3.3. Оцінка фінансових потреб

Кластеру потрібні будуть кошти на заплановані капіталовкладення, зокрема на обладнання, яке треба придбати. Крім цього, кластеру потрібні будуть обігові кошти для фінансування витрат із початку діяльності до того моменту, коли члени оплатять послуги кластера (або до того моменту, коли кластер реалізує продукцію своїх членів). Необхідно врахувати всі статті витрат: оренду приміщень, зарплату найманого персоналу, вартість виготовлення зразків продукції, електроенергії, закупівлю матеріально-технічних ресурсів за дорученням членів. Витрати можуть фінансуватися двома шляхами: членські внески, кредит, державна підтримка за кошти місцевих бюджетів. Отримати кредит не просто, тим більше для новоствореної структури, яка не має юридичного статусу. Реальніше розраховувати на кредит після того, як суб’єкти кластера матимуть певний досвід роботи. Однак потрібно проаналізувати всі можливості. Необхідно пам’ятати, що кредит не може використовуватись для забезпечення кластера обіговими коштами (за винятком закупівлі матеріально-технічних ресурсів для членів). Капіталовкладення також не можуть фінансуватися з кредитних ресурсів на 100%, необхідно буде забезпечити частку власних ресурсів (як правило, вимагається 30%). У будь-якому разі кластеру потрібно мати в розпорядженні певну суму власних ресурсів, які можуть забезпечити лише його засновники, сплачуючи свої частки. Як правило, члени мають змогу зробити лише незначні внески. Можливий такий варіант вирішення цієї проблеми: кожен член бере позику розміром 1000 гривень у кредитній спілці та передає їх у кластер як внесок.

Члени можуть також внести частку у вигляді продукції, яку кластер зможе продати. Але взагалі цього недостатньо, бо кластер повинен бути створений і почати формувати матеріальну базу координаційного центру до початку діяльності. Вірогідно, що після оцінки фінансового боку справи необхідно буде переглянути всі наміри стосовно діяльності та матеріальної бази, принаймні для початку.

3.4. Оцінка ринку

Мета кластера з реалізації полягає в максимальному підвищенні доходу його членів-клієнтів, який вони отримуватимуть від свого виробництва. Існує кілька шляхів досягнення цієї мети, кілька можливих маркетингових стратегій: можна продавати сировину, перероблену або упаковану продукцію; продукцію можна реалізовувати через оптові ринки або безпосередньо продавати споживачам чи магазинам, які займаються роздрібною торгівлею; продавати продукцію можна на місцевому ринку, в інші регіони України або навіть за кордон, можна також комбінувати ці варіанти. Не виключено, що члени ініціативної групи вже мають чітку ідею, уже визначили економічні можливості, якими майбутні члени (суб’єкти) кластера можуть скористатися. Наприклад, ідея створення кластера з реалізації виробів народних художніх промислів походила від такої бізнес-ідеї: реалізовувати ліжники на експорт у ті країни, де цінують народні ремесла. Завдяки цьому в суб’єктів кластера з’явиться обіговий капітал і можна буде розвивати бізнес і на внутрішньому ринку, не зазнаючи значних утрат через низьку купівельну спроможність населення України. Навіть за наявності такої ідеї ініціативній групі необхідно зробити технікоекономічне обґрунтування, і результат такого аналізу може відрізнятися від вихідних очікувань. Найчастіше в членів ініціативної групи немає чіткої ідеї найпридатнішої маркетингової стратегії. Необхідно провести дослідження ринкового оточення, визначити можливих клієнтів або ринки збуту, провести оцінку необхідних засобів та витрат. Ідеться не про маркетинговий аналіз (на цій стадії його ще рано проводити), треба просто визначити можливий варіант.

Обраний варіант вплине на всю концепцію кластера: необхідна матеріальна база, кошти, мінімальна кількість членів або рівень зобов’язань щодо ведення діяльності будуть різними.