Тема4. Філософія Давньої Греції

4.1 Критерій:

а) число, величина, чисельна визначеність: відмінність речей однієї

якості(вага, довжина) або міра сукупності речей однієї якості;

б) категорія філософії; те, що підлягає«формуванню» - елементи

(складові) певної системи(форми). В процесі пізнання відбувається

формалізація змісту(переведення його в графіки, формули);

в) мірило достовірності людських знань, їх відповідності об’єктивній

дійсності;

г) сукупність ознак, що вирізняють річ серед інших, відмінних від неї, і

споріднює з подібними.

4.2 Мілетська школа:

а) найдавніша матеріалістична філософська школа в Греції;

б) прихильники давньогрецької філософії(сократичної школи) (V

сторіччя до н.е.).

в) послідовники релігійної течії в Древній Греції вVIII ст. до н.е.,

пов’язаної з культом Діоніса і Деметри;

г) одна з ортодоксальних систем давньоіндійської філософії.

4.3 Метод:

а) сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках між

собою й утворюють визначену цілісність, єдність;

б) будова і внутрішня форма організації системи, що виступає як

єдність стійких взаємозв’язків між її елементами, а також законів даних

взаємозв’язків;

в) зміст, пов’язаний з певними знаками, зокрема з мовними виразами;

г) спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності,

зумовлений закономірностями відповідного об’єкта.

4.4 Форма:

а) одна з форм відбиття світу на ступіні пізнання, зв’язаної з

застосуванням мовлення, форма узагальнення предметів і явищ.

б) прийнятий у даній системі найпростіший компонент(атом, слово,

норма і т. ін.);

в) однозначне слово, що фіксує визначене поняття науки, техніки,

мистецтва і т.п.;

г) зовнішній вияв предмета, певного змісту, внутрішня структура,

певний порядок предмета або перебігу процесу.

33

4.5 Апорія:

а) у широкому розумінні- безумовне положення, яке не викликає

сумнівів;

б) у логіці- судження, що суперечить тезі; у філософії Г. В. Ф. Гегеля-

другий з трьох ступенів тріади;

в) поняття, введене Анаксимандром для позначення безмежної,

невизначеної, без’якісної матерії, що знаходиться у вічному русі;

г) утруднення у вирішенні проблеми, пов’язаної з суперечністю між

даними спостереження і спробами мисленого аналізу їх.

4.6 Хто стверджував: «Філософія починається з подиву»:

а) Фалес;

б) Арістотель;

в) Сократ;

г) Анаксимандр.

4.7 Термін:

а) одна з форм відбиття світу на ступіні пізнання, зв’язаної з

застосуванням мовлення, форма узагальнення предметів і явищ;

б) прийнятий у даній системі найпростіший компонент(атом, слово,

норма і т. ін.).

в) однозначне слово, що фіксує визначене поняття науки, техніки,

мистецтва і т.п.;

г) зовнішній вияв предмета, певного змісту, внутрішня структура,

певний порядок предмета або перебігу процесу.

4.8 Теорія:

а) найрозвинутіша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне

відображення закономірних та сутнісних зв’язків певної сфери дійсності;

б) термін, яким позначають ідею про триступінчатість розвитку: теза,

антитеза, синтез;

в) спосіб теоретичного збагнення істини, заснований на відвернених

логічних побудовах, часто не зв’язаних з науково-установленими фактами

спостереження й експерименту;

г) інтегроване поєднання нових якостей, які не властиві окремим

частинам, але виникають в результаті їхньої взаємодії у певній системі

зв’язків.

4.9 Праксиологія:

а) термін, що позначає таку стадію розвитку біосфери, при якій розумна

. діяльність людини стає визначальним фактором глобального розвитку;

б) термін, що означає, на противагу феномену, розумодосяжну сутність,

що осягається тільки розумом;

в) вчення про буття взагалі, буття як таке, незалежно від його часткових

висновків;

34

г) галузь соціологічних досліджень, що вивчає методику розглядів

різних дій чи сукупності дій з погляду встановлення їх ефективності.

4.10 Досократичний період:

а) Платон;

б) Фалес;

в) Арістотель;

г) Сократ.

4.11 Фаталізм:

а) одна з ранніх форм релігії первісного суспільства;

б) світоглядна концепція, відповідно до якої всі процеси, що

відбуваються у світі, підпорядковуються необхідності, що не залишає місця

волі, творчості, первісно визначені;

в) викривлене відображення в суспільній свідомості певних явищ, за

якого речі наділяються не притаманними їм властивостями(фетишизація

грошей, золота, символів влади і т. ін.);

г) одна з концепцій.логічного позитивізму, розроблялася Карнапом і

розглядалася як істинність якого-небудь становища людей, науки в

залежності від можливості його перекладу на мову фізики.

4.12 Телеологія:

а) вчення про мету, доцільність;

б) вчення про моральні відносини;

в) вчення про буття;

г) вчення про релігію.

4.13 Панпсихізм:

а) ідеалістичний погляд, за яким вся природа має одушевленість,

психіку, філософське відтворення анімізму;

б) термін, що позначає вчення, які визнають існування у світі

надприродних, недоступних науковому дослідженню-феноменів і сил і

розробляють особливі«практичні» способи взаємодії з ними;

в) релігійно-ідеалістична доктринаXVII ст., яка намагалася перебороти

нез’ясовність взаємодії душі і тіла;

г) філософський плин у біології і медицині, що ставить під сумнів

об’єктивне існування причинності і замінює її уявленням про випадкове

сполучення комплексу умов.

4.14 Поняття:

а) одна з форм відбиття світу на ступіні пізнання, пов’язаної з

застосуванням мовлення, форма узагальнення предметів і явищ;

б) прийнятий у даній системі найпростіший компонент(атом, слово,

норма і т. ін.);

в) однозначне слово, що фіксує визначене поняття науки, техніки,

мистецтва і т.п.;

г) зовнішній вияв предмета, певного змісту, внутрішня структура,

певний порядок предмета або перебігу процесу.

4.15 Онтологія:

а) термін, що позначає таку стадію розвитку біосфери, при якій розумна

діяльність людини стає визначальним фактором глобального розвитку;

б) термін, що означає, на противагу феномену, розумодосяжну сутність,

що осягається тільки розумом;

в) вчення про буття взагалі, буття як таке, незалежно від його часткових

висновків;

г) галузь соціологічних досліджень, що вивчає методику розглядів

різних дій чи сукупності дій з погляду встановлення їх ефективності;

4.16 Зробіть висновок в силогізмі:

1. Якщо всі люди смертні а) тоді всі люди– греки;

2. і всі греки– люди б) тоді всі греки смертні;

3...... в) тоді всі греки– люди.

4.17 Хто з філософів бажав побудувати ідеальну державу, також

пропонував свої рецепти політикам, але їх відкинули як невідповідні

складним иттєвим реаліям:

а) Сократ;

б) Платон;

в) Арістотель;

г) Піфагор.

4.18 Скептицизм:

а) напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який,

зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність,

відстороненість від бід і радощів иття;

б) логічний виверт, який навмисно імітує, наслідує формальну

правильність мислення, щоб видати хибне міркування за істинне;

в) філософська концепція, що піддає сумніву можливість пізнання

об’єктивної дійсності;

г) напрям у давньогрецькій філософії, який абсолютизував та

обожнював поняття числа і проголошував його першоосновою світу та

сутністю речей.

4.19 Досократичний період:

а) Сенека;

б) Анаксімен;

36

в) Епіктет;

г) Цицерон.

4.20 Хто стверджував, що першооснова, з якої все утворилося, є вогонь:

а) Фалес;

б) Алаксимен;

в) Геракліт;

г) Анаксимандр.

4.21 Каузальність:

а) різнорідність;

б) однорідність;

в) причинність;

г) спадковість.

4.22 Учнем Анаксимандра був Фалес:

а) так;

б) ні.

4.23 Софізм:

а) напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який,

зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність,

відстороненість від бід і радощів иття;

б) логічний виверт, який навмисно імітує, наслідує формально

правильність мислення, щоб видати хибне міркування за істинне;

в) філософська концепція, що піддає сумніву можливість пізнання

об’єктивної дійсності;

г) напрям у давньогрецькій філософії, який абсолютизував та

обожнював поняття числа і проголошував його першоосновою світу та

сутністю речей.

4.24 Натуралізм:

а) виявляється в поглядах, згідно яких події йдуть до гіршого, у

відсутності віри в те, що добро візьме верх;

б) це переконання і віра в краще майбутнє, у можливість того, що добро

візьме верх над злом, справедливість над несправедливістю;

в) методологічний принцип, який намагався пояснити розвиток

суспільства законами природи;

г) у широкому значенні- історично змінна система поглядів, яка

визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя тощо; у

вузькому значенні- культурний рух епохи Відродження.

37

4.25 Омана:

а) зіставлення об’єктів з метою виявлення рис чи подібності рис

розходження між ними;

б) категорія, що виражає внутрішнє джерело всякого розвитку, руху;

в) рівність деяких предметів, збіг усіх їхніх властивостей, що дає змогу

розглядати їх як один і той самий предмет;

г) неадекватне відбиття дійсності, обумовлене в кожний даний момент

обмеженістю суспільно-історичної практики і знання, а також

абсолютизацією наявних поглядів, прийомів, підходів;

4. 26 Досократичний період:

а) Епікур;

б) Анаксимандр;

в) Піррон;

г) Марк Аврелій.

4.27 Концептуалізм:

а) так Богданов назвав свою філософію, різновид- емпіріокритицизму,

махізму;

б) суб’єктивно-ідеалістична течія, заснована Авенаріусом і Махом;

в) напрям у філософії, який абсолютизує інтуїцію як єдино вірогідний

вид пізнання;

г) напрям у середньовічній філософії, представники якого доводили, що

загальні поняття реально не існують ані до речей, ані в самих речах, а є лише

особливими формами пізнання дійсності.

4.28 Апологетика:

а) філософське дослідження природи цінностей;

б) галузь теології, мета якої- захист і виправдання віровчення за

допомогою доводів, звернених до розуму;

в) розділ філософії, в якому досліджуються пізнавальне відношення

суб’єкта до об’єкта, природи і можливості пізнання людиною світу і самої

себе;

г) частина філософії, що вивчає загальні риси процесу пізнання та

результат знання: основи і межі; достовірність і недостовірність. Вживається

переважно як вчення про наукове пізнання.

4.29 Безкінечне:

а) безумовне, не створюване, не знищуване, характеризує

самодостатність існування, його автономність від інших форм;

б) протяжність, кінець якої безперервно віддаляється;

в) умовне, перехідне, тимчасове породження, що фіксує залежність

38

існування від більш фундаментальної основи;

г) філософська категорія, яка характеризує обмеженість речей і

процесів; протяжність, яка почалась і закінчилась.

4.30 Евдемонізм:

а) етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини

до щастя;

б) різновид утопічного соціалізму, що одстоює принцип зрівняльного

розподілу засобів виробництва між дрібними приватними власниками і

організацію виробництва на основі індивідуального господарства;

в) морально-етичний принцип, що полягає у нехтуванні інтересами

суспільства та інших людей заради особистих інтересів;

г) активне втручання держави в економічну, політичну, духовну та інші

сфери суспільства.

4.31 Конкретне:

а) безумовне, не створюване, не знищуване, характеризує

самодостатність існування, його автономність від інших форм;

б) протяжність, кінець якої безперервно віддаляється;

в) філософська категорія, яка характеризує обмеженість речей і

процесів; протяжність, яка почалась і закінчилась;

г) багатобічне, складне, розвинене, цілісне.

4.32 Представником мілетської школи був:

а) Анаксимен;

б) Піфагор;

в) Зенон;

г) Парменід.

4.33 Афект:

а) сильне короткочасне емоційне переживання;

б) акт свідомості, що відбиває об’єктивне розходження між предметами

або між елементами самої свідомості;

в) означаюча спосіб буття людської особистості;

г) одне з основних понять давньогрецької філософії, що означало

узагальнення всіх актів свідомості й мислення, усіх смислових, розумових і

мислительних закономірностей, що їм підпорядковані космос і людина;

4.34 Абстракція:

а) встановлення обсягу предиката судження;

б) напрямок схоластичної філософії, що відкидає вчення реалізму;

39

в) об’єктивна реальність в аспекті внутрішньої єдності усіх форм її

саморозвитку, усього розмаїття явищ природи й історії, включаючи людину і

його свідомість;

г) один з моментів пізнання, який полягає в мисленому відокремленні й

виділенні в самостійні об’єкти окремих сторін, властивостей, відношень

певних предметів пізнання.

4.35 Епікур приділяв особливе значення:

а) етичним питанням;

б) естетичним питанням;

в) онтологічним питанням;

г) логічним питанням.

4.36 Протилежність:

а) один з основних принципів діалектики Гегеля, який полягає в тому,

що друге заперечення(синтез) знімає протилежності тези і антитези;

б) категорія, що виражає одну зі ступіней розвитку протиріччя;

в) одна з центральних категорій філософії Г.В.Ф. Гегеля, яка позначає

одночасно знищення і збереження чогось;

г) необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна

одну.

4.37 Платон- видатний мислитель, античності, учень:

а) Арістотеля;

б) Плотіна;

в) Сократа;

г) Канта.

4.38 Досократичний період:

а) Цицерон;

б) Геракліт;

в) Епіктет;

г) Сенека.

4.39 Гносеологія:

а) філософське дослідження природи цінностей;

б) галузь теології, мета якої- захист і виправдання віровчення за

допомогою доводів, звернених до розуму;

в) мистецтво і теорія тлумачення, що має метою виявити зміст тексту,

виходячи з його об’єктивних і суб’єктивних основ;

г) розділ філософії, в якому досліджуються пізнавальне відношення

суб’єкта до об’єкта, природи і можливості пізнання людиною світу і самої

себе;

40

4.40 Креативний:

а) термін, який вживається і як засіб аналізу літературного тексту, і як

засіб визначення світо- і самовідчуття сучасної людини, яке дістало назву

постмодерністської чуттєвості;

б) творчий, здібний до творчості;

в) характеристика процесів, що виникають не під впливом зовнішніх дій

і причин, а внаслідок власного саморуху, довільно; самодіяльність, здатність

до активних дій, зумовлена внутрішніми імпульсами;

г) термін, що означає, на противагу іманентному, те, що знаходиться за

межами свідомості і пізнання.

4.41 Елемент:

а) одна з форм відбиття світу на ступені пізнання, зв’язаної з

застосуванням мовлення, форма узагальнення предметів і явищ;

б) прийнятий у даній системі найпростіший компонент(атом, слово,

норма і т. ін.);

в) носій певного роду діяльності; у теорії пізнання- свідома істота, що

пізнає;

г) зовнішній вияв предмета, певного змісту, внутрішня структура,

певний порядок предмета або перебігу процесу.

4.42 Антитетика:

а) метод пізнання, який полягає в розчленуванні цілого на частини;

б) метод зведення суперечливих тверджень(тез, антитез), одному з

яких неможливо надати переваги;

в) відтворення характеристик якогось об’єкта на іншому об’єкті,

спеціально створеному для їх вивчення;

г) метод пізнання, який полягає у поєднанні частин у ціле.

4.43 Абсолют:

а) те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Вічна, нескінченна

першооснова світу;

б) твердження, що не має ніякого смислу в межах певної теоретичної

системи, принципово несумісне з нею;

в) штучний факт, результат людського творення;

г) необхідна, суттєва, невід’ємна властивість предмета або явища, без

якої вони не мають своєї визначеності і не можуть ані існувати, ані

мислитися.

4.44 Абсурд:

а) те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Вічна, нескінченна

першооснова світу;

б) твердження, що не має ніякого смислу в межах певної теоретичної

системи, принципово несумісне з нею;

41

в) штучний факт, результат людського творення;

г) необхідна, суттєва, невід’ємна властивість предмета або явища, без

якої вони не мають своєї визначеності і не можуть ані існувати, ані

мислитися.

4.45 Орфіки:

а) найдавніша матеріалістична філософська школа в Греції;

б) прихильники давньогрецької філософії(сократичної школи) (V

сторіччя до н.е.);

в) послідовники релігійної течії в Древній Греції вVIII ст. до н.е.,

пов’язаної з культом Діоніса і Деметри;

г) одна з ортодоксальних систем давньоіндійської філософії.

4.46 Досократичний період:

а) Марк Аврелій;

б) Піфагор;

в) Епікур;

г) Цицерон.

4.47 Песимізм:

а) це переконання і віра в краще майбутнє, у можливість того, що добро

візьме верх над злом, справедливість над несправедливістю;

б) методологічний принцип, який намагався пояснити розвиток

суспільства законами природи;

в) виявляється в поглядах, згідно яких події йдуть до гіршого, у

відсутності віри в те, що добро візьме верх;

г) у широкому значенні- історично змінна система поглядів, яка

визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя тощо; у

вузькому значенні- культурний рух епохи Відродження.

4.48 Інтерсуб’єктивність:

а) у деяких сучасних філософських напрямах(феноменологія,

неопозитивізм) - термін для позначення феноменів, загальнозначущих для

багатьох суб’єктів. Джерело цієї загальнозначущості вбачають у свідомості

суб’єктів, а не об’єктів;

б) буття речей у його зіставленні з небуттям, а також з іншими формами

буття;

в) властивість всякого матеріального тіла займати визначену частину

простору, мати просторові розміри, тобто мати довжину, ширину і висоту;

г) нав’язування свого мірила об’єкта, не узгоджене з його

властивостями.

42

4.49 Герметизм:

а) релігійно-філософське вчення, які склалися в епоху еллінізму і

пізньої античності;

б) філософське вчення, за яким здатність відчувати нібито притаманна

всій матерії. Цей термін запроваджено в ХVП ст.;

в) принцип філософських вчень, які, визнаючи Бога першопричиною

світу, заперечували його втручання в явища природи та в хід суспільних

подій. Цей термін виник уXVII ст. в Англії;

г) відтворення об’єкта за його власною мірою(вимірювання твердості,

теплоти об’єкта, тощо за певними еталонами). Характеризує відношення

суб’єкта до об’єкта;

4.50 Кініки:

а) вчення про дискретний, перериваний стан матерії;

б) вчення Декарта й особливо його послідовників;

в) математичне вчення Древньої Індії;

г) представники давньогрецької філософії(сократичної школи)

(IV сторіччя до н.е.).

3.51 Інваріантість:

а) форма істинності буття предмета через його безпосередню даність у

чуттєвому чи інтелектуальному спогляданні;

б) нескінченна тривалість часу існування світу, обумовлена

нестворюваністю і незнищуваністю матерії, її субстанціональністю,

матеріальною єдністю світу;

в) властивість процесів і явищ.призводити до визначеного результату,

мети в широкому чи умовному сенсі слова;

г) властивість величин, рівнянь, законів залишатися незмінними,

зберігатися при визначених перетвореннях координат і часу.

4.52 Генезис:

а) поняття, що виражає як момент походження, виникнення предметів і

явищ, так і процес їх закономірного розвитку;

б) засіб впливу на маси шляхом введення їх в оману нездійсненними

обіцянками, популярними гаслами, навмисні викривленням фактів;

в) загальна назва настроїв безнадії; несприйняття иття, індивідуалізму;

г) ідеологічна течія, що включає в себе філософські, соціально-політичні і естетичні погляди, абсолютизуючи специфіку африканської

культури.

4.53 Реальність:

а) відтворення об’єкта за його власною мірою(вимірювання твердості,

теплоти об’єкта, тощо за певними еталонами). Характеризує відношення

суб’єкта до об’єкта;

43

б) буття речей у його зіставленні з небуттям, а також з іншими формами

буття;

в) властивість всякого матеріального тіла займати визначену частину

простору, мати просторові розміри, тобто мати довжину, ширину і висоту;

г) нав’язування свого мірила об’єкта, не узгоджене з його

властивостями.

4.54 Хто розробив концепцію ідей:

а) Сократ;

б) Платон;

в) Арістотель;

г) Фалес.

4.55 Артефакт:

а) те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Вічна, нескінченна

першооснова світу;

б) твердження, що не має ніякого смислу в межах певної теоретичної

системи, принципово несумісне з нею;

в) штучний факт, результат людського творення;

г) необхідна, суттєва, невід’ємна властивість предмета або явища, без

якої вони не мають своєї визначеності і не можуть ані існувати, ані

мислитися.

4.56 Хто розробив вчення про силогізм:

а) Сократ;

б) Платон;

в) Арістотель;

г) Піфагор.

4.57 Ціле:

а) система узагальненого достовірного знання про той чи інший

«фрагмент» дійсності, що описує, пояснює і пророкує функціонування

визначеної сукупності об’єктів, що його складають:

б) термін, яким позначають ідею про триступінчатість розвитку: теза,

антитеза, синтез;

в) спосіб теоретичного збагнення істини, заснований на відвернених

логічних побудовах, часто не зв’язаних з науково-установленими фактами

спостереження й експерименту;

г) інтегроване поєднання нових якостей, які не властиві окремим

частинам, але виникають в результаті їхньої взаємодії у певній системі

зв’язків.

4.58 Досократичний період:

а) Сенека;

44

б) Парменід;

в) Піррон;

г) Платон.

4.59 Діалог:

а) форма мовномислимої комунікації, в якій схрещуються два чи більше

різноспрямовані потоки думок з метою з’ясувати спільні точки

взаємопорозуміння та окреслити їх розбіжності;

б) сфера філософського знання про загальність і сутність історичного

процесу, іманентну логіку розвитку суспільства;

г) викривлене, хибне сприймання дійсності;

д) вища духовна потенція людини, що синтезує усі види пізнання й

активного відношення людини до світу.

4.60 Знак:

а) число, величина, чисельна визначеність; відмінність речей однієї

якості(вага, довжина) або міра сукупності речей однієї якості;

б) предмет, який для людини заміщує інший предмет. Завдяки чого

отримується, зберігається і передається інформація;

в) мірило достовірності людських знань, їх відповідності об’єктивній

дійсності;

г) сукупність ознак, що вирізняють річ серед інших, відмінних від неї, і

споріднює з подібними.

4.61 Умогляд:

а) система узагальненого достовірного знання про той чи інший

«фрагмент» дійсності, що описує, пояснює і пророкує функціонування

визначеної сукупності об’єктів, що його складають;

б) термін, яким позначають ідею про триступінчатість розвитку: теза,

антитеза, синтез;

в) спосіб теоретичного збагнення істини, заснований на відвернених

логічних побудовах, часто не зв’язаних з науково-установленими фактами

спостереження й експерименту;

г) інтегроване поєднання нових якостей, які не властиві окремим

частинам, але виникають в результаті їхньої взаємодії у певній системі

зв’язків.

4.62 Стоїки:

а) найдавніша матеріалістична філософська школа в Греції;

б) прихильники давньогрецької філософії(сократичної школи) (V

сторіччя до н.е.);

в) послідовники релігійної течії в Древній Греції вVIII ст. до н.е.,

пов’язаної з культом Діоніса і Деметри;

45

г) представники філософського вчення, яке виникло наприкінціIV ст.

до н.е. на базі елліністичної культури, у зв’язку з поширенням

космополітичних і індивідуалістичних ідей у розвитку техніки на основі

математичних знань.

4.63 Причинність:

а) різнорідність;

б) однорідність.;

в) об’єктивний необхідний зв’язок між новим і старим у процесі

розвитку, одна з найбільш істотних рис закону заперечення заперечення;

г) філософська категорія для позначення необхідного генетичного

зв’язку явиш, з яких одне зумовлює інше.

4.64 Софісти:

а) найдавніша матеріалістична філософська школа в Греції;

б) прихильники давньогрецької філософії(сократичної) школи(V

сторіччя до н.е.);

в) давньогрецькі мислителіV ст. до н. є., які вперше поставили людину

в центр філософського пізнання(людина- міра всіх речей).

Cуб’єктивізували і релятивізували істину, не гребували різними засобами,

щоб збити з пантелику суперника;

г) одна з ортодоксальних систем давньоіндійської філософії.

4.65 Анамнезис:

а) одне з неортодоксальних давньоіндійських вчень, яке заперечує

існування душі;

б) термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка

згадує про бачене нею у світі потойбічному;

в) дух, душа, активне свідоме начало в індійській ведичній традиції;

г) у філософії Арістотеля- внутрішня мета руху, закладена в

прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне,

формуюче начало.

4.66 Відносне:

а) протяжність, кінець якої безперервно віддаляється;

б) умовне, перехідне, тимчасове породження, що фіксує залежність

існування від більш фундаментальної основи;

в) філософська категорія, яка характеризує обмеженість речей і

процесів; протяжність, яка почалась і закінчилась;

г) багатобічне, складне, розвинене, цілісне.

46

4.67 Хто є родоначальником античного скептицизму:

а) Арістотель;

б) Епікур;

в) Піррон.

г) Геракліт;

4.68 Суб’єкт:

а) одна з форм відбиття світу на ступіні пізнання, зв’язаної з

застосуванням мовлення, форма узагальнення предметів і явищ;

б) носій певного роду діяльності; у теорії пізнання- свідома істота, що

пізнає;

в) однозначне слово, що фіксує визначене поняття науки, техніки,

мистецтва і т.п;

г) зовнішній вияв предмета, певного змісту, внутрішня структура,

певний порядок предмета або перебігу процесу.

4.69 Спонтанний:

а) термін, який вживається і як засіб аналізу літературного тексту, і як

засіб визначення світо- і самовідчуття сучасної людини, яке дістало назву

постмодерністської чуттєвості;

б) творчий, здібний до творчості;

в) характеристика процесів, що виникають не під впливом зовнішніх дій

і причин, а внаслідок власного саморуху, довільно; самодіяльність, здатність

до активних дій, зумовлена внутрішніми імпульсами;

г) термін, що означає, на противагу іманентному, те, що знаходиться за

межами свідомості і пізнання.

4.70 Абстрактне:

а) сторона, частина цілого, однобічне, просте нерозвинене;

б) протяжність, кінець якої безперервно віддаляється;

в) умовне, перехідне, тимчасове породження, що фіксує залежність

існування від більш фундаментальної основи;

г) філософська категорія, яка характеризує обмеженість речей і

процесів; протяжність, яка почалась і закінчилась;

4.71 Вічність:

а) форма істинності буття предмета через його безпосередню даність у

чуттєвому чи інтелектуальному спогляданні;

б) нескінченна тривалість часу існування світу, обумовлена

нестворюваністю і незнищуваністю матерії, її субстанціональністю,

матеріальною єдністю світу;

в) сторона предмета, що обумовлює його розходження чи подібність до

інших предметів, яка виявляється у взаємодії з ними;

47

г) властивість величин, рівнянь, законів залишатися незмінними,

зберігатися при визначених перетвореннях координат і часу.

4.72 Демокрит сформував:

а) матеріалістичне трактування буття;

б) ідеалістичне трактування буття;

в) матеріалістичне та ідеалістичне трактування буття;

г) ірраціональне трактування буття.

4.73 Представники якої школи вважали: «Філософія є наука помирати»:

а) скептицизму;

б) епікуреїзму;

в) стоїцизму;

г) неоплатонізму.

4.74 Хто створив матеріалістичне вчення:

а) Епікур;

б) Піррон;

в) Плотін;

г) Платон.

4.75 Найвідоміший софіст:

а) Платон;

б) Плотін;

в) Піфагор;

г) Протагор.

4.76 Аналіз:

а) метод пізнання, який полягає в розчленуванні цілого на частини;

б) метод зведення суперечливих тверджень(тез, антитез), одному з

яких неможливо надати переваги;

в) відтворення характеристик якогось об’єкта на іншому об’єкті,

спеціально створеному для їх вивчення;

г) метод пізнання, який полягає у поєднанні частин у ціле.

4.77 Платон вважав, що:

а) ідеї знаходяться у фізичних речах;

б) ідеї- це утворення розуму людини, отже, вони знаходяться в розумі

людини;

в) ідеї знаходяться не в матеріалістичних речах і не в розумі людини, а в

деякому третьому світі, який називали Гиперуранцей(дослівно: по той

бік неба);

г) а, б, в.

48

4.78 Представником елейської школи є:

а) Парменід;

б) Анаксимандр;

в) Піфагор;

г) Фалес.

4.79 Властивість:

а) форма істинності буття предмета через його безпосередню даність у

чуттєвому чи інтелектуальному спогляданні;

б) нескінченна тривалість часу існування світу, обумовлена

нестворюваністю і незнищуваністю матерії, її субстанціональністю,

матеріальною єдністю світу;

в) сторона предмета, що обумовлює його розходження чи подібність до

інших предметів, яка виявляється у взаємодії з ними;

г) властивість величин, рівнянь, законів залишатися незмінними,

зберігатися при визначених перетвореннях координат і часу.

4.80 Платон сформував:

а)матеріалістичне трактування буття;

б) ідеалістичне трактування буття;

в) матеріалістичне та ідеалістичне трактування буття;

г) екзистенціональне трактування буття.

4.81 Еристика:

а) поєднання різних, іноді протилежних філософських поглядів,

теоретичних посилок, ціннісних суджень і т.п.;

б) мистецтво вести диспут, що процвітало особливо серед

давньогрецьких софістів;

в) термін, який вживається для позначення напряму в генетиці людини,

що ставить завдання поліпшення біологічних властивостей людини;

г) релігійне вчення про кінцеві долі світу і людства, про кінець світу і

страшний суд.

4.82 Стоїцизм:

а) напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який,

зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність,

відстороненість від бід і радощів життя;

б) логічний виверт, який навмисно імітує, наслідує формальну

правильність мислення, щоб видати хибне міркування за істинне;

в) філософська концепція, що піддає сумніву можливість пізнання

об’єктивної дійсності;

г) напрям у давньогрецькій філософії, який абсолютизував та

обожнював поняття числа і проголошував його першоосновою світу та

сутністю речей.

4.83 Зміст:

а) категорія філософії; те, що підлягає«формуванню» - елементи

(складові) певної системи(форми). В процесі пізнання відбувається

формалізація(переведення його в графіки, формули);

б) предмет, який для людини заміщує інший предмет. Завдяки чого

отримується, зберігається і передається інформація;

в) мірило достовірності людських знань, їх відповідності об’єктивній

дійсності;

г) сукупність ознак, що вирізняють річ серед інших, відмінних від неї, і

споріднює з подібними.

4.84 Космогонія:

а) процес історико-еволюційного виникнення й розвитку людини як

суспільної істоти, діалектично нерозривно пов’язаний з формуванням і

розвитком її первісної трудової діяльності, свідомості, мови;

б) релігійно-містичне вчення, що ставить на місце Бога обожнену

людину;

в) область науки, у якій вивчається походження і розвиток небесних тіл

і їхніх систем;

г) філософська категорія, що позначає все, що реально існує.

4.85 Гедонізм:

а) ідеалістичне вчення, що претендує на пояснення виникнення ивого,

його якісної відмінності від неживого, упорядкованості, організованості і

спрямованості біологічних процесів, доцільності пристосованих ознак і

інших властивостей обмеженого світу шляхом постуліровання вигаданих

нематеріальних і ірраціональних непізнаваних факторів;

б) напрям у філософії, який проголошує основою буття волю;

діяльність, що керується лише суб’єктивними бажаннями та рішеннями;

в) течія в матеріалізміXVIII-XIX ст. (Кабаніс, Бюхнер, Фохт), яка

спрощено зводила свідомість людини до фізіологічних процесів.

Особливості мислення вони визначали залежно від клімату, їжі та ін.;

г) філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом і метою иття

людини є насолода.

4.86 Парадокс:

а) в широкому розумінні- неочевидне висловлювання, істинність якого

встановлюється досить важко;

б) принцип чи ствердження деякої наукової теорії, прийняте в ній у

якості вихідного, недоведеного в її рамках;

в) випадок, який стався раніше і тепер служить прикладом для

наступних випадків подібного роду;

г) форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але

потребує свого пізнання.

50

4.87 Прокл представник:

а) скептицизму;

б) епікуреїзму;

в) стоїцизму;

г) неоплатонізму.

4.88 Дистинкція:

а) сильне короткочасне емоційне переживання;

б) акт свідомості, що відбиває об’єктивне розходження між предметами

або між елементами самої свідомості;

в) одне з основних понять давньогрецької філософії, що означало

узагальнення всіх актів свідомості й мислення, усіх смислових, розумових і

мислительних закономірностей, що їм підпорядковані космос і людина;

г) характеристика активних психічних процесів, що, не являючись у

визначений момент центром значеннєвої діяльності свідомості, впливають

на перебіг свідомих процесів.

4.89 Проблема:

а) сукупність теоретичних і методологічних передумов, що визначають

конкретне наукове дослідження, яке втілюється в науковій практиці на

даному етапі;

б) принцип чи ствердження деякої наукової теорії, прийняте в ній у

якості вихідного, недоведеного в її рамках;

в) випадок, який стався раніше і тепер служить прикладом для

наступних випадків подібного роду;

г) форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але

потребує свого пізнання.

4.90 Адаптація:

а) процес пристосування системи до умов зовнішнього і внутрішнього

середовища;

б) поняття, що означає зміни буття;

в) взаємодія елементарних частинок і відповідних античастинок,

унаслідок якої вони перетворюються на кванти випромінювання або інші

частинки;

г) залежність кожного нового сприйняття від попереднього иттєвого

досвіду людини і від його психічного стану на момент сприйняття.

4.91 Доцільність:

а) форма істинності буття предмета через його безпосередню даність у

чуттєвому чи інтелектуальному спогляданні;

б) сторона предмета, що обумовлює його розходження чи подібність до

інших предметів, яка виявляється у взаємодії з ними;

в) властивість процесів і явищ призводити до визначеного результату,

51

мети в широкому чи умовному змісті слова;

г) властивість величин, рівнянь, законів залишатися незмінними,

зберігатися при визначених перетвореннях координат і часу.

4.92 Ентелехія:

а) одне з неортодоксальних давньоіндійських вчень, яке заперечує

існування душі;

б) термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка

згадує про бачене нею у світі потойбічному;

в) дух, душа, активне свідоме начало в індійській ведичній традиції;

г) у філософії Арістотеля- внутрішня мета руху, закладена в

прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне,

формуюче начало.

4.93 Протиріччя:

а) неадекватне відбиття дійсності, обумовлене в кожний даний момент

обмеженістю суспільно-історичної практики і знання, а також

абсолютизацією наявних поглядів, прийомів, підходів;

б) зіставлення об’єктів з метою виявлення рис чи подібності рис

розходження між ними;

в) категорія, що виражає внутрішнє джерело всякого розвитку, руху;

г) рівність деяких предметів, збіг усіх їхніх властивостей, що дає змогу

розглядати їх як один і той самий предмет.

4.94 Філософія Давньої Греції була сформована в умовах деспотичних

Держав, де людська особливість була поглинена зовнішнім середовищем:

а) так;

б) ні.

4.95 Іпостась:

а) багатоступеневий комплекс поведінкових актів організму, створений

в результаті тривалої еволюції та спрямований на забезпечення иттєвих

функцій, самого існування кожної істоти і виду в цілому;

б) термін античної філософії, вперше вжитий у значенні одиничного

реального буття. У патристиці- розуміється в значенні«індивідуальна

субстанція», «перша сутність»;

в) у мистецтві- сукупність твердо встановлених норм, правил і

принципів художньої творчості; називають також твори, які є нормативним

зразком;

г) об’єктивна реальність, що існує поза і незалежно від людської

свідомості і відбивана нею.

52

4.96 Хто стверджував, що першооснова, з якої все утворилося, є вода:

а) Фалес;

б) Алаксимен;

в) Геракліт;

г) Анаксимандр.

4.97 Значення:

а) сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках між

собою й утворюють визначену цілісність, єдність;

б) будова і внутрішня форма організації системи, що виступає як

єдність стійких взаємозв’язків між її елементами, а також законів даних

взаємозв’язків;

в) внутрішній істотний і стійкий зв’язок явищ, що обумовлює їхню

упорядковану зміну;

г) зміст, пов’язаний з певними знаками, зокрема з мовними виразами.

4.98 Родоначальник римського неоплатонізму:

а) Платон;

б) Плотін;

в) Прокл;

г) Протагор.

4.99 Демократія:

а) сукупність історично сформованих форм спільної діяльності людей;

б) історично сформована форма спільності людей, що приходить на

зміну народності;

в) якісно своєрідний і відносно тривалий період історії, що виділяється

на основі певних об’єктивних ознак;

г) форма державного устрою, що характеризується наявністю

представницьких установ і участю народу в управлінні державою.

4.100 Атомістика:

а) вчення про дискретний, перериваний стан матерії;

б) вчення Декарта й особливо його послідовників;

в) математичне вчення Древньої Індії;

г) представники давньогрецької філософії(сократичної- школи) (IV

сторіччя до н.е.).

4.101 Тріада:

а) система узагальненого достовірного знання про той чи інший

«фрагмент» дійсності, що описує, пояснює і пророкує функціонування

визначеної сукупності об’єктів, що його складають;

б) термін, яким позначають ідею про триступінчатість розвитку: теза,

антитеза, синтез;

53

в) спосіб теоретичного збагнення істини, заснований на відвернених

логічних побудовах, часто не зв’язаних з науково-установленими фактами

спостереження й експерименту;

г) інтегроване поєднання нових якостей, які не властиві окремим

частинам, але виникають в результаті їхньої взаємодії у певній системі

зв’язків.

4.102 Хто є засновником формальної логіки:

а) Сократ;

б) Платон;

в) Арістотель;

г) Піфагор.

4.103 Гетерогенність:

а) різнорідність;

б) однорідність.;

в) причинність;

г) спадковість.

4.104 Хто висунув теорію про апейрон(безмежне):

а) Фалес;

б) Анаксимандр;

в) Анаксимен;

г) Герокліт.

4.105 Хто розробив вчення про форму і чотири причини:

а) Сократ;

б) Платон;

в) Арістотель;

г) Піфагор.

4.106 Міфологія:

а) філософське вчення про феномен, який постає ні чим іншим, як

з’явою певної реальності, її самовияв і саморозкриття; не розкриває

реальності, а засвідчує її такою, якою вона є;

б) уявлення про майбутнє людства, галузь знань, що охоплює

перспективи соціальних процесів;

в) загальне позначення різних уявлень і гіпотез, що відносяться до

психічних явищ, саме існування яких не одержало наукового достовірного

підтвердження й обґрунтування;

г) фантастичне відображення дійсності в первісній свідомості, втілена в

характерному для стародавності усній народній творчості.

54

4.107 Аксіома:

а) у широкому розумінні- безумовне положення, яке не викликає

сумнівів. У вузькому розумінні- твердження певної теорії, що приймається

без доведення як вихідне, таке, що кладеться в основу доведень інших

тверджень(теорем) цієї теорії;

б) суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою

мірою логічно доведене в певній системі;

в) у логіці- судження, що суперечить тезі; у філософії Г. В. Ф. Гегеля-

другий з трьох ступенів тріади;

г) поняття, введене Анаксимандром для позначення безмежної,

невизначеної, без’якісної матерії, що знаходиться у вічному русі;

4.108 Хто стверджував, що першоосновам якої все утворилося, є

повітря:

а) Фалес;

б) Алаксимен;

в) Геракліт;

г) Анаксимандр.

4.109 Гомогенність:

а) різнорідність;

б) однорідність;

в) причинність;

г) спадковість.

4.114 Серцевину філософії Платона складає:

а) концепція ідей;

б) атомістична трактовка буття;

в) вчення про форму та матерію;

г) вчення про айперон(безмежне).

4.111 Силогізм:

а) вчення в гносеології, що визнає відчуття єдиним джерелом пізнання;

б) дедуктивний умовивід, в якому з двох суджень(засновків) робиться

висновок;

в) філософська концепція, що стверджує відносність, умовність і

суб’єктивність людського пізнання;

г) ненавмисне порушення законів і правил логіки, що позбавляє

міркування доказової сили і звичайно призводить до помилкових висновків.

4.112 Елеати:

а) одна з ортодоксальних систем індійської філософії;

б) представники давньогрецької філософської школиVI-V ст. до н.е.,

55

яка протиставляла мислення чуттєвому сприйняттю, висунула вчення про

ілюзорність всіх помітних змін і відмінностей між речами, про незмінну

сутність справжнього буття;

в) філософське вчення, яке у відношеннях людини і світу проголошує

верховенство добра, захищає непорушність установлених небом суспільних

понять;

г) французькі мислителі-просвітники(Дідро, Даламбер, Монтеск’є,

Вольтер, Руссо та ін.), які брали участь у виданні«Енциклопедії» - першого

твору, що систематизував наукове знання того часу.

4.113 Представником мілетської школи є:

а) Зенон;

б) Фалес;

в) Піфагор;

г) Плотін.

4.114 Наступність:

а) в) характеристика процесів, що виникають не під впливом зовнішніх

дій і причин, а внаслідок власного саморуху, довільно; самодіяльність,

здатність до активних дій, зумовлена внутрішніми імпульсами;

б) умовне, перехідне, тимчасове породження, що фіксує залежність

існування від більш фундаментальної основи;

в) об’єктивний необхідний зв’язок між новим і старим у процесі

розвитку, одна з найбільш істотних рис закону заперечення заперечення;

г) філософська категорія для позначення необхідного генетичного

зв’язку явищ, з яких одне зумовлює інше.

4.115 Діалектика:

а) перехід від загального до окремого. Має значення методу

дослідження, при якому окреме пізнається на закономірності;

б) один з вихідних принципів логічного позитивізму, відповідно до

якого істинність усякого твердження про світ повинна бути, у кінцевому

рахунку, установлена шляхом його зіставлення з почуттєвими даними;

в) наука про загальні закони розвитку природи, суспільства, людини і

мислення;

г) виникла в І сторіччі до н.е. як позначення частини філософської

спадщини Арістотеля, за його переконанням нібито вищі, недоступні для

органів почуттів, лише умоглядно доступні і незмінні початки всього

існуючого обов’язкові для усіх наук.

4.116 Апатія;

а) стан байдужості, відсутність спонукання до будь-яких дій;

б) філософське поняття, що означає знання, набуте з досвіду;

в) філософське поняття, що означає знання, яке передує досвідові;

56

г) термін давньогрецької філософії: відправна точка, початок чого-

небудь у просторовому або часовому розумінні; початок як причина чого-

небудь.

4.117 Арістотель учень:

а) Сократа;

б) Платона;

в) Плотіна;

г) Фалеса.

4.118 Класичний період:

а) Зенон Елейський;

б) Епіктет;

в) Сократ;

г) Цицерон.

4.119 Дискурс:

а) термін Канта, який означає здатність предмета впливати на органи

чуття;

б) встановлення істинності наукових тверджень у процесі їх емпіричної

перевірки;

в) в аналітичній психології- термін, що ним позначають«первісні

уявлення» або«універсальні форми думки», які є цеглинами, з яких

складається колективне несвідоме;

г) поняття, яке означає промову, виступ, міркування.

4.120 Атрибут:

а) те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Вічна, нескінченна

першооснова світу;

б) твердження, що не має ніякого смислу в межах певної теоретичної

системи, принципово несумісне з нею;

в) штучний факт, результат людського творення;

г) необхідна, суттєва, невід’ємна властивість предмета або явища, без

якої вони не мають своєї визначеності і не можуть ані існувати, ані

мислитися.

4.121 Дискурсивний:

а) стан, обумовлений незадоволеністю вимог організму, необхідних для

його нормальної иттєдіяльності, і спрямоване на усунення цієї

незадоволеності;

б) перекручене відображення дійсності, такий пізнавальний зміст, що не

відповідає об’єктивній природі речей;

в) той, що здійснюється шляхом логічних міркувань, розсудковий,

опосередкований;

57

г) активний процес відображення об’єктивного світу в поняттях,

судженнях, теоріях, зв’язаний з рішенням тих чи інших завдань, з

узагальненням і способами опосередкованого пізнання дійсності.

4.122 Маєвтика:

а) спосіб дослідження природних явищ, заснований на аналізі їхнього

розвитку;

б) система методологічних прикладів, яка полягає у висуванні деяких

тверджень в якості гіпотези, шляхом висновку з них, у сукупності з іншими

наявними в нас знаннями, наслідками і зіставленням цих останніх з фактами;

в) один зі способів дедуктивної побудови наукових теорій, що

розглядається як спроба подолання труднощів аксіоматичного

обґрунтування математики і логіки;

г) пізнавальний метод, що його виробив Сократ, який порівнював свою

діяльність, що допомагає народженню істини, з мистецтвом повитухи

(акушерки).

4.123 Період еллінізму і Римської імперії:

а) Марк Аврелій;

б) Парменід;

в) Арістотель;

г) Геракліт.

4.124 Принцип:

а) сукупність теоретичних і методологічних передумов, що визначають

конкретне наукове дослідження, яке втілюється в науковій практиці на

даному етапі;

б) в широкому розумінні- неочевидне висловлювання, істинність якого

встановлюється досить важко;

в) твердження деякої наукової теорії, прийняте в ній у якості вихідного,

недоведеного в її рамках;

г) першооснова, керуюча ідея, основне правило поведінки.

4.125 Апейрон:

а) у широкому розумінні- безумовне положення, яке не викликає

сумнівів;

б) суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою

мірою логічно доведене в певній системі;

в) поняття, введене Анаксимандром для позначення безмежної,

невизначеної, без’якісної матерії, що знаходиться у вічному русі;

г) утруднення у вирішенні проблеми, пов’язаної з суперечністю між

даними спостереження і спробами мисленого аналізу їх.

58

4.126 Демагогія:

а) поняття, що виражає як момент походження, виникнення предметів і

явищ, так і процес їх закономірного розвитку;

б) засіб впливу на маси шляхом введення їх в оману не здійсненними

обіцянками, популярними гаслами, навмисно викривленням фактів;

в) загальна назва настроїв безнадії; несприйняття иття, індивідуалізму;

г) ідеологічна течія, що включає в себе філософські, соціально-політичні і естетичні погляди, абсолютизуючи специфіку африканської

культури.

4.127 Назвіть автора слів, які зіграли величезну роль в осмисленні

фундаментальних філософських проблем«Людина є міра всіх речей, що

існують, якщо вони існують, і неіснуючих, якщо не існують»:

а) Платон;

б) Плотін;

в) Піфагор;

г) Протагор.

4.128 Киринаки:

а) найдавніша матеріалістична філософська школа в Греції;

б) прихильники давньогрецької філософії(сократичної школи) (V

сторіччя до н.е.);

в) послідовники релігійної течії в Древній Греції вVIII ст. до н.е.,

пов’язаної з культом Діоніса і Деметри;

г) одна з ортодоксальних систем давньоіндійської філософії.

4.129 Логос:

а) вимога, наказ, закон. У І. Канта- загальнозначуща моральна вимога

на противагу особистому принципу(максимі);

б) термін, що спочатку позначав загальний закон, основу світу, його

порядок і гармонію;

в) узагальнююче правило, зразок;

г) позначається суспільством, кероване урядом, що складається з осіб,

обраних на підставі їхніх особистих заслуг і здібностей.

4.130 Що, за Арістотелем, є важливим:

а) форма;

б) матерія;

в) а і б;

г) немає вірної відповіді;

4.131 Абсолютне:

а) сторона, частина цілого, однобічне, просте нерозвинене;

б) безумовне, не створюване, не знищуване, характеризує

59

самодостатність існування, його автономність від інших форм;

в) протяжність, кінець якої безперервно віддаляється;

г) умовне, перехідне, тимчасове породження, що фіксує залежність

існування від більш фундаментальної основи.

4.132 Аксіологія:

а) філософське дослідження природи цінностей;

б) мистецтво і теорія тлумачення, що має метою виявити зміст тексту,

виходячи з його об’єктивних і суб’єктивних основ;

в) розділ філософії, в якому досліджуються пізнавальне відношення

суб’єкта до об’єкта, природи і можливості пізнання людиною світу і самої

себе;

г) частина філософії, що вивчає загальні риси процесу пізнання та

результат знання: основи і межі; достовірність і недостовірність. Вживається

переважно як вчення про наукове пізнання.

4.133 Силогізм складається з:

а) трьох суджень;

б) чотирьох суджень;

в) п’яти суджень;

г) десяти суджень.

4.134 Егоїзм:

а) етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини

до щастя;

б) різновид утопічного соціалізму, що одстоює принцип зрівняльного

розподілу засобів виробництва між дрібними приватними власниками і

організацію виробництва на основі індивідуального господарства;

в) морально-етичний принцип, що полягає у нехтуванні інтересами

суспільства та інших людей заради особистих інтересів;

г) активне втручання держави в економічну, політичну, духовну та інші

сфери суспільства.

4.135 Період еллінізму і Римської імперії:

а) Зенон Елейський;

б) Фалес;

в) Сенека;

г) Арістотель.

4.136 Цинізм(вчення кініків):

а) презирливе ставлення до культури суспільства, до його духовних і

особливо моральних цінностей та загальноприйнятих норм поведінки;

безсоромність;

60

б) сучасна філософська течія, яка використовує мотиви монадології

Лейбніца;

в) суб’єктивно-ідеалістична теорія, відповідно до якої існує тільки

людина і її свідомість, а об’єктивний світ, у тому числі і людина, існує лише

у свідомості індивіда;

г) стихійне- матеріалістичне світорозуміння, властиве кожній людині

переконання в тому, що всі предмети існують незалежно від людської

свідомості.

4.137 Хто був засновником першого співтовариства філософів-

математиків- вчених. Цей союз став прообразом Платонівської Академії:

а) Фалес;

б) Піфагор;

в) Арістотель;

г) Геракліт.

4.138 Закон:

а) сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках між

собою й утворюють визначену цілісність, єдність;

б) будова і внутрішня форма організації системи, що виступає як

єдність стійких взаємозв’язків між її елементами, а також законів даних

взаємозв’язків;

в) внутрішній істотний і стійкий зв’язок явищ, що обумовлює їхню

упорядковану зміну;

г) спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності,

зумовлений закономірностями відповідного об’єкта.

4.139 Космологія:

а) процес історико-еволюційного виникнення й розвитку людини як

суспільної істоти, діалектично нерозривно пов’язаний з формуванням і

розвитком її первісної трудової діяльності, свідомості, мови;

б) релігійно-містичне вчення, що ставить на місце Бога обожнену

людину;

в) область науки, у якій вивчається походження і розвиток небесних тіл

і їхніх систем;

г) розділ астрономії, наука про вселену як єдине зв’язане ціле і про всю

охоплену астрономічними спостереженнями область Всесвіту частини цього

цілого;

4.140 Порівняння:

а) зіставлення об’єктів з метою виявлення рис чи подібності рис

розходження між ними;

б) категорія, що виражає внутрішнє джерело всякого розвитку, руху;

61

в) стан напруги, ворожості щодо суб’єктивного і об’єктивного,

духовного і матеріального, розумного і стихійного, особистого і суспільного.

У загальному значенні- це відношення між творцем і творінням, яке

збунтувалось і иве власним иттям, нав’язуючи свою логіку творцю;

г) рівність деяких предметів, збіг усіх їхніх властивостей, що дає змогу

розглядати їх як один і той самий предмет.

4.141 Оптимізм:

а) виявляється в поглядах, згідно яких події йдуть до гіршого, у

відсутності віри в те, що добро візьме верх.

б) це переконання і віра в краще майбутнє, у можливість того, що добро

візьме верх над злом, справедливість над несправедливістю.

в) методологічний принцип, який намагався пояснити розвиток

суспільства законами природи.

г) у широкому значенні- історично змінна система поглядів, яка

визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя тощо; у

вузькому значенні- культурний рух епохи Відродження.

4.142 Платонічна любов:

а) любов, позбавлена чуттєвих потягів;

б) сексуальна любов(любов плоті);

в) перше кохання Платона;

г) немає вірної відповіді.

4.143 Тотожність:

а) неадекватне відбиття дійсності, обумовлене в кожний даний момент

обмеженістю суспільно-історичної практики і знання, а також

абсолютизацією наявних поглядів, прийомів, підходів;

б) зіставлення об’єктів з метою виявлення рис чи подібності рис

розходження між ними;

в) категорія, що виражає внутрішнє джерело всякого розвитку, руху;

г) рівність деяких предметів, збіг усіх їхніх властивостей, що дає змогу

розглядати їх як один і той самий предмет.

4.144 Прецедент:

а) сукупність теоретичних і методологічних передумов, що визначають

конкретне наукове дослідження, яке втілюється в науковій практиці на

даному етапі;

б) в широкому розумінні- неочевидне висловлювання, істинність якого

встановлюється досить важко;

в) принцип чи твердження деякої наукової теорії, прийняте в ній у

якості вихідного, недоведеного в її рамках;

г) випадок, який стався раніше і тепер слугує прикладом для наступних

випадків подібного роду;

62

4.145 Архе:

а) стан байдужості, відсутність спонукання до будь-яких дій;

б) філософське поняття, що означає знання, набуте з досвіду;

в) філософське поняття, що означає знання, яке передує досвідові;

г) термін давньогрецької філософії: відправна точка, початок чого-небудь у просторовому або часовому розумінні; початок як причина чого-небудь.

4.146 Досократичний період:

а) Сенека;

б) Зенон Елейський;

в) Марк Аврелій;

г) Арістотель.

4.147 Піфагореїзм:

а) напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який,

зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність,

відстороненість від бід і радощів иття;

б) логічний виверт, який навмисно імітує, наслідує формальну

правильність мислення, щоб видати хибне міркування за істинне;

в) філософська концепція, що піддає сумніву можливість пізнання

об’єктивної дійсності;

г) напрям у давньогрецькій філософії, який абсолютизував та

обожнював поняття числа і проголошував його першоосновою світу та

сутністю речей.

4.148 Період еллінізму і Римської імперії:

а) Арістотель;

б) Геракліт;

в) Зенон Елейський;

г) Епікур.

4.149 Метафізика:

а) перехід від загального до окремого. Має значення метод дослідження,

при якому окреме пізнається на основі знання загальної закономірності;

б) один з вихідних принципів логічного позитивізму, відповідно до

якого істинність усякого твердження про світ повинна бути, у кінцевому

рахунку, установлена шляхом його зіставлення з чуттєвими даними;

в) наука про загальні закони розвитку природи, суспільства, людини і

мислення;

г) виникла в І сторіччі до н.е. як позначення частини філософської

спадщини Арістотеля; за його переконанням, нібито вищі, недоступні для.

органів чуттів, лише умоглядно доступні і незмінні початки всього

існуючого обов’язкові для усіх наук.

63

4.150 Період еллінізму і Римської імперії:

а) Цицерон;

б) Сократ;

в) Анаксімен;

г) Анаксимандр.

4.151 Скільки основних періодів охоплює антична філософія:

а) 3;

б) 4;

в) 5;

г) 7.

4.152 Нус:

а) сильне короткочасне емоційне переживання;

б) акт свідомості, що відбиває об’єктивне розходження між предметами

або між елементами самої свідомості;

в) одне з основних понять давньогрецької філософії, що означало

узагальнення всіх актів свідомості й мислення, усіх смислових, розумових і

мислительних закономірностей, що їм підпорядковані космос і людина;

г) характеристика активних психічних процесів, що, не являючись

визначений момент центром значеннєвої діяльності свідомості, впливають

на перебіг свідомих процесів.

4.153 Період еллінізму і Римської імперії:

а) Піфагор;

б) Сократ;

в) Епіктет;

г) Геракліт.

4.154 Ідея:

а) у вченнях індійських релігій- особлива містична сила, обов’язковий

автоматично діючий«закон покарання» за сукупність вчинків, намірів,

прагнень, який визначає долю ивої істоти в наступних перевтіленнях;

б) філософський термін, що застосовувався в домарксистській філософії

і позначав властивість предмета, притаманну лише в деяких станах, на

відміну від атрибута;

в) філософський термін, що означає структурну, субстанціальну

одиницю буття;

г) форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних

зв’язків і відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

4.155 Неоплатонізм:

а) загальна назва формалістичних течій у мистецтвіXX ст., яким

64

притаманні заперечення реалізму, утвердження суб’єктивного в художній

творчості, відмова від спадщини художньої класики;

б) напрямок в еволюційному вченні, пов’язаний з ім’ям французького

натураліста Ж. Ламарка;

в) завершальний етап розвитку античного платонізму, узагальнення і

підсумок більш ніж тисячолітнього розвитку античної філософії;

г) один з розповсюджених напрямків у філософіїXX ст., представники

якого вважають, що знання про дійсність дається лише в повсякденному чи

конкретно-науковому мисленні, а філософія можлива тільки як діяльність по

аналізу мови, у якому виражаються результати цих видів мислення.

4.156 Період еллінізму і Римської імперії:

а) Платон;

б) Анаксимандр;

в) Піфагор;

г) Піррон.

4.157 Деміург:

а) в ідеалістичній філософії- творче начало, творець Всесвіту, в теології

– Бог;

б) поєднання різних, іноді протилежних філософських поглядів,

теоретичних посилок, ціннісних суджень і т.п.;

в) термін, який вживається для позначення напряму в генетиці людини,

що ставить завдання поліпшення біологічних властивостей людини;

г) релігійне вчення про кінцеві долі світу і людства, про кінець світу і

страшний суд.

4.158 Класичний період:

а) Анаксімен;

б) Фалес;

в) Зенон Елейський;

г) Арістотель.

4.159 Історія філософії:

а) напрям у сучасній західній філософії, який зводить філософську

діяльність до аналізу мови;

б) філософське вчення про людину(Шелер, Гелен, Тейяр де Шарден),

яке виводить культуру зі специфіки природи людини;

в) галузь філософських знань, предметом яких є закономірності та

особливості пізнання відношення людини і світу на різних етапах розвитку

філософії;

г) об’єктивно-закономірна соціальна спрямованість усякого світогляду,

прихильність філософських вчень до одного з конфронтуючих один з одним

основних напрямків- матеріалізму або ідеалізму, діалектики чи метафізики

65

4.160 Політеїзм:

а) філософське вчення, що приймає за основу всього існуючого один

початок;

б) філософське вчення, що максимально зближає поняття«бог» і

«природа» з тенденцією до їхнього ототожнення;

в) концепція, що протистоїть монізму, яка виходить з визнання безлічі

самостійних невільних один від одного видів або початків буття,

основоположень і форм знань;

г) багатобожя, поклоніння багатьом богам.

4.161 Історія античної філософії охоплює:

а) понад500 років;

б) понад1000 років;

в) понад300 років;

г) понад2000 років.

4.162 Атрибутивні відношення:

а) філософські системи, засновані на спекулятивному типі побудови

знання, тобто на виведенні його без звертання до практики, за допомогою

рефлексії;

б) термін Канта, що позначає апріорна, тобто існуюча до всякого

досвіду, первісна, чиста і незмінна свідомість, категорія нібито служить

умовою єдності світу явищ, що одержує від нього свої форми і закони;

в) термін, що його запровадив І. Кант для позначення безумовного

веління моральної свідомості будувати свою поведінку відповідно до

законів;

г) різновид змісту самосущого буття або субстанції в інтерпретації

Арістотеля.

4.163 Класичний період:

а) Платон;

б) Епікур;

в) Піфагор;

г) Парменід.

4.164 Міра:

а) усе розмаїття мінливих речей у їх зв’язку і взаємодії;

б) філософська категорія, що виражає органічну єдність якісної і

кількісної визначеності предмета чи явища;

в) історично перша світоглядна форма відображення дійсності;

г) усвідомлене спонукання, що обумовлює дію для задоволення будь-якої потреби людини.