Розділ 2 психолого-педагогічні умови подолання неуспішності учнів 4 класу

2.1. Причини неуспішності у навчальній діяльності молодших школярів

На думку фахівців, при аналізі проблеми неуспішності, важливе місце повинно займати вивчення тих труднощів, які відчувають окремі учні при засвоєнні нових знань, їх систематизації, адже при цьому розширюється кругозір дитини, формується її світогляд. З цією ж метою необхідно звернути увагу на ті проблеми, які пов’язані з необхідністю самостійно оцінити змістовність засвоєних знань, способи оперування ними, прогрес і результат їх особистої діяльності [31, с. 11-12].

Під шкільними труднощами розуміють весь комплекс потреб, які систематично виникають у дитини і призводять до погіршення стану здоров’я, до погіршення соціально-психологічної адаптації і тільки в останню чергу – до зниження успішності навчання. Згідно з цим, необхідно звернути увагу на ті проблеми, які пов’язані з необхідністю самостійно оцінити змістовність засвоєних знань, способи оперування ними та особистий результат в навчальній діяльності.

Аналіз літературних джерел показує, що проблема неуспішності школярів вивчається багатьма психологами та педагогами. На їхню думку, шкільна неуспішність – це результат неуважність вчителів, їхньої байдужості. Вчасно і правильно виявлені труднощі не тільки дозволяють дитині нормально вчитися, але і зберігають її фізичне та психічне здоров'я.

В основі неуспішності в школі завжди лежить не одна причина, а декілька, і часто вони діють в комплексі. Буває і так, що на первинну причину неуспішності нашаровуються нові, вторинні причини, і як наслідок це призводить до тривалого відставання у навчанні.

Причини невстигання є різноманітними за своїм характером, по-різному впливають на процес навчання й самі школярі не однаково реагують на свою неуспішність. Серед них можна позначити: недосконалість методів викладання, відсутність безпосереднього контакту з педагогом, страх опинитися кращим за інших учнів, висока обдарованість в якій-небудь конкретній області, несформованість розумових процесів і т.д.

Складність дослідження цієї проблеми обумовлюється тим, що причинами неуспішності водночас постають як педагогічні фактори, так і особливості психічного розвитку, і саме тому проблема має вивчатися шляхом комплексного аналізу, визначення адекватних умов навчання невстигаючих учнів [31, с.12].

За багато років вчені спробували виділити так звані шкільні фактори ризику. Це зокрема:

1. Стрес. Причому не стрес пов'язаний з особистісними відносинами дитини, не наслідки конфліктів між педагогом та учнем або між дітьми, хоча це теж є (бувають затяжні конфлікти, що доводять дитину до найвищих неврозів). Насправді це стрес обмеження часу, той цейтнот, у якому живе дитина. Саме це фізіологічно шкідливий фактор, що призводить до порушення фізичного і психічного здоров’я.

А більшість дітей живе в цій ситуації протягом багатьох років. На жаль, «гонка з перешкодами» усе частіше починається ще до школи. І це погіршує ситуацію. Оскільки чим слабше функціонально розвинутий організм, тим менший його адаптивний ресурс.

До стресів призводить невідповідність методики і технології навчання. Це перший фактор шкільного ризику.

2. Нераціональна організація навчального процесу. Навчальний процес найчастіше організовано нераціонально. Існують фізіологічні закономірності динаміки працездатності, які в навчально-виховному процесі не враховуються. І в педагогів, і в батьків часто спостерігається низька компетентність у питаннях функціонального розвитку і здоров’я дітей.

3. Відсутність взаємодії між фахівцями, що працюють у школі з дитиною. Психолог робить свою роботу, педагог свою. А допомогти дитині у якої спостерігаються труднощі в навчанні можна лише спільними зусиллями педагога і психолога, що разом з батьками розроблять загальну систему роботи [8, с. 7-10].

Різноманітність причин неуспішності ускладнює діяльність вчителя для їх виявлення, і в більшості випадків вчитель обирає традиційний спосіб роботи зі слабовстигаючими учнями – додаткові заняття з ними, що складаються в основному в повторенні пройденого навчального матеріалу. Однак, ця робота, що вимагає великої затрати часу і сил, виявляється марною і не дає бажаного результату.

Психологами виявлено та виокремлено основні причини шкільної неуспішності психічно здорових дітей. Серед них: недоліки в пізнавальній, мотиваційній або емоційно-вольовій сферах, індивідуально психологічні особливості учнів, несформованість аналізу та синтезу.

Деякі фахівці відзначають, що в різних випадках шкільна неуспішність може бути викликана різними психологічними факторами. Серед психологічних факторів можна виділити кілька сфер, що впливають на навчання:

• пізнавальна;

• мотиваційна;

• емоційно-вольова.

1. Пізнавальна сфера.

Фахівці вважають, що для успішного оволодіння школярами навчальних предметів необхідно формувати у них певні якості пізнавальних процесів, що в процесі досліджень вони довели, що існує певний взаємозв'язок між рівнем прояву деяких особливостей уваги, пам'яті, мислення і успішністю в школі.

Д. Ельконін стверджує, що сьогодні експериментально доведено можливість формування (в разі створення певних умов навчання) значно більш високого рівня психічного розвитку в молодшому шкільному віці. Однак, недоліки розвитку розумових процесів можуть бути викликані віковими особливостями розумової діяльності.

Навчання повинно проходити паралельно до психічного та фізичного розвитку дитини, а не суперечити йому. У період навчання в початковій школі у дитини провідною функцією є чуттєве сприйняття, на його основі треба і будувати навчання (від чуттєвого пізнання – до абстрактного розуміння).

Багато психологів вважають, що деякі особливості розвитку мислення можуть стати причиною неуспішності. Недостатня організація самостійної активної роботи мислення в процесі навчання виявляється, коли отримані знання потрібно застосовувати на практиці. Л. Виготський вважає, що молодший шкільний вік є сензитивним періодом для розвитку понятійного мислення, формування наукових понять в цьому віці тільки починається.

Отже, перед учителем постає необхідність розвитку в учнів всього комплексу аналізаторів, які взаємодіють між собою. Тому для успішного навчання необхідно задіяти всі види аналізаторів: зоровий, тактильний та кінестезичний.

2. Мотиваційна сфера.

Навчальні завдання вважатимуться вирішеними повністю, зазначає Д. Ельконін, тільки за умови виховання повноцінних мотивів навчальної діяльності. Ставлення дитини до навчання, тобто навчальна мотивація, відіграє вирішальну роль у формуванні особистості школяра. Коли у дитини недостатньо сформована мотивація учіння – виникає байдуже або негативне ставлення до навчальної праці. Це може бути її односторонність, бідність домінуючої спрямованості особистості учня через наявність в нього обмежених, вузьких мотивів та недостатньої спрямованості зрілих, соціально значущих, переважання мотивів особистого самоствердження.

Зниження мотивації може бути і в школярів з високим, і з низьким рівнем навчальних прийомів. Якщо учень з першого класу відчуває труднощі, постійно одержує негативні оцінки, то в нього згасає бажання працювати, бо занедбані способи його навчальної роботи: з часом він потрапляє до категорії невстигаючих. В іншому випадку дитина приходить до школи з достатньо відпрацьованими вміннями і навичками, набутими ще в дошкільний період. Уроки їй здаються нудними і нецікавими. Таке негативне ставлення до навчання закріплюється, внаслідок чого уповільнюється або й зовсім припиняється оволодіння новими способами роботи.

Рівень мотивації школярів до навчання знижується в кінці молодшого шкільного віку. Це може викликати проблеми в організації навчання, зокрема, в системі оцінювання навчальних досягнень учнів.

На думку В. Давидова, вчитель повинен ставити перед собою задаҹу сформувати у дітей мотив досягнення, створити ситуацію успіху, яка пов'язана з мотиваційною сферою і визначається психологічними аспектами індивідуальності дитини.

Але навряд чи правомірно першопричиною труднощів у навчанні школярів можна вважати негативну мотивацію навчання, вона є лише наслідком якихось інших порушень, що потребують своєчасного корекційного втручання.

Призначення посади практичного психолога в школі сприяє підвищенні ефективності навчання, оскільки саме цей фахівець має на меті допомогти вчителю розібратися в потоці психологічної інформації, зрозуміти причини неуспішності кожного окремого учня в кожному конкретному випадку.

3. Емоційно-вольова сфера.

Фахівці зробили висновок, що будь-яка розмова про предмет без сформованого інтересу до нього – неможлива. Відсутність інтересу до навчання, байдужість до шкільних занять може виступати як причина накопичення у дітей негативних емоцій по відношенню до шкільної ситуації, у результаті чого може виникнути шкільна дезадаптація.

Багато фахівців відзначають вплив самооцінки на успіхи дитини в школі. Безумовно, впевненість, з якою учень відповідає на запитання вчителя біля дошки, залежить не тільки від рівня знань і підготовленості до уроку, але й від рівня його самооцінки. Низький рівень самооцінки створює проблеми, як в освоєнні навчального матеріалу, так і у відносинах з однокласниками і вчителями.

Як правило, діти приходять до школи з бажанням вчитися, але поступово виникають проблеми у деяких дітей, що призводять до формування негативного ставлення до вчителя і зниження самооцінки.

Вольова дія характеризується тим, що вона є власною, ініціативною та одночасно усвідомленою і осмисленою дією суб'єкта. Дитина тільки тоді готова до навчання в школі, коли у неї сформовані вольові якості, коли вона сама може поставити перед собою мету і досягти її. Відсутність таких вольових якостей, як ініціативність та самостійність може вплинути на успішність навчання дитини. Однак, можна припустити, що формування вольових якостей може бути здійснено лише за наявності позитивного емоційного ставлення дитини до навчання [11, с. 3-7].

Для того, щоб робота зі невстигаючими учнями стала ефективною, потрібно насамперед виявити конкретні причини, що заважають засвоєнню знань кожним учнем.

Основними причинами неуспішності учнів слід вважати:

• наявність прогалин у фактичних знаннях і спеціальних для даного предмета вміннях, що не дають змоги охарактеризувати істотні елементи досліджуваних понять, законів, теорій, а також здійснити необхідні практичні дії;

• наявність прогалин у навичках навчально-пізнавальної діяльності, які знижують темп роботи настільки, що учень не може за відведений час оволодіти необхідним обсягом знань, умінь, навичок;

• недостатній рівень розвитку й вихованості особистісних якостей, що не дають змоги учневі виявляти самостійність, наполегливість, організованість та інші якості, необхідні для успішного навчання [56, с. 38-39].

У літературних джерелах часто можна зустріти класифікацію щодо поділу причин неуспішності школяра на внутрішні та зовнішні:

До внутрішніх причин належать:

1. Вади біологічного розвитку: дефекти органів чуття; соматичне знесилення; особливості вищої нервової діяльності, що негативно впливають на навчання; психологічні відхилення.

2. Вади психічного розвитку: слабкий розвиток емоційної сфери особистості; слабкий розвиток волі; відсутність позитивних пізнавальних інтересів; мотивів, потреб.

3. Вади виховання особистості: вади у розвитку моральних якостей особистості; вади у ставленні особистості до вчителів, колективу, сім’ї, тощо; вади поганої вихованості.

Зовнішніми причинами неуспішності в начальній діяльності вважаються:

1. Вади в освіті особистості: прогалини у знаннях і спеціальних уміннях; прогалини у навичках навчальної роботи.

2. Вади досвіду впливу школи: вади процесу навчання, навчальних посібників тощо; вади виховних впливів школи (учителів, колективу, учнів тощо).

3. Вади впливу позашкільного середовища: вади впливу родини; вади впливу однолітків; вади впливу культурно-виробничого оточення [53, с. 11-12].

У періодичній літературі також можна зустріти дещо іншу класифікацію, яка, у свою чергу, теж поділяє причини неуспішності на внутрішні та зовнішні.

До зовнішніх належать:

1. Перешкоди середовища, у якому росте дитина (незручне робоче місце або його відсутність, гамір братів або сестер, увімкнений телевізор, комп’ютер).

2. Сімейні конфлікти – сварки батьків, ревнощі до братів або сестер, часті бійки в родині.

3. Батьки можуть бути занадто вимогливі до навчання. Вони вимагають тільки високих досягнень, не враховуючи безлічі різних факторів. Це може викликати психотравми.

4. Батьки взагалі не виявляють інтересу до навчальних занять дитини, не перевіряють, як та виконує домашні завдання. Чим займається у вільний час.

5. У дитини не сформоване позитивне чи створене негативне ставлення до навчання.

6. У родині неправильно організована навчальна діяльність

7. Проблеми у спілкуванні з однокласниками.

Внутрішні причини шкільної неуспішності можуть полягати в:

1. Порушенні чи відхиленні у розвитку психічних процесів, тобто їхній недорозвиненості.

2. Високому рівні тривожності, яка набуває стійкості при постійному незадоволенні батьків, їхній роздратованості і викликає в дитини остах зробити щось погано, неправильно.

3. Надто низькому рівні самооцінки, невпевненості у собі, закріплення ситуації систематичної неуспішності, що призводить до виникнення таких проблем: бажання бездумно дотримуватися вказівок дорослого, діяти лише за зразками та шаблонами, побоювання виявити ініціативу, формальне засвоєння знань та способів дій [9, с. 27].

Більш складними виявляються випадки, коли у дитини яскраво виражене негативне ставлення до школи й небажання вчитися, коли вона активно опирається учінню. Це найчастіше буває у трьох випадках:

• коли дитина у дошкільному віці не звикла обмежувати свої бажання, долати труднощі, і у неї сформувалася своєрідна установка на «відмову від зусилля». Оскільки школа вимагає від дитини постійних зусиль, подолання труднощів, то у неї виникає активна протидія учінню;

• активне небажання вчитися зустрічається у тих дітей, у яких вдома раніше сформувався страх перед школою;

• небажання вчитися може виявитися у тих дітей, яким, навпаки, змальовували шкільне життя (і майбутні успіхи у навчанні) в «рожевих» тонах. Зіткнення з реальністю у цих випадках може викликати настільки сильне розчарування, що у дитини виникає різко негативне ставлення до школи [43, с. 18-22].

Характеризуючи причини неуспішності молодших школярів зазначимо, що В. Цетлін встановила такі її ознаки, що проявляються у навчальних предметах, які вимагають творчої діяльності та активності:

1. Учень не може сказати, в чому полягає трудність завдання, охарактеризувати план його вирішення, розв’язати це завдання самостійно чи відповісти на запитання вчителя, щодо виконання, що нового він дізнався із нього. Такі ознаки виявляються під час розв'язування задач, читання текстів і слухання пояснень учителя.

2. Учень не задає запитань по суті того, що вивчається, не працює з додатковими джерелами із метою пошуку цікавої, ще не вивченої інформації. Ці ознаки проявляються під час розв'язання задач, сприйняття текстів у ті моменти, коли вчитель рекомендує літературу для читання.

3. Учень не активний і неуважний у ті моменти уроку, коли здійснюється пояснення нового матеріалу чи закріплення раніше вивченого. Ці ознаки можна помітити під час розв’язання задач, сприйняття пояснень учителя, в ситуації вибору за бажанням завдання для самостійної роботи.

4. Не реагує емоційно (мімікою, жестами) на успіхи та невдачі, не може дати оцінку власних дій, вчинків.

5. Учень не може пояснити мету виконуваної ним вправи, навести приклад, зробити певні узагальнення, не дотримується вказівок правила, пропускає дії, плутає їх порядок, не може перевірити отримані результати й хід роботи. Ці ознаки виявляються під час виконання вправ.

6. Учень не може відтворити визначення, поняття, формулу, доведення, не може, відійти від готового тексту, щоб висловити власну думку.

7. Учень не розуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ці ознаки виявляються, коли учень ставить незрозумілі запитання [49, с. 23].

Ця сукупність ознак навчання конкретизується стосовно навчальних предметів. Ми вказали не ті ознаки, за якими роблять висновки про учня. Ми розглянули чинники, що сигналізують про те, на якого учня й на які його дії треба звернути увагу під час навчання, для того щоб запобігти неуспішності [55, с. 14].

Згідно цього можна охарактеризувати причини відставання згідно поділу їх на групи:

• недоліки фізичного та психічного розвитку:

• слабке здоров’я;

• нерозвинута пам'ять і мислення;

• відсутність навичок навчальної праці.

• недостатній рівень вихованості:

• відсутність інтересу до навчання;

• слабка сила волі;

• недисциплінованість;

• відсутність почуття обов’язку і відповідальності.

• недоліки у діяльності школи:

• відсутність у класі атмосфери поваги до знань;

• недоліки в методиці викладання;

• недостатня організація індивідуальної та самостійної роботи учнів;

• байдужість і слабка підготовка вчителя.

• негативний вплив атмосфери в сім'ї:

• низький матеріальний рівень життя сім'ї;

• негативне ставлення батьків до школи;

• відрив дітей від навчальної діяльності [55, с.11 ].

Дослідження переконують, що ці причини по-різному впливають на хлопців і дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80% хлопців і 20% дівчат. Слабке здоров’я є головною причиною неуспішності в хлопців удвічі рідше, ніж у дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців трапляється втричі частіше, ніж у дівчат [54, с. 11].

Неуспішність є наслідком відставання в учінні, тобто коли за відведений час школяр не може оволодіти передбаченими навчальною програмою знаннями, уміннями та навичками, тому вона має педагогічні, соціально-побутові, фізіологічні та психологічні причини.

П. Борисов (1980) пропонує детальну класифікацію причин неуспішності, об'єднуючи всі можливі причини в чотири великих блоки:

1. Педагогічні причини: недоліки викладання окремих предметів, прогалини в знаннях за попередні роки, неправильне переведення в наступний клас.

2. Соціально - побутові причини: несприятливі умови життя. Негідна поведінка батьків. Матеріальна забезпеченість сім'ї, відсутність домашнього режиму, бездоглядність дитини.

3. Фізіологічні причини: хвороби, загальна слабкість здоров'я, хвороби верхніх дихальних шляхів. Інфекційні хвороби, порушення рухових функцій центральної нервової системи, хвороби нервової системи.

4. Психологічні причини: особливості розвитку уваги, пам'яті, повільність розуміння, недостатній рівень розвитку мовлення, не сформованість пізнавальних інтересів, вузькість кругозору [41, с. 25].

Як показав аналіз літератури, психологічні причини неуспішності молодших школярів об’єднані в дві групи:

1. недоліки пізнавальної діяльності;

2. недоліки в розвитку мотиваційної сфери дітей.

Аналізуючи причини першої групи, береться до уваги наступне:

• несформованість прийомів навчальної діяльності;

• недоліки розвитку психічних процесів;

• неадикватне використання дитиною своїх індивідуально-психологічних особливостей, які проявляються у пізнавальній діяльності.

Розглядаючи особливості невстигаючих дітей, для яких характерна несформованість правильних прийомів навчальної діяльності, можна сказати, що вони не вміють по-справжньому вчитися. Навчальна діяльність вимагає володіння певними навичками і прийомами.

Неуспішність пов’язана із неефективними засобами навчальної роботи і може носити виражений характер і проявляється лише стосовно окремих навчальних предметів. Якщо спеціально не звернути увагу на неправильні навички і прийоми навчальної роботи, вони можуть закріпитися і призвести до відставання школяра в навчанні

Другою причиною є недостатня сформованість основних психічних процесів. Складність полягає у тому, що причина має прихований характер і водночас провокує виникнення помилок і прогалин у дітей, які важко виявляються.

Третім фактором, який може викликати дефекти пізнавальної діяльності і тим самим впливати на неуспішність дітей є неправильне використання школярами своїх індивідуально-психологічних особливостей. Як відомо, серед основних властивостей нервової системи виділяють силу і рухливість нервових процесів, які вважаються найбільш впливовими на процес навчання.

Аналізуючи причини другої групи, можна сказати, що несформованість у школяра позитивної стійкої мотивації до навчальної діяльності може стати провідною причиною його поганої успішності [9, с. 27-29].

До загальних причин неуспішності учнів також відносять уніфікованість системи навчання, однаковий для всіх зміст освіти, що не задовольняє потреби дітей; стереотипність у методах і формах навчання; невміння визначати мету навчання, налагодити ефективний контроль за його результатами; зневажливе ставлення вчителя до розвитку учнів.

Важливу роль в успішності під час навчального процесу займає педагог, його майстерність, особистісні якості, використовуванні технології навчання. Негативні оцінки впродовж тривалого часу зумовлюють втрату в учня інтересу до навчання, підривають його віру у свої можливості. Особливо негативними є дії педагога у зіставленні такого учня з однокласниками, а також ставлення до нього як до безнадійного відсталого. Для школяра думка оточення є дуже важливою, тому такі навіювання учителя можуть спричинити остаточну втрату віри у себе [48, с. 121].

Зусилля вчителів повинні бути спрямовані на формування стійкої мотивації для досягнення успіху, з одного боку, і на розвиток навчальних інтересів – з іншого.

Отже, існує багато причин неуспішності в навчальній діяльності молодших школярів. Вчитель, батьки та психолог повинні володіти цими знаннями, щоб не допускати низького рівня навчання дитини в школі. Завжди потрібно пам’ятати, що в основі неуспішності лежить декілька причин, які діють у комплексі. Таким чином, неуспішність виникає там, де не створюються умови для повноцінного розвитку та індивідуалізації кожної особистості молодшого школяра: навколишнє середовище, а це перш за все, батьки і вчителі, в значній мірі, впливають на рівень навчання, успішності учнів, – на формування особистості дитини як суб’єкта навчально-виховного процесу.