IV період. 1929—1933 рр. — період «Великої депресії».

Ця криза в економіці була глибокою і масштабною.

Причиною кризи стало надви­робництво товарів за умов вузькості внутрішнього ринку і відносно низької купівельної спроможності населення.

Збанкрутувала величезна кількість підприємств. Промислове виробництво скоротилося на чверть, безробітними стали понад ЗО млн.. осіб; різко знизився рівень життя.

V період. 1933—1939 рр. — період назрівання Другої світової

Завдання виходу з економічної кризи різні країни вирішили по-різному:

- одні віддавали перевагу шляху реформ (США, Велика Британія, Канада, країни Скандинавії).

- інші – шляху диктатури ( Італія, Німеччина, Іспанія).

Перша світова війна стала підсумком низки політичних, соціальних, економічних і національних конфліктів.

Суперечності, що склалася наприкінці XIX — на початку XX ст. між абсолютною владою монархів та інтересами суспільного розвитку, між тими, хто працював, і тими, хто керував, між політикою «великих держав» та інтересами «малих народів», знайшли своє логічне завершення в трагіч­ному вихорі Першої світової війни.

Взаємні претензії європейських держав спонукали їх до утворення ворогуючих військово-політичних об'єднань держав:

Троїстого союзу у складі Німеччини й Австро-Угорщини (1879), а також Італії (1882, розірвала договір у 1915). У серпні 1914 р. було підписано німецько-турецький договір, а у 1915 р. до угоди приєдналася Болгарія, після чого об'єднання стали називати Четверним союзом, або Центральними дер­жавами.

Натомість Англія, Франція та Росія 1907 р. завершили утво­рення союзу Антанти *. Союз існував на підставі окремих англо-французької (1904) та англо-російської (1907) угод. Єдиного договору між трьома державами не існувало до початку Першої світової війни.

Чи можна було запобігти Першій світовій війні?

3. Причини розв'язання Першої світової війни:

1. Військово-політичні й економічні суперечності між країнами Троїстого союзу, з одного боку, й Антантою, з іншого.

2. Боротьба держав за сфери впливу.

3. Боротьба за переділ колоній.

У червні 1914 р. центром світової уваги ю боснійське місто Сараєво.

Боснія була на той час частиною Австро-Угорщини, але її сербське населення виступало за приєднання до сусідньої Сербії.

28 червня 1914 р. член сербсько-хорватської націоналістичної групи Гаврило Принцип застрелив спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда та його дружину.

Вбивства відомих людей були в історії звичним явищем, але жодне з не спричинило такої гострої міжнародної кризи, як убивство ерцгерцога.

Австро-Угорщина поклала відповідальність за трагедію на Сербію, 23 липня пред'явила їй ультиматум і стала г отуватися до війни.

У конфлікт між двома державами відразу були втягнуті інші країни, пов'язані з ними союзницькими договорами: Австро-Угорщину підтримувала Німеччина, а Сербія була тісно пов'язана з Росією.

Росіяни розраховували на допомогу Франції та Англії. Із самого початку було очевидним, що у разі війни вона не обмежиться сербсько-австро-угорським фронтом.

Проте впродовж трьох тижнів після Сараєва ніхто ще не усвідомлював, що насувається страшна війна, і заможні євро­пейці звично виїздили на літні канікули. Навіть командувач сербської армії поїхав приймати ванни на австрійський курорт.

У Берліні вважали, що навіть якщо Росія й виступить на боці Сербії, то неодмінно програє. Проте німці не могли бути певни­ми, чи воюватиме Британія.