Висновки до першого розділу
Істотні відмінності організації перерозподілу національного доходу через систему державних фінансів і через систему ринкових відносин підприємствами, що спеціалізуються на діяльності у сфері грошового обігу і кредиту, не допускають змішування понять „фінанси”, „ринок”, „послуги” і об'єднання цих понять в єдину економічну категорію.
Виходячи з цього, ми вважаємо, що використання таких термінів як „фінансовий ринок” або „ринок фінансових послуг” не зовсім коректне.
Слід розглядати окремо ринок послуг банків і спеціалізованих небанківських інститутів і окремо державні фінанси та фінанси підприємств як системи, що не відносяться на пряму до функціонування даного ринку.
Поняття банківська система, як і більшість визначень в теорії банківської справи, не є сталим. При цьому ми надаємо перевагу тим визначенням, в яких ставиться акцент по-перше, на основний елемент цієї системи – комерційний банк; по-друге, – на її здатність до самоорганізації під впливом зовнішніх і внутрішніх процесів. Залежність банківської системи від процесів і явищ, що відбуваються в суспільстві, підтверджує історія функціонування банківської системи в Україні.
Незважаючи на відмінності економічної і політичної обстановки в країнах СНД, для їх банківських систем характерні загальні риси. Це, зокрема, високий рівень ризиків, недостатня інформаційна прозорість, низький ступінь капіталізації, дуже велика кількість дрібних банків, значний вплив тіньової економіки, низький рівень довіри населення.
Проблеми становлення банківської системи України типові для всіх країн СНД. Це – відсутність нормативно-правової бази функціонування центрального і комерційних банків, постійне відставання законодавчої бази від реальних процесів в економіці в цілому і банківській сфері зокрема, криза державних фінансів і системи державних банків, недостатня капіталізація, неефективне управління ризиками, відсутність системи захисту інтересів вкладників і кредиторів.
Враховуючи загальні проблеми, можна виділити і загальні підходи до забезпечення стабільної і ефективної роботи банківської системи в перехідній економіці, а саме:
– захист інтересів приватних інвесторів, відкритість показників роботи комерційних банків і структури їх власності;
– розвиток правової бази, створення банківської інфраструктури;
– інтеграція національної банківської системи в систему світових господарських зв'язків;
– забезпечення багатосторонього контролю за діяльністью банківської системи, нарощування капітальної і ресурсної бази банків;
– диверсифікація джерел доходів.
В цілому банківська система, яка сформована в Україні протягом періоду незалежності, при досить обмежених ресурсних можливостях, намагається відповідати тим цілям, які ставить перед нею економіка і задовольняти потреби суб'єктів господарювання в банківських послугах.
Структура активів і пасивів банківської системи впродовж п'яти останніх років, незважаючи на збільшення об'ємних показників, майже не змінювалася. Основну частину активів складають короткострокові кредитні вкладення. При цьому до позитивних тенденцій можна віднести зниження частки неприбуткових активів, а до негативних – зниження частки власних коштів в структурі ресурсів, хоча їх питома вага дуже значна, що пояснюється обмеженими можливостями банків щодо формування депозитних портфелів.
Запропонований у даній роботі підхід до пояснення суті і функцій банку, як і в деяких інших авторів, складається з трьох етапів. На першому етапі визначається суть комерційного банку як суб'єкта економіки. На другому етапі ця суть розкривається у функціях комерційного банку, які, у свою чергу, визначають основні напрями його діяльності. На третьому етапі продуктовий ряд комерційного банку ув'язується з формуванням його організаційної структури.
Суть комерційного банку пропонується визначити так. Комерційний банк - це цілісне підприємство, що забезпечує перерозподіл грошових коштів в економіці, організацію системи розрахунків, а також реалізацію специфічних послуг, породжених сферою грошового обігу, має на меті отримання максимального прибутку і складається з ряду підрозділів, що функціонують відносно автономно один від одного.
Слід поділяти функції банку на макро- і мікроекономічні залежно від того, виступає банк у ролі організатора притоку ресурсів на цілі розширеного відтворення або діє як комерційне підприємство. Все залежить від того, яка клієнтура обслуговується в банку і які її запити він задовольняє.
Макроекономічні функції банку пов’язані з перерозподілом грошових коштів в економіці і організацією платіжного обороту, мікроекономічна функція ґрунтується на комерційній діяльності банку, що виражається в реалізації продуктів, породжених сферою обігу.
Взаємозв'язок продуктового ряду комерційного банку з його організаційною структурою виражається в тому, що всередині нього існують підрозділи, які орієнтовані на реалізацію окремих послуг і працюють відносно автономно один від одного. Проте від цього вони не стають самостійними банками і можуть функціонувати тільки всередині єдиного цілісного організму, яким виступає комерційний банк. Відносна автономність функціонування підрозділів дозволяє розглядати комерційний банк або його філіал як систему, що складається з підсистем - відділів і управлінь, кожне з яких має свої продукти.
Отже, для повноцінного виконання своїх функцій, банку важливо визначити набір функціональних підрозділів і закріпити за ними окремі напрями роботи, статті доходів і витрат, які відносяться на їх діяльність, склад і функції штабних підрозділів, порядок віднесення їх витрат на собівартість банківських продуктів.
Що стосується визначення предмета діяльності банку, то деякі автори вважають, що поняття „банківський продукт” є більш значущим і масштабним порівняно з поняттям „банківська послуга”. На противагу даній концепції існує думка, що банківська послуга - це підсумок діяльності співробітників банку щодо задоволення потреб клієнта та результат виконання банківських операцій, а банківський продукт – конкретний спосіб, яким банк надає свої послуги, конкретне втілення банківської послуги.
На наш погляд, коректніше було б підходити до проблеми задоволення потреб споживачів банківських послуг з позиції такої економічної категорії, як споживча вартість, оскільки для того, щоб бути споживчою вартістю, продукт не обов'язково повинен набирати форму речі чи бути матеріальним благом.
Можна встановити тотожність між поняттями «продукт» і «послуга», на випадок, якщо мова йде про споживчу вартість, або, іншими словами, – здатність задовольняти потреби людей.
Щодо пріоритетності використання термінів «продукт» і «послуга», то можна говорити тільки про мовну традицію. Якщо в зарубіжному вжитку прийнято використовувати поняття „bank product” (банківський продукт), то в нашій практиці під продуктом прийнято розуміти щось матеріальне, а до послуг відносити споживчі вартості нематеріальної сфери.
1 При цьому говориться не про те, що банки здатні створювати гроші, а мова йде про те, що комерційні банки служать необхідним каналом для збільшення або зменшення кількості грошей в обігу.