2.3 Типи і класи рельєфу
Під типом рельєфу розуміють певне поєднання форм рельєфу, яке закономірно повторюється на поверхні літосфери, має подібне походження, геологічну будову та історію утворення
Макрорельєф— великі форми рельєфу з коливаннями від декількох сотень до декількох тисяч метрів, які зумовлюють будову значних ділянок суходолу (наприклад, гірські хребти, долини річок, водорозділи).
Мезорельєф — зміни висот у межах терас річкових долин, які мають незначні розміри, — приморські і річкові дюни, пустельні бархани тощо. Коливання висот вимірюються метрами, рідше декількома десятками метрів.
Мікрорельєф — зміни рівня поверхні, які не перевищують десятків сантиметрів і, як правило, охоплюють декілька десятків або сотень квадратних метрів (лощинки, блюдця, пагорби, невисокі гривки тощо).
Нанорельєф — карликові зміни по-иерхні, наприклад купини, ховраховини. Це нерівності такого самого розміру, як і створювані людиною гад час звичайного обробітку ґрунту.
Встановити типи та класи рельефу місця проведення
Делювіальні відклади (d q)
Атмосферні опади, що випали на поверхню суходолу, розподіляються так: частина їх, випаровуючись, повертається назад в атмосферу; інша частина, просочуючись крізь водопроникні породи, накопичується на першому від поверхні водотривкому шарі й утворює ґрунтові води; решта опадів збирається в тимчасові, безруслові потоки, які дрібними струмочками стікають схилами і зливаються разом у постійні руслові потоки — рови, річки, формуючи річковий стік.
Площинне схилове стікання
Геологічна робота, яка здійснюється під час площинного змиву, тим помітніша, чим більший схил, піддатливіші породи, які його складають, і більше дощової або талої води стікає по ньому. Струмені поверхневої води, які не зібрані в певні русла, поступово змивають і переносять дрібні часточки порід із верхніх стрімких ділянок у нижні, пологіші. Накопичення осадів у нижній частині схилу називають делювіальним процесом.
У періоди випадання дощів і танення снігу вода стікає по схилах у вигляді суцільної тонкої плівки або густої мережі окремих струмків
Делювій — це самостійний генетичний тип континентальних відкладів зі слабковиявленою шаруватістю. В гірських районах він зазвичай збагачений камінням, яке скочується зі схилів.У складі делювіальних відкладів завжди переважають супіски, суглинки і глини, тому що жива сила безруслових потоків цуже незначна.
Найхарактернішими формами делювіальних відкладів є досить вгнуті делювіальні шлейфи в межах рівнин річок степових районів. Делювіальні шлейфи за цих умов як правило складені суглинками і лише іноді подекуди біля підніжжя трапляється піщаний ал. Найбільша потужність делювію (до 15 - 20 м) спостерігається біля підніжжя схилу, до вершини схилу вона поступово зменшується. Процеси площинного змиву і накопичення делювію поступово призводять до виположування схилів
Морські (mQ)
Моря й океани займають площу близько 361 млн км2, або 70,8 ' усієї земної поверхні. Загальний об'єм води в них в 10 разів перевищує об'єм суходолу, що знаходиться над рівнем води, і становить 1370 млн км3. Ця величезна маса води перебуває в безперервному русі і тому виконує надзвичайно велику руйнівну і твірну роботу. Упродовж тривалої історії розвитку земної кори моря й океани багато разів змінювали свої межі. Майже вся поверхня сучасного суходолу неодноразово заливалась їх водою. На дні морів і океанів накопичились потужні товщі осадів. З цих осадів утворилися різні осадові гірські породи.
Море виконує велику роботу з руйнування берегів, перенесення морськими течіями та прибоєм різних матеріалів, накопичує величезні товщі різних осадів, виконує роботу з хімічної, фізичної та біогенної переробки осадів на осадові гірські породи.
Велику роль у геологічній роботі моря відіграють рослинний та тваринний світ, температура, тиск, вміст солей у воді.
На площі дна океану виділяють три морфологічні зони: материкову мілину, материковий схил та океанічне ложе
Руйнівна діяльність морів і океанів.
Морські хвилі, здійняті вітром, руйнують морські узбережжя.
Швидкість руйнування залежить від складу порід мінералізації морської води (солі, розчинені в морській йоді, прискорюють розчинення гірських порід) і сими морського прибою.
Тваринні та рослинні організми, які населяють зону прибою, сприяють подрібненню і тим самим полегшують абразію узбережжя
Швидкість розмивання залежить також від ухилу пластів, конфігурації берега, напрямку вітрів. Магматичні породи най стійкі — розмивається кілька сантиметрів за століття, осадові — кілька сантиметрів за рік, а пухкі — 15 — 20 м за рік
Акумулятивну роботу моря називають осадонакопиченням, або седиментацією. Воно накопичує різні осади, принесені з континентів, які дістали назву теригенних.
Батіальна зона теж вкрита тонким теригенним алеврито-пелітовим матеріалом — синім, червоним, зеленим та іншими мулами, які збагачені на органічні речовини.
Синій мул на 97 % складається з глинистих часточок. До його | складу входять карбонат кальцію, сірководень, залізо. Інколи трапляються пірит, конкреції сидериту, мангану. У червоному мулі глинистих часточок менше (до 70 %), а вміст карбонату кальцію більший (до 60 %). В невеликій кількості завжди с кварц. Червоний колір зумовлений оксидами заліза.
Зелений мул і пісок вкривають підвищені ділянки батіальної та абісальної зон у місцях холодних течій на глибині від 180 до 2300 м. Зелений колір пов'язаний із наявністю глауконіту. Абісальна зона складена пелагічними осадами — мулами органічного походження (вапнякові та кремнисті) і червоною глиною. Серед вапнякових мулів — форамініферовий, птероподовий І глобигериновий, серед кремнистих — діатомовий та радіоляріє-нпй.
3.5 Єолові континентальні еолові форми рельєфу. Форми рельєфу залежать від Місцевих умов: кількості піску, первісного рельєфу, режиму та сили вітру, гірських перешкод на шляху вітру.
Якщо піску мало, а вітер має змінний напрямок, то утворюються купчасті піски. Це горби неправильної форми, які накопичуються біля перешкод заввишки 1 - 5 м. За великаї кількості піску можуть утворюватись горби чіткої серпоподібної форми — бар-тни заввишки 20 - ЗО м, а в барханних ланцюгах
Горби овальної форми називають дюнами. Дюнні вали можуть досягати 10-15, а іноді 150 - 200 м у висоту за ширини дна до 1 км.
Особливістю еолових відкладів є дрібнозернистість пісків (діаметр часточок 0,05 - 0,25 мм). За складом у барханах переважають кварцові піски інколи із зернами рогової обманки, піроксену, гранату, слюди та польового шпату, а також невеликої кількості глинистих часточок (5 - 12 %). У дюнних пісках переважає кварц, який становить до 98 % всього складу.
Барханні ланцюги (як і бархани) та дюни можуть рухатись у напрямку вітру. За рік бархани здатні переміститись на ЗО — 40 м. При цьому піски засипають посіви, садки, села.
Зупинити рух піску можна висіванням рослин із сильно розвиненою в горизонтальному напрямку кореневою системою, посадками сосни тощо.