5. Порядок допуску до процесу правонаступника.

Сторона може вибути з процесу в силу різних причин, од­нак процесуальне правонаступництво виникає тільки у тому випадку, коли має місце правонаступництво у матеріальних правовідносинах.

Відповідно до ст. 37 ЦПК підставами правонаступництва є:

• смерть фізичної особи при правовідносинах, в яких до­пускається правонаступництво;

• реорганізація юридичної особи;

• уступка вимоги, переведення боргу;

• інші форми переходу прав та обов'язків від однієї особи до іншої.

Для настання процесуального правонаступництва правонас­тупник (особа, яка бажає вступити у процес) має довести судові своє право на зайняття процесуального становища суб'єкта, якого він заміняє. Доказом можуть бути рішення суду, статут, свідоц­тво про право на спадщину, інші документи, які підтверджують перехід прав та обов'язків у матеріальних правовідносинах, що є предметом судового розгляду.

Правонаступник набуває весь обсяг процесуальних прав та обов'язків, які мав його попередник. Також для нього є обов'яз­ковими усі дії, які вчинені у цивільному процесі до його всту­пу (зміна предмета та підстави позову, відмова від частини позовних вимог тощо).

Зміст норм про процесуальне правонаступництво поши­рюється і на третіх осіб.

У випадках настання процесуального правонаступництва в разі смерті громадянина або припинення існування юридичної особи, яка була сторо­ною в справі, суд повинен зупинити провадження у справі, в інших випадках і для інших суб'єктів може виникнути тільки потреба від­класти розгляд справи.

Процесуальні правонаступники набувають усіх нездійснених і нереалі­зованих прав попередника на час вступу до справи і, виходячи з дії принци­пу диспозитивності, можуть вільно ними розпоряджатися.

Від процесуального правонаступництва сторін і третіх осіб та заміни не­належних сторін належними необхідно відрізняти заміну інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: тих, що виступають на захист прав інших осіб, а також експертів і перекладачів. Така заміна не має ознак правонаступництва і заміни неналежної сторони та не викли­кає властивих йому процесуально-правових наслідків.

Цивільне процесуальне правонаступництво відрізняється від заміни не­належної сторони за процесуальне правовими наслідками. При заміні сто­рони дії неналежної сторони для належної не викликають ніяких правових наслідків. При процесуальному правонаступники всі процесуальні дії, ви­конані попередником, є обов'язковими для наступника. При правонаступ-ництві процес продовжується, при заміні — процес починається спочатку.

Процесуальне правонаступництво можливе у всіх стадіях процесу, замі­на сторін — тільки в суді першої інстанції до постановлення судом рішення в справі. Для настання процесуального правонаступництва наступник по­винен довести судові своє право на зайняття процесуального становища суб'єкта, якого він замінює. Доказом цього може бути документ про право спадкоємства, договір про уступку прав та ін.

6. Поняття та види третіх осіб у цивільному процесі.

Третіми особами називаються суб'єкти цивільних процесуальних пра­вовідносин, які вступають у порушену цивільну справу в суді сторін для за­хисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як і сторони, треті особи заінтересовані в результатах розгляду судом справи. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами. Так, автотранс­портне підприємство, автомашина якого заподіяла шкоду громадянинові, і сам громадянин, котрий пред'явив про це позов до автопідприємства, на­самперед, заінтересовані у результатах його розгляду, але заінтересованість у цьому має і водій автомашини, який перебував із заводом у трудових пра­вовідносинах. У разі присудження із заводу збитків водій буде зобов'язаний відшкодувати заводові присуджене позивачеві. Заінтересованість у справі по спору між спадкоємцями матиме і банк, який видав позику померлому громадянинові на спорудження будинку, що входить до складу спадкового майна, і яку він не повернув. Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий поля­гає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретному спору, мо­же порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сто­рони вимагати відшкодування збитків від неї — пред'явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущенні постановлення судом несприятливого для себе рішення. Тому свої дії в процесі треті особи спрямовуватимуть на запо­бігання присудженню судом об'єкта матеріального спору позивачеві чи за­лишення його за відповідачем або ж виступити проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони намагатимуться, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або ж зміною їх на свою користь.

Залежно від способу вступу в процес по справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги (ст. 34 ЦПК); треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст. 35 ЦПК).