- •2. Функції фінансів
- •3. Поняття та особливості фінансової діяльності держави.
- •4. Фінансова система України і її структура
- •5. Фінансова діяльність держави
- •6. Принципи фінансової діяльності держави.
- •3. Методи використання грошових ресурсів пов'язані з витрачанням грошових фондів і підрозділяються:
- •8. Форми фінансової діяльності держави.
- •1) За юридичною природою:
- •10. Поняття фінансового права, його предмет та метод.
- •9. Поняття централізованих і децентралізованих фондів коштів.
- •11. Система фінансового права.
- •12. Місце фінансове право в системі права України.
- •13. Наука фінансового права.
- •14. Джерела фінансового права. Фінансове законодавство.
- •15. Поняття фінансово-правових норм, їх зміст, особливості та види.
- •16. Поняття фінансових правовідносин, їх зміст, особливості їх види.
- •17. Структура фінансових правовідносин
- •18. Суб'єкти фінансового права та суб'єкти фінансових правовідносин.
- •19. Верховна рада України та Президент України як суб’єкт фінансових правовідносин.
- •24. Міністерство фінансів як суб’єкт фінансових правовідносин.
- •25. Рахункова палата України як суб’єкт фінансових правовідносин.
- •26. Органи місцевого самоврядування як суб’єкт фінансових правовідносин.
- •3. За формами проведення — на ініціативний та обов'язковий.
- •4. За суб'єктами контролю— на державний, внутрішньогосподарський, відомчий, аудиторський та контроль фінансово-кредитних установ.
- •33. Міністерство фінансів як суб’єкт здійснення фінансового контролю.
- •34. Державна казначейська служба як суб’єкт здійснення фінансового контролю.
- •1) Здійснює державний фінансовий контроль за:
- •39. Рахункова палата України як суб’єкт здійснення фінансового контролю.
- •41. Відповідальність за порушення фінансового законодавства в системі юридичної відповідальності.
- •42. Відповідальність за порушення бюджетного законодавства
- •43. Відповідальність за порушення податкового законодавства
- •45. Значення Державного бюджету України для фінансової системи.
- •46. Бюджетне право, його предмет.
- •48. Бюджетна система України
- •53. Дефіцит і профіцит бюджету.
- •46. Правове регулювання міжбюджетних відносин.
- •54. Правове регулювання міжбюджетних відносин.
- •55. Бюджетний процес і принципи його здійснення.
- •57. Учасники бюджетного процесу та їх повноваження.
- •58. Складання проектів бюджетів.
- •60. Виконання Державного бюджету.
- •62. Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття по ньому рішення.
- •63. Податкове право як фінансово-правовий інститут.
- •66. Податковий контроль.
- •67. Система оподаткування в Україні та її структура.
- •68. Класифікація податків і зборів (обов’язкових платежів).
- •69. Податок на прибуток підприємств.
- •70. Податок на доходи фізичних осіб.
- •71. Податок на додану вартість.
- •72. Акцизний податок.
- •73. Екологічний податок.
- •74. Рентна плата.
- •75. Мито.
- •76. Місцеві податки та збори.
- •77. Співвідношення податку, збору й мита.
- •79. Бюджетне фінансування: поняття, зміст і принципи.
- •84. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
- •85. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
- •86. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
- •87. Банківська система України.
- •88. Банківське регулювання і банківський нагляд.
- •89. Поняття й особливості державного кредиту.
- •90. Державний борг: поняття та види.
- •91. Форми державного боргу.
- •93. Правове регулювання грошового обігу, поняття грошей і грошової системи.
- •94. Організація та правове регулювання готівкових розрахунків.
- •95. Поняття та правові форми безготівкових розрахунків.
- •96. Контроль за дотриманням порядку ведення безготівкових розрахунків.
- •98. Валютне регулювання і валютний контроль.
- •99. Органи, що здійснюють валютне регулювання і валютний контроль.
89. Поняття й особливості державного кредиту.
Державний кредит — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами,приватними особами) стосовно питання мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах зворотності, строковості та платності, в процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, в яких держава може бути як позичальником, кредитором або гарантом.
Специфічність державного кредиту найбільш яскраво виявляється при порівнянні його з таким видом кредиту, як банківський. При цьому можна виділити наступні основні відмінності державного і банківського кредиту:
- державний кредит переслідує публічну мету та регулюється фінансовим правом; банківський кредит спрямований на рішення приватних інтересів і перебуває у сфері цивільно-правового регулювання;
- при державному кредиті однією з сторін обов'язково виступає держава; при банківському кредиті - банк;
- забезпеченням при державному кредиті виступає все майно, що знаходиться у власності держави; при банківському кредиті - які-небудь конкретні матеріальні цінності позичальника;
- державний кредит носить непродуктивний характер (грошові кошти, як правило, спрямовані на покриття бюджетного дефіциту та не беруть участь у матеріальному виробництві); банківський кредит бере участь в забезпеченні безперервності процесу розширеного відтворювання, має продуктивний характер;
- державний кредит спричиняє у кінцевому рахунку виникнення державного боргу; результатом банківського кредиту є укладання договору банківської позики.
Відносини у сфері державного кредиту складаються з приводу формування, функціонування і погашення державного внутрішнього боргу, що виникають у процесі фінансової діяльності держави по акумуляції тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб.
Об'єктом даних правовідносин є грошові ресурси, які надходять до держави у формі внутрішніх державних позик і складають державний борг.
Суб'єктний склад правовідносин з приводу державного кредиту досить багатоманітний. З одного боку, це держава або уповноважені нею органи. Слід відзначити, що в даному випадку саме держава є суб'єктом відносин. По-перше, грошові кошти, які акумулюються у формі державних позик, надходять саме державі і прямують на зменшення дефіциту бюджету, утворюють у результаті державний борг, а не борг уповноважених державою органів, що беруть участь у цих відносинах. По-друге, забезпеченням державних позик кінець кінцем є майно держави.
Держава бере участь у цих відносинах в особі Кабінету Міністрів України, на який покладається обов'язок управління боргом. Важливо підкреслити, що ця діяльність Кабінету Міністрів здійснюється в межах, визначених Верховною Радою України. Так, у ст. 15 Бюджетного кодексу України підкреслюється, що Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, установлених законом про Державний бюджет України. Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх позик у межах та на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. уб'єктом правовідносин по державному кредиту є також Національний банк України, що готує пропозиції Кабінету Міністрів для політики в цій сфері, виконує операції з обслуговування, розміщення боргових зобов'язань, їх погашення і виплати доходів кредиторам. Іншу сторону суб'єктів даних відносин представляють кредитори - юридичні та фізичні особи. Причому в даному випадку йде мова про спеціальний характер подібних суб'єктів, оскільки ними можуть бути не всі юридичні або фізичні особи, а тільки ті, що мають у розпорядженні тимчасово вільні грошові кошти, які вони надали у формі внутрішньої державної позики.