1.2. Сутність і функції комерційного банку

З розвитком, вдосконаленням і ускладненням суспільства, виникають нові форми суспільних відносин і нові види суспільних потреб. Це приводить до появи як нових продуктів матеріального і нематеріального характеру, так і нових механізмів і технологій задоволення даних потреб. Потім неминуче формуються нові специфічні інститути, що забезпечують надання нових товарів, послуг і технологій.

На визначеному етапі розвитку суспільства виникає товарне виробництво, розвивається товарний обмін і з загальної товарної маси виділяється особливий товар – гроші, що набуває ролі загального еквівалента вартості. У фінансово-кредитному словнику наводиться таке визначення: „Грошовий метал – благородний метал, за яким стихійно закріплюється роль грошей як загального еквівалента. Володіє специфічними властивостями (однорідністю, подільністю, портативністю) , що робить його найбільш придатним засобом для виконання функції грошей” [276, с. 354]. „Визначення грошей як загального вартісного еквівалента характеризує їх здатність виражати витрати суспільної праці, утіленої в товарі, і на цій основі забезпечувати загальну обмінюваність” [71, с. 9].

Еволюція грошового товару, що відбувалася з розвитком товарного виробництва, закріпила його роль за двома благородними металами – золотом і сріблом (іноді грошовим товаром виступала мідь), які й стали обслуговувати товарообмін на початку у вигляді деяких вагових співвідношень, а потім у монетній формі.

Із закріпленням грошових функцій за благородними металами і початком чеканки монет із золота срібла та міді, починають свою історію банківські продукти.

„Зачатки банківської справи з'явилися в рабовласницькому суспільстві з практики зберігання грошей храмами та міняльної справи” [276, с. 90] .

Виникала потреба в забезпеченні збереження грошового товару і дана потреба повинна була бути задоволена. Е Дж. Долан вважає, що „можливо, такого роду послуги першими стали надавати золотих справ майстри. Саме для них золото й інші дорогоцінні метали були частиною ремесла і цілком природно, що сховища, сейфи і спеціальні приміщення, призначені для того, щоб запобігти крадіжкам, були в їх розпорядженні. Чому б не заповнити ще одне приміщення в сховищі золотими монетами спроможних сусідів, які не мають у своєму розпорядженні таких безпечних сховищ” [78, с. 154].

Щодо міняльної справи і міняльних контор, то вони почали розвиватись з виходом торговельних операцій за межі території середньовічної держави. Міняйла забезпечували обмін іноземних монет на місцеві, ґрунтуючись на їх значенні і золотому складі.

І хоча перші банківські продукти надавалися ще не банками, про їх затребуваність можна судити по тому, що, пройшовши численні трансформації й удосконалення, вони збереглися і донині. Сучасний комерційний банк надає можливість своїм клієнтам зберігати цінності в сейфових осередках, а центральний банк забезпечує зберігання золотого резерву країни. Не зменшилися, а тільки збільшилася, необхідність і у валютообмінних операціях, здійснення яких сьогодні визначає цілий напрям банківській діяльності.

Первинна послуга із зберігання грошей об'єктивно стала основою виникнення таких банківських послуг як заміна дійсних грошей знаками вартості, безготівкові розрахунки і банківський кредит.

Попит на розрахунки неповноцінними грошима і безготівкові розрахунки визначався з одного боку їх більшою порівняно з розрахунками металевими грошима зручністю й економією витрат обігу, а з іншого боку, з можливістю уникнення втрат, пов'язаних з фізичним зносом і стиранням монет, їх навмисним псуванням і підробкою. „У XVI–XVII століттях купецькі гільдії ряду міст (Венеції, Генуї, Мілана, Амстердама, Гамбурга, Нюрнберга) створили спеціальні жиробанки для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами-купцями. Жиробанки вели розрахунки між своїми клієнтами в спеціальних грошових одиницях, виражених в певних вагових кількостях благородних металів” [14, с. 5].

Надання кредиту повноцінними грошима (лихварський кредит) здійснювалося ще задовго до виникнення банків. Пізніше стала розвиватися реалізація товарної продукції в кредит. Проте ці форми кредиту з часом перестали відповідати потребам товарного виробництва, що розвивалося. Перший був надто дорогим і через це не міг забезпечити нормального процесу розширеного відтворення. Відстрочення ж платежу за надані товари призводило до неможливості своєчасного придбання необхідного устаткування і сировини для початку нового виробничого циклу. „Відстрочення з відшкодуванням еквівалента вартості перешкоджало перетворенню товарної форми капіталу на грошову і гальмувало темпи розширеного відтворення” [283 с. 177].

Суспільне відтворення потребувало кредиту, який би більш повно відповідав його потребам. І банки через функції, що історично закріпилися за ними, змогли надати такий продукт. Банківський кредит став і доступним, і відносно дешевим засобом задоволення потреб економіки, що розвивається, через свої специфічні особливості. По-перше, розвиток системи розрахунків без участі металу дозволяв банкам надавати позики шляхом емісії власних боргових зобов'язань понад металеве забезпечення, яке реально в них було. Це дозволяло економити витрати обігу і не стягувати дуже високого відсотка за користування позикою. Це усувало недоліки щодо лихварського кредиту. По-друге, банк все ж таки мав у своєму розпорядженні значний запас повноцінних грошей, оскільки їх періодичне вилучення вкладниками компенсувалося новими вкладеннями. Через це зобов'язання банку були надійнішими, ніж зобов'язання промисловців і торговців і приймалися як засіб платежу представниками всіх сфер господарювання. Таким чином, знімалася основна незручність товарного кредиту. Боргові зобов'язання (векселі), що осіли в руках у продавців товарів, могли вступати в новий виробничий цикл, не чекаючи термінів настання платежу, шляхом їх заміни на зобов'язання банку. При цьому банківські зобов'язання, на відміну від усіх інших, могли використовуватися в усіх видах платежів і розрахунків.

Оскільки банки з'являлися для задоволення потреб в здійсненні певних операцій з грошима, що виникають, то виходячи з того, які саме операції здійснював банк у різні періоди часу, визначалися його суть і функції.

Після революції 1917 р. суть банку трактувалася як частина державного апарату, необхідна для виконання управлінських функцій. Виходячи з такого визначення суті, функції банку визначалися як зосередження всіх грошових операцій, контроль над виробництвом і обігом суспільного продукту, реалізація державної валютної монополії.

Так було в СРСР від початку 30-х до середини 80-х років. Практично всі види банківських операцій виконував Держбанк СРСР, а банки, що існували окрім нього, не відігравали великої ролі. При цьому Держбанк практично не володів ні економічними, ні адміністративними правами.

Не внесла особливих змін до розуміння суті й функцій банку і кредитна реформа середини 80-х років.

Спеціалізовані банки, що працюють за галузевим принципом, як і раніше залишалися інститутами державного управління і не виконували в повному обсязі всіх властивих банку функцій.

З акціонуванням і приватизацією державних банків, створенням безлічі банків комерційних виникла необхідність переосмислити сталі підходи до роботи банку. Комерціалізація банківської діяльності і робота на прибуток відкидає принципові підходи до визначення суті і функцій банку, що використовувалась раніше. Починається процес переосмислення колишніх теоретичних розробок у цій сфері та пошук нових шляхів організації практичної роботи. Насамперед, зрозуміло, банкіри стали вивчати зарубіжний досвід організації бізнесу і шукати можливості з його використання в національній практиці. Починається пошук відповіді на питання про суть і функції банку за умова ринкової економіки, усе частіше робляться спроби більш глибоко дослідити такий суспільний феномен як банк, банківська система та їх справжнє призначення в сучасних умовах.

Слід вказати, що багато авторитетних зарубіжних економістів, приділяючи увагу проблемі організації роботи банку, недостатньо цікавляться розкриттям його суті, обмежуючись тільки перерахуванням його функцій.

Наприклад, П. Самуельсон зазначає, що перша економічна функція комерційних банків полягає в акумуляції безстрокових депозитів (ведення поточних рахунків) і оплаті чеків, що виписані на ці банки. Друга важлива функція полягає в наданні кредитів місцевим торговцям, фермерам і промисловцям. При цьому він вважає, що комерційний банк є відносно простим діловим підприємством [232].

Визначення Е. Дж Долана зводиться до того, що комерційні банки – це банки, що надають широкий діапазон фінансових послуг, особливо відкриття рахунків до запитання та надання позик і кредитів [78].

Е. Рід у книзі „Комерційні банки” обмежується перерахуванням функцій, що виконуються банком в економіці, не даючи визначення банку взагалі.

Вітчизняні автори до питання про суть банку відносяться серйозніше. Так О. Дзюблюк дає таке визначення: “... комерційний банк слід визначити як інститут кредитної системи, який є посередником у кредиті, розрахунках і випускає кредитні знаряддя обігу” [75, с. 61].

Пізніше О. Дзюблюк запропонує багатоетапний підхід до розкриття суті банку. Перший етап розкриття суті банку – перерахування його базових операцій, другий етап – вивчення функцій банку, третій етап – оцінка місця і ролі банку в системі суспільного відтворення.

У результаті вказаного поетапного розгляду пропонується таке визначення: „банк – основний грошовий – кредитний посередник, що забезпечує концентрацію грошових ресурсів і їх напрям суб'єктам ринку з метою задоволення виробничих і невиробничих потреб, унаслідок чого підтримується безперервність процесу суспільного відтворення” [77].

У даних визначеннях виражена думка багатьох економістів про те, що банк - це посередник. Варто зазначити, що існує й інша, ближча нам, точка зору на це питання: „якщо вважати, що банк є посередником між кредитором і позичальником, то як пояснити, що у своїй повсякденній діяльності він і кредитор, і позичальник, бо щодня він і віддає свої ресурси, і отримує чужі” [17, с. 9]. Отже, слід погодитися з тим, що банк виступає і кредитором, і позичальником, і посередником.

Пізніше О. Дзюблюк справедливо відмовляється від функції випуску кредитних засобів обігу, оскільки комерційний банк такої можливості позбавлений (якщо не враховувати мультиплікаційного ефекту під час переказу грошей з одного кореспондентського рахунку на інший за умови надання міжбанківського кредиту). Разом з тим, при перерахуванні етапів усвідомлення суті банку основну увагу зосереджено на такому важливому моменті, як обумовленість основних напрямів роботи банку та його функції в економіці. Проте цей взаємозв'язок не знаходить вираження в остаточному визначенні.

Наведемо інше визначення: „Банк - це організація, створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поворотності, платності та терміновості” [16, с. 18]. Термін „організація” стоїть близько до понять добродійна або громадська організація, які абсолютно не застосовуються відносно банку. Окрім того, дане визначення сконцентроване на одному, хоч і основному, напрямі діяльності банку - на кредитуванні, абстрагуючись від інших, не менш важливих, але достатньо істотних сторін його діяльності.

С. Мочерним зроблено спробу розкрити суть банку, як системи, з використанням методологічних принципів дослідження категорій і принципів діалектики. На його думку, банк необхідно вважати кредитно-фінансовим підприємством, яке виконує комплекс базових функцій, що співвідносяться з виконуваними операціями. Чітко позначено, що через виконання певних операцій відбувається реалізація функцій комерційних банків [177, с. 15]. При цьому вводиться достатньо спірне припущення, що джерелом розвитку банку є єдність і боротьба протилежностей, у ролі яких виступають активні і пасивні операції. На наш погляд, активи і пасиви банку слід розглядати не як протилежності, а як складові частини єдиного процесу перерозподілу грошових коштів в економіці.

При цьому підсумкове визначення, не дивлячись на використання складного філософсько-політекономічного апарату, зводиться до перерахування базових функцій банку з додаванням малозрозумілих уточнень: „...це особливе кредитно-фінансове підприємство, яке виконує ряд базових функцій (надання кредитів, посередництво в платежах і розрахунках, залучення тимчасово вільних грошових коштів), під час здійснення яких, а також з приводу привласнення активів, залучення депозитів, між різними суб'єктами виникає певна сукупність економічної власності” [177, с. 29].

Зазначимо, що незважаючи на всю заплутаність закінчення даного визначення, у ньому діяльність банку як посередника справедливо пов'язується тільки з організацією платежів і розрахунків в економіці.

Наступну спробу визначення суті сучасного комерційного банку здійснено і в книзі „Менеджмент банків. Організація, стратегія планування”: „Банк - це торгове підприємство. Дійсна філософія банку - це філософія виробництва продуктів заради їх продажу, філософія розвитку торгових мотивів його діяльності. Банк, що обслуговує господарство і населення, - це комерційне підприємство. Комерція в банківській сфері базується на певних принципах. Головним із них є принцип прибуткового господарювання та досягнення можливо більшого прибутку” [29, с. 16-17].

У даному визначенні точно виражена суть і філософія сучасного банку, але не показана специфіка банківської діяльності, тих специфічних, суто банківських напрямів роботи, за допомогою яких можливе досягнення більшого прибутку саме для банку. Це визначення було б вірним навіть на випадок, якщо б замість слова „банк” було поставлено слова: завод, фабрика, приватне підприємство тощо.

Не дивлячись на свою позицію, яка виражається в тому, що визначення поняття „банк” не представляє інтересу з практичної точки зору, а є чисто науковою проблемою, одне з найбільш вдалих, на нашу думку, визначень банку дає О. Васюренко: „Сучасний банк – фінансове підприємство, яке здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі і виконує в економіці функції, що регулюють її на законній підставі і під юрисдикцією влади, яка забезпечує виконання відповідних законів” [43, с. 23].

На думку О.І. Лаврушина, суть і функції банку пропонується розкривати з позиції ряду методологічних основ, таких як:

- аналіз суті банку слід пов'язувати з його діяльністю на макрорівні;

- його суть необхідно співвідносити до банку, як єдиного цілого, незалежно від різноманітних типів банків;

- суть банку - це показ його структури як специфічного об'єкта;

- визначень суті банку може бути кілька, усе залежить від того, яка сторона його суті є в даний момент предметом розгляду” [72, с. 305-306].

Але, на нашу думку, за умови такого підходу розкривається не суть банку, а суть банківської системи.

Отже, пропонується абстрагуватися від окремо взятих операцій, які здійснюються конкретним банком для конкретного клієнта, а розглядати всі операції, що виконуються всіма банками на макроекономічному рівні.

З точки зору макрорівня, банківська система забезпечує економіку всім спектром послуг, чого не робить кожний конкретний банк. Але кожний конкретний банк задовольняє запити конкретних клієнтів, для яких важливі не “загальні”, а конкретні послуги. На наш погляд, саме внаслідок того, що комерційний банк бере на себе забезпечення потреб в конкретних послугах конкретних клієнтів, він і виконує макроекономічну функцію.

Банк, як і будь-яке підприємство, що виробляє суспільно необхідний продукт, але в той же час працює на комерційній основі, виконує і макро-, і мікроекономічні функції. Обслуговуючи процес розширеного відтворення, забезпечуючи конкретні підприємства, що беруть у ньому участь, грошовими коштами і можливістю здійснення платежів, банк сприяє розвитку і зростанню економіки, виконуючи макроекономічну функцію. Здійснюючи ж спекулятивні та інші комерційні операції від свого імені або за дорученням клієнтів, банк діє як комерційне підприємство, націлене на отримання прибутку. Мікроекономічна функція банку полягає у створенні умов для власного розвитку, уключаючи створення умов для вдосконалення бізнесу, задоволенні запитів своїх акціонерів у частині отримання дивідендів, створенні умов для нормальної життєдіяльності співробітників. На цьому заснована робота всіх підприємств недобродійного напряму.

Заперечення такого ж роду можна висловити і стосовно пропозиції О.І. Лаврушина: не формулювати окремо суті банку і центрального банку. Ці банки працюють на різних рівнях, з різною клієнтурою, вирішують різні завдання і різняться організаційною побудовою.

Спільність центральних і комерційних банків полягає, знову ж таки, в тому, що вони формують єдину банківську систему держави. Ніхто не буде заперечувати, що міністерство, наприклад, вугільної промисловості і шахти входять до складу однієї галузі економіки, але хіба від цього міністерство перетворюється на шахту? Незалежно від історії розвитку й організаційної структури кожний центральний банк виконує аналогічні функції в економіці своєї держави, які відрізняються від функцій комерційних банків. Аналогічні функції покладені і на Національний банк України. Ці функції визначені у статтях 6 і 7 Закону України „Про Національний банк України”.

Уводячи тезу про єдність і цілісність банку (банку, як єдиного цілого), на наш погляд, слід говорити про те, що в банку існують підрозділи, які орієнтовані на реалізацію певних видів послуг і працюють відносно автономно один від одного. Проте від цього вони не стають самостійними банками і можуть функціонувати тільки усередині єдиного, цілісного організму.

Комерційний банк не може належати до апарату державного управління. Проте дане визначення цілком підходить до визначення специфіки роботи центрального банку. І в цьому бачимо ще одну відмінність. Звичайно, формально центральний банк має незалежність від держави щодо вирішення питань, пов'язаних з організацією грошового обігу, формуванням і реалізацією грошово-кредитної політики. Але наскільки формальна сторона відповідає реальній - велике питання. З іншого боку, управляючи системою комерційних банків, центральний банк може розглядатися як надбудовний елемент, як апарат управління.

Не менш дискусійним, порівняно з визначенням суті банку, є питання щодо його функцій. Раніше виділялися як функції банку “акумуляція вільних грошових фондів і кредитування господарства, фінансування капіталовкладень та інших планових витрат, організація, планування і регулювання грошового обігу, здійснення розрахунків у господарстві та контроль” [276, с. 96].

У період формування сучасної банківської системи, визначення функцій банку також пов'язувалися з основними напрямами його діяльності: „До таких операцій банку, що констатують, відносяться: прийом депозитів; здійснення грошових платежів і розрахунків; видача кредитів. Систематичне виконання вказаних функцій і створює той фундамент, на якому будується робота банку” [270, с. 24].

У підручнику „Банківська справа” під редакцією В. Колесникова і Л. Кроливецької виділені такі функції банку, як посередництво в кредиті, стимулювання накопичень у господарстві, посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами [16]. Ґрунтуючись на американській банківській практиці, Е. Рід у книзі „Комерційні банки” виділяє такі функції: створення грошей¹, платежі і розрахунки, акумуляція заощаджень, надання кредиту, фінансування зовнішньої торгівлі, операції за дорученням, зберігання цінностей [222].

Усі ці визначення дуже яскраво характеризують підхід, за умови якого основні банківські послуги прирівнюються до функцій банку.

Дане змішання понять „функція” і „основні види діяльності” беруться під сумнів у дослідженнях пізнішого періоду, коли банківська система уже сформувалася і стала виконувати властиві їй функції, а не проводити певний набір послуг.

У підручнику „Гроші, кредит, банки” під редакцією О. Лаврушина функція банку трактується, як специфічна взаємодія банку з зовнішнім середовищем. Далі виділяються такі функції банку: акумуляція грошових коштів, регулювання грошового обороту і посередницька [72].

Наш підхід до пояснення суті і функцій банку, як і в деяких інших авторів, складається з трьох етапів. На першому етапі визначається суть саме комерційного банку як суб'єкта економіки. На другому етапі ця суть розкривається у функціях комерційного банку, які, у свою чергу, визначають основні напрями його діяльності. На третьому етапі продуктовий ряд комерційного банку пов'язується з формуванням його організаційної структури.

1. Визначення сутності комерційного банку.

Виходячи з того, що функції категорії мають розкривати і характеризувати її суть, первинним повинне виступати визначення суті комерційного банку.

На наш погляд, розкриття суті комерційного банку тільки через її зв'язок із діяльністю на макрорівні, абстрагуючись від послуг, що надаються конкретним банком для конкретного клієнта, є помилковим. Кожний комерційний банк задовольняє запити конкретних клієнтів у конкретних послугах, виконуючи таким чином свої макроекономічні функції.

Розкриваючи суть комерційного банку, ми матимемо на увазі, що він, з одного боку, є частиною банківської системи, яка забезпечує економіку необхідними грошовими коштами, здійснює їх переміщення і перерозподіл між окремими суб'єктами економіки, а з іншого боку, - сам виступає суб'єктом господарювання, має свої продукти і споживачів цих продуктів.

Банк подібний до підприємств інших сфер економіки з погляду технології виробництва і реалізації кінцевого продукту.

Ця схожість полягає у системному характері підприємств різних сфер матеріального і нематеріального виробництва. Наявність у них окремих структурних підрозділів, які мають свій продукт певної собівартості й ціни, свої доходи і витрати. При цьому не дивлячись на відносну самостійність у виробництві і реалізації певного продукту, ці підрозділи не стають самостійними підприємствами, а функціонують у рамках структури, що їх об'єднує.

Сучасний комерційний банк є типовим виробником послуг нематеріальної сфери, який задовольняє потреби розширеного відтворення, обслуговуючи конкретні підприємства, які беруть в ньому участь, сприяє зростанню економіки в цілому.

Слід зазначити, що останнім часом запити клієнтів банку, а як наслідок і його діяльність, пов'язані не тільки зі сферою реального виробництва. Усе частіше діяльність банку, орієнтуючись, зокрема на трастове обслуговування клієнтів, відривається від реального виробництва і направляється суто в сферу обігу, представлену насамперед фондовим і валютним ринками. Тому, на наш погляд, нині недостатньо уваги приділено діяльності сучасного комерційного банку, що пов'язана не тільки з традиційними формами обслуговування клієнтів – кредитування, акумуляція внесків і організація платіжного обороту. Банк починає генерувати нові специфічні продукти і напрями отримання прибутку.

Зважаючи на викладене вище, суть комерційного банку можна визначити так: комерційний банк – це цілісне підприємство (яке складається з ряду підрозділів, що функціонують відносно автономно один від одного), що забезпечує перерозподіл грошових коштів в економіці, організацію системи розрахунків, а також реалізовує специфічні послуги, що породжені сферою грошового обігу ринку.

2. Функції комерційного банку й їх зв'язок із його продуктовим рядом

На нашу думку, повинен існувати комплексний підхід до розкриття функцій сучасного комерційного банку, заснований не на перелікові основних напрямів роботи банку, а на розкритті того, які послуги банк надає виходячи з своїх макро- і мікроекономічних функцій. У свою чергу функції повинні розкривати суть.

Усі наведені вище визначення функцій банку відносять виключно до його компетенції акумулювання грошових коштів (не дивлячись на деякі відмінності у формулюваннях). Правомірність такого віднесення аргументується тим, що на відміну від усіх інших суб'єктів господарювання, що акумулюють ресурси для власних цілей, банки притягують кошти в порядку перерозподілу. При цьому залучені банком кошти не міняють первинного власника.

Функція регулювання грошового обороту розглядається з позиції специфічного становища банку як розрахункового центру, через який проходить платіжний оборот, завдяки чому банк забезпечує для своїх клієнтів можливість обороту грошових коштів. Тут же говориться про те, що тільки банки, маючи можливість емісії і кредитування, здатні здійснювати регулювання грошового обороту.

Посередницька функція реалізується внаслідок того, що банк є центром розрахунків, а також тому, що банк має можливість змінювати напрями руху капіталів, забезпечуючи різні галузі економіки ресурсами в потрібний час і в необхідному обсязі.

Дійсно, тільки банки залучають кошти вкладників з метою їх перерозподілу і подальшого повернення власникові через обумовлений термін. Так, завдяки своєму статусу центру розрахунків, банк має залучені кошти у вигляді залишків на рахунках внесків до запитання, частина з яких формує його кредитний потенціал. Таким чином, завдяки наявності великого обсягу ресурсів різної терміновості банк має можливість змінювати терміни і розміри руху ресурсів від одних галузей економіки в інші.

Усі ці, властиві тільки банку можливості, слід об'єднати в одну функцію - перерозподілу грошових коштів в економіці.

Цікаво те, що розглядаючи функції кредиту, усі дослідники на перше місце ставлять саме перерозподільну функцію. Чому ж тоді, говорячи про функцію банку, основним продуктом якого є кредит, поняття перерозподілу замінюється на посередництво?

Під перерозподілом криється достатньо широке поняття. Вкладникові байдуже, яким чином банк розпорядиться його коштами. Для нього важливо в кінці обумовленого терміну отримати внесену суму з відсотками. Банк же, зі свого боку, ухвалює рішення: надати комерційний кредит, придбати цінні папери, розмістити ресурси на міжбанківському ринку або купити валюту з розрахунку на підвищення курсу.

Таким чином, у формулювання „перерозподіл грошових коштів” фактично включені всі види діяльності, що здійснюється комерційним банком. Усі, крім забезпечення розрахунків в економіці. Цей вид банківського обслуговування, дійсно, настільки специфічний відносно діяльності всіх останніх суб'єктів економіки, що має бути виділений в окрему банківську функцію. Причому поняття організації системи розрахунків також достатньо багатогранне. Сюди відносяться і безготівкові розрахунки, і касове обслуговування, і здійснення валютних переказів (яким, як правило, передує купівля валюти).

Окрім того, слід розділяти функції банку на макро- і мікроекономічні залежно від того, виступає банк в ролі організатора притоку ресурсів на цілі розширеного відтворення чи діє як комерційне підприємство. Але і це не змінить суті двох виділених функцій. Усе залежатиме від того, яка клієнтура обслуговується в банку, і які її запити він задовольняє.

Якщо в банку немає серед клієнтів фінансово стійких підприємств-виробників, він вимушений буде зосередитися на короткострокових спекулятивних операціях на міжбанківському, фондовому або валютному ринках. І в цьому не провина, а, скоріше, біда сучасного комерційного банку. Нині можна говорити про те, що банківська система за рівнем своєї організації і розвитку пішла далеко вперед порівняно з іншими секторами економіки. Піклуючись про свій імідж й інтереси вкладників, банк вибирає для вкладення коштів найменш ризикові проекти і операції навіть у збиток рівню відсоткової маржі. Банки готові вкладати гроші у виробника, проте, фінансово-економічне становище більшості з них не може гарантувати банку повернення вкладень, а банк, у свою чергу, не може ризикувати грошима своїх вкладників.

Щодо питання про взаємини банку зі своїми клієнтами, слід звернути увагу ще на один важливий аспект. На сьогоднішній день існують деякі категорії клієнтів, обслуговування яких є для банку нерентабельним. Усе залежить від того, яким набором послуг користується клієнт. Кожна банківська послуга має свою собівартість. При цьому за умов конкурентної боротьби між банками, ціни на аналогічні продукти встановлюються на одному рівні, а собівартість у кожному банку різна. Цілком можлива ситуація, коли ціна певного банківського продукту може не компенсувати витрати, пов'язані з його реалізацією. Якщо клієнт споживає виключно нерентабельні продукти, а непрямі доходи, пов'язані з можливістю використання коштів залишку на рахунках невеликі, його обслуговування приносить банку збитки.

У зв'язку з цим у банку виникає досить непроста ситуація. З одного боку, банк вимушений надавати клієнтові дрібні і нерентабельні послуги, а з іншого – надати клієнтові прибуткові послуги, пов'язані насамперед з наданням кредиту, банк даному клієнтові не може через недостатню кредитоспроможність останнього.

У такій ситуації банки повинні освоювати нові види обслуговування, пропонувати продукти, що не надаються конкурентами, використовувати пакетне обслуговування або обмежувати кількість обслуговуваних клієнтів.

Сьогодні на перший план виходить питання про те, щоб підтягти в організаційно-технічному плані і в плані фінансової стабільності підприємства різних сфер економіки до рівня розвитку сучасних банків. При цьому банк, по суті своїй як партнерське підприємство, може узяти на себе певні зобов'язання. Наприклад, із забезпечення пільгового кредитування пріоритетних галузей господарства. Але банк не може ризикувати грошима вкладників, кредитуючи не цілком надійні проекти та підприємства. І тут своє слово повинна сказати держава, забезпечивши гарантію повернення виданих кредитів за тими проектами, які вона сама визначить як об'єкти пріоритетного банківського кредитування. Цю функцію могли б узяти на себе страхові компанії, але переважна їх більшість не має у своєму розпорядженні ні достатніх ресурсів, ні необхідного досвіду здійснення подібних операцій. На жаль, третій ярус нашої кредитної системи, що включає спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні інститути, розвинений досить слабо. Причому дана традиція склалася не сьогодні, а йде ще з дореволюційних часів.

Банк готовий надавати допомогу в оцінці і контролі реалізації проектів. На сьогоднішній день складається така ситуація, що не проекти шукають банк, а банк здійснює пошук проектів, що окупаються, та кредитоспроможних позичальників.

Кажучи про це, ми виділяємо ще одну рису сучасного банку як партнерського підприємства. Якщо останнім часом у клієнтів банку виникають потреби в послугах, пов'язаних з функціонуванням валютного і фондового ринків та не пов'язаних із сферою функціонування реального виробничого або торгового капіталів, то банк, орієнтуючись на задоволення даних потреб, направляє свою діяльність суто у сферу обігу. Тому на сучасному етапі традиційні макроекономічні функції банку, пов'язані з перерозподілом грошових коштів в економіці і організацією платіжного обороту, слід доповнити мікроекономічною функцією, яка ґрунтується на комерційній діяльності банку, заснованій на реалізації продуктів, що породжені сферою грошового обігу.

Макроекономічні функції комерційного банку є загальновідомими і визначаються макроекономічними завданнями банківської системи, складовою частиною якої є кожний комерційний банк.

Виконання ж мікроекономічної функції здійснюється через специфічну комерційну діяльність на валютному, фондовому і ресурсному ринках. Комерційний банк може виступати на валютних і фондових біржах як самостійна дійова особа, укладати угоди і отримувати прибутки на різницях у курсах валют і цінних паперів, на різноманітних похідних банківських продуктах та на спекулятивних операціях.

Діяльність комерційного банку на валютному ринку пов'язана з тим, що існує множинність валютних курсів, яка дозволяє отримувати прибуток через відкриття депозитних і валютних позицій (арбітражні операції) [203, с. 85].

Довга позиція відкривається, коли очікується зростання курсу валюти. Наприклад, дилер відкриває довгу позицію в доларах, купуючи 1000000 USD за курсом USD/DEM = 1,5350. Курс долара зростає до USD/DEM = 1,5400. Дилер продає долари й отримує прибуток.

Довга валютна позиція	Коротка валютна позиція
+ 1000000 USD	– 1535000 DEM
+ 1540000 DEM	– 1000000 USD
Прибуток = 1540000-1535000 = 5000 DEM

У даному прикладі дилер дочекався сприятливої зміни курсу і отримав прибуток у результаті валютної спекуляції, зв'язок якої з реальним виробництвом, зі створенням нової або додаткової вартості, дуже сумнівний.

Сучасний валютний ринок також дозволяє банкам отримувати прибуток від курсових різниць за умови звичайних конвертацій одних валют в інші. Наприклад банк має 100000 RUB і бачить такі біржові котирування:

Співвідно-шення	BID	OFFER
EUR/USD	1,1724	1,1730
USD/RUB	28,9261	28,9268
EUR/RUB	33,9997	34,0005

Банк продає 100000 рублів за долари й отримує 100000/28,9268 = $3 457,00.

Далі конвертує долари в євро 3457/1,1730 = € 2 947,15.

Потім продає євро і знову купує рублі 2 947,15 * 33,9997 = 100202,07 RUB.

Тобто, виконавши три послідовні конвертації, банк отримав прибуток в 202,07 RUB (або 202,07/34,0005=5,94 EUR). За цієї умови виникає питання, еквівалентом якої доданої вартості є ці 202,7 RUB. Зрозуміло, що вони з'явилися не внаслідок функціонування виробничого або торгового капіталів, а стали результатом операцій банку на валютному ринку.

Діяльність і продукти банку на ринку цінних паперів пов'язані з тим, що за сучасних ринкових умов фіктивний капітал набуває самостійної динаміки, яка не залежить від реального капіталу. „Як правило, знецінення або збільшення вартості цих паперів не пов'язане з рухом вартості дійсного капіталу, який вони представляють. Тому багатство держави внаслідок такого знецінення або збільшення вартості в цілому залишається на тому ж рівні, яким воно було до початку даного процесу” [87, с. 10].

Причини збільшення або зменшення ринкової вартості цінних паперів можуть бути різними, проте саме ці коливання дозволяють банку пропонувати специфічні продукти, що підвищують ефективність використання коштів. Одним із таких продуктів банку на фондовому ринку є опціон.

Природа виникнення різних продуктів суто у фінансовій сфері ще не достатньо вивчена, але зрозуміло, що здійснюючи різноманітні спекулятивні операції від свого імені або за дорученням клієнтів на фондовому і валютному ринках, банк діє як специфічне комерційне підприємство, націлене на продаж специфічних послуг й отримання прибутку.

Усе це говорить про те, що, обслуговуючи процес розширеного відтворення, забезпечуючи конкретні підприємства, які беруть у ньому участь, ресурсами і можливістю здійснення платежів, банк сприяє розвитку економіки, чим виконує макроекономічну функцію. Здійснюючи різноманітні спекулятивні операції від свого імені або за дорученням клієнтів, банк діє як комерційне підприємство, націлене на отримання прибутку і виконує свою мікроекономічну функцію. Реалізація функцій комерційного банку представлена на рисунку 1.2.1.

Рис. 1.2.1. Взаємозв'язок суті, функцій і основних напрямів діяльності комерційного банку

3. Взаємозв'язок продуктового ряду комерційного банку з його організаційною структурою.

Говорячи про цілісність банку, слід зазначити, що всередині нього існують підрозділи, орієнтовані на реалізацію окремих послуг, які працюють відносно автономно один від одного. Проте від цього вони не стають самостійними банками і можуть функціонувати тільки всередині єдиного цілісного організму, яким виступає комерційний банк. Відносна автономність функціонування підрозділів дозволяє розглядати комерційний банк або його філіал як систему, що складається з підсистем - відділів і управлінь, кожне з яких має свої продукти.

Розглядаючи банк як систему, слід ураховувати загальні характеристики, що властиві будь-якій системі незалежно від рівня дослідження і виду даної системи. А саме: „...ціле не є просто комбінацією своїх підсистем, але володіє властивостями, яких немає ні у однієї з частин окремо. При системному підході елементи розглядаються як динамічне ціле. Ціле вважається більш важливим, ніж частини; процесу надається перевага над елементами, що його складають” [74, с. 19-20].

Відкрита система знаходиться під впливом зовнішнього середовища і сама здійснює на нього певну дію, при цьому досягається стан динамічної рівноваги в умовах оточення, що існує. Таке уявлення відповідає підприємницькій діяльності, оскільки будь-яке підприємство, уключаючи банк, взаємодіє із своїм оточенням: споживачами і постачальниками, профспілками й урядом.

Кількість елементів системи визначає її розміри, а їх неоднорідність – її складність. Розмір банку як системи визначається чисельністю його персоналу й обсягом операцій, що здійснюються. Складність системи пов'язана з постійними змінами, які відбуваються в її елементах. В якості суб'єкта регулювання й організації системи виступають трудові колективи, які функціонують відносно автономно (внутрішня самостійність), що обумовлює зміну і розвиток їх зв'язків та структури, але ускладнює управління.

Виходячи з даного підходу, для повноцінного виконання своїх функцій, банку важливо визначити набір функціональних підрозділів і закріпити за ними окремі напрями роботи, статті доходів і витрат, що відносяться до їх діяльності, склад і функції штабних підрозділів, порядок віднесення їх витрат на собівартість банківських продуктів.

Завдання функціональних підрозділів - максимальна реалізація конкретних банківських продуктів різним групам клієнтів. Мета роботи штабних підрозділів – створення оптимальних умов для діяльності функціональних.

Організаційна структура комерційного банку має будуватися за принципом: продукт → продавець продукту.

Склад підрозділів, їх ієрархічна побудова і взаємодія визначають організаційну структуру банку, яка у свою чергу є важливою складовою успішного виконання банком своїх функцій та ефективної реалізації банківських продуктів.

Цілісна картина взаємозв'язку суті і функцій банку як суб'єкта економіки, з конкретними напрямами його діяльності і структурними підрозділами, що реалізовують дані напрями, може бути представлена у вигляді такої схеми (див. рис. 1.2.2).

Рис. 1.2.2. Взаємозв'язок сутності, функцій і основних напрямів діяльності комерційного банку з його організаційною структурою

На основі такого розуміння взаємозв'язків, що існують, ми будемо будувати подальше дослідження.