Література:

1.Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Гальперин. – М., 1981.

2.Еко У. Роль читача. Дослідження з семіотики текстів / Умберто Еко; [пер. з англ. М. Гірняк]. — Львів: Літопис, 2004. — 384 с.

3.Кочерган М. П. Слово і контекст / М. П. Кочерган. – Львів, 1980.

4.Різун В.В. Аспекти теорії тексту // Різун В.В., Мамалига А.І., Феллер М.Д. Нариси про текст. Теоретичні питання комунікацій і тексту. – К.: Редакційно-видавничий центр «Київський університет», 1998.

5.Серажим К.С. Текстознавство: підручник / К. С. Серажим. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2012. – 528 с.

6.Тимошик М.С. Видавнича справа та редагування: навчальний посібник / М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2004. – 224 с.

Лекція 8.

Сприйняття тексту. Реципієнт у ролі співавтора.

Процес сприйняття та його структура

ПЛАН

1. Поняття авторської модальності.

2. Тріада: створювач мовлення - суб’єкт оповіді – образ автора.

3. Особливості сприйняття узагальненого образу автора.

4. Форми суб’єкта оповіді.

5. Двоспрямованість поняття «образ автора».

1.Поняття авторської модальності

Поняття «авторська модальність» є важливим при вивченні організації тексту, оскільки воно скріплює всі одиниці тексту в єдине смислове і структурне ціле.

Модальність розглядається на рівні речення-висловлювання і на рівні тексту і мовленнєвої ситуації.

Модальність на рівні речення-висловлювання визначається як категорія, яка виражає відношення мовця до змісту висловлювання (суб’єктивна модальність) і відношення змісту висловлювання до дійсності (об’єктивна модальність). Суб’єктивна модальність створюється специфічними модальними словами, частками, вигуками (на щастя, на жаль тощо). Об’єктивна модальність створюється насамперед формами способу дії дієслів (формами дійсного, спонукального, умовного способів) та словами зі значенням ствердження, можливості, неможливості, бажаності тощо (напевно, можливо, необхідно та інш.). Об’єктивна модальність відображає, як мовець кваліфікує дійсність: як реальну чи ірреальну, можливу чи неможливу, бажану тощо. Таким чином, модальність у реченні реалізується на рівні лексичному, граматичному та інтонаційному.

Категорія модальності може виноситись за межі речення-висловлювання, тобто в текст, в мовленнєву ситуацію. Текст – це єдність формальних і змістових елементів з урахуванням цільової установки, інтенції автора, умов узагальнення і особистісних орієнтацій автора: наукових, інтелектуальних, суспільних, моральних, естетичних тощо. С.Г. Ільєнко характеризує текстову модальність твору як авторську оцінку зображуваного. Будь-який твір – це «модель світу даного автора» і є континуумом (континуум – назва неперервних, суцільних утворень), в якому розміщуються персонажі і здійснюється дія (Лотман).

Першим модальність як категорію тексту відзначив І.Р.Гальперін. Він зазначав, що об’єктивна модальність існує тільки на рівні речення, оскільки суб’єктивна модальність властива як окремим одиницям тексту, так і цілому тексту, «…одна з найбільш істотних ознак модальності - це оцінка фактів, які описуються». Текстова суб’єктивно-оцінна модальність – категорія не граматична, а семантико-функціональна, яка через характеристику персонажів виражає сентенції автора, розподіляє відрізки тексту, актуалізацію окремих частин тексту тощо. На формування і характер модальності тексту істотно впливають такі екстралінгвістичні (позамовні) фактори, як сам об’єкт зображення, особистість автора, особливості його світогляду і т.д., які виражаються мовними засобами.

Авторська модальність характеризується як категорія, властива насамперед художньому тексту.

Л.Новіков визначає авторську модальність як «відображення певного світогляду і оцінку зображуваного» і пов’язує її з категоріями художнього часу і простору. С.Ільєнко розглядає авторську модальність як авторську оцінку зображуваного. Оцінне ставлення автора може проявлятися в суб’єктивно-модальному плані (реальність/гіпотетичність), в емоційно-смисловому (позитивна/негативна оцінка) і у функціонально-орієнтуючому (актуально-концептуально-змістова інформація). Л.Барлас визначає авторську модальність як семантичну категорію, яка сприяє організації цілісності твору і виявленню ідейної позиції письменника (автора), його ставлення до героїв; як різновид суб’єктивної модальності, двосторонню формально-змістову категорію.

Прагматика категорії модальності на рівні тексту значно розширюється, на передній план висувається сам акт комунікації, тобто взаємовідношення автора і читача. Сприймання особистості автора через форми її втілення в тексті – процес двоспрямований: він орієнтований на взаємовідношення автора і читача. Тому модальність тексту розглядається як вираження в тексті оцінного ставлення автора до повідомлюваного, його концепції, точки зору, позиції, його ціннісних орієнтацій, сформульованих заради повідомлення їх читачеві.

Авторська модальність зображуваного завжди пов’язана з пошуком адекватних способів вираження. Вони можуть бути різними для кожного автора і різновиду тексту, оскільки вони мотивовані и цілеспрямовані. Вибір цих способів диктується певним немовленнєвим завданням, реалізація якого і створює свою модальність тексту. Загальна модальність як вираження відношення автора до повідомлюваного змушує сприймати текст не як суму окремих одиниць, а як цілісний твір, тому особистісне відношення автора сприймається як «концентроване втілення суті твору, яке об’єднує всю систему мовленнєвих структур…».