3. Тектоніка.

За сучасними даними Західний регіон України поділяється на такі тектонічні одиниці: Західноєвропейська і Східноєвропейська платформи (Дністровський перикратон, Львівський палеозойський прогин, Рава-Руська складчаста зона); Передкарпатський прогин (Більче-Волицька зона, Самбірська зона, Бориславсько-Покутська зона); Складчасті Карпати (Скибова зона, Дуклянська зона, Чорногорська зона, Пекінська зона та ін.); Закарпатський прогин. Карпати у загальному плані складаються з двох частин: внутрішніх, які сформувалися у допізньо-крейдовий шлях, і зовнішніх, які являють собою утворення заключною етапу розвитку Карпатської геосинкліналі (крейда – палеоген). Внутрішні Карпати на території України майже повністю перекриті молодими породами Закарпатського неогенового прогину.

У Бориславсько-Покутській зоні відомі нафтові та газоконденсатні поклади, родовища кам’яної та калійних солей. Ця зона – це великий тектонічний покрив, укладений насувами нижчих порядків. В її межах розвинуто багато лінійно-витягнутих, переважно асиметричних антиклінальних складок, нахилених до північного-сходу, з відносно пологими південно-західними і крутими, відвернутими, розірваними насувами – північно-східними крилами. Між собою складки розділені насувами з амплітудою до 1 – 2 км, а синкліналі, як правило, редуковані. Є також насуви з амплітудою до 3 – 8 км, які створюють своєрідну ярусність у взаємному розташуванні локальних структур зони. Найбільш чітко вона фіксується на північному-заході, де встановлено 3 яруси, які знаходяться один під одним. До південного-сходу нижні яруси поступово висуваються вперед, по відношенню до верхніх з одночасним зростанням кількості складок і ярусів (до 5).

Важливою рисою Бориславсько-Покутської зони є велика кількість поперечних розривів, які розбивають її на окремі блоки. Нерідко вони локалізуються в межах одного ярусу, іноді перетинають усі.

Північно-східна межа Бориславсько-Покутської зони визначається крутим насувом, який стає більш похилим лише на рівні нижнього ярусу складок. По ньому соленосні утворення, що лежать на флішових породах, контактують з потужними строкатобарвними товщами Самбірської одиниці. На поверхні ширина Бориславсько-Покутської зони змінюється від 500 – 600 м на північному-заході до 15 і 18 км у межах майданського і покутського піднять відповідно. На глибині вона ширша за рахунок частини, яка перекрита насувом Скибової зони Карпат, і становить 7, 17, 25 – 27 км для цих самих перерізів.

4. Відомості про нафтогазоносність і водоносність розрізу.

Нафтогазогеологічне районування Західного регіону України ґрунтується на виділенні територій, близьких за історією геологічного розвитку, будовою та умовами нафтогазонакопичення. За прийнятою в УкрДГРІ схемою воно має такий вигляд: Балтійськопереддобрузька нафтогазоносна провінція:

1. Волино-Подільська нафтогазоносна область (Волинський нафтогазоносний район (НГР), Подільський перспективний район (ПР), Бузький газоносний район (ГР), Нестеровський перспективний район); Карпатська нафтогазоносна провінція;

2. Передкарпатська нафтогазоносна область (Більче-Волицький нафтогазовий район, Бориславсько-Покутський нафтогазоносний район);

3. Карпатська нафтогазоносна область (Скибовий нафтогазоносний район, Кросненський перспективний район);

4. Закарпатська газоносна область (Мукачівський газоносний район, Солотвинський газоносний район).

Невеликі поклади нафти в межах цієї зони містять верхньокрейдові утворення флішової формації. Основним нафтогазоносним комплексом є палеоген. По його горизонту розподіл покладів нерівномірний: найменше їх в утвореннях палеоцену, найбільше – олігоцену. Останні містять промислові скупчення майже у всіх родовищах Бориславсько-Покутської зони і є, таким чином, регіонально нафтогазоносним. Тут скупчення вуглеводнів пов'язані з асиметричними, нерідко лежачими антикліналями. Поклади пластові склепінні та масивно-пластові, здебільшого тектонічно екрановані поперечними скидами і скидозсувами. В цій зоні переважно однопластові поклади. У Бориславсько-Покутському НГР в структурах першого ярусу тиски близькі до гідростатичних або більші за них. Значні надлишкові тиски за рахунок великого поверху нафтогазоносності встановлені на Бориславському та Волинському родовищах. Максимальні перевищення 44,2 – 50,3 МПа (градієнт 1,93 – 2,04), зафіксовані у підвернутих крилах складок першого ярусу. У Бориславсько-Покутській зоні (Соколовське родовище) найбільші глибини з яких отримані припливи нафти – 5700 – 5800 м. Густина нафти змінюється у широкому діапазоні у верхніх горизонтах: від (легкі) 750 – 800 кг/м³, до (більш важчі) 880 – 920 кг/м³. Інколи доходить навіть до 1000 кг/м³. Середня молекулярна маса нафти 230. Її варіації адекватні змінам густини. Родовище містить нев'язкі нафти. Вміст легких вуглеводнів, що википають до 423 градусів, становить 10 – 20%. Багато сірки (1 – 8%) у нафті зони контакту нафта-вода (Бориславське родовище). За вмістом парафіну це родовище відноситься до слабкопарафінистих (менше 2%), за вмістом смолисто-асфальтенових компонентів – до середньосмолистих (5 – 10%).

До «жирних» , збагачених гомологами метану, відносяться гази, розчинені в нафті. На Бориславському родовищі гомологів близько 13 – 20%. Вміст етану у розчинених газах Бориславсько-Покутського НГР змінюється від З до 8%. Кількість пропану змінюється від 2 до 6%. Бутану в газах 0,5 – 4%, пентанів 1 – 3%.