26

ДИСЦИПЛІНА ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Лекційне заняття № 4

( теоретичне заняття - 6 години, практичне заняття – 2 години, самостійне вивчення – 2 години )

ТЕМА № 4. Учасники цивільного процесу.

Мета: дати студентам чітке поняття правовового статусу сторін у цивільному процесі . Студенти повинні знати цивільно-процесуальну право- і дієздатність. Студенти повинні орієнтуватися в процесуальній співучасті: поняття, види.

План заняття:

1. Поняття та правовий статус сторін у цивільному процесі.

2. Цивільно-процесуальна право- і дієздатність.

3. Процесуальна співучасть: поняття, види.

4. Неналежний відповідач у процесі і порядок його заміни.

5. Поняття і підстави процесуального правонаступництва.

6. Порядок допуску до процесу правонаступника.

7. Поняття та види третіх осіб у цивільному процесі.

8. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

9. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Питання для самостійного вивчення:

1. Участь у цивільному процесі органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (мета та форми участі).

2. Інші учасники цивільного процесу.

3. Особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення цивільного процесу.

4. Особи, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті.

ЛЕКЦІЯ

1. Поняття та правовий статус сторін у цивільному процесі.

Для того, щоб суд прийняв цивільну справу до свого провадження, роз­глянув її і постановив рішення, необхідно, щоб заінтересована особа реалі­зувала своє право і звернулася до суду за захистом порушеного або оспорю­ваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Такою заінтересованою особою є громадянин чи юридична особа, яка має юридичний інтерес у справі, прагне захистити своє юридичне станови­ще, примусити іншу особу виконати певну дію на свою користь або утрима­тись від такої, захистити право чи законний інтерес інших осіб у передбаче­них законом випадках. Заінтересовані особами, між якими виник спір про право, що переданий на розгляд суду, називаються сторонами.

Отже сторонами у цивільному процесі будуть юридичне заінте­ресовані особи (громадяни і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного про­вадження, без яких неможливий сам процес. Поняття сторони в цивільно­му процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами. Ними виступають переважно його суб'єкти: покупець і продавець, креди­тор і боржник, подружжя (розірвання шлюбу, поділ спільно нажитого майна, визначення місця проживання дітей та ін.) — внаслідок порушен­ня чи оспорювання їх суб'єктивного права чи охоронюваного законом ін­тересу.

Сторін примушує шукати захисту в суді спірність та невизначеність ма­теріальних правовідносин. Але спір може мати місце при відсутності таких відносин у дійсності, тому правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що між ними існують матеріально-правові відносини. Ста­новище сторін у процесі тісно пов'язане з правопорушенням. Але може буІ і без нього, внаслідок помилки про наявність між ними спірних правовідносин. Крім того, особа може вимагати від суду усунення умов, які ство-реальну загрозу порушення. Таким чином, сторони мають у переданні на розгляд судові справі особистий юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним і процесуальним характером. Матеріально-правовий — визначається спірними цивільними, трудовими, іншими матеріальними правовідносинами сторін. Процесуально-правовий — наслідками розв'язання матеріально-правового спору, одержання певного за змістом рішення суду.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 30 ЦПК).

Позивач (актор) — особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес. Вона може заявити про це вимогу судові особисто або в її інтересах, у передбачених законом випадках, можуть звернутися із заявою до суду прокурор, органи державного управління, профспілки, інші особи

Відповідач ( особа, яка обороняється) — особа, котра на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорення його права і охоронюваних законом інтересу.

У справах з трудових правовідносин та відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з їх роботою, незалежно від того, хто звернеться до суду, позивачем буде працівник або утриманці померлого, а відповідачем — організація, яка оспорює ці вимоги. В основу визначення таких сторін покладена обставина, хго первісно порушив вимогу про захист права в комісії по трудових спорах і хто за цією вимогою притягається до відповідальності. Звернення працівника з вимогою про розв'язання спору до комісії по трудових спорах заздалегідь визначає їх можливу правосуб'єктність у цивільному процесі в цій справі, оскільки спірна правова вимога, передана спочатку на розгляд даного органу, переноситься на вирішення суду. На думку окремих авторів, при пред'явленні і прийнятті судом зустрічного позову сторони набувають подвійної правосуб'єктності, але це не так — кожна з них не стає позива чем і відповідачем, оскільки згідно зі ст. 123 ЦПК зустрічним позовом буде заявлена в процесі розгляду справи вимога відповідача до позивача.

Сторони в цивільному процесі характеризуються таким ознаками:

• ними є особи, між якими виник спір про право цивільне;

• вони ведуть процес у справі від свого імені;

• з приводу їх справи постановляється судом рішення;

• на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення; вони несуть судові витрати;

• їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво.

Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівноправності.

Для забезпечення виконання процесуальних функцій сторони наділя­ються численними цивільно-процесуальними правами, які можуть бути класифіковані на такі групи:

Для забезпечення виконання процесуальних функцій сторони наділя­ються численними цивільно-процесуальними правами, які можуть бути класифіковані на такі групи:

1. Права, які характеризують повноваження на порушення провадження в справі — права на пред'явлення позову (ст. 3 ЦПК), зустрічного позову (ст. 123 ЦПК), вимоги про виправлення недоліків рішення судом, який його постановив (статті 219 ЦПК); права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал (статті 292, 324 ЦПК), про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (ст. 361 ЦПК), на пред'явлення вимоги про поворот виконання (ст. 380 ЦПК).

2. Права на зміни в позовному спорі — права позивача на зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права відповідача на повне або часткове визнання по­зову; права сторін на укладення мирової угоди (ст. 175 ЦПК); доповнення, зміна апеляційної і касаційної скарги або відмова від них (статті 300, 330 ЦПК).

3. Права на подання і витребування доказів та участь в їх дослідженні - права сторін подати до суду свої пояснення (ст. 62 ЦПК), подавати пись­мові та речові докази (статті 60, 131 ЦПК), вимагати залучення у справу свід­ків і призначення експертизи (статті 136, 143 ЦПК). При розгляді справи ставити питання один одному, свідкам, експертам, знайомитися з письмовими і речовими доказами, брати участь в їх огляді на місці (ст.27 ЦПК). Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є в справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо (ст. 27 ЦПК).

4. Права, пов'язані із залученням до справи всіх заінтересованих осіб —права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління, прокурора (ст.27 ЦПК).

5. Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктив­ності розгляду справи і виконання судових постанов — права сторін заявляти клопотання про відводи суддів (ст. 20 ЦПК), експертів, пере­кладача і секретаря судового засідання (ст. 22 ЦПК).

6. Права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і в здійсненні окремих процесуальних дій в суді першої інстанції, в провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та в стадії перегляду справи за нововиявленими і винятковими обставинами (статті 305,365 ЦПК); на особисту участь і ведення справи або за участю чи через пред­ставника (ст. 39 ЦПК), на пояснення, заяви і виступи в суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст.7, 55 ЦПК); на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих про­цесуальних дій (ст. 74 ЦПК).

7. Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсуд­ності (статті 108-117 забезпечення доказу і позову (статті 57-66ЦПК), передання справи на вирішення третейського суду (ст. 17 ЦПК) та ін. Права сторін можна класифікувати залежно від змісту реалізованих у них принципів: диспозитивності, змагальності, державної мови судочинства, гласності, усності та ін. На сторони покладають­ся також процесуальні обов'язки — загальні й спеціальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними права­ми. Спеціальні — у виконанні певних процесуальних дій: суд може визнати обов'язкову участь відповідача у справах про стягнення алі­ментів; кошти на оплату свідків, експертів, проведення огля­ду на місці вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання; повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи; позивач зобов'язаний подати копії позовної заяви, сторони як скаржники — копії апеляційних і касаційних скарг та ін.