2.2. Механізми фінансової стабілізації та реалізації антикризового управління

Фінансова стабілізація підприємства в умовах кризової ситуації здійснюється за такими етапами.

Перший етап – усунення неплатоспроможності. Підприємство вважається неплатоспроможним, якщо воно не може розрахуватися за своїми короткостроковими зобов’язаннями. Однак необхідно враховувати, що:

1) значну частину оборотних активів підприємства можуть становити запаси готової продукції (в умовах кризи спад реалізації), запаси неліквідних матеріалів (в умовах кризи спад виробництва і запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів неможливо швидко реалізувати), безнадійна заборгованість (в умовах кризи збільшується ризик неплатежів);

2) поточні зобов’язання, які включають розрахунки за нарахованими дивідендами і відсотками, що підпадають до виплат, внутрішньогосподарські розрахунки в умовах кризи можуть бути відкладені до відновлення платоспроможності. Враховуючи це, реальна неплатоспроможність в умовах кризи підприємства визначатиметься після додаткового коригування як складу оборотних активів, так і складу поточних зобов’язань і буде подана коефіцієнтом чистої поточної ліквідності (К_чпл):

, (1.2.2)

де ОбА – оборотні активи;

ОбА_н – неліквідні оборотні активи;

ПЗ – поточні зобов’язання;

ПЗ_в – внутрішньогосподарські поточні зобов’язання.

На цьому етапі захисна реакція підприємства на несприятливий розвиток виявляється через оперативний механізм.

Оперативний механізм фінансової стабілізації – система заходів, спрямованих як на зменшення розміру зовнішніх і внутрішніх поточних фінансових зобов’язань (скорочення від’ємного грошового потоку) в короткостроковому періоді, так і на збільшення грошових активів (збільшення додатного грошового потоку), що забезпечують термінове погашення цих зобов’язань.

Мета першого етапу фінансової стабілізації (усунення неплатоспроможності) вважається досягнутою, якщо обсяг коштів перевищив обсяг невідкладних фінансових зобов’язань у короткостроковому періоді, тобто обсяг додатного грошового потоку внаслідок конверсії ліквідних оборотних активів у кошти (при К_чпл>1) та (або) часткового дезінвестування (при К_чпл<1), буде більший за обсяг відьємного грошового потоку внаслідок погашення короткострокових зобов’язань.

Дезінвестування  вилучення частки інвестованого капіталу шляхом продажу активів або недостатність інвестування основних засобів підприємства, що характеризується від’ємним значенням показника чистих інвестицій.

Зростання додатнього грошового потоку може бути як за рахунок зміни у структурі оборотних активів (ліквідація портфеля короткострокових фінансових інвестицій, прискорення інкасації поточної дебіторської заборгованості, збільшення розміру цінової знижки під час здійснення розрахунку готівкою за реалізовану продукцію, зниження розміру страхових запасів товарно-матеріальних цінностей, уцінка неліквідних запасів товарно-матеріальних цінностей до рівня ціни попиту із забезпеченням подальшої їх реалізації і т.д.), так і за рахунок зміни у структурі необоротних активів (проведення операцій лізингу, продаж устаткування, що не використовується, оренда устаткування, раніше наміченого до придбання і т.д.).

Зниження негативного потоку досягається за рахунок видачі векселів за окремими видами короткострокової заборгованості, відстрочення розрахунків за окремими видами внутрішніх поточних зобов’язань і т.д.

За рахунок виконання цих напрямків загрозу банкрутства підприємства можна ліквідувати, однак вона має, як правило, відкладений характер, тому що причини, які сприяли кризі підприємства, можуть залишатися незмінними, якщо не буде відновлена фінансова стійкість.

Другий етап – відновлення фінансової стійкості. На цьому етапі виконується головна мета стратегії запобігання банкрутству – не лише відновлення фінансової рівноваги підприємства, а й вихід за її межі.

Фінансова рівновага – стан фінансової діяльності підприємства, за якого потреба в прирості активів балансується з можливостями формування підприємством фінансових ресурсів за рахунок власних джерел.

Відновлення фінансової рівноваги досягається структурною перебудовою всієї фінансової діяльності підприємства (оптимізація структури капіталу, оборотних активів, грошових потоків) і реалізується тактичним механізмом фінансової стабілізації.

Тактичний механізм фінансової стабілізації - система заходів, спрямованих на досягнення фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді.

Модель фінансової рівноваги підприємства в кризовій ситуації може бути подана у такому вигляді:

Ог_вфр =ОП_вфр , (1.2.3)

де ОГ_вфр – обсяг генерування власних фінансових ресурсів;

ОП_вфр – обсяг споживання власних фінансових ресурсів.

Обсяг генерування (надходження) власних фінансових ресурсів може бути представлений джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства, а саме:

• чистим прибутком (ЧП);

• амортизаційними відрахуваннями (А);

• додатковою емісією акцій (АК);

• емісійним доходом (ДК);

• іншими джерелами (ДІ).

Обсяг споживання (витрат) власних фінансових ресурсів характеризує всі напрямки використання цих ресурсів, а саме:

• плановий приріст необоротних активів, тобто планові інвестиції в необоротні активи (DПва);

• плановий приріст власних оборотних активів, тобто планові інвестиції в приріст оборотних активів (DПОбА);

• виплати за соціальними, екологічними та іншими програмами, що фінансуються із прибутку (ВП);

• інші виплати і відрахування з прибутку (дивіденди, резервний капітал і т.д. (ДВП).

Мета цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою, якщо підприємство вийшло за межі фінансової рівноваги, тобто ОГ_вфр>ОП_вфр, а це можливо досягти за рахунок збільшення обсягу генерування власних фінансових ресурсів і скорочення обсягу споживання власних фінансових ресурсів, тобто заходи повинні бути спрямовані на забезпечення приросту власних фінансових ресурсів. Чим більшою буде різниця між грошовими потоками, що забезпечують цю нерівність, тим швидше підприємство досягне фінансової стабільності.

До грошових потоків, що забезпечують цю нерівність, можна віднести грошові потоки, спрямовані на збільшення джерел формування власних фінансових ресурсів (позитивні грошові потоки), і грошові потоки, спрямовані на зниження споживання власних фінансових ресурсів (від’ємні грошові потоки).

Додатні грошові потоки, спрямовані на збільшення джерел формування власних фінансових ресурсів:

• збільшення операційного доходу від реалізації продукції за рахунок оптимізації цінової політики, скорочення постійних і змінних витрат, здійснення ефективної податкової політики, застосування системи знижок тощо;

• збільшення іншого операційного доходу за рахунок здачі в оренду устаткування, приміщень та ін.;

• збільшення іншого доходу за рахунок реалізації устаткування, що замортизоване або не використовується;

• залучення додаткового капіталу за рахунок ефективної емісійної політики тощо.

Від’ємний грошовий потік, спрямований на зниження споживання власних фінансових ресурсів:

• скорочення розмірів відрахувань і виплат, що здійснюються за рахунок прибутку;

• відмова від соціальних та інших програм, що фінансуються за рахунок прибутку;

• відновлення виробничих основних засобів за рахунок оренди або за рахунок власних джерел (наприклад, прибутку в разі відмови від дивідендів або скорочення соціальних виплат; за рахунок амортизаційного фонду в разі застосування прискореної амортизації і т.д.).

У фінансовій практиці підприємств одним із важливих питань є оцінка грошових потоків.

Ефективне управління грошовими потоками підприємства дозволить забезпечити його фінансову рівновагу і високі темпи розвитку.

Управління грошовими потоками – система принципів та методів розроблення та реалізації управлінських рішень щодо формування, розподілу та використання грошових коштів, організації їх обороту, що спрямовані на забезпечення фінансової рівноваги підприємства.

Варіанти моделей фінансової рівноваги з урахуванням можливих обсягів генерування та витрачання власних фінансових ресурсів можуть бути зображені матрицями фінансової стратегії, які запропоновані французькими дослідниками Ж. Франшоном та І. Романе²⁰.

	Результат фінансової діяльності РФД < 0	Результат фінансової діяльності РФД = 0	Результат фінансової діяльності РФД > 0
Результат виробничої діяльності РВД > 0	1 Результат фінансово-виробничої діяльності РФВД=0	2 Результат фінансово-виробничої діяльності РФВД > 0	3 Результат фінансово-виробничої діяльності РФВД>0
Результат виробничої діяльності РВД = 0	4 Результат фінансово-виробничої діяльності РФВД < 0	5 Результат фінансово-виробничої діяльності РФВД = 0	6 Результат фінансово-виробничої діяльності РФВД >0
Результат виробничої діяльності РВД < 0	7 Результат фінансово-виробничої діяльності РФВД < 0	8 Результат фінансово-виробничої діяльності РФВД < 0	9 Результат фінансово-виробничої діяльності РФВД = 0

Рис. 1.2.2 – Варіанти моделей фінансової рівноваги підприємства в довгостроковому періоді

Зі схеми бачимо, що лінія фінансової рівноваги проходить через квадранти 1, 5, 9 – економічний розвиток підприємства забезпечується на принципах самофінансування. В умовах кризи відновлення фінансової стійкості можливе лише при знаходженні підприємства у квадрантах 2, 3, 6, тоді буде виконуватися нерівність ОГ_вфр>ОП_вфр. Якщо підприємство буде знаходитися у квадрантах 4, 7, 8, то криза буде поглиблюватися.

Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді досягається на третьому етапі фінансової стабілізації. Цьому етапу відповідає стратегічний механізм фінансової стабілізації.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації – система заходів, спрямованих на підтримку досягнутої фінансової рівноваги підприємства у тривалому періоді.

Цей механізм базується на використанні моделі стійкого зростання підприємства, що характеризує можливий темп приросту обсягу реалізації продукції і має такий вигляд:

_{, (1.2.4)}

де DОР – можливий темп приросту обсягу реалізації продукції;

ЧП – чистий прибуток підприємства;

ККП – коефіцієнт капіталізації чистого прибутку;

А – вартість активів підприємства;

КО_а – коефіцієнт оборотності активів;

ОР – обсяг реалізації продукції;

ВК – власний капітал підприємства.

Якщо розкласти дану модель на окремі складові – , то тоді можливий темп приросту обсягу реалізованої продукції, що не порушує фінансової рівноваги підприємства, становить добуток чотирьох коефіцієнтів, досягнутих при рівноважному його стані на попередньому етапі: коефіцієнта рентабельності реалізації продукції; коефіцієнта капіталізації чистого прибутку; коефіцієнта левериджу активів; коефіцієнта оборотності активів. При цьому коефіцієнт рентабельності та коефіцієнт оборотності активів відображають ефективність бізнесу у цілому, а коефіцієнт капіталізації та коефіцієнт левериджу характеризують ефективність стратегічних фінансових рішень: вибір структури капіталу та дивідендну політику. Якщо в попередньому періоді фінансова стратегія не змінювалася, тобто базові параметри цієї стратегії залишаються такими самим, то розрахунковий показник темпу приросту обсягу реалізованої продукції є оптимальним. Будь-яке відхилення від цього оптимального значення вимагатиме або додаткового залучення фінансових ресурсів, що означає порушення фінансової рівноваги, або генерувати додатковий обсяг цих ресурсів, не забезпечуючи ефективного їх використання в операційному процесі. Якщо підприємство планує збільшити обсяг реалізації продукції в інших межах, які відрізняються від стійкого значення темпів зростання, для встановлення нового значення показника стійкого зростання необхідно або змінити фінансову стратегію підприємства, або активізувати його виробничу та (або) збутову діяльність. Якщо ж підприємство не може вийти на запланований темп приросту обсягу реалізованої продукції, то необхідно внести зміни у фінансову стратегію.

Стійкість розвитку підприємства припускає, що даному підприємству не загрожує банкрутство або така ймовірність мала. Якщо ж імовірність банкрутства значна, то темп зростання підприємства є нестійким.

Реалізація механізмів фінансової стабілізації пов’язана з вибором напрямків фінансування діяльності підприємства (зовнішнього фінансування – фінансування за рахунок короткострокових кредитів банку і кредиторської заборгованості; фінансування за рахунок власних і прирівняних до них засобів, змішаного фінансування – як за рахунок власних, так і за рахунок позикових коштів) і обумовлюється таким:

• забезпеченням поточної ліквідності підприємства;

• рівнем забезпеченості власними оборотними коштами;

• забезпеченням ефективності (рентабельності) фінансування не нижче середньої розрахункової ставки банківського відсотка за всіма видами позик.

Виходячи з цього, а також із припущення, що фінансування (Х) на розвиток виробництва може бути спрямоване на технічний розвиток (dХ) і поточне виробництво (1-d)Х, де d – частка відрахувань у необоротні активи, то доцільність і напрям зовнішнього фінансування і фінансування за рахунок власних коштів може встановлюватися такими схемами його забезпечення і розподілу²¹.

Схема 1. Фінансування за рахунок позикових коштів (короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості)

За такої схеми фінансування нетто-баланс має вигляд

Необоротні активи	ВА+dХ1	Власний капітал	ВК
Оборотні активи	ОбА+(1-d)Х1	Поточні зобов’язання	ПЗ+Х1

(ВА – необоротні активи; ОбА – оборотні активи, у т.ч. витрати майбутніх періодів; ВК – власний капітал; ПЗ – поточні зобов’язання).

Якщо врахувати умови забезпечення стійкої платоспроможності підприємства, то нижня оцінка граничного запозичення повинна становити , звідси , або , тобто сума фінансування (Х₁) за рахунок короткострокових кредитів та поточних зобов’язань не повинна перевищити (ОбА-1,5 х ПЗ) за мінусом суми фінансування на технічний розвиток, або верхня оцінка величини фінансування в технічній розвиток dХ₁ обмежена перевищенням (ОбА-1,5 х ПЗ) над загальною величиною нових запозичень (Х₁).

Схема 2. Фінансування за рахунок власних і прирівняних до них коштів

За такої схеми фінансування нетто-баланс має вигляд

Необоротні активи	ВА+dХ2	Власний капітал	ВК+Х2
Оборотні активи	ОбА+(1-d)Х2	Поточні зобов’язання	ПЗ

Умова збереження поточної ліквідності буде забезпечуватися, якщо

, а це означає, що сума

фінансування за рахунок власних і прирівняних до них коштів (довгострокових кредитів, амортизаційних відрахувань, прибутку, емісії цінних паперів і т.п.) не повинна бути меншою від суми фінансування в технічний розвиток за мінусом (ОбА1,5 х ПЗ).

Схема 3. Фінансування як за рахунок позикових коштів, так і за рахунок власних (змішане фінансування)

За такої схеми фінансування нетто-баланс має вигляд

Необоротні активи	ВА+d(Х1+Х2)	Власний капітал	ВК+Х1
Оборотні активи	ОбА+(1-d)(Х1+Х2)	Поточні зобов’язання	ПЗ+Х2

За рахунок усіх джерел фінансування, крім вимоги збереження поточної ліквідності, враховується умова забезпечення ефективності (рентабельності) фінансування не нижче середньої розрахункової ставки банківського відсотка за всіма видами позик (l). Тоді забезпечення ефективності фінансування і поточної ліквідності можна записати такими формулами: , , звідси .

Виходить, що сума фінансування за рахунок усіх джерел (Х) не повинна бути меншою від суми позикових і власних засобів на технічний розвиток за мінусом (ОбА-1,5 ПЗ). З урахуванням умови ефективності

або ,

якщо допустити, що l=0,8, то Х₂£0,25Х₁, тоді мінімальна сума фінансування за рахунок власних коштів (довгострокових кредитів) визначається за формулою

. (1.2.5)

Обґрунтованість вибору тієї чи іншої схеми залучення фінансування може бути більш повною, якщо врахувати низку додаткових умов, що забезпечують фінансову стійкість, зокрема:

• автономність діяльності;

• забезпечення ефекту зростання фінансового важеля;

• співвідношення між коефіцієнтами чутливості мобілізації-іммобілізації коштів.

У результаті обґрунтування фінансування за запропонованими схемами можна рекомендувати варіанти реструктуризації (відновлення) структури балансу і фінансових потоків, що задовольняють вимоги ліквідності й рентабельності діяльності.