія оцінного відношення автора, що говорить (оцінка)

3) Експресивність – як, якими мовними засобами відтворено

4) Референційність – відображає зв’язок текстової інформації з об’єктами дійсності. 

Типи референтності:

1) Реальна референтність – інформація максимально наближена до життя;

2) рефлексивна -  як бачить так і творить;

3) ірреальна: вигадана (описує життя з авторським домислом) і фантастична (зображення неіснуючого світу).

Інтертекстуальність як категорія тексту. Полягає у властивості тексту відтворювати чуже мовлення у вигляді цитувань, алюзій, ремінесенцій, переказів. Типи інтертекстуальності:

1) власне інтертекстуальні (наявність цитати,епіграфа, алюзій (натяк));

2) гіпертекстуальні (переказ або посилання на давній текст, або допис чужого тексту);

3) архітекстуальність (віддзеркалено тематичний, композиційний, стильовий зв’язок тексту).

Література:

1. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Гальперин. – М., 1981. – С. 25.

2. Кочан І.М. Лінгвістичний аналіз тексту : Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. / І.М. Кочан. – К. : Знання, 2008. – 423с.

3. Кочерган М. П. Слово і контекст / М. П. Кочерган. – Львів, 1980. – С. 23.

4. Різун В.В. Аспекти теорії тексту // Різун В.В., Мамалига А.І., Феллер М.Д. Нариси про текст. Теоретичні питання комунікацій і тексту. – К.: Редакційно-видавничий центр «Київський університет», 1998.

5. Селіванова О.О. Лінгвістична енциклопедія / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля, 2010. – 769с.

6. Серажим К.С. Текстознавство: підручник / К. С. Серажим. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2012. – 528 с.

7. Тимошик М.С. Видавнича справа та редагування: навчальний посібник / М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2004. – 224 с.

8. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 223с

Лекція 3.