Тема 3. «Соціальні відносини. Конфлікт як прояв соціальних відносин».

Студент повинен знати: трактову головних соціологічних теорій конфлікту; причини конфлікту; механізми виникнення окремих видів конфліктів; механізми виходу з конфліктної ситуації та головні форми розв’язання конфліктів.

Студент повинен уміти: пояснювати, оцінювати, узагальнювати знання про соціальні конфлікти; володіти основними соціологічними термінами, користуватися ними; самостійно добирати матеріал до реферату; при вивченні теми використовувати матеріали засобів масової інформації.

Самостійна робота №5.

«Теорії соціального конфлікту».

План:

1. Теорії соціального конфлікту.

2. Конфліктний функціоналізм Льюїса Козера.

3. Конфліктологія Ральфа Дарендорфа.

4. Створення єдиної теорії конфлікту.

1. Теорії соціального конфлікту.

Щодо сутності соціальних конфліктів у соціологічній науці склалося дві точки зору. Одна з них (К. Марксом) виходить з того, що конфлікт – це тимчасовий стан суспільства, організації, який може бути подоланий різноманітними засобами. За другою (Р. Дарнедорф, Л. Козер), конфлікт – це нормальний стан, об’єктивна риса соціальних систем, зумовлена суперечливою природою суспільного життя, результат опору відносинам владарюванням і підкорення.

Першим звернув свій погляд на соціальний конфлікт Аристотель. Як соціальне явище конфлікт був уперше розглянутий А. Смітом, який вважав його основою поділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними.

Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К. Маркса, М Вебера, Г.Зімлим.

К. Маркс застосував конфліктологічну парадигму до всього історичного розвитку, розглядаючи його як боротьбу класів. Підхід до вивчення конфліктів у теорії К. Маркса був однобічним і обмеженим. Він бачив лише один варіант розв’язання конфлікту – соціальний вибух і революцію.

М. Вебер головний конфлікт сучасного йому суспільства вбачав у боротьбі між політичними партіями, які репрезентують інтереси громадськості та бюрократією.

Г. Зіммель вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. Чим гостріший конфлікт, тим згуртованішими є групи, що конфліктують; чим менша гострота конфлікту, тим імовірніше, що він виконує інтегруючу функцію у суспільстві; чим частіші конфлікти й менша їх гострота, тим імовірніше, що учасники конфліктуючих груп можуть позбутися ворожнечі й підтримати систему, виробивши норми врегулювання конфлікту. На відміну від К. Маркса, Г. Зіммель вважав, що конфлікт не тільки може бути врегульований мирними засобами, а й стати засобом розвитку суспільства.

Із сучасних вчених найчастіше вдаються до проблеми соціології конфлікту Л.Козер, Р. Дарендорф, К.-Е. Боулдінг. Л. Козер у праці „Функції соціального конфлікту” всі різновиди конфлікту типізував на внутрішні та зовнішні, виокремлюючи у кожному з них соціально-позитивні, які ведуть до розвитку системи, та деструктивні конфлікти, що загрожують її існуванню. Демократичні, гнучкі суспільства небезуспішно намагаються використати конфлікти собі на користь, оскільки толерантне ставлення до них дає змогу соціальній системі перетворити їх на засіб самооптимізації.

Р. Дарендорф у своїй теорії „конфліктної моделі суспільства” розглядав конфлікт всюдисущим, оскільки кожне суспільство спирається на примушування одних його елементів іншими. Особливості суспільств він вбачав у різному ставленні до конфліктів з боку влади. Сам конфлікт долає три стадії розвитку:

1. Формування квазігруп з власними інтересами та готовністю до самозахисту.

2. Організація квазігруп в угруповання, усвідомлення ними власних глибинних інтересів.

3. Безпосереднє зіткнення соціальних груп (класів, націй, політичних партій тощо).

К.-Е. Боулдінг у своїй праці „Конфлікт та захист: загальна теорія” стверджував, що конфлікт є невід’ємним елементом суспільного життя. Конфлікт є ситуацією, за якої сторони розуміють несумісність власних позицій та намагаються випередити одна одну в своїх діях.