Головна частина ораторської промови
Ця частина включає виклад основних тез промови, а також аргументів до них, а якщо потрібно, то ще аргументів до аргументів. Аргументація (від лат. «основа») – це обґрунтування істинності, прийнятності, справедливості певних тверджень. Насамперед, йдеться про логічну аргументацію, однак є аргументи й до пафосу, й до етосу.
У структурі аргументації виділяють:
тезу (від давньогр. «положення») – твердження, в якому оратор намагається переконати аудиторію,
аргументи (від лат. «основа») до тези – це твердження, що обґрунтовують тезу,
форму (схему, спосіб) зв’язку аргументів та тези (аргументи повинні відповідати тезі).
Аргументи між собою зв’язуються перехідними конструкціями.
Основні види аргументів:
до логосу (тобто до суті справи, до її усвідомлення за допомогою розсудку та розуму),
до етосу (аргумент до моралі) та до пафосу (до почуттів і вольових чинників, щоби викликати любов, ненависть, обурення, гнів, гордість, бажання вчиняти певним чином).
Для різних аудиторій аргументація буде різною.
Аргументація буває:
а) емпірична та теоретична,
б) пряма та непряма.
Емпірична аргументація – це обґрунтування тези шляхом безпосереднього звернення до дійсності (досвід, як науковий, так і повсякденний).
Теоретична аргументація – обґрунтування тези шляхом логічних роздумів.
Пряма аргументація – вид аргументації, коли відбувається безпосереднє обґрунтування тези.
Непряма аргументація – теза обґрунтовується опосередковано, наприклад, шляхом обґрунтування неприйнятності антитези, конкуруючих із тезою положень. Наприклад, існує прийом «доведення від протилежного».
Критика – це обґрунтування неприйнятності аргументації.
Види критики:
критика тези (наприклад, зведення її до абсурду, обґрунтування антитези),
критика аргументів,
критика форми зв’язку аргументів та тези.
Тези та аргументи повинні бути чітко сформульованими, ясними і зрозумілими для аудиторії (знову допоможе знання аудиторії).
До головної частини судових промов часто входить розповідь про картину правопорушення. Цей матеріал може викладатися природним або штучним шляхом.
Природний (історичний) шлях – матеріал викладається хронологічно, як літопис (за висловом Марка Катона Старшого, одного з перших римських ораторів, римського державного діяча ІІІ - ІІ ст. до н.е., «слова йдуть за предметом»). Такий лінійний шлях викладання використовується всюди, де головна мета – проінформувати. Хронологія – надійна канва виступу, яку легко запам’ятати та легко сприймати.
Штучний шлях характеризується ієрархічністю, коли оратор впорядковує матеріал так, як вважає за доцільне. При цьому він порушує хронологію. Цей шлях є складнішим для сприйняття, однак він викликає більшу зацікавленість у слухачів. Цей шлях може реалізуватися через 3 способи: дедуктивний, індуктивний, компаративістський (або за аналогією).
Дедуктивний спосіб – оратор йде від формулювання тези до формулювання аргументів до тези.
Індуктивний спосіб – спочатку формулюються аргументи як окремі положення, а вже потім – теза, яку ці аргументи підтверджують.
Компаративістський спосіб – він передбачає порівняння, зіставлення предметів, подій, тощо та перенесення властивостей одного предмету чи події на інший (іншу).
Частіше за все аргументи розташовують так: спочатку сильні, потім слабкіші, потім найбільш сильні.
Типові помилки у формулюванні тез та аргументів пов’язані з порушенням законів логіки.
Інколи оратор у власних суб’єктивних цілях свідомо змінює тезу («підміна тези»), або несвідомо («втрата тези»).
Аналогічно можна вчинити і з аргументами.
Крім того, аргументи можуть не відповідати тезі і потребувати додаткового обґрунтування (тобто може виникнути необхідність у багатоступеневій аргументації).
Часто зустрічається помилка, яку називають «необґрунтований аргумент». Вона має такі різновиди:
«хибний аргумент» – коли в якості аргументу використовують хибне твердження,
«випередження основи» – у аргументації використовується таке твердження, яке хоча й не є хибним, однак само потребує обґрунтування (наприклад, воно є гіпотезою),
«коло в обґрунтуванні» – використовується аргумент, який сам витікає з тези або із нею співпадає.
Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези та їй відповідати (можна зауважити про певну відносність цієї вимоги, бо багато залежить від аудиторії).
Неправильним буде доводити загальну тезу за допомогою вузьких відносно до неї аргументів.
Ще помилки:
«надмірна аргументація» – аргументів дуже багато, і серед них може опинитися хибний аргумент, або такі аргументи, що суперечать один одному,
«безпідставний аргумент» – в якості аргументу використовують довільні, неочевидні положення.