Тема 14. Деонтологічні аспекти взаємин лікаря з пацієнтом віл-інфікованим і пацієнтом хворим на снід

Специфіка розповсюдження вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) поставила пацієнтів (носіїв або вже хворих) в умови дискримінації в різних соціальних відносинах – медико-соціальних, соціально-побутових, працевлаштування тощо.

У зв'язку з можливою загрозою розповсюдження цього захворювання за допомогою діяльності медичного персоналу зростає значущість як професійних, так і етичних вимог до медичного персоналу.

Синдром надбаного імунодефіциту (СНІД) – вірусне захворювання людини з ураженням імунної системи, переважно Т-хелперів, що призводить до різкого зниження загальної резистентності організму до умовно-патогенних мікроорганізмів і схильності до онкологічних захворювань.

Основна термінологія і поняття, що використовують при роботі з хворими на СНІД:

– ВІЛ-інфекція – захворювання, що викликане вірусом імунодефіциту людини;

– ВІЛ-інфіковані – особи, в організмі яких виявлений вірус імунодефіциту людини (до категорії ВІЛ-інфікованих відносяться як особи без клінічних проявів захворювань – носії ВІЛ, так і хворі СНІД);

• СНІД – кінцева стадія ВІЛ-інфекції;

• хворі на СНІД – особи з різними патологічними проявами, обумовленими значним ураженням імунної системи вірусом імунодефіциту людини;

– медичний огляд – це лабораторне обстеження крові або інших біологічних рідин з метою виявлення зараження ВІЛ;

• медичне обстеження – поглиблене клінічно-лабораторне обстеження осіб з метою встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції;

• профілактичне спостереження – динамічне спостереження за станом здоров'я ВІЛ-інфікованих;

• медичні контакти – реципієнти крові, її препаратів і інших біологічних рідин, органів і тканин від ВІЛ-інфікованих, а також особи, які об'єднані однією медичною установою з ВІЛ-інфікова-ними і отримували одночасно з ними медичні маніпуляції, пов'язані з порушенням цілісності шкірних покривів і слизистих оболонок.

1. Епідеміологія снід.

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) – це патогенний ретровірус, що викликає у людини синдром надбаного імунодефіциту і пов'язані з ним захворювання. ВІЛ-інфекція, подібно до пожежі, охопила зараз майже всі континенти. За практично короткий час вона стала проблемою номер один для Всесвітньої організації охорони здоров'я і ООН, відтісняючи на друге місце злоякісні пухлини і серцево-судинні захворювання. Через високий рівень летальності СНІД опинився в центрі уваги дослідників всього світу.

Перші випадки СНІДу зареєстровані влітку 1981 року в США, коли Центром за контролем захворювання в Атланті (штат Джорджія) були отримані дані про захворюваність молодих чоловіків-гомосексуалістів незвичайною пневмонією, викликаною умовно-патогенними простими, – пневмоцистами і саркомою Капоші, що мали більш агресивний перебіг і швидко приводили до смерті. Хоча клінічна картина указувала на вже відомий у той час синдром імунодефіциту, але причина і шляхи передачі захворювання залишалися невідомими. Вірус, відомий зараз як збудник СНІДу, був відкритий тільки в 1983 році.

Більшість хворих СНІДом, як показали перші дослідження, складали пасивні гомосексуалісти, які мали багато статевих партнерів. На другому місці – наркомани, які використовували для внутрішньовенного введення наркотичних препаратів шприци багатократного використання. В основному це були жителі Нью-Йорка, Каліфорнії, Лос-Анджелеса. Далі виявилося, що СНІД виникає після переливання крові, її компонентів. Врешті-решт, з'явилися новини про передачу захворювання дітям через хворих матерів, зокрема, і через трансплацентарний шлях. Всі ці факти давали можливість припустити, що СНІД має інфекційну теорію, а його збудник має властивості тропностіі цитопатогенності згідно Т-лімфоцитів, що відповідають за клітинний імунітет.

ВІЛ не передається при випадкових побутових контактах між людьми. При цьому, медичний персонал може заразитися при пошкодженні голками для ін`єкцій, а також попаданні на шкіру і слизові оболонки зараженої крові і інших рідин організму.