Проблемні завдання для засвоєнняматеріалу

1. Зробіть порівняльний аналіз архаїчних форм допомоги в ан- тичних державах. Що лежало в їхоснові?

2. Розкрийте суть християнської ідеологіїмилосердя.

3. Перерахуйте фактори, які мали визначальний вплив на фор- мування соціальної допомоги в давніх слов'ян. Використайте при цьому знання курсів«ІсторіяУкраїни»,«Філософія».

4. Охарактеризуйте основні форми допомоги у давніхслов'ян.

5. У наведеній нижче літературі відшукайте роз'яснення та- ких різновидностей допомоги, як «братчини», «приймацт- во», призначення «громадських родичів» піклування про «го- дованців», «толоки», «супряга» і т. ін. Згадайте, які з них (повністю, частково, у видозміненій формі) збереглися в су- часних звичаях нашого народу або практицідопомоги.

6. За поданою нижче схемою розпочніть будуватитаблицю

«Структура соціальної допомоги» (у давніхслов'ян).

Суб'єктидопомоги

Філософія і(ідеологія)допомоги

Об'єктидопомоги

Видидопомоги

Література

1. МельниковВ.П.,Холостова Е. И.Историясоциальнойра-ботыв России:Учебное пособие.—М.:Социально-технологичес-кий институт,1998.—С.6-12.

2. ФирсовМ. В.Историясоциальной работыв России:Учеб.пособиедлястуд.высш. учеб.заведений. —М.:Гуманит. изд.центрВЛАДОС,1999.—С.13-28.

3. ФирсовМ. В.Введение в теоретическиеосновысоциальнойработы(историко-понятийныйаспект).—М.:Изд-во«Институтпрак-тическойпсихологии»,Воронеж:НПО«МДЭК»,1997.—С.57-60.

4. Милосердие:Учебное пособие/Подред.М. П.Мчедлова.

• М.:«Российская политическаяэнциклопедия»(РОССПЭН),1998.—С.13-23.

15

ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИНАРУСІ В Х-ХІІ СТ.

• Княже піклування і церковно-монастирська допомога в КиївськійРусі.

• Особливості приходськоїдопомоги.

• Розвиток питань суспільної допомоги в християнській літературі і звичаєвому праві давньоруськоїдержави.

• Статус особи, яка потребуєдопомоги.

З формуваннямірозвитком Київськоїдержавиу слов'янськихнародівформуєтьсяновакультурно-історична ситуація, пов'язаназ розпадомродоплеміннихвідносин(Xст.)і прийняттям христи-янства. Назмінуархаїчніймоделідопомогиприходить конфесій-на,філософськоюдоктриноюякої служатьпринципитаідеїхри-стиянства. Цеобумовлюєновітенденції підтримки і захисту нуж-денним. Окрімцього, немаловажну роль утогочасномусуспіль-номужитті іздійсненнідопомогивідіграє піднесення ролікняжоївлади ійогодружини. Уцей періодпочинаютьвиникатиособливісоціальніінститути — церкви, монастирі,приходи.

Християнство створило сприятливіумовидляпроникнення услов'янськийсвітправничого досвідуВізантії. ЯкдержаваКиїв-ськаРусь базувалась на владікнязятавіча.Закладалисьосновиправа, свідченнямчогоє «Руська правда», якаміститьелементипублічногота приватного права,відбиваєсоціальнуструктуруто-гочасногосуспільства, соціальнунерівність людей.СуспільствоКи'чськоїдержавиподілялося навільних,напіввільних, невільнихлюдейта ізгоїв. До вільних людейвідносилисьбояри, купці, ре-місники,духовенство. Найнижче становище серед вільних займа-ли селяни-смерди. До числа напіввільних громадян («закупів») по-траплялиті, хто мавборги,здававсебевнаймиабопродавався врабство.Вонимоглиздобутиволю,виконавшиумови«закупу».Прошарок невільнихлюдей(холопів,челяді)поповнювавсяза ра-хунок полонених, спійманихза крадіжку«закупів»та дітейвідшлюбузхолопкоюі власне рабів, якібулипредметомкупівлі-

16

продажу чиобміну[60,51].Згаданіподіїзумовили формуванняголовнихнапрямків у практицісуспільноїдопомоги:

• княжогопіклування;

• церковно-монастирськоїдопомоги;

• приходськоїдопомоги;

• милостині.

Вивчаючиїх,більшість дослідниківсходяться на думці,щоос-новниммотивомцієїдіяльностібулиморально-релігійніспонукан-ня.Головназаповідь християнського віровчення —любитиБогаілюбити ближнього,яксамогосебе—практичноозначала«нагоду-ватиголодного,напоїтиспраглого,відвідатиув'язненого...,взагаліякимосьчиномпроявитисвоємилосердя ілюбовдозлиденних»[35,17].Соціальнадопомога,щоасоціювалася зблагодійністю,бу-ланеобхідноюумовоюособистогоморальногоздоров'яосіб,якіїїздійснювали.Мовайшлапроте,щобпідняти рівеньвласноїду-ховності,а несуспільного добробуту.При такомупідходідопомогабуласправою окремихосіб,проникнутихідеямихристиянськоїморалі,а не включалась вколодержавнихобов'язківНадумкудослідниківXIXст.,які займались вивченнямфеноменусуспіль-ноїдопомоги,милостиве ставлення до старцівбуло однимізго-ловних засобівморальноговиховання на Русі.Убогийслуживдляжителів Давньої Русі, незалежно від їхсоціальногоположення,засобомдушевного спасіння [21,110; 31,79].У XXст.рядвченихсхильні розглядатикняжийвиддопомоги якфеноменсоціально-політичнихвідносину зароджуваномукласовомусуспільстві,за-сібпідтримки авторитету влади і механізмпослабленнясоціаль-ноїнапруженості. Незаперечнимзалишаєтьсятойфакт,щовцейперіодвідбувається значне розширення і диференціаціяяксуб'-єктів,такі об'єктівдопомоги,змінюється їїідеологічнапарадигма.Окрімщедрої роздачі продуктів,грошей, іншихпредметівпер-шоїнеобхідності,проведення бенкетів, на якімоглиприйтибіднііголодні,та викупуполонених,зіменамикнязів і їхродинами,іс-торіяпов'язуєпояву спеціальнихдержавнихустанов і першихсо-

ціальних закладівсоціальногоспрямування.

Щев911р.київськийкнязьОлегуклавізгрекамидоговірпрови-купполонених.У945р.приблизнотакийдоговірзаключиві князьІгор.Договорибули спрямованінате,щобматизмогувикуплятисвоїхспіввітчизниківубудь-якійкраїніівідправлятиїх набатьківщину.

Особливовелике значеннядлярозвиткусуспільноїопікималоприйняття княземВолодимирому996р.Уставу,згідноз якимспе-

17

ціальне веденняцієїроботибулодорученоцеркві.«Причомунаутримання церков, монастирів, лікарень,богаділеньі наприйомнеімущих подорожуючихбулавизначена«десятина»,тобтодеся-та частина надходжень відхліба,худоби,судовихсплат і т. п. По-дібнівідрахування на церкву іблагодійність робилиі приватніособи— кращілюдиземлі»[31,11].

КнязьВолодимирпоказувавсвоємуоточеннюприкладвласноїблагодійності,закликаючивсіхубогих,всіх,хто потребуєдопомо-ги,приходити доньогонакняжийдвір.Длянемічних,які немог-ли прийти,віннаказувавспоряджативозиізпродуктами.

Хочав давніхписемнихпам'яткахнеіснуєпрямих підтвер-дженьпрозаснуванняприкнязіВолодимиріперших лікарень,однаквідомо,що під' часйогокнязювання хворі отримували нетількиопіку,а,очевидно,й лікарськудопомогу.СестраВолоди-мираМономаха Анназаснувала вКиєвіучилищедлядівчат,яких не тільки утримувала засвійрахунок, а й учила різнихре-месел, читати іписати.

Важлива роль вісторіїстановленнясоціальноїдопомогивідво-дитьсяі ЯрославуМудрому(1036-1054).Уйого«Руській правді»знаходять пряме відображення тенденції розпаду попередньої ро-доплемінноїсистемисоціальноїдопомогиі підвищенняролікнязяійогодружини. Вцьомудокументі загальноприйняті у ті часиза-кони булизведенівоєдиноі стали правовимкодексомусієїкраїни.Прицьомуіснуючізаконибулисистематизовані і частково зміне-ні,що свідчило про зростаючу турботуправителяпрожиттяйогопідданих.Кровнапомстазамінюваласягрошовоюкомпенсацією,яку встановлювавкнязьчийогонамісники.Цяпам'ятказаконо-давчих актів передбачає також, щопідзахист княжого суду бе-рутьсяізгої. Слово«ізгой»трактуєтьсяяк«вигнанець,знедоленалюдина, якої відцуралосясуспільство».Першівідомостіпроізгоївмістяться в «Руській Правді», деізгойствофігурує якюридичнийінститут. Так спочатку називали князів, що втратилисвоювотчи-ну(часомїхтакожназивали князями-ізгоями), а пізніше йусіх,хто не вписувався в рамкиданої соціальноїверстви. Донихнале-жалинедавно звільнені раби (церква заохочувала до звільненнярабів, вважаючи це забогоугоднийвчинок),збанкрутілі купці, си-ни священиків,якихчерезнеписьменністьне допускали досану[68, 72].Більшість ізгоївпоходилаз селян, які впроцесіфеодалі-заціївтратилизв'язкизгромадою,та зхолопів,які викупилисяабобуливідпущені наволю.Матеріально незабезпечені,вониосі-

I

18

дали у чужихволодіннях,наземляхіншихгромадізгодомстава-лизалежнимивідземлевласників.Окрімзахисту княжимсудомізгоїбулипредметом патронату церкви. Прошарок ізгоїв переставіснувати уXIVст.

Серед видатних діячів Київської Русі значнемісцевідводитьсяВолодимируМономаху(1113-1125),який завоювавсвійавторитетзавдякиоб'єднаннюрозпорошених руських земель і турботі пропідданих.Маючипідтримкубоярта багатихкупців,віндослу-хався до скарг нижчих верств, а усвоємуправовомукодексіси-стематизувавїхніправа та обов'язки.Свідченнямтого,наскількисерйозно сприймавМономахсуспільні проблеми,єсловапоради,з якимивінзвернувся усвоєму«Повчанні...»досинівнезадовгодо смерті: «А над усе не забувайтеубогих...і не давайте сильнимпогубитилюдину... Також ібідногосмерда, івбогувдовицюне да-вав я сильнимобидити»[G8,61].

Такимчином,усередньовічномусуспільствіпочинаютьформу-ватисяновісуспільнізв'язки—длянужденних передбачена непростоекономічнапідтримка, а й захист збокудержавнихсил.Прицьомуварто брати до уваги думку М. Фірсова, якийзастері-гаєвідінтерпретаціїподібнихфакторів якпостійнодіючої«соці-альної програми».Віннаголошуєнанеобхідностівраховувати,щоу справахсуспільноїдопомогикнязь вимушенийбуврахуватисязневдоволенням дружини і обмежуватисвоїблагодійнідіяння[72,56].Характеризуючи княжудопомогуяк складне і суперечливеявище,дослідникивказують також, що в древніх літописах неза-фіксовано її проявів в екстремальних ситуаціях: вперіодиголоду,епідемій, повеней.Зокрема,просаміголодилітописиповідомля-ютьмайже кожні 7років,адже всередньовічнійРусі доголоднихвіднесено більше40 років.Проте —поки'незнайденосвідоцтв

«милосердя»в ціперіоди.Такимчином,княжуформудопомогинавряд чиможнавважатипостійноюісистематичною,а тим біль-ше такою, що регулюваласуспільнівідносинив часилихоліття.

Зміни в княжих формахдопомогивідбуваються з другої поло-виниXIIст.,що пов'язано із частими монголо-татарськими напа-дами і зростаннямролі церковімонастирів.Важливим є ітойфакт, що Київська Русь розпадається, іокремікнязі стаютьгос-подарями своїх земель.«Удільнекнязювання виробляєсвоївидидопомогиі підтримки, пов'язані зподальшимпроцесомприйняттяхристиянства,будівництвомміст,захистом мігрантів,охороноюземельвід наскоківсусідів»[35,19].

19

У період панування ЗолотоїОрдиприходилось вироблятиновупарадигмудій щодозахисту і підтримки населення своїх земель.Окреміз князів (Олександр Ярославович, Іван Калита) викори-стовувалидляцьоговсіможливостідипломатії.

Особливостіцерковпо-монастирськоїдопомогипов'язані зтим,що разом із візантійським православ'ям вісторіюРусі при-вноситься іхарактерний дляньоготипвідносинізвладою.Перві-снонемаючинісвоїх інститутів,ні системифінансування,нісвя-щеників,вонопопадає«підпатерналістський контрольдержави,тобтовідбувається ідентифікація влади і церкви»[72, 59].Зодногобоку,євангельські заповіді втілювалися служителями церкви задопомогоюширокоїсоціальноїдопомогинужденним.Зіншого—увідповідностіз християнсько-релігійними і моральниминормамикнязі розглядали духовенство в якостіголовногосуб'єктадопомо-ги.Разомізфінансовоюпідтримкоюкняжа влада делегувалацер-квірядобов'язків.Саме томуще в996р.УставомкнязяВолоди-мира Святогосоціальне піклуваннябуловіддано підпокровитель-ствоцеркви[35,98].Згаданим церковнимУставомкнязьВолоди-мирставить в обов'язок духовенствузайматисяпитаннямидопо-могиі нагляду, призначає на утримання монастирів, лікарень,бо-гаділень іприйомподорожуючих спеціальну«десятину»,тобтодесяту частину надходжень від продажухліба, худоби, судовихподатків іт.п.

Подібнівідрахування церкві наблагодійністьробилиі приватнізаможніособи,зокрема, духовенство. Будучи звільненим від пла-тежів і зборів, а пізніше і від татарської дані,вонокористувалосьвідноснимбагатством і достатком, значну частинуякоговіддавалона потребинеімущих.«Можназвпевненістюсказати, щоніколипотімпротягомвсієїподальшоїнашоїісторіїна справиблагодій-ностіне виділялось такої значної частини загальнихдоходів,як вдревнійперіодкняжої влади. Це століття, заувагоюсуспільствадо справблагодійностіі за пожертвуваннями нанеї,повиннобутипоставлено в тисячолітньому життідержавина першемісце»[31,12].Іхоча сама благодійність(якбулозгадановище)не переслі-дувалацілейсуспільногоблагоустрою,вона,безперечно, мала ве-лике морально-виховне значеннядлятодішньогосуспільства.

Визначивши церкви і монастирі як суб'єктидопомоги,княжавлада визначала іколоосіб,якимнеобхідноїї надавати.ПроцесвідчатьспискиУставакнязяВолодимира,до якихвключенімо-нахи,вдови,каліки,хворі.Зчасомв Уставахіншихкнязівпояв-

20

ляютьсяновігрупи,якіпопадаютьпідсудовийпатронатцеркви

— холопи,смерди.

Формуючись якрелігійніцентри,монастиріі церкви здійсню-валиблагодійнудіяльність переважночерезспеціально заснованіінститути — лікарні, притулки, які зводилися як на кошти церк- ви,такі окремих церковних діячів чи світськихблагодійників.Се-ред тих, хто відзначавсяособливоющедрістю,історичніджерелазгадуютьіноківКиєво-Печерського монастиря —Антонія,Даміні-ана, ФеодосіяПечерськоготаін.Феодосійбілясвогомонастиряпобудувавособливий дім,в якому розміщалисяубогі,каліки іпрокажені. Перші в державі лікарні, вякихбіднідоглядались ікористувались безплатним лікуванням,булизасновані КиївськиммитрополитомЄфремом Переяславським у1091р.

Відомо,що заснований у1051р. Києво-Печерський монастирмавбогадільню,в якій піклувалисяпронеімущих, хворих. На їїутримання виділялась10-ачастина монастирськихдоходів.Ігу-менмонастиряФеодосій(1014-1074pp.)у слові-повчанні«Протерпіння ілюбов»,якедійшлодонас,закликавмонахівбутислу-жителямимилосердя, надаватибогоугоднудопомогулюдям.

Здопомогоювищезгаданих інститутів церкви і монастирі вико-нувалитакіфункції: забезпечення неімущих (переважно однора-зовамилостиня у вигляді натуральних продуктів), навчання ре-меслам, лікування і контрольповедінкивсоціальномуоточенні.Прицьомувонине«спеціалізуютьсянаякомусьодномувидідо-помоги,що притаманно західній церкві, а виступають усвоїйба-гатофункціональності»[72,61].Зцьогоприводу цікавим є прикладдіяльностімонастиріві монаршихорденівЗахідної Європи, які вХ-ХІст.відігравали активну рольупроцесі,благотворіння.«Іоніти,Лазаристинадавалидопомогухворим, а Бегарди і Олексіяни бра-ли насебенелегкі обов'язки догляду запомираючимита їхпохо-вання, Треніторії і Ноляски — турбувалися про викупполонених»[72,37].

Іншоюважливоюрисоюблагодійноїдопомоги цьогоперіодубу-ло те,щовоназдійснювалась безбудь-якогооглядунасамуособупрохача. Зацікавленість, розпитування чи розслідуваннязаборо-нялисьвченнямисвятихотців(«Тинеповинендізнаватися вбідних,щовонизалюди,томущо типриймаєшїхв ім'яХриста».І.Злато-уст).Слідуючитаким настановам,існуючіформидопомогимали втодішньомусуспільстві морально-виховне значення, виконувалифункціюдуховноговдосконаленняособиблагодійника, неставля-

21

чи за мету покращенняжиттялюдини,а тимбільшесуспільногоблагоустрою.

Практикадопомогиі захистуцьогоперіоду здійснюєтьсята-

кож вцерковнихприходах(приход— це нижча церковно-адміні-стративна організація начолізцерковноюрадою,яка об'єднувалавіруючих, що обслуговувались церковнослужителямиодногохра-му).Навідмінувід монастирської,вонабула більшвідкритою,ос-кількивиборисвященослужителів приходськаобщиназдійснюва-ласамостійно.Приход мав і адміністративні функції, зосереджу-ючивсобіяк суспільне, громадське, так і церковнежиття.Діяль-ністьприходів не обмежувалась тільки наданнямдопомогикалі-кам,убогим.Виступаючи якобщиннийінститутдопомоги, вінза-ймався і наданням матеріальноїдопомоги,і вихованням та пере-вихованням.Пам'яткидавньоїписемностісвідчать, що майже вкожному з церковнихприходівіснувалибогадільні.Доособливихформналежалипозики зцерковноїскарбницігрошей, хліба,на-сіння.Такадопомоганадавалась якокремимособам,такіобщи-нам,частопідзаставумайна.Виборнапосадастаростиобщинизобов'язувалайогопіклуватисяпрозагальні адміністративні тасоціальніпитання: придбання земель,будівництвопритулків,збірборгіві роздачагрошейнужденним.

Аналізуючи цюформудопомоги,дослідники(М.Фірсов,Є. Мак-симов)схильні розглядати її як перехідну ланку між монастир-ськоюігромадськоюсистемамидопомоги.У внутрішньомусвоємупобутіприходибулитіснозгуртовані:всі булиобізнаніне тільки зматеріальними потребамикожної сім'їсвогоприходу, а й мораль-нимиякостямикожногоспівприхожанина. Узв'язкузцимдавняприходськаблагодійністьбільшвідповідаладійснимпотребамбід-них,ніж звичайна милостиня. Здоровий і працездатний дармоїдне мав шансів потрапити в приходськубогадільню,оскількивонарозрахованабулананемічнихі хворих. Та й ніяке приходське то-вариство не бажало б утримуватилюдину,здатну до праці. Отже,наданнюдопомоги повиннабулапередуватиоцінкамірипотребкожногопрохача,хочаце й небулиформальні розпитуваня чирозслідування.Поступововідбувається певне ухилення відпідхо-дів,визначенихцерквою.«Вцьомузначенніблагодійністьв при-ходахбулаблагодійністю громадською,а нецерковною,і очевид-но переслідувала неоднілишерелігійніцілі—спасіннядуш при-хожан, але йцілігромадського благоустрою.Такийхарактербла-годійноїдіяльностібувпрямим результатом земської, а нецер-

22

ковної лише організації приходськихспілок,які в якості земсько-господарськоїодиниці, маючинасвоємупіклуванні, в числііншихсправ,опікунадбідними,природноставились донеїне зоднієїцерковної,а йгосподарськоїточкизору» [31,81].Такимчином,приходи розглядалися як елементи колективної формидопомоги,якіздійснюютьорганізовану підтримкувсіхсвоїх членів у різнихнапрямках —відматеріальної підтримки донавчання.

У цей час продовжує існувати йтакапервісна форма благоді-яння, як милостиня. Християнськаідеологіяпрактикує її якчас-тину соціальнонеобхідноїкультуриповедінкихристиянина.

Важливо додати, що на становленнясуспільноїсвідомостівпитанняхдопомоги,підтримки іопікизначний вплив малапере-кладнаіоригінальнахристиянська література, перш завсепо-вчальні твори діячівцеркви.

У працях ВасиліяВеликого,ІоанаЗлатоуста, Григорія Бого-слова,ЄфремаСіріна, ІоанаДамаскіна наосновікоментарів єван-гелічнихтекстівширокотрактуються питання милосердя, спів-чуття ілюбовідоближнього.Зокрема, в християнськійідеологіїГригорія Богословазвучить настанова «Заслужи перевагупетедближнім своїмтим,що тиблагодійнішийзанього»[72,69].Об'єд-нуючоюпарадигмоюдлявсіхлюдей служить усвідомленняза-гальних ймовірностейбуття: нещастя,неміч,хворобаможутьспіткатибудь-кого.«Навідмінувіддавньогрецькогоуявленняпродопомогу,де філантропія розглядається як якесь божественне од-кровення, миспостерігаємо,що в християнськійконцепціїпрогля-даєпевнийдуалізм впідходахдо феноменудопомоги,колив ньо-му бачать не тільки божественнийпочаток,але й природну де-термінаціюпроцесу»[74,62].

У творахантиохійського проповідникаІ. Златоуста суспільнанерівністьпояснюєтьсябожественнимзадумом,принципомкори-сності,взаємодоповнюваностііснування:бідниймаєпотребув ба-гатому,багатий — вбідному.Розглядаючи милосердя як акт ді-яльності, який реалізуєтьсячерезконкретнівчинки,вінвиділяєдва рівнідопомоги:милостітілесні (нагодувати, одягнутинужден-них,відвідати хворих і засуджених, прийняти подорожуючих, по-ховатипомерлих)імилостідуховні(навернути грішника, вчитиістинійдобру,дати ближньомудобрупораду, молитися занього,втішити, прощати образи, не відплачувати зазло).

Аналізуючи«Изборник»1076p.,Фірсовпідтримує думку до-слідників С. В.Бондарята І. І.Будовніца,щотутмаємо«свідчен-

23

ня перших теоретичнихпідходівдопроблем соціальноїдопомоги»[72,69].З теоретичних постулатів4-хрозділівцьоготворуособ-лива увага акцентується наспробівиділити суб'єктидопомогинелише наосновівітальних потреб, а йєдиноїтипологічноїознакиокремоїсоціальноїгрупи.А семе:убогі,вдови,сиротияк такі, щоне мають де прихилитиголову(в«Словенекоегоотцаксыну»).Іншийважливий аспект твору —вимогидо суб'єктамилостиніпов'язуються зі стратифікацією і диференціацієюсуспільства:

«Чимвищиййогосоціальнийстатус, тимбільшейомуналежитьздійснити милосердних справ,тобтообов'язки«багатого»суб'єктарозширяються не тількикількісно,а іякісно[72, 148].Підйогопатронаж потрапляють ті, хто немаєжитла, ображені сильними,хворі («Наказаниебогатым»).

Серед оригінальних (давньоруських) творівпроблемамилосер-дя розглядається, зокрема,ФеодосіємПечерським. Християн-ськийгуманізмдозволяєйомупідходитидолюдинибезоціночно,бачити тільки їїпроблемиі пропонуватиспособидопомоги(«Ове-ре христианской илатинской»).

У«Повістіврем'янихліт»літописця Нестора тема«милостивоїдіяльності» розглядається узв'язкузвідповідальністюсуб'єкта засвоївчинки.Самезцих позиційдаєтьсяоцінкасоціальнихдійкнязяВолодимира, який з прийняттям християнської вірибудуєсвої відносинизоточеннямнаосновіконцепціїмилосердя — і цеприводить досоціальноїстабільності.Важливу роль у справі хри-стиянського самовиховання відіграло і«ПовчанняВолодимираМономаха»,в якомуособистаучастькожногоу справах ображе-нихрозглядаласьякістиннасоціальнапозиція.Певний суспільнийпорядокпов'язується зтим,щопідпостійнимконтролеміпіклу-ваннямвладиповиннібутиперш завсе найменшзахищені—вдовиісироти,асудкнязянеповиненнестивсобінасильницькихмір.

«Моління»ДаниїлаЗаточника,давньоруськогописьменникаXII-XIIIст.,розкриває сутність злиденності як явища,якезгубновпливає як на самуособу,такі на її стосунки зоточуючим світом(«біднийі на батьківщиніненависнимходить»,«біднийзаговорить

• всінаньогозакричать»). Бідність розглядається автором нели-ше якжиттєвапроблемасамоїособи,а йфакторсуспільноїпато-логії,оскільки пов'язана з крадіжками, розбоями,розпустою.Уцьомуаспектівінпереосмислюєтрадиційноіснуючітеологічніпід-ходидобідностіяк святості,необхідноїумовичи атрибуту мир-ськогожиття.Княжадопомогарозглядається як можливістьней-

24

тралізуватинегативні наслідкибідності,відновитисправедливістьі присіктибеззаконня.

Отже,розповсюдженняхристиянствамало численні наслідки,окремі зякихзаслуговують значної уваги прирозглядіісторич-них передумов соціальноїроботи.Йдучи захристиянськимвчен-ням і рішенням вселенськихсоборів,церква не тількибралаак-тивну участь усправахдопомогинужденнимабоусправахблаго-дійності, а й протягом тривалогочасувідігравала в цьому головнуроль. Зіншогобоку,ця жхристиянськаідея милосердяслужилаосновоюблагодійної діяльності як громадських організацій,такіприватнихосіб.«Християнство як релігійне вчення запропонувалосвітуважливерозуміннясоціальногоблагополуччя ісоціальноїро-боти,висунувшимайжедва тисячоліттятомудві ґрунтовніідеї, по-в'язаніз суспільноюдопомогою:благодіяння і жертовністьзарадинужденних. Уся західнасоціальнапрактика аж до появи проте-стантизму базувалась на цих двох постулатах»[86,58].

Порядіз впливомхристиянськихзаповідей продовжуютьроз-виватисятрадиціїдохристиянських«законів»і принципів общин-ногоспівжиття,пов'язанізродообщиннимизвичаямитамораль-нимивимогами.

Згаданіпроцесисприялитому, що в «культурі Київської Русірозвиваютьсяуявленняпро соціальні норми(добро,зло,закон),котрі забстрактнихі релігійних понять наповнюються поступовосоціальним змістом,знаходятьпрояв елементидемократизму,гу-манізму,позначаютьсяперші контурищодовизнанняавтономно-стііндивіда тадеякихйогоособистихправ,у тому числіправанажиття, визнаєтьсявисокий соціальний статусжінкив суспільстві(«Руськаправда»,«Сказання про Бориса таГліба»,«Словоопол-ку Ігоревім» таін.)[60,72].

«Руська правда» і неписане право, що доповнювало її, зберіга- лисвоюсилу і після монголо-татарськоїнавалиу Галицько-Во-линському князівстві та у Великому князівстві Литовському в перший періодйогоправової історії[83,566]. Вониневтратилисвогозначенняі зпоявоюЛитовських статутів, можливістьйоговикористанняпередбачалиі поширені в Україні збірки Магдебур-зькогоправа.ПізнішеЗапорізькаСічстала місцем виникненняве-ликої кількості правовихзвичаїв,які в сукупності склалиновеПоняття—козацькеправо.Вононе знало писаних законів іпро-понувало за будь-яких обставинкеруватисянормами звичаєвогоправа та здоровимглуздом.

25

Варто додати, що вцейперіодрозвиток Русі відбувається «вмежахзагальноєвропейського історико-культурногопроцесу.Такісамічианалогічніподії,пов'язані з розкладомродовихвідносин,становленням народностей, прийняттям християнстватощо,від-буваються серед романо-германських племен, унаслідокчогойдеформуванянімецької,французької етнічнихспільностей— на-родностей(близькоIXст.)англійської (ХІ-ХШст.)таін.»[60,61].