Трикомпонентний показник типу фінансової ситуації
Показник забезпеченості запасів і витрат джерелами їх фінансування є одним із найбільш ефективних критеріїв, що характеризує поточну фінансову стабільність підприємства. Стабільність фінансового стану залежно від співвідношення обсягу запасів і витрат підприємства та видів джерел їх фінансування (типу фінансових ситуацій) підрозділяється на чотири типи – абсолютну, нормальну, нестабільну, кризову.
Абсолютно стійкий стан показує, що запаси і витрати підприємства повністю фінансуються власними оборотними коштами з урахуванням довгострокових зобов’язань.
Нормальний стійкий стан пов’язаний з ефективним використанням як власних, так і позикових коштів.
Нестабільний фінансовий стан відповідає становищу, коли підприємство для фінансування частини запасів і витрат використовує додаткові джерела, внаслідок чого порушується платіжний баланс, але зберігається можливість відновлення рівноваги платіжних коштів і платіжних зобов’язань. При цьому фінансова нестійкість вважається припустимою, якщо дотримуються такі умови:
виробничі запаси плюс готова продукція дорівнюють або перевищують суму короткострокових кредитів і позикових коштів, що використовуються під час формування запасів;
незавершене виробництво плюс витрати майбутніх періодів дорівнюють або менші, ніж сума власного оборотного капіталу.
Кризовий стан підприємства характеризується тим, що підприємство має не лише тимчасово вільні кошти (непрострочена кредиторська заборгованість та короткострокові кредити), а також прострочену кредиторську заборгованість, прострочені короткострокові кредити та прострочену дебіторську заборгованість. Така ситуація означає, що підприємство не може вчасно розрахуватися зі своїми кредиторами й утратило платоспроможність.
Аналіз поточної й прогнозування майбутньої платоспроможності
Аналіз поточної й прогнозування майбутньої платоспроможності здійснюються на підставі оцінки фінансового стану щодо задовільності структури балансу. Методика цього аналізу викладена в «Методичних положеннях з оцінки фінансового стану підприємства і встановлення незадовільної структури балансу».
Незадовільна структура балансу – стан майна та зобов’язань боржника, коли за рахунок майна неможливо забезпечити своєчасне виконання зобов’язань перед кредиторами у зв’язку з недостатньою ліквідністю майна боржника.
Аналіз та оцінка структури балансу проводяться на основі двох показників: коефіцієнта поточної ліквідності (Кпл) та коефіцієнта забезпеченості власними коштами (Кзвк).
Якщо один або обидва коефіцієнти менші за нормативні значення, то розраховується коефіцієнт поновлення платоспроможності (Кв). Якщо обидва коефіцієнти більші за нормативне значення, то розраховується коефіцієнт втрати платоспроможності (Ку).
Структура балансу визнається незадовільною, якщо коефіцієнти відновлення (втрати) платоспроможності менше 1. Якщо коефіцієнт втрати платоспроможності менше 1, то це означає, що підприємство може втратити платоспроможність протягом 3 місяців. Якщо коефіцієнт поновлення платоспроможності більше 1, то приймається рішення про відстрочення визнання структури балансу незадовільною, а підприємства – неплатоспроможним на строк до 6 місяців.
,
(1.3.18)
,
(1.3.19)
де ОбА – оборотні активи та витрати майбутніх періодів;
ПЗ – поточні зобов’язання;
ВК – власний капітал;
ВА – необоротні активи.
Стан підприємства у майбутньому розраховують за допомогою формул
,
(1.3.20)
,
(1.3.21)
де Т – звітний період у місяцях;
Кв – коефіцієнт поновлення платоспроможності;
Ку – коефіцієнт втрати платоспроможності;
Кплк – фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду;
Кплн – фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на початок звітного періоду;
Кплнорм – нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності;
6 і 3 – період поновлення та втрати платоспроможності в місяцях відповідно.