1. Поняття журналістського тексту.

2. Журналістський текст і його функції.

3. Параметри журналістського тексту.

1. Поняття журналістського тексту

Журналістський текст, що має специфічні якісні ознаки, є разом з тим текстом в універсальному, класичному значенні цього поняття. Більше того, саме цей вид тексту наділений широкими, і можна сказати, унікальними можливостями – він поданий винятково багатоаспектно, у різних варіантах, відтворюється з врахуванням осмисленої та логічно виправданої доцільності.

Перш ніж перейти до дослідження цього яскравого феномену, необхідно, однак, внести деякі термінологічні уточнення в розуміння тексту взагалі.

Інтерес до нього в XX ст. набув воістину вибухового характеру. Текст розглядається вже не лише як словесний твір або його фрагмент і навіть не тільки як послідовне розміщення знаків, що утворюють єдиний семантично завершений твір. Нині його розуміють і як явище космологічне, співвідносять, а часом і повністю ототожнюють з усім навколишнім світом: «світ є текст», і «ми живемо всередині грандіозного тексту». Він прочитується у буквальному значенні цього слова, оскільки, наприклад, сповнений глибокого змісту навіть «клинопис журавлиних зграй». І справді, те, що нас оточує, відкрите для пізнання, будь-яка деталь наділяється відповідним значенням і, поєднуючись із іншими деталями, утворює самобутнє «оповідання», якому властиві споконвічна премудрість, логічність і гармонія. Оскільки навколишній світ пізнається, «прочитується» то видається можливим вести мову про те, що «ввесь світ є знакова система — нескінченно глибокий за своїм змістом текст».

Одним із перших зумів осмислити й системно подати діалектично складну природу тексту російський філософ, культуролог і літературознавець М. М. Бахтін ( 1895–1975). Він аж ніяк не зводив предмет вивчення лише до суми знаків або до способу тлумачення матеріалу. Бахтіним текст визначається як плоть спілкування

Такий погляд у цілому відповідає концепції видатного літературознавця Ю. М. Лотмана ( 1922–1993), який говорить про типологію текстів і розглядає кожен певний об'єкт як текст, виділяючи, наприклад, іконічні тексти живопису й скульптури . Для нас особливо важливим є те, що серед зразків тексту, «відкритого для нарощування», тобто такого, що послідовно вбирає всі нові знакові комплекси, називається й газета — цей «газетний роман, сама газета як цілісний текст». Підкреслимо, що тут мова йде про єдиний текст друкованого видання, його загальний знаковий простір, у якому інтегровані письмові, іконічні та інші матеріали. Такий підхід є винятково перспективним, оскільки, з одного боку, розширює можливості діалектичного дослідження видання як розділеного на відносно самостійні текстові системи, а з іншого боку, дозволяє виявити закономірності їх об'єднання в загальний твір, встановити якісний рівень їх сумісності.

Таким чином, як бачимо, текст – це і фізичний, цілком конкретний світ (від місцевого ландшафту – до космічної «книги»), і засіб спілкування, причому далеко не завжди виражений у предметній, речовій формі.

Текст може втілюватися, наприклад, у публікаціях преси, а може і в усному повідомленні – звернемося до безписемної природи фольклорних текстів, цієї свого роду «безписемної форми буття». Текстовий матеріал реалізується й у таких паралінгвістичних, невербальних засобах комунікації, як жест, відстань між учасниками комунікативного акту, голосові модуляції й т.д. Ці характеристики знаходять першочергове значення в передачах, відповідно, телебачення та радіо. Майже всі властивості тексту можуть знаходити відображення в журналістських матеріалах. Причина полягає в тому, що ці матеріали будуються на семіотичній основі – тобто складаються з безлічі знакових комплексів. А будь-який гомогенний (однорідний за будовою) текст – це система спеціально відібраних однотипних знаків. Виділимо характеристики тексту як своєрідного феномена. Згідно з А. М. Коршуновим та В. В. Мантатовим, основна з ознак – знаковістъ, оскільки текст завжди зафіксований і представлений у конкретних знаках. Вони можуть бути письмовими – це засоби природної мови, генетично нерозривно пов'язаної з появою й існуванням людини. Саме цією мовою відтворюється зміст філософської, художньої, конкретно–наукової літератури й, додамо, журнально-газетної періодики. За допомогою знаків відтворюються й тексти метамови, що служить для формалізації дослідження й опису природної мови. І, звичайно ж, у процесі текстотворення використовуються іконічні знаки – для створення іконічних (образотворчих) текстів, які, зокрема , явно домінують у журнальних ілюстрованих виданнях.

Інша властивість тексту – його відмежованість, тобто протиставлення групи знаків, що утворюють текст, стороннім, що не входять до його складу, простіше говорячи – чужим знакам. Діє принцип «включеності-невключеності». Будь-який текст, і насамперед гомогенний, убирає в себе тільки підходящий, що принципово відповідає його природі, знаковий матеріал. Інший матеріал рішуче відкидається. 

Стати цільним твором, не розсипатися на окремі чужорідні інгредієнти тексту дозволяє відповідна структурність – внутрішня організація. Це властиво будь–яким текстовим моделям, включаючи, зрозуміло, і ті, які існують у межах друкованого видання. Більше того, у цьому разі потрібна особливо строга організація матеріалу, оскільки всі журналістські твори повинні відрізнятися чіткістю композиційної будови, зрозумілістю й конкретністю семантики.

Із цими проявами якісної природи тексту нерозривно зв'язана властива йому тематична єдність. У його основу покладені авторський задум, концептуальна позиція того, хто, працюючи над твором, здійснює відбір необхідного для текстопобудови матеріалу – відповідні цілі знаків або більших комплексів. Якщо уявити образно, це потрібні для зведення будинку найпростіші будівельні матеріали або складні, зібрані заздалегідь модульні конструкції. Як і під час спорудження будинку, у пресі виключається випадкове накопичення елементів, потрібен зважений вибір засобів, орієнтований на забезпечення цілісності й неподільності матеріалу.

Якісні ознаки тексту завжди властиві й журналістським твором. У практиці ЗМІ неухильно діють закони текстотворення. На журналістику поширюється загальнонаукове судження Коршунова й Мантатова, що прояснює особливо важливі, ключові положення проблеми: Розглянуте поняття стосується не тільки до природних мов. Будь-яку знакову структуру, яка виражає деякий цілісний зміст, що реалізовує певну культурну функцію, можна розглядати як текст. Це дає можливість перенесення точних методів лінгвістики на всю сукупність наук про культуру. Поняття «текст» у цьому разі набагато ширше й глибше за його словникове визначення.