Розвиток депозитних послуг банку
Функція банку з перерозподілу коштів в економіці припускає залучення тимчасово вільних грошових коштів в одних суб'єктів економіки у вигляді внесків і депозитів і їх передачу іншим суб'єктам у вигляді кредитів і інвестицій. Щонайтісніший зв'язок між залученням і розміщенням засобів, приводить деяких економістів до об'єднання кредитів і депозитів в один банківський продукт. На перший погляд така точка зору повністю логічна. Привертаючи депозит, банк виплачує своєму вкладникові певний відсоток. Звідси здається справедливим твердження, що якщо витрати банку, пов'язані з оплатою депозитів, значно перевищують доходи від надання додаткових послуг, пов'язаних з обслуговуванням депозиту, а кредитні – з отриманням доходу від позичальників, який компенсує витрати банку, пов'язані із залученням ресурсів, то необхідно об'єднати ці два продукти в один.
Дійсно, у сучасній банківській практиці клієнти банку практично не несуть витрат, пов'язаних із вкладенням грошей на депозитний рахунок (комісії, які можуть стягуватися банком за послугами, що пов'язані з обслуговуванням депозиту незначні). Однак це ще не говорить про те, що ця послуга є безкоштовною (тобто не має собівартості) для самого банку. У практиці зарубіжних банків під поняттям „ціна депозиту” розуміється саме плата, що стягується з вкладника за ведення депозитного рахунку, а не ціна, яка виплачується банком за залучення коштів. Пітер С. Роуз у книзі „Банківський менеджмент” говорить: „...Відсоткові ставки за депозитами, як правило, установлюються незалежно від процентних ставок на кредити і цін на інші банківські послуги. І кожна послуга з ведення депозиту оцінюється достатньо високо, щоб покрити всі, або велику частину витрат, пов'язаних з наданням цієї послуги” [226, с.372].
Саме такий підхід є найбільш логічним. Природне бажання вкладника отримати відсотковий дохід на вкладені кошти задовольняється банком за рахунок такого ж природного бажання позичальника скористатися ресурсами, яких йому не вистачає для організації виробництва або торгівлі й отримання прибутку. За свої послуги з перерозподілу коштів в економіці банк отримує оплату у вигляді процентної маржі – різниці між отриманими і виплаченими відсотками за ресурси. Але маржа, будучи платою за посередницькі послуги банку на грошовому ринку, може не повністю компенсувати вартості інших депозитних послуг, що надаються банком насамперед вкладникам.
По-перше, не компенсується вартість технічних операцій, наприклад, із складання депозитного договору та ведення депозитного рахунку тощо.
По-друге, для дрібних вкладників банк надає послугу з інвестування крупних проектів, об'єднуючи невеликі, тобто такі, що не представляють самостійної цінності для позичальника, депозити в могутній ресурсний потік, необхідний для розвитку різних сфер економіки.
По-третє, банк бере на себе зобов'язання із здійснення моніторингу позичальників і заходів, що кредитуються. Уявімо собі, які витрати зазнав би інвестор у разі самостійного вибору об'єкта інвестування коштів і подальшого контролю за ефективністю його функціонування.
Відсутність оплати даних послуг банку приносить вкладникові додаткові непроцентні доходи, розмір яких залежить від стану попиту і пропозиції на грошовому ринку, а також від цілей, які переслідує банк.
Так прагнення банку залучити максимальну суму внесків пояснюється його прагненням до збільшення обсягу операцій навіть за рахунок можливого зниження рівня маржі та суми прибутку.
Можливо, надалі розуміння цього буде досягнуте і банком, і його клієнтами, а депозитні послуги приноситимуть адекватний дохід усім сторонам цієї операції.
Розвиток депозитних послуг відбувався за напрямами, що визначають їх функціональне призначення: на цілі споживання, накопичення та заощадження. Для забезпечення збереження коштів клієнта і полегшення розрахунків банки приймають внески до запитання, що забезпечують можливість витрачати залишок без повідомлення банку в будь-який момент часу і без нарахування або з мінімальним нарахуванням відсотків на залишок за рахунком. У зарубіжній практиці існує кілька видів внесків до запитання. Це звичайний і спеціальний чекові рахунки, рахунки НАУ і супер-НАУ, депозитні рахунки грошового ринку. Їх відмінності пов'язані з режимом функціонування рахунків, умовами виплати відсотків за залишком і стягування комісії за обслуговування.
Для отримання процентного доходу вкладникам пропонуються різні види термінових депозитів і ощадних внесків. Для цих рахунків передбачаються аналогічні відмінності з обслуговування і прибутковості. У даній категорії внесків функціонують депозити з ощадними книжками, депозитні сертифікати грошового ринку, пенсійні й ощадні рахунки.
Еволюція форм кредиту і методів кредитування
Передача матеріальних цінностей від однієї особи до іншої на умовах терміновості, платності і поворотності стала практикуватися в період розпаду первіснообщинного ладу в зв'язку з початком майнової диференціації общини. Первинною формою кредиту виступав лихварський кредит, що виражався в наданні грошей або яких-небудь інших матеріальних цінностей під заставу землі або особи позичальника. Такий кредит використовувався не для виробничих, а для споживчих цілей і через це не мав суспільного значення, а був засобом задоволення поточних потреб окремих індивідів. „З одного боку, у руках верхівки общин були зосереджені земля, худоба і грошове багатство, які виступали як лихварський капітал, з іншого боку, дрібні виробники відчували потребу в позиках” [276, с. 74] .
Подальший розвиток продуктивних сил і виробничих відносин об'єктивно поставив перед кредитом нові завдання. На стадії капіталізму кредит став невід'ємною частиною процесу розширеного відтворення, основою перетворення грошей на капітал або вартість, що сама зростає.
Оскільки закономірністю кругообігу капіталу є тимчасове вивільнення його грошової складової на одних ділянках за умови одночасного виникнення потреби на інших, постало питання про необхідність здійснення даного перерозподілу. Очевидно, що для виконання даної функції підходили банки, які історично виступали місцем концентрації суспільного багатства, вираженого в грошовій формі. При цьому сама форма грошей, що надавалися в позику, не мала принципового значення. Банки мали можливість надати кредит як повноцінними грошима, так і знаками вартості або шляхом безготівкового переказу грошей з рахунку на рахунок.
Нині кредит став основним банківським продуктом, реалізація якого забезпечує основну частину його доходу.
Банківський кредит, узявши на себе макроекономічну функцію із стимулювання розширеного відтворення (шляхом перерозподілу вільних грошових коштів або кредитної емісії), постійно орієнтувався на задоволення потреб своїх клієнтів-вкладників і клієнтів-позичальників. Результатом вивчення і подальшого задоволення запитів позичальників було виникнення нових форм і видів кредитів за умови збереження незмінної суті банківського кредитування.
Форма кредиту, як відомо, визначається насамперед характером суб'єктів і об'єкта кредитної операції.
При традиційній формі банківського кредиту об'єктом операції є грошова позика, що переходила в тимчасове користування від кредитора (банку) до позичальника, який використовує її на придбання необхідних товарів і послуг.
Нові, нетрадиційні форми банківського кредиту були пов'язані зі зміною або об'єкта, або суб'єктів операції.
Необхідність оновлення виробничих потужностей у зв'язку з появою більш сучасного і більш довершеного устаткування, а також непосильна для багатьох суб'єктів господарювання капіталомісткість процесу придбання і заміни старих машин на нові, визначили розвиток лізингової форми кредитування. Лізингова форма кредиту реалізувалася шляхом придбання банком устаткування, необхідного конкретному підприємству, і передачі йому цього устаткування у довгострокову оренду на умовах поетапного викупу з урахуванням амортизації і лізингового відсотка.
Лізинг, маючи ряд переваг для позичальника порівняно з традиційним банківським кредитом, став його альтернативою за умови формування основного капіталу підприємства. У результаті об'єкт кредиту трансформувався з грошової форми в товарну.
Банківський кредит традиційно формує оборотний капітал підприємства більшою мірою, ніж у формуванні основних засобів. Своєрідною альтернативою банківському кредиту щодо відновлення оборотних коштів підприємства стали факторингові послуги банку. Суть факторингової операції полягає у придбанні банком дебіторської заборгованості підприємства (або несплачених рахунків і інших платіжних документів за відвантажену продукцію). „Тому факторингові операції називають також кредитуванням продажів постачальника або наданням факторингового кредиту постачальникові” [17, с. 324].
Тут ми знову не можемо не звернути увагу на те, що факторингові послуги банку виникли у відповідь на конкретні запити постачальників і покупців продукції. А саме, необхідністю для постачальника оперативно отримати гроші за поставлену продукцію, а для покупця, навпаки, можливістю відкласти розрахунок за зобов'язаннями на довший термін.
Розвиток кредиту виявився й у виникненні його безресурсних форм. Щодо розвитку забалансових зобов'язань, В.М. Усоскін зазначає: „У багатьох випадках банк тут діє як агент, брокер, не витрачаючи власних ресурсів, а продаючи свою репутацію, ім'я, надаючи гарантію і застраховує від ризику” [270, с.287].
Гарантія банку є його зобов'язанням розрахуватися за борги свого клієнта перед третьою стороною, на випадок виникнення проблем з платоспроможністю.
З одного боку первинно мова не йде про надання позики, оскільки банк не витрачає ні власні, ні залучені ресурси. Оскільки немає факту перерозподілу коштів, для банку вартість даної послуги не пов'язана з необхідністю виплат вкладникам. Це дозволяє надавати послугу з гарантування платежів дешевше, ніж повноцінний кредит. Але дана послуга пов'язана для банку з ризиком втратити кошти, що належать бенефіціару за договором гарантії, або у формі прямого погашення боргів свого клієнта, або шляхом викупу його векселів (у випадку якщо банк провів їх авалювання). У даній ситуації безресурсна форма кредиту переходить у ресурсну і набуває всіх властивостей останньої. Тому, ризик виникнення гарантійного випадку робить для банку прийняття рішення про видачу гарантії рівнозначним рішенню про надання грошової позики. Звідси всі процедури з розгляду, забезпечення і оформлення ресурсного і безресурсного кредиту збігаються. Проте, якщо клієнт банку використовує безресурсний кредит тільки для страхування ризику можливого неплатежу, здійснюючи його своєчасно, він отримує достатню вигоду у вигляді економії на різниці між відсотковою ставкою за кредит і комісією з гарантії.
У рамках розвитку форм кредитних відносин виникають та розвиваються окремі види кредитів. Розвиток видів кредиту відбувався насамперед за ознаками цілей їх використання і характером забезпечення. У зв’язку з цим виникали різні варіанти комбінації даних класифікаційних ознак за умови надання конкретного банківського кредиту.
Залежно від поточних потреб клієнта, об'єктом кредитування ставали різні види активів. Можливості клієнта з надання забезпечення заходу, який кредитується, визначали активи, що передавалися банку під заставу (застава нерухомості, устаткування, дебіторської заборгованості, очікуваного доходу та ін.).
Можна виділити ще ряд ознак, що визначають вид банківського кредиту. Це терміновість, методи кредитування, порядок видачі і погашення та ін. Але для нас важливо підкреслити, що кожний вид банківського кредиту націлений на задоволення певних запитів позичальника, які враховують як його потреби в ресурсах, так і його можливості з їх оплати й повернення. „Наявною є зацікавленість усіх сторін. Вкладники отримують відсотки за депозитами; позичальники дістають можливість досить тривалий час користуватися крупними грошовими сумами. Банк так само має свій інтерес у вигляді маржі” [245, с. 201].
Останнім часом банки все більше прагнуть розширити коло продуктів, що надаються, пропонуючи своїм клієнтам додаткові послуги, пов'язані як із традиційними, так і з нетрадиційними видами банківського обслуговування. Розширення асортименту банківських послуг спрямоване, з одного боку, на поліпшення якості обслуговування клієнтури, а з іншого - на можливість диверсифікації прибуткових статей банку. Дане розширення набору послуг дозволяє банку отримувати доходи навіть на випадок зміни ринкової кон'юнктури і пов'язане з ним падіння попиту на окремі види послуг. Сьогодні на прикладі українських банків відмічається зміна структури доходів, що виражається у підвищенні питомої ваги їх непроцентної складової.
Сучасні банки можуть запропонувати своїм клієнтам такі додаткові види послуг:
Додаткові послуги з кредитно-розрахункового обслуговування: допомога в розробці і реалізації програми фінансового оздоровлення підприємства; розробка пропозицій з прискорення, скорочення і здешевлення документообігу під час здійснення розрахунків; складання економічного обґрунтування ефективності витрат на організацію нових і модернізацію виробництва, зокрема із залученням банківських кредитів; перевірка забезпечення збереження товарно-матеріальних цінностей, прийнятих покупцем на відповідальне зберігання; здійснення перевірки товарності пред'явлених до оплати документів; укладення договорів від імені і за дорученням клієнтів; надання допомоги у проведенні ревізій на підприємствах, що обслуговуються, на прохання їх вищих організацій.
Послуги з касового обслуговування клієнтів: повторний перерахунок грошей за умови неправильного вкладення в інкасаторські сумки; попередня підготовка і доставка клієнтам готівки для виплати заробітної плати; надання клієнтам рахунково-грошової техніки, що належить банку.
Послуги у сфері зовнішньоекономічної діяльності клієнтури: сприяння в підборі іноземного партнера для створення спільних підприємств й інших видів співпраці; розробка оптимальних схем фінансування зовнішньоторговельних операцій; підготовка висновків за умовами зовнішньоторговельних контрактів; оформлення документів за міжнародними розрахунками.
Консультаційні послуги: консультації з питань застосування законодавчих і нормативних актів, що не відносяться до банківської діяльності; постановка і консультації щодо ведення бухгалтерського обліку на підприємстві; організація і проведення економічного навчання з клієнтами стосовно питань кредитування, фінансування, розрахунків та ін.
Послуги з обліково-операційної роботи: розшук сум, що не поступили на рахунок клієнта шляхом прямого виходу на банки, які обслуговують платника; підготовка і відправка запитів за дорученням клієнтів; забезпечення клієнта необхідними нормативними документами або виписками з них.
Послуги стосовно роботи з цінними паперами: підготовка проспекту емісії; ведення реєстру акціонерів і депозитарна діяльність; андерайтинг.
Перелік нових додаткових банківських послуг може бути продовжений. Проте вже з наведеного видно, що банки на сьогоднішній день є, по суті, центрами державного і приватного бізнесу.