1.3. Сутність банківського продукту (послуги)

Донині іноді викликає сумніви термін „банківський продукт”. Виникають питання, який продукт проводить банк, чому мова йде про продукт, а не про послуги. Практично всі роблять висновок, що послуги виражають відносини між виробником і споживачем, а операції – відносини всередині банку як виробника, що характеризують відношення між конкретними працівниками банку.

Проте продовжується дискусія щодо суті понять „банківський продукт” і „банківська послуга”.

На сьогодні існує декілька основних підходів до визначення ієрархії даних понять.

Приймаючи за основу положення, що гроші виготовляються банками відповідно до вимог об'єктивних економічних законів, Ю.В. Головін банківським продуктом вважає грошові кошти, а банківські послуги, будуть пов'язані з забезпеченням переміщення грошей з рахунку на рахунок й утворенням грошових фондів [63]. При такому трактуванні поняття „банківський” продукт автоматично стає більш значущим і масштабним порівняно з поняттям „банківська послуга”.

На противагу даній концепції, існує думка Ю.С. Масленченкова, що банківська послуга – підсумок діяльності співробітників банку із задоволення потреб клієнта і результат виконання банківських операцій. Банківський продукт – конкретний спосіб, яким банк надає свої послуги, конкретне втілення банківської послуги. Банківський продукт наділений певними значеннями ринкових параметрів: ціни, якості, додаткового сервісу, термінів та інших умов надання [167].

„Банківська послуга – це діяльність банку, направлена на задоволення потреби клієнтів у прирості ресурсів, отриманні додаткових ресурсів, проведенні розрахунків, зберіганні й інформаційному забезпеченні”. „Банківський продукт – це те, що клієнт насправді набуває у банку. Якщо банківська послуга – це абстрактна категорія, то банківський продукт – це конкретніша категорія. Так, наприклад, кредитна послуга знаходить своє вираження в таких банківських продуктах, як кредитна лінія, овердрафт, іпотечний кредит та ін” [201, с. 30].

З одного боку, банківський продукт є формою виразу банківської послуги, а з іншого - банківський продукт складається з упорядкованої сукупності банківських операцій.

Банківська технологія – порядок або послідовність здійснення банківських операцій. Організаційна технологія обумовлена організаційною структурою банку, технічна технологія – забезпеченість оргтехнікою, програмним забезпеченням т. ін.

Банківські документи – матеріальні носії, що засвідчують сукупність прав та обов'язків банку і клієнта за умови надання банківського продукту. Вони підтверджують продаж банківського продукту й окремі банківські операції. [201].

Деякі автори, такі як Е.А. Уткін, В.Д. Маркова., А.С. Гур’янов, Ю.И. Коробов, говорять про синонімічність понять „продукт” та „послуга” і застосуванні одного з них тільки відповідно до лінгвістичних переваг окремих націй.

Говорити про банківський продукт у вітчизняній економічній літературі пострадянського простору почали відносно недавно. Розглянемо одним із прикладів сучасного аналізу суті банківського продукту, де наводиться схема складу і класифікації банківського продукту (рис. 2.2.1, 2.2.2) [75].

Рис. 1.3.1. Склад банківського продукту

Рис. 1.3.2. Класифікація результатів діяльності комерційного банку

Автор абсолютно справедливо вказує на тісний взаємозв'язок і взаємообумовленість банківських продуктів. Але викликає сумнів представлена в схемі одиничність банківського продукту, що складається з банківських послуг і безготівкових платіжних засобів.

Даний підхід викликає ряд питань і заперечень. По-перше, термін „продукт” ставиться вище за поняття „послуга”. У даному трактуванні послуги формують продукт. На наш погляд, поняття “продукт” і “послуга” тотожні на випадок, якщо мова йде про споживчу вартість, наявність якої у банківських продуктів автор статті не заперечує: „... взагалі результати банківської діяльності мають чітко виражений продуктивний характер” [75] .

По-друге, і пасивні, і активні, і комісійні продукти банку, хоч і є взаємопов'язаними, виступають як цілком самостійні і самодостатні. Це виявляється як з погляду їх цілей, так і з погляду технології їх надання (зокрема незалежності підрозділів банку, що забезпечують реалізацію конкретних продуктів). Існує цілий ряд фінансових інститутів, що спеціалізуються на залученні вільних грошових коштів, але обмежених (особливо в наших сучасних умовах) в можливостях здійснювати їх вкладення. Наприклад, вклади, залучені страховими компаніями і пенсійними фондами, зрештою потрапляють у банківську систему, яка і перетворює їх на вартість, що самозростає. Але хіба у зв'язку з цим ми не вважаємо продуктом страхової компанії залучення грошей шляхом продажу страхового поліса? І чому ж тоді не вважати самостійним банківським продуктом залучення ресурсів шляхом продажу депозитного сертифікату?

По-третє, комісійні продукти банку, особливо пов'язані з організацією розрахунків, ще більш незалежні й самостійні. Розрахункові продукти банку – єдиний засіб для всіх суб'єктів економіки задовольнити потребу в здійсненні готівкових і безготівкових розрахунків, оскільки ніхто крім банків більше їх не проводить.

По-четверте, створення платіжних засобів навпаки не є продуктом комерційного банку, а є прерогативою центрального емісійного банку країни. Депозитна емісія комерційного банку суворо обмежена його можливостями із залучення реальних внесків (якщо не мати на увазі мультиплікаційного ефекту).

Щоб надати певну послугу, банк має провести цілий набір операцій. Величина даного набору і трудомісткість операцій, що у нього входять формують невідсоткову складову собівартості банківських продуктів. Саме, виходячи з принципу множинності банківських продуктів, специфіки різних їх видів, з погляду споживчих (клієнтських) запитів, а також множинності операцій, що здійснюються в різних підрозділах банку під час реалізації окремого продукту, буде будуватися дане дослідження.

Наступний підхід до розкриття суті понять „продукт”, „послуга” і „операція” також заснований на встановленні ієрархії між цими поняттями. Банківський продукт – спосіб надання послуг клієнтові банку; регламент взаємодії службовців банку з клієнтом за умови надання послуги, тобто комплекс взаємозв'язаних організаційних, інформаційних, фінансових і юридичних заходів, об'єднаних єдиною технологією обслуговування клієнта. Банківська операція - система узгоджених за цілями, місцем і часом дій, направлених на вирішення поставленого завдання з обслуговування клієнта. Банківська послуга – форма задоволення потреби (у кредиті, розрахунково – касовому обслуговуванні, гарантіях, купівлі, продажу і зберіганні цінних паперів, іноземної валюти тощо) клієнта банку [277, с. 527].

Клієнтські потреби	Послуга, направлена на задоволення даних потреб	Продукт, в якому знаходить вираження послуга	Операції, з надання продукту
Приріст ресурсів	Депозитні послуги	Терміновий депозит	Прийом і перерахунок готівки
			Складання договору банківського внеску
			Зарахування засобів на рахунок
			Нарахування відсотків за рахунком
			Видача виписок за рахунком
			Видача готівки з рахунку

Відповідно до даного підходу, В.А. Перехожев пропонує такий зразок переліку банківських продуктів, що надаються для реалізації послуги [201].

Види банківських послуг	Банківські продукти
1. Послуги з приросту ресурсів
Депозитні послуги	Ощадний внесок, терміновий внесок (депозит), внесок до запитання (онкольний депозит), внесок у дорогоцінних металах та ін..
Послуги довірчого управління	Індивідуальне довірче управління, сертифікат пайової участі (загальний фонд банківського управління) та ін.
Послуги брокерського посередництва	Брокерське обслуговування, Інтернет – брокер, посередництво в купівлі – продажі дорогоцінних металів, готівкової і безготівкової іноземної валюти та ін.
2. Послуги з мобілізації ресурсів
Кредитні послуги	Кредит, кредитна лінія, овердрафт, іпотечний кредит, споживчий кредит, МБК та ін.
Лізингові послуги	Оперативний лізинг, фінансовий лізинг і т.д.
Факторинг	Факторинг з правом регресу, факторинг без права регресу (форфейтинг), зовнішньоторговельний факторинг та ін.
Послуги емісійного посередництва	Андерайтинг та ін.
Інвестиційні (дилерські) послуги	Репо, купівля-продаж цінних паперів та ін.
Гарантійні послуги	Банківська гарантія, поручительство, аваль та ін.
3. Розрахункові послуги
Розрахунковий – касове обслуговування	Розрахунковий рахунок, «зарплатні» проекти, банківські карти, акредитив, інкасо та ін.
Послуги з емісії платіжних інструментів	Векселі, застави, розрахункові і дорожні чеки та ін.
Послуги доступу до платіжних систем (western union, contact та ін..)	Перекази western union, contact та ін.
4. Послуги зберігання
Послуги з оренди сейфа	Індивідуальний банківський сейф (осередок) та ін.
Послуги депозитарію	Ведення рахунку депо та ін.
Послуги утримувача реєстру (реєстратора)	Ведення реєстру власників цінних паперів та ін.
5. Інформаційні послуги
Консалтингові послуги	Консалтинг, інформаційне забезпечення, правовий супровід зовнішньоторговельного контракту
Оцінні послуги	Оцінка нерухомості, оцінка застави

Стоянова пропонує розділення продуктів банку на прості і складні.

Простий продукт – продукт, який реалізується одним функціональним підрозділом банку шляхом надання однієї послуги клієнтові.

Складний продукт – продукт, у реалізації якого можуть бути задіяні кілька підрозділів банку протягом тривалого часу шляхом надання комплексної послуги клієнтові. [277, с. 527].

Підходи, що трактують банківський продукт як конкретний прояв банківської послуги не враховують того, що якщо послуга – це абстрактна, нематеріальна категорія, то яким чином вона може задовольнити потребу клієнта, наприклад, у кредиті? За даною логікою, клієнт купує в банку тільки його продукти, а послуга це деяка діяльність, направлена на задоволення клієнтських запитів. Іншими словами, клієнт купує продукт банку, що виник як результат діяльності, направленої на задоволення клієнтської потреби. Виникає питання – чому потребу клієнта задовольняє банківська послуга, а купує він банківський продукт. Якщо слідувати даному підходу, то потрібно визнати або тотожність понять „послуга” і „операція” (те, що надання продукту вимагає виконання цілого ряду операцій, ніхто з авторів не заперечує) або абстрагуватися від поняття „послуга” взагалі.

На наш погляд, коректніше було б підходити до проблеми задоволення потреб споживачів банківських послуг з позиції такої економічної категорії, як споживча вартість. К. Маркс вважав, що особлива споживча вартість праці отримала тут специфічну назву „послуга”, тому що праця надає послуги не як річ, а як діяльність.

„Для того, щоб бути споживною вартістю, продукт не обов'язково повинен приймати форму речі, бути матеріальним благом. Споживчими вартостями є і послуги, які носять нематеріальний характер. Це послуги освіти, медицини, сфери культури та побуту. Виробничі потреби людей задовольняються науковими, інформаційними, транспортними і іншими послугами” [204, с. 51].

У даному визначенні встановлюється тотожність між поняттями „продукт” і „послуга” якщо мова йде про споживчу вартість або іншими словами – здатності задовольняти потреби людей.

Що стосується пріоритетності використання термінів „продукт” і „послуга”, то можна говорити тільки про мовну традицію. Якщо в зарубіжному вжитку прийнято використовувати поняття „bank product” (банківський продукт), то в нашій практиці під продуктом прийнято розуміти щось матеріальне, а до послуг відносити споживчі вартості нематеріальної сфери.

Можна стверджувати, що продукти банку необхідні для задоволення об'єктивних і конкретних суспільних потреб. Їх природа обумовлена специфікою товарного виробництва і специфікою грошового товару. При цьому, тільки специфічне підприємство, що взяло на себе специфічні функції, може забезпечити надання даних продуктів. „... банк, як підприємство, проводить свій продукт. Оскільки банк виступає в ролі економічного підприємства, остільки його продукт носить вартісний характер. Продуктом емісійного банку є при цьому гроші як особливий товар, що обмінюється на продукт іншого виробництва. Продуктом банку, нарешті, виступають певного роду послуги. До них відносяться як традиційні види послуг – організація розрахунків (у готівковій і безготівковій формах), внесків, кредитування, так і не традиційні, – у вигляді надання гарантій, поручительств, консультацій та ін.” [17, с. 15].

Удосконалення продуктивних сил і виробничих відносин, зміни суспільних формацій і НТР не змінювали природи і суті банківських продуктів, а лише розвивали їх у більш складні і доконані види. Спробуємо тепер детальніше прослідкувати еволюцію основних банківських продуктів від моменту їх виникнення до сьогоднішніх форм.

Еволюція форм і способів розрахунків

Необхідність здійснювати платіж за продукт праці існувала завжди. Навіть натуральний обмін між первісними общинами відбувався не на безкорисливій основі.

Всіма економістами: і „марксистсько-ленінського” і „буржуазного” напрямів, - за грошима визнається функція засобу платежу. Саме завдяки даній функції здійснюється реалізація вартості товарів і послуг. Яка ж форма реалізації грошима функції засобу платежу найбільш застосовна і прийнятна в конкретний історичний момент, кожне покоління визначало на підставі своїх потреб і можливостей.

Організацію системи розрахунків як банківський продукт можна вважати з моменту, коли, замінюючи векселі і боргові розписки купців і промисловців власними зобов'язаннями, банк став кредитором в останній інстанції, а знаки вартості, що ним емітуються витісняли з обігу повноцінні гроші. Заміна в обігу золота банківськими векселями (банкнотами) здійснювалася завдяки їх більшій відповідності економічним потребам суспільства, а саме забезпеченню швидкості, простоти, дешевизни, а також зручності таких розрахунків.

Заощадження часу й економія витрат обігу знову стали важливими відмінностями такого банківського продукту, як безготівковий метод платежу. Так само, наприклад, коли банкноти замінили метал, їх рух був якщо не повністю замінений, то суттєво доповнений безготівковими розрахунками або записами за рахунками. „Все більше зосередження суспільного багатства в руках банків сприяло розповсюдженню безготівкових розрахунків, оскільки платежі між особами А і Б, які здали метал на зберігання особі В, могли здійснюватися без участі дійсних грошей” [283, с. 176].

Яким чином і в якому порядку здійснювати записи за рахунками, визначається формою безготівкових розрахунків: „форми розрахунків – види носіїв боргових вимог на гроші, що відрізняються структурою документів і документообігу, часом і місцем здійснення розрахунків, ступенем гарантії платежу” [131, с. 81].

Формування і розвиток форм безготівкових розрахунків було викликано, з одного боку, необхідністю стимулювання просування товарів, забезпечення мінімального залучення грошей у сферу обігу для їх використання у виробничих процесах, а з іншого - відображенням інтересів клієнтів банку, які виступають платником або одержувачем коштів.

Так клієнтам, які зацікавлені у швидкому відвантаженні своєї продукції, банк надає послуги з інкасування платіжних документів із зобов'язанням отримати і зарахувати платежі. Клієнти, які віддають перевагу гарантованому платежу за надані товари, і клієнти, які мають бажання контролювати умови постачань, використовують акредитивну і чекову форми розрахунків. Обмежені джерела грошових надходжень і тимчасові проблеми з ліквідністю примушують клієнтів банку користуватися акцептною формою розрахунків. Великі двосторонні обсяги постачань продукції між підприємствами визначають розрахунки на підставі заліку взаємних вимог. Нині пріоритетною формою є розрахунки платіжними дорученнями, коли платіж здійснюється за ініціативою платника або в порядку попереднього перерахування коштів постачальникові чи відразу після отримання продукції.

Організація банками системи розрахунків, окрім задоволення різнопланових запитів клієнтів, має і важливе макроекономічне значення. Так, на випадок невчасних і неповних розрахунків між підприємствами накопичується кредиторська заборгованість. Відсутність надходжень грошових коштів призводить до натурального обміну між підприємствами і зниження рівня контролю за рухом матеріальних цінностей.

Швидкість надходження коштів на рахунки підприємств стала грати визначальну роль під час оцінки ефективності системи розрахунків. Саме це примусило банки шукати не тільки нові механізми здійснення платежів, але й нові технології здійснення розрахункових операцій. Науково-технічний прогрес зробив можливим створення централізованої телекомунікаційної системи безготівкових розрахунків. Розрахунки за допомогою телеграфних повідомлень доповнилися обробкою даних, що надходять на магнітних носіях або телекомунікаційними каналами (у цьому випадку кожен тип повідомлень забезпечується спеціальним кодом для розпізнавання системою виду операції). Сьогодні в усіх країнах використовуються різноманітні системи грошових переказів, що охоплюють практично всі види платежів. Так, наприклад, „у США отримали розвиток три основні напрями автоматизованих платежів:

• роздрібні системи електронних розрахунків;

• міжбанківські системи переказу коштів;

• внутрішньобанківські комп'ютерні комплекси” [270, с. 163].

А.М. Сарчев зазначає: „Банки сприяють корінній зміні роздрібної платіжної системи Заходу. Покупці тепер розплачуються за придбані товари все більшою мірою не готівкою і чеками, а за допомогою пластикових карток через систему електронних розрахунків, що приєднана до комп’ютера банку покупця” [235, с. 9].

За допомогою системи автоматизованих розрахунків здійснюється маса операцій: зарахування заробітної плати на рахунки працівників, перекази за дорученням клієнтів коштів на сплату різних внесків і платежів, клірингові операції, отримання й оплата електронних платіжних доручень та ін. Сучасні технології дозволяють зараховувати кошти на рахунок одержувача в день їх перерахування і можуть використовуватися практично негайно.

Таким чином, форми і способи розрахунків змінювалися відповідно до рівня технічного прогресу і потреб як окремих суб'єктів господарювання, так і економіки в цілому. Проте? пройшовши шлях від розрахунків шляхом обміну товарними цінностями до платежів, здійснюваних за допомогою електронних імпульсів, суть розрахунків не змінилася. У відповідь на потреби, що змінюються, мінялися лише види розрахункових продуктів банку.