Лекція 10

Тема 6 : Гетьманщина у складі Російської імперії. Остаточна ліквідація української державності (кін.. Хvіі – хvііі ст..).

Мета: сформувати уявлення про Гетьманщину наприкінці XVII — на початку XVIII ст.;

• створити умови для розуміння змін, які відбу­лися в українському суспільстві на початку XVIII ст.;

• розглянути гетьманську адміністрацію наприкінці XVII — на початку XVIII ст.;

• установити зв'язок між зовнішніми та внутрішніми чинниками розвитку російського абсолютизму та подіями на українських землях;

• схарактеризувати гетьмана І. Мазепу як історичну по­стать;

• розвинути вміння порівнювати угоди гетьманів із Москов­ською державою;

• навчити висловлювати власну думку щодо внутрішньої політики гетьмана І. Мазепи.

Обладнання. Карта Європи, України.

Тип уроку. Урок засвоєння нових знань.

Поняття. «Вічний мир», Батурин, бунчукові товариші, значкові та значні військові товариші, Чернігівський колегіум, Азов.

Основні події. 1686 р. — укладення «Вічного миру»; 1687 р. — перший Крим­ський похід; 25 липня 1687 р. — підписання Коломацьких статей; 1689 р. — другий Кримський похід; 1691 р. — прийняття універ­салу про обмеження поборів і повинностей; 1695—1696 рр. — Азовські походи; 1700 р. — укладення Константинопольської угоди.

Історичні постаті: Софія, Іван і Петро Олексійовичі, В. Голіцин, І. Мазепа, Петро І, постаті. Б. Шереметьєв, Я. Лизогуб, П. Іваненко.

Очікувані результати. Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну послідовність основних подій; показувати на карті напрямки козацьких походів, місця найважливіших подій і створення найзначніших культурних пам'яток; за­стосовувати та пояснювати на прикладах поняття й терміни, пов'язані з темою;характеризувати гетьмана І. Мазепу як історичну постать; висловлювати власну думку щодо внутрішньої політики гетьмана І. Мазепи.

План.

1. Українська держава за гетьманства Мазепи.

2. Коломацькі статті.

3. Полтавська битва.

4. Пилип Орлик — гетьман України у вигнанні.

1.

У 1687 р. унаслідок старшинської змови І. Самойлович був зміщений з гетьманської посади і засланий до Сибіру.

25.07.1687 р. у козацькому таборі під м. Коломаком гетьманом був обраний генеральний осавул Іван Мазепа.

Ставши гетьманом, І. Мазепа проводив політику, спрямо­вану на об'єднання під своєю владою Лівобережжя, Правобе­режжя, Запорожжя і Слобожанщини.

Основною метою діяль­ності І. Мазепи було

• прагнення ліквідувати наслідки Руїни,

• зберегти автономію гетьманської влади,

• створення від­даної гетьманові верстви нової української аристократії,

• пожвавлення господарського життя і відродження націо­нальної культури.

Заручившись підтримкою російського царя Петра І, гетьман при зміцненні своєї влади спирався на старшину, шляхту, духовенство, активно роздаючи їм військові і селянські землі.

При покровительстві І. Мазепи була

• відновлена панщина,

• власники одержали право бити своїх селян нагай­ками,

• заковувати їх у ланцюги і саджати до в'язниць.

Почастішали випадки прямого насильницького захоплення старшиною і шляхтою селянських і козацьких наділів.

Тисячі селян вільних сіл гетьман передав у володіння своїм прихильникам, хоча й обмежував прагнення шляхти і старшини збільшити кількість панщинних днів, забороняв переводити козаків у селянський стан.

При цьому податок на земельну власність рядових козаків за роки правління І. Мазепи збільшився в 2 рази.

Земельна власність старшин існувала у вигляді рангових (гетьманські і царські дарування на час зайняття даної посади) і приватних володінь.

Але усе більш виразною ставала тенденція перетворення тимчасових (рангових) маєтків на постійні.

Генеральні і полкові старшини ставали власни­ками великих латифундій.

Становище старшин особливо зміц­нилося на початку XVIII ст., зросла чисельність привілейо­ваної верстви бунчукових товаришів — старшинської молоді.

Сам І. Мазепа володів більш ніж 120 тис. селян, які знахо­дилися в його маєтках, переважно рангових.

Майнова нерівність серед козацтва, яка значно погли­билась за часів гетьманування І. Мазепи, була узаконена в 1698 р.

Відповідно до майнового стану, всіх козаків розді­лили на:

• виборних (які несли військову службу) і

• підпомічників (які господарювали, забезпечуючи виборних споря­дженням і коштами для несення служби).

У 1700 р. анало­гічний поділ провели і на Слобожанщині серед полкових і городових козаків.

За 20 років перебування на посаді гетьмана І. Мазепа зосередив у своїх руках величезну особисту владу, жорстоко придушуючи конкурентів із числа старшини, незадоволених його авторитарним правлінням, та виступи запорожців, котрі називали його «вітчимом України».

Свою владу він захищав усіма засобами, у тому числі і за допомогою каральних експе­дицій, провокацій і страт.

Значна частина українського населення бачила в І. Мазепі вірного прихильника російського царату.

Посилення експлуа­тації низів розширювало прірву між старшиною і рядовими козаками, що в 1692 р. послужило причиною повстання в південних полках під проводом канцеляриста Петра Івано­вича (Іваненка).

Виступивши під гаслом ліквідації старшин­сько-шляхетського землеволодіння, Петро Іванович намагався за допомогою татар створити між Дністром і Південним Бугом самостійне державне утворення (гетьманом цієї т. зв. Ханської України він був з перервами в 1696-1712 рр.).

Але всі три його набіги на Гетьманщину закінчилися невдачами.

Армія І. Ма­зепи за допомогою російських військ розбила його нечисленні загони, котрі складалися із запорозької голоти і татар.

Одним із найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-освітня діяльність.

У роз­виток української освіти, науки, мистецтва, друкарства геть­ман вкладав величезні кошти.

Завдяки пожертвуванням геть­мана І. Мазепи змінили архітектурні обриси багатьох міст, зокрема, Києва, Чернігова, Переяслава, Глухова, Лубен, Батурина, Бахмача та ін.

І. Мазепа заклав більше десятка нових храмів, сприяв відновленню багатьох стародавніх церков.