Тема3. Філософія Давнього Сходу

3.1 Веди в перекладі із давньоіндійської мови означає:

а) знахарство, знання;

б) любов до мудрості;

в) прагнення свободи.

3.2 Однією із самоназв Китаю, крім Танься, стала:

а) «Золоті царства»;

б) «Серединні царства»;

в) «Китайські царства»;

г) «Срібні царства».

3.3 Мімансу:

а) одна з ортодоксальних систем індійської філософії;

б) представники давньогрецької філософської школиVI-V ст. до н.е.,

яка протиставляла мислення чуттєвому сприйняттю, висунула вчення про

ілюзорність всіх помітних змін і відмінностей між речами, про незмінну

сутність справжнього буття;

в) філософське вчення, яке у відношеннях людини і світу проголошує

верховенство добра, захищає непорушність установлених небом суспільних

понять;

г) французькі мислителі-просвітники(Дідро, Даламбер, Монтеск’є,

Вольтер, Руссо та ін.), які брали участь у виданні«Енциклопедії» – першого

твору, що систематизував наукове знання того часу.

3.4 Хто розглядав можливість конфліктності людського суспільства,

цивілізації і культури, з одного боку, і природи, з іншого:

а) даоси;

б) конфуціанці;

в) легісти;

г) піфагорійці.

3.5 Араньяки:

а) релігійні гімни, «священне писання»;

б) книги, написані індійськими ерцями, у яких описується

правильність здійснення ритуалів і ертвопринесень;

в) книги лісових пустельників;

г) філософські коментарі до Вед.

22

3.6 Які лікарі дуже широко використовували для приготування ліків

мінерали, навіть метали, тому що вважали, що світобудова не знає чітких

границь між органічною і неорганічною природою:

а) грецькі;

б) індійські;

в) китайські;

г) римські.

3.7 Карма:

а) у вченнях індійських релігій- особлива містична сила, обов’язковий

автоматично діючий«закон покарання» за сукупність вчинків, намірів,

прагнень, який визначає долю ивої істоти в наступних перевтіленнях;

б) філософський термін, що означає структурну, субстанціальну

одиницю буття;

в) свідома цілеспрямованість людини на виконання тих чи інших дій;

г) форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних

зв’язків і відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

3.8 Хто стверджував первинність небуття: «Усі речі в Піднебессі

народжуються в бутті, а буття народжується в небутті»:

а) даоси;

б) легісти;

в) конфуціанці;

г) піфагорійці.

3.9 Магія:

а) переконання в тому, що деякі видимі явища являють собою знаки і

результат впливу невидимих надприродних сил, слугують ознакою

майбутнього;

б) перекручене відображення дійсності, такий пізнавальний зміст, що не

відповідає об’єктивній природі речей;

в) активний процес відображення об’єктивного світу в поняттях,

судженнях, теоріях, зв’язаний з рішенням тих чи інших завдань, з

узагальненням і способами опосередкованого пізнання дійсності.

г) різновид ранніх релігійних вірувань і чаклунських дій, за допомогою

яких людина первісного суспільства намагалася примусити уявні

надприродні сили(фетишів, духів тощо) певним чином втрутитися в її

иття;

3.10 Хто казав: «Пан повинен бути паном, підданий-підданим, батько-батьком, а син-сином»:

а) Лао-цзи;

23

б) Конфуцій;

в)Ян Чжу;

г) Моцзи.

3.11 Існує.... Веди:

а) дві;

б) три;

в) чотири;

г) двадцять дві.

3.12 Ньяя:

а) найдавніша матеріалістична філософська школа в Греції;

б) прихильники давньогрецької філософії(сократичної школи) (V

сторіччя до н.е.).

в) послідовники релігійної течії в Древній Греції вVIII ст. до н.е.,

пов’язаної з культом Діоніса і Деметри;

г) одна з ортодоксальних систем давньоіндійської філософії.

3.13 Філософами в Індії були ерці:

а) так;

б) ні.

3.14 Ціль медитації- страждання:

а) так;

б) ні.

3.15 Яржурведа складається:

а) з трьох частин;

б) з чотирьох частин;

в) з п’яти частин;

г) з шести частин.

3.16 Ортодоксальні школи Стародавньої Індії:

а) буддизм, джайнізм;

б) чарвака-локоята, іонізм;

г) мімансу, веданта, санхья, йога.

3.17 Світогляд древніх китайців у цілому може бути названий:

а) геоцентричним;

б) антропоцентричним;

в) космоцентричним;

г) теоцентричним.

3.18 Хто висунув тезу про рівність можливостей при просуванні по

службових сходах, відповідно до якої не кров і родові відносини повинні

визначати кадрові переміщення, а результати здачі кваліфікаційного іспиту:

а) представники конфуціанства;

б) представники легізму;

в) представники даосизму;

г) представники епікуреїзму.

3.19 Етатизм:

а) етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини

б) різновид утопічного соціалізму, що одстоює принцип зрівняльного

розподілу засобів виробництва між дрібними приватними власниками і

організацію виробництва на основі індивідуального господарства;

в) морально-етичний принцип, що полягає у нехтуванні інтересами

суспільства та інших людей заради особистих інтересів;

г) активне втручання держави в економічну, політичну, духовну та інші

сфери суспільства.

3.20 Атман:

а) одне з неортодоксальних давньоіндійських вчень, яке заперечує

існування душі;

б) термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка

згадує про бачене нею у світі потойбічному;

в) дух, душа, активне свідоме начало в індійській ведичній традиції;

г) у філософії Арістотеля- внутрішня мета руху, закладена в

прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне,

формуюче начало.

3.21 Одним із перших великих філософів вважається:

а) Лао-цзи;

б) Конфуцій;

в) Ян Чжу;

г) Моцзи.

3.22 Самаведа складається:

а) з трьох частин;

б) з чотирьох частин;

в) з п’яти частин;

г) з шести частин.

3.23 Ортодоксальні школи визнавали Йогу:

а) так;

б) ні.

3.24 Зі скількох заповідей-орієнтирів складається моральний кодекс у

буддизмі:

а) трьох;

б) чотирьох;

в) п’яти;

г) шести.

3.25 Локаята:

а) вчення про дискретний, перериваний стан матерії;

б) вчення Декарта й особливо його послідовників;

в) математичне вчення Древньої Індії;

г) представники давньогрецької філософії(сократичної школи) (IV

сторіччя до н.е.).

3.26 Хто написав твір«Лунь-юй» (Бесіди і повчання), який є збіркою

пов’язаних між собою афоризмів:

а) Лао-цзи;

б) Конфуцій;

в) Ян Чжу;

г) Моцзи.

3.27 В Стародавньому Китаї вчення про п’ять першоелементів світу

(метал, дерево, вода, вогонь, земля) є:

а) ідеалістичними;

б) матеріалістичними;

в) ідеалістичними і матеріалістичними;

г) ірраціоналістичними.

3.28 Адживіка:

а) одне з неортодоксальних давньоіндійських вчень, яке заперечує

існування душі;

б) термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка

згадує про бачене нею у світі потойбічному;

в) дух, душа, активне свідоме начало в індійській ведичній традиції;

г) у філософії Арістотеля- внутрішня мета руху, закладена в

прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення;

3.29 Яким шляхом відбувається пізнання в Стародавній Індії:

а) дослідження зовнішнього предмета без обліку психічного стану

об’єкту, що пізнає;

б) дослідження того, що відбувається в моїй свідомості в результаті

зіткнення зі світом предметів;

в) а і б;

г) немає вірної відповіді

3.30 Ригведа складається:

а) з трьох частин;

б) з чотирьох частин;

в) з п’яти частин;

г) з шести частин.

3.31 Філософія Стародавньої Індії:

а) автохтонна;

б) космологічна;

в) теоцентрична;

г) антропоцентрична.

3.32 Хто був засновником даосизму:

а) Лао-цзи;

б) Конфуцій;

в) Ян Чжу;

г) Шан-ян.

3.33 Містицизм:

а) вільнодумство, переконання, що виступають проти традицій, звичаїв і

догм. У політиці протистоїть консерватизму, в економіці виступає за вільну

конкуренцію проти втручання держави. Підкреслює цінність особистості;

б) ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію; :

«теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в

соціалістичне і комуністичне;

в) релігійно-ідеалістичний погляд на дійсність, основу якого становить

віра в надприродні сили;

г) художній метод і естетична теорія, характерні для європейського

мистецтва періоду розквіту абсолютизму(XVII-XVIII сторіччя).

3.34 Конфуціанців цікавить перш за все що відбувається з психікою,

свідомістю людей:

а) так;

б) ні.

3.35 Брахмани:

а) релігійні гімни, «священне писання»;

б) книги, написані індійськими жерцями, у яких описується

правильність здійснення ритуалів і жертвопринесень;

в) книги лісових пустельників;

г) філософські коментарі до Вед.

3.36 Веди написані у вигляді трактату:

а) так;

б) ні.

3.37 Хто розглядав теорію доцільності(безконфліктності) та

правомірності культури і цивілізації:

а) даоси;

б) конфуціанці;

в) а і б;

г) немає вірної відповіді.

3.38 Стародавня філософія Індії мала вплив:

а) міфології(що носив зооморфічний характер), культ предків;

б) тотемізму;

в) держави.

3.39 Брахман:

а) одне з неортодоксальних давньоіндійських вчень, яке заперечує

існування душі;

б) термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка

згадує про бачене нею у світі потойбічному;

г) світова душа, духовне абсолютне начало в індійській ведичній

філософії;

д) у філософії Арістотеля- внутрішня мета руху, закладена в

прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне,

формуюче начало.

3.40 Головним партнером конфуціанців з питань методів і форм

державного керування були легісти:

а) так;

б) ні.

3.41 Медитація:

а) встановлення обсягу предиката судження;

б) розумова дія, спрямована на приведення психіки людини в стан

поглибленого зосередження;

в) перетворення суб’єктивного(властивостей, притаманних суб’єкту) на

об’єктивне(на властивості об’єкта), що відбувається в процесі суспільної

практики;

г) об’єктивна реальність в аспекті внутрішньої єдності усіх форм її

саморозвитку, усього розмаїття явищ природи й історії, включаючи людину і

її свідомість;

3.42 Самхити:

а) релігійні гімни, «священне писання»;

б) книги, написані індійськими ерцями, у яких описується

правильність здійснення ритуалів і ертвопринесень;

в) книги лісових пустельників;

г) філософські коментарі до Вед.

3.43 Засновник конфуціанства:

а) Лао-цзи;

б) Конфуцій;

в) Ян Чжу;

г) Моцзи.

3.44 Представниками школи легізму були:

а) Шан-ян і Хань Фейцзи;

б) Мао-цзи, Ян Чжу;

в) Платон і Плотін;

г) Конфуцій і Ян Чжу

3.45 Засновником вчення даосизму є:

а) Лао-цзи;

б) Конфуцій;

в) Ян Чжу;

г) Моцзи.

3.46 Стародавня філософія Китаю мала вплив:

а) міфології(що носив зооморфічний характер), культ предків;

б) тотемізму;

в) держави.

г) постмодернізму;

3.47 Атхарваведа складається:

а) з трьох частин;

б) з чотирьох частин;

в) з п’яти частин;

г) з шести частин.

3.48 Центральним поняттям давньоіндійських філософських вчень було

поняття:

а) гармонії;

б) краси;

в) свободи;

г) карми.

3.49 Впевненість у споконвічній злій природі людини було відправною

точкою міркувань:

а) конфуціанців;

б) легістів;

в) платоників;

г) неоплатоників.

3.50 Стародавня філософія Китаю була сформована в умовах

деспотичних держав, твердий кастовий розподіл де людська особливість

була поглинена зовнішнім середовищем:

а) так;

б) ні.

3.51 Розвиток давньокитайської філософії приходиться на середину:

а) другого тисячоліття до н.е.;

б) першого тисячоліття до н.е.;

в) першого тисячоліття н.е.;

г) другого тисячоліття н.е.

3.52 Китай зазнав дуалізму:

а) так;

б) ні.

3.53 Антропоморфізм:

а) система поглядів і суспільні рухи, спрямовані проти намагань церкви

підпорядкувати собі економічне, політичне і духовне иття суспільства;

б) формула логіки, що виражає несумісність посилок категоричного

силогізму із запереченням його висновку;

в) зведення всіх явищ суспільного иття до властивостей людської

природи. Цей термін запровадив Л. Фойєрбах;

г) наділення предметів природи, небесних тіл, тварин, а також

надприродних істот(духів, богів) зовнішністю і фізичними властивостями

людини.

3.54 Неортодоксальні школи визнавали авторитет Вед:

а) так;

б) ні.

3.55 Конфуціанство:

а) одна з ортодоксальних систем індійської філософії;

б) представники давньогрецької філософської школиVI-V ст. до н.е.,

яка протиставляла мислення чуттєвому сприйняттю, висунула вчення про

ілюзорність всіх помітних змін і відмінностей між речами, про незмінну

сутність справжнього буття;

в) філософське вчення, яке у відношеннях людини і світу проголошує

верховенство добра, захищає непорушність установлених небом суспільних

понять;

г) французькі мислителі-просвітники(Дідро, Даламбер, Монтеск’є,

Вольтер, Руссо та ін.), які брали участь у виданні«Енциклопедії» – першого

твору, що систематизував наукове знання того часу.

3.56 Найбільш відомі школи Стародавньої Греції:

а) іонійська;

б) мімансу;

в) веданта;

г) санхья.

3.57 Хто приніс із собою Веди:

а) арійці;

б) скіфи;

в) сармати;

г) гуни.

3.58 Найбільш відомі школи Стародавньої Індії:

а) піфагорійська, іонійська, ілінійська;

б) мімансу, веданта, санхья.

в) СШ №1, СШ №6, СШ №9.

3.59 Можна виділити дві тенденції у філософській думці Китаю:

а) містичну і матеріалістичну;

б) реалістичну і прагматичну;

в) ідеалістичну і психологічну;

г) раціоналістичну і ірраціоналістичну.

3.60 Неортодоксальні школи Стародавньої Індії:

а) буддизм, джайнізм, чарвака-локоята;

б) мімансу, веданта;

в) санхья; йога.

3.61 Стародавня філософія Індії була сформована в умовах деспотичних

держав, де людська особистість була поглинена зовнішнім середовищем:

а) так;

б) ні.

3.62 Упанішади:

а) релігійні гімни, «священне писання»;

б) книги, написані індійськими ерцями, у яких описується

правильність здійснення ритуалів і ертвопринесень;

в) книги лісових пустельників;

г) філософські коментарі до Вед.

3.63 Аскетизм:

а) принцип деяких релігійно-ідеалістичних вчень, за яким людина

нібито є центром Всесвіту, найвищою метою всіх подій, що відбуваються у

світі;

б) моральний принцип, який полягає у крайньому обмеженні потреб

людини, самозреченні, у відмові її від иттєвих благ і насолод з метою

самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу;

в) система ідей, поглядів, переконань, що заперечують існування Бога;

г) філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом і метою иття

людини є насолода.

3.64 Тантризм:

а) релігійно-філософське вчення древньої Індії, спочатку зв’язане з

культом іночих божеств і магічних обрядів, спрямованих на забезпечення

родючості;

б) риса світогляду і принцип поведінки людини, коли інтереси окремого

Індивіда абсолютизуються, протиставляються колективові та суспільству;

в) напрямок у вивченні філософських основ математики, що виникли

початкуXX сторіччя;

г) риса світогляду і принцип поведінки людини, коли інтереси окремого

індивіда абсолютизуються, протиставляються колективові та суспільству.