2.2. Типологія неуспішності дітей молодшого шкільного віку

Незважаючи на прогресивний розвиток педагогічних і психологічних наук, проблема неуспішності не втратила своєї актуальності і в даний час. У будь-якому класі можна знайти учнів, які не встигають у навчанні з тих чи інших причин. Але для усунення та запобігання неуспішності необхідно знати не тільки її причини, адже в очах вчителів все неуспішні учня абсолютно однакові

Одним із способів проникнути в сутність неуспішності є розглядання типів невстигаючих школярів. Хоча неуспішні школярі мають спільні риси, але все ж вони істотно відрізняються один від одного. У практиці повсякденної роботи з ними ми зустрічаємось з абсолютно новими особливостями, які вимагають пошуків нових шляхів для їх індивідуального підходу, а це створює значні труднощі в роботі вчителів щодо подолання їх неуспішності.

Тривале вивчення шкільної неуспішності дає підставу зробити висновок, що вона має типові прояви. Тип невстигаючого школяра характеризується своєрідним поєднанням важливих якостей особистості, які склалися в результаті тривалої неуспішності і визначають його досягнення в навчальній роботі.

У психолого-педагогічній практиці часто доводиться мати справу з учнями, які не справляються зі шкільною програмою через певні причини, які не є пов’язаними з їхніми індивідуальними дефектами. Тому серед невстигаючих учнів розрізняють такі групи [26, с. 45-47]:

1. педагогічно або соціально запущені діти. Їх характеризують як недостатня розвинена мотивація учіння, інтелектуальна пасивність, несумлінність, недбалість. У роботі з ними необхідно виявляти турботу, створювати їм умови для виконання уроків, розвивати мотивацію навчальної діяльності, підвищуючи авторитет у класі, покращувати їхнє ставлення до учіння;

2. розумово відсталі діти, які перенесли захворювання у внутріутробному періоді, при народженні або в ранньому віці, що загальмувало нормальний розвиток мозку (нездатність до складних форм абстракції та узагальнення; патологічна інертність вищих нервових процесів, низька здатність до навчання);

3. ослаблені діти, які під впливом захворювання мають низьку працездатність, добре сприймають навчальний матеріал лише протягом 20–30 хв. і зовсім не можуть працювати на останніх уроках;

4. діти із несформованими розумовими навичками, операціями, з недоліками у розвитку вищих психічних функцій (загальним недорозвитком мови, наочно-дійовим і конкретним мисленням та ін.). Вони здатні виконувати завдання тільки раніше опанованими способами, довго вникають в умови завдань, поволі їх розв’язують, перше знайдене рішення вважають остаточним. Іноді прагнуть виконати їх якнайшвидше, абияк, не перевіряючи, чи правильно все зроблено, часто є несамостійними;

5. учні, для яких характерна низька здатність до навчання, з позитивним ставленням до нього та зі збереженням позиції школяра;

6. діти, в яких висока здатність розумової діяльності поєднується з негативним ставленням до навчання, частковою або цілковитою втратою позиції учня;

7. школярі з низькою здатністю, негативним ставленням до навчання, які втратили позицію школяра.

Останні три групи невстигаючих школярів у свої дослідженнях охарактеризував психолог Н. Мурачковський. На його думку, невстигаючих учнів можна умовно поділити на ці три типи. В основу поділу покладено дві ознаки:

1. особливість розумової діяльності школяра;

2. спрямованість особистості, її ставлення до навчання.

1. Перший тип невстигаючих – учні, у яких низька здатність розумової діяльності, що поєднується з позитивним ставленням до навчання.

Для школярів цього типу характерна низька здатність до навчання, пов'язана зі зниженим рівнем розумових операцій. Слабкий розвиток процесу мислення, а саме: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та конкретизація інформації – викликає серйозні труднощі в засвоєнні навчального матеріалу, які сприяють виникненню у школярів спрощеного підходу до вирішення розумових завдань. При такому підході учні прагнуть пристосувати навчальні завдання до своїх обмежених можливостей або взагалі уникають розумової роботи, в результаті чого відбувається затримка розумового розвитку і не формуються навички навчальної роботи. 

Невдачі у навчанні і невміння працювати разом з класом не є для них проблемою, адже вони звикли до відставання і нормально ставляться до того, що не можуть засвоювати окремі навчальні предмети нарівні з усіма. Саме це сприяє збереженню пасивної позиції школяра, а розуміння причин невдач при позитивному ставленні до навчання є хорошим стимулом для їх подолання. Про це говорить те, що школярі цього типу охоче приймають допомогу вчителів та однокласників. 

2. Другий тип – школярі, у яких висока здатність розумової діяльності поєднується з негативним ставленням до навчання.

Учні цього типу в школу приходять з хорошою інтелектуальною підготовкою, з бажанням добре вчитися. Проте на якість їх навчальної роботи впливає перш за все те, що вони звикли займатися лише тим, що їм подобається за відсутності стійкої мотивації у навчальній роботі. Саме тому ці учні уникають активної розумової роботи з предметів, які вимагають систематичної і напруженої роботи (мова, математика), завдання з усним предметів засвоюють поверхнево. У процесі такої роботи в них не формуються навички навчання, вміння долати труднощі. Поряд з цим у них складається певний підхід до роботи: недбале її виконання, низький темп.

У школярів цього типу невдачі у навчанні ведуть до неуспішності. Вони виникають у зв'язку з суперечністю між інтелектуальними можливостями і слабкою реалізацією цих можливостей, що пояснюється відсутністю навичок самостійної навчальної роботи. Неуспішність  проявляться у них на ранньому етапі навчання та не лише визначає негативне ставлення до навчання, але й веде до відриву від класного колективу, що стає причиною виникнення негативного ставлення до школи та, звичайно, до виникнення неуспішності.

3. До третього типу невстигаючих відносяться діти, у яких низька здатність розумової діяльності поєднується з негативним ставленням до навчання.

Для цього типу, як і для першого – характерно низька здатність розумової діяльності до навчання. Слабкий розвиток розумових процесів викликає серйозні труднощі в засвоєнні навчального матеріалу. При виконанні навчальних завдань у цих школярів відсутня критичність мислення, маніпуляції з цифрами,тому вони легко приходять до абсурду. А отримані результати вони не намагаються порівнювати з результатами інших школярів. Таке виконання роботи свідчить не тільки про труднощі в засвоєнні і невмінні працювати, а й у негативному ставленні до навчання. У цих школярів досить чітко проявляється «вузькість» мислення. 

Слабкий розвиток мотивації в пізнавальній діяльності проявляється у відсутності пізнавальних інтересів, адже такі учні займаються тільки тим, що їм подобається, це посилює негативне ставлення до знань, до школи, вчителів, а також прагнення залишити школу. Загальне негативне ставлення визначає інтереси цієї категорії. У школі їх найбільше приваблюють такі предмети як фізкультура, малювання, трудове навчання.

Якщо вчитель ознайомлений з подібною типологією, і може самостійно визначити, до якого саме типу невстигаючих відносяться їхні учні, він може надати допомогу кожній з груп невстигаючих учнів, використати індивідуальний підхід до кожної з них.

Аналізуючи причини неуспішності молодших школярів, Ю. Гільбух, розробив психолого-педагогічну типологію загальної неуспішності. Вона включає в себе три поведінкові типии [21, с. 43-44]:

1. Діти з низькою інтенсивністю навчальної діяльності;

2. Діти з низькою ефективністю навчальної діяльності;

3. Діти з поєднанням ознак низької інтенсивності і низької ефективності навчальної діяльності.

У межах кожного типу було виділено психолого-педагогічний підтип (групи).

1. Загальними поведінковими ознаками першого типу є: неуважність при засвоєнні навчального матеріалу, недисциплінована поведінка на уроках, повільне виконання домашнього завдання.

Виділяють три групи учнів цього типу:

а) відсутність стійких мотивів навчання в школі при яскраво вираженій спрямованості на різні види позашкільної активності.

У дітей, що відносяться до цієї групи, низька інтенсивність навчальної діяльності обумовлена відсутністю стійких мотивів учіння в школі при яскраво вираженій спрямованості на різні види позашкільної активності, в тому числі й інтелектуальної. Інші специфічні ознаки даної групи: рухливість дитини в іграх і різних видах діяльності у позакласний час;  схильність активно брати участь в бесіді на уроках, якщо вона у значній мірі стосується вражень, які були отримані в ході позакласної діяльності.

Домінуючим мотивом поведінки у дітей даної групи є потреба у самоствердженні в активній діяльності. Як правило, ці потреби не знаходять задоволення в навчальній діяльності, і тому дитина намагається утвердити себе у різних видах позашкільних занять.

Причинами несформованості мотивів шкільного навчання у дітей, які належать до цієї групи, є недостатня увага з боку батьків (як в дошкільний період, так і після вступу дитини до школи), а також відсутність індивідуального підходу до них з боку вчителя.

б) незначні порушення окремих функцій емоційно-вольової сфери.

У дітей цієї групи низька інтенсивність навчальної діяльності обумовлена незначними порушеннями функцій емоційно-вольової сфери. Інші специфічні ознаки: наявність суб’єктивного бажання займатися навчанням у відповідності із слабким розвитком вольових якостей, що проявляється у нездатності дитини довести почату справу до кінця. З цим часто співвідносяться такі риси, як замкнутість, некомунікабельність, різкість, агресивність, збудливість.

До причин відхилень у функціях емоційно-вольової сфери дитини відносять: послаблення центральної нервової системи; гіперопіка з боку батьків, яка заважає формуванню у дитини звички стримувати свої бажання і потяги; суворе відношення до дитини у сім’ї; емоційна неврівноваженість батьків.

в) затримка в розвитку емоційно-вольової сфери.

Специфічними ознаками поведінки таких дітей є: наївні вчинки на уроці (без дозволу встають з місця, починають голосно розмовляти); до незадовільних оцінокставляться байдуже. Разом з тим, у таких дітей, зазвичай, спостерігається високий рівень розвитку пізнавальних здібностей.

2. Головна поведінкова ознака другого типу: дитина витрачає багато зусиль і часу, але із завданням не встигає. До цього типу належать наступні підтипи (групи):

а) відмінною ознакою дітей, які належать до першої групи даного типу є обумовленість низької ефективності їх навчальної діяльності при яскраво вираженому бажанні вчитися.

Як правило, таке явище спостерігається в першому класі, точніше в першій чверті. Вчителі відзначають відсутність у дитини підготовки до школи: невміння читати, незнання букв, цифр, недостатній мовний розвиток, низький рівень мислительної діяльності, нерозуміння елементарного навчального матеріалу. При цьому всьому дитина намагається виконувати домашні завдання.

Причинами недостатнього розвитку пізнавальних здібностей є бідність почуттєвого та мовленнєвого досвіду дитини, які обумовлені низьким культурним рівнем батьків, відсутністю батьківської любові і турботи у дошкільний період та під час навчання у школі, або невеликими ураженнями в корі головного мозку.

б) відмінною рисою другої групи дітей цього типу полягає в тому, що у них низька ефективність навчальної діяльності обумовлена інертністю, повільністю функціонування нервової системи. Таким дітям потрібно значно більше часу на те, щоб зрозуміти зміст заданого вчителем питання, згадати свої знання, спланувати і словесно оформити відповідь.

Діти, що належать до даної групи, повільні не лише в навчальній діяльності, але й в іграх. Вони уникають ігор, де потребується спритність, швидкість, віддають перевагу спокійним видам занять — малювання, ігри з конструктором, ігри з ляльками, причому часто граються окремо. Для дітей цієї групи природними є паузи, невпевнені відповіді, які вчитель іноді приймає за незнання і в результаті учень отримує занижену оцінку.

в) відмінна особливість дітей, які належать до третьої групи цього типу, – обумовленність низької ефективності їх навчальної діяльності значними пропусками у знаннях, вміннях і навичках по раніше пройденому матеріалу, які в свою чергу, є наслідком великих пропусків навчального часу через довготривалу хворобу або неблагополучні домашні умови. Це цілком нормальні діти, що володіють достатньо розвинутими мотивами навчання; їх розумові здібності також розвинуті задовільно, але не стільки, щоб дитина могла, працюючи самостійно в домашніх умовах, не відставати від однокласників.

3. Третій тип – діти з поєднанням низької інтенсивності і низької ефективності навчальної діяльності.

а) основною ознакою першої групи є низька інтенсивність навчальної діяльності, яка обумовлена низькою ефективністю. Інші специфічні ознаки: низький рівень розвитку пізнавальних здібностей як результат недостатньої уваги до дитини з боку батьків; на початку навчання в першому класі спостерігається старанність, хвилювання при невдачах в навчанні; у подальшому таке ставлення змінюється байдужістю, пасивністю.

б) важливою ознакою другої групи дітей є обумовленість низької ефективності навчальної діяльності її низькою інтенсивністю на початковому етапі навчання. Причинами цього можуть бути несформованість мотивів навчання на початковому етапі або невеликі порушення функцій емоційно-вольової сфери.

На початковому етапі шкільного навчання дитина не мала стійких навчальних мотивів, однак в подальшому, під впливом тих чи інших чинників ці мотиви з’явилися – дитина намагається активно працювати. Однак прогалини в знаннях і навичках, що збереглися, обумовлюють низьку ефективність її зусиль. Подальше її ставлення до навчання буде залежати від того, чи отримає вона необхідну допомогу з боку вчителя і батьків.

в) особливістю учнів третьої групи є одночасні і незалежні прояви низької інтенсивності та низької ефективності навчальної діяльності з перших днів навчання в школі. Сюди можна віднести наступні специфічні ознаки: психологічна неготовність до шкільного навчання, яскраво виражена психічна інфантильність, що охоплює не лише емоційно-вольову, але й інші сфери особистості.

Кожен тип загальної неуспішності має свої характеристики, притаманні неуспішним в навчальній діяльності дітям. Дослідницькі факти дають підстави для висновків, що при встановленні типу неуспішного учня необхідно вияснити, по-перше, який ступінь його научуваності (здатності до засвоєння знань) і, по-друге, яка його моральна спрямованість, тобто, чи зберігає він «позицію» школяра, чи втратив її.

На думку фахівців, можливі три різні варіанти співставлення цих властивостей:

• низька научуваність;

• висока научуваність при втраті цієї позиції;

• обидві властивості (або точніше обидва комплекси властивостей) мають негативну характеристику.

Діагноз типу неуспішності має безпосереднє значення для прогнозування шляхів її подолання. При цьому необхідно впливати на особистість учня загалом, даючи собі відповідь на запитання про те, в якому співвідношенні знаходяться різні властивості його особистості – як вони взаємодіють з його загальною моральною спрямованістю.

Спираючись на дані численних досліджень, можна стверджувати, що за неуспішністю того чи іншого учня стоїть його індивідуальність з присутньою для неї своєрідною історією розвитку. І тим не менше, цілком правомірною є спроба розробити типологію неуспішності школярів, виділивши ті риси, які характерні для цілих груп учнів.

Отже, описані вище психолого-педагогічні типології слугують вихідною методичною базою для практичної діагностики і корекції загальної неуспішності у молодших школярів.