4. Текст поетичний. Мовленнєва організація поетичного твору

Поетичний текст (або віршований) – це мовлення періодичне, ритмічно організоване. Членування в поетичному тексті якісно відрізняється від членування у прозовому тексті. Для віршованого тексту важливими є не синтаксичні одиниці, а одиниці ритмічно організовані; це замкнені компоненти, стягнуті римами. Одиницями членування цього тексту є рядок, строфа, чотиривірш або двовірш. Віршовані рядки не обов’язково співпадають із синтаксичними межами речення: вірш характеризується розміром (упорядкованим чергуванням у вірші сильних і слабких місць, які заповнюються по-різному). Наприклад:

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя, для біди (В.Симоненко).

Сильні і слабкі місця – це складові позиції у вірші, які чергуються і утворюють розмір у вигляді двох- або трьохскладовї стопи. Сильні місця розміру – це наголошені склади, слабкі – ненаголошені.

У поетичному мовленні широко використовуються анафори, епіфори, періоди, ретардації, віршовані переноси, паралелізми тощо.

Ритмізована мова в поезії за своєю природою національна, вона не перекладається на інші мови: можна перекласти зміст, смисл, але особливості віршотворення перекласти не можна.

Особливе значення у поетичному тексті має віршований синтаксис. Він значною мірою умовний, деформований, підпорядкований не структурі речення, а ритму. У синтаксисі насамперед реалізується інтонація. Віршована фраза – це явище ритміко-синтаксичне, від ритму залежить і порядок слів:

Небо скуйовджене і розколисане

Дрантя спустило на темні бори.

Сонного місяця сива лисина

Полум’ям сизим горить (В.Симоненко).

Мовленнєва інтонація у вірші часто втрачає своє смислове і логічне забарвлення; наголоси у словах можуть зміщуватися, підпорядковуючись ритміці. Для вірша важливо через форму передати емоційний стан. Ритмічна форма вірша – це закріплені у розмірі вірша емоційні інтонації. Сам розмір здатний передавати семантику віршованого рядка. Наприклад, двоскладова стопа (хорей зокрема) передає швидкий рух, а трьохскладова стопа (наприклад, амфібрахій) – повільний рух.

Віршований текст менш вільний, бо має низку обмежень: вимога дотримуватися певних ритмічних норм і норм розміру, організованість на фонологічному, рифовому і композиційному рівнях. Кожен мовленнєвий елемент має специфічне навантаження: вірш – це складно побудований смисл. Смислова складність полягає в тому, що за зовнішнім текстовим образом завжди прихований глибинний смисл; смислова двоплановість чи багатоплановість закономірна для поетичного тексту; нарощування смислів у поетичних текстах значно активніше, аніж у прозових.

Між прозою і віршами існують перехідні явища (вірші в прозі); проза може набувати поетичних рис, а поезія ‒ прозових. Прозаїзація поетичних і поетизація прозових текстів – явище, яке характеризується формальними показниками (наприклад, ритмізація прози) і внутрішнім смислом тексту, з особливою естетичною установкою автора, його емоціональною і світоглядною сутністю.

Поетичність – це особлива властивість твору, яка визначає його емоційно-моральні акценти (один каміння бачить під ногами, інший – зірку, що впала з небес). Поетичність у прозовому тексті створюється різними прийомами: образністю, яка є результатом зіткнення реального і ірреального; прийомом недомовленості; поєднанням прямого і переносного значень мовленнєвих одиниць; самим способом побудови тексту.

Прозаїзація вірша здійснюється за рахунок розмовних інтонацій,

діалогізації, включення в текст слів побутового характеру.

Крім прозаїзації віршів, можлива і прозаїзація прозового тексту. Мета прозаїзації художнього тексту, зокрема прозового, ‒ досягнути правдоподібності, наблизити до звичайного, земного, реального.

Прозаїзація художнього тексту, з одного боку, ‒ літературний прийом, який допомагає показати мовлення персонажу, з іншого – це мова самого автора, який вживається у середовище, в обстановку, в соціальну дійсність.