Тема 1. Загальні засади створення та етапи розробки проекту кластера

Поняття кластера. Основні мотиваційні чинники створення кластерів. Процес створення кластера. Етапи процесу побудови кластера. Ознаки вдалої ініціативної групи. Процес створення ініціативної групи. Протокол про наміри. Визначення цілей і напрямів діяльності проекту. Матеріальна база координаційного центру кластера. Оцінка фінансових потреб. Оцінка ринку. Члени (суб’єкти) кластера, їх потреби та обов’язки.

1. Поняття кластера. Основні мотиваційні чинники створення кластерів.

ПРОЦЕС СТВОРЕННЯ КЛАСТЕРА

У законодавчих актах України не має визначення такої організаційної форми виробництва, як кластер. Водночас західна практика ведення бізнесу вже давно довела, що кластери є ефективним інструментом підвищення конкурентоспроможності власної продукції та економічного зростання регіонів. Можна запропонувати таке узагальнене визначення кластера: кластер – це індустріальний комплекс, сформований на основі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників та споживачів, які пов’язані технологічним ланцюгом і є альтернативою галузевому підходу. Кластер є альтернативою групування підприємств у порівнянні з галуззю. При використанні галузевої ознаки підприємства об’єднуються в групи за подібністю технологічних і виробничих процесів. У кластер входять підприємства, які розташовані в межах певного регіону (регіонів) і мають тісні технологічні й виробничі зв’язки, є постачальниками й споживачами продукції один одного. Україні притаманна одна з найважливіших передумов формування нових виробничих систем – наявність досвіду формування взаємовідносин господарюючих суб’єктів на засадах кооперації. Кооперація – це процес добровільного об’єднання зусиль і ресурсів суб’єктів, зацікавлених у досягненні певних соціально-економічних результатів, які можна отримати або швидше, або ефективніше за допомогою групових дій. Функціонування кластера теж базується на кооперації, та водночас кооператив як організаційна форма і кластер не є тотожними поняттями.

Є дві основні ознаки, котрі характеризують відмінність тої чи іншої моделі організації виробництва:

1) кооперативи створюються на добровільній основі за рахунок об’єднаних коштів своїх членів із метою спільного ведення господарської діяльності для задоволення своїх фінансових, соціальних і культурних потреб (на відміну від кластера, де кожний учасник використовує власне майно для поточної діяльності, але воно не є спільним для решти членів кластера);

2) діяльність членів кластера спрямована на виробництво продукту під єдиним товарним знаком, усі учасники пов’язані одним технологічним ланцюгом та реалізацією (на відміну від кооперативів, де кожний учасник може виробляти свій продукт і тільки реалізовувати через кооператив).

Які основні мотиваційні чинники створення кластерів?

Перш за все, це передумови утворення кластерів, які сприяють їх організації на конкретній території:

1) близькість до ринків;

2) наявність спеціалізованої робочої сили;

3) наявність постачальників капіталу й устаткування;

4) наявність специфічних природних ресурсів;

5) наявність підприємств, орієнтованих на підвищення продуктивності за рахунок збільшення масштабів виробництва;

6) наявність ефективної інфраструктури, існуюча підприємницька інфраструктура;

7) спільна науково-дослідна, частково управлінська основа.

По-друге, це переваги утворення кластерів у фінансово-економічному плані:

1) участь на добровільних засадах;

2) поширення нових технологій та інновацій;

3) високий ступінь довіри, «внутрішнє узгодження»;

4) зростання ефективності використання зовнішніх інвестицій;

5) зниження вартості операцій – трансакційних (накладних) витрат;

6) відносно швидке забезпечення стабільного росту бюджетних відрахувань;

7) спрощення процедур контролю за наданням податкових пільг, а також розподілом отримуваного прибутку;

8) злагодженість розвитку групи підприємств, що входять у єдину територіальну структуру, а також відповідної інфраструктури;

9) отримання більшого ефекту в порівнянні з окремими галузями й секторами промисловості від фінансових інструментів, застосовуваних державою.

По-третє, це прямі вигоди утворення кластерів:

1) доступ до експертів;

2) доступ до інформації щодо різних аспектів діяльності (матеріальні ресурси, оптовики, стандарти, експортні вимоги тощо);

3) доступ до капіталовкладень для поліпшення продуктивності та конкурентоспроможності фірм;

4) можливість спільних закупівель та продаж, що зменшує ціни на сировину;

5) доступ до юридичних консультацій щодо реєстрації торговельних марок.

Кластер не є засобом вирішення проблеми для всіх. Якщо хтось уважає, що він достатньо сильний для конкурування з комерційними структурами, що він здатний самостійно реалізувати чи придбати необхідні матеріально-технічні ресурси та обладнання, йому не потрібний кластер. Якщо хтось зацікавлений лише в отриманні прибутку з комерційних операцій, навіть за рахунок інших виробників, він не повинен створювати кластер або ставати учасником існуючого кластера. Якщо хтось думає, що інші виробники є його конкурентами, і не хоче ділити з ними переваги від спільної діяльності, він не готовий бути членом кластера. І навпаки, якщо Ви переконані, що як виробник Ви не виживете, не вирішивши своїх проблем із реалізацією продукції, постачанням матеріально-технічних ресурсів або механізацією, якщо Ви готові присвятити достатньо часу та енергії для створення кластера, а пізніше – для управління ним, якщо Ви згодні ділити переваги кластера з іншими виробниками, навіть коли вони не приклали до цього таких же зусиль, тоді Ви готові до створення кластера. Для успіху кластера важливим аспектом є найпильніша увага до організації процесу його побудови. З цією метою необхідно розглянути ті принципи і пройти ті етапи, які описані нижче.

Процес створення кластера

У самому процесі створення кластера важливими є методи створення та принципи, на яких він базується.

Відповідно до світових стандартів формування кластерів відбувається в такій послідовності, яка носить рекомендаційний характер для їх потенційних суб’єктів:

1) визначення одного чи кількох підприємців (підприємств) і розгляд усіх підприємств та організацій, які перебувають вище або нижче в одному ланцюгу;

2) визначення на горизонтальному рівні тих виробництв, що використовують канали збуту або випускають додаткову (супутню) продукцію;

3) визначення організацій, які підтримуватимуть кластер наданням спеціальних знань і технологій, інформації капіталу, інфраструктури, а також організації, що обслуговують суб’єктів кластера;

4) аналіз тих державних організацій і відомств, які мають істотний вплив на суб’єктів кластера;

5) установлення меж кластера.

Щодо останнього, п’ятого етапу встановлення меж кластера, то тут необхідне творче рішення, яке має ґрунтуватися на знанні найважливіших зв’язків і доповнень за межами галузей, певних виробництв та організацій. Ці межі повинні охоплювати всіх підприємців галузі, певних виробництв, організації та інших учасників, між якими існують вертикальні, горизонтальні або інституційні зв’язки. Разом із тим, не можна ототожнювати міжнародну та українську практику створення кластерів, оскільки умови їх формування істотно відрізняються. Зі світової практики відомо, що кластери не є юридичними особами й не мають вищих керівних органів – це більшою мірою неформальні об’єднання, функціонування яких базується на довірі. Довіра, як відомо, не виникає відразу. Створення відносин довіри в кластері має відбуватися через вироблення суб’єктами господарювання загальних норм, культури, взаємної адаптації рутини й сфери своєї компетенції, а також підтримування балансу інтересів, можливостей і відносної переговорної сили кожної зі сторін. Водночас для створення клімату довіри та інформаційної «прозорості» фірми, підприємства, одноосібні виробники повинні спочатку затратити серйозні зусилля, щоб підтримати обмін ноу-хау й технічними рішеннями, організувати спільні збутові й закупівельні мережі та заснувати горизонтальні асоціації, що колективно вирішують проблеми всередині кластера. Створення кластера потребує високого рівня організації та самоорганізації його потенційних учасників. Кластер не створюється за розпорядженням уряду, як фінансово-промислова група. На жаль, сьогодні процес самоорганізації суб’єктів господарювання в Україні далекий від досконалості. У зв’язку з цим на етапі становлення української моделі кластера учасникам «вимушено» треба створювати об’єднання громадян, яке виконує функції координаційного центру діяльності кластера (далі – координаційний центр). Мета такого об’єднання тимчасово забезпечити систему організації через делегування учасниками тих функцій, які вони ще не спроможні виконувати самостійно в умовах ринкової економіки. Але відносини між суб’єктами кластера формуються на іншій основі. Якщо за радянських часів керівна організація брала на себе всі повноваження суб’єктів господарювання в межах їх спільної діяльності і важелі впливу на такий суб’єкт носили розпорядчо-наказовий характер і були обов’язковими до виконання, то завданням координаційного центру є об’єднання зусиль розрізнених середніх і малих підприємств, а також окремих підприємців у потужну продуктивну силу, здатну підтримувати внутрішнє конкурентне середовище та відбудовувати в першу чергу власне виробництво.

Принципи організації виробничих кластерів в Україні такі:

1. За статусом – це об’єднання на добровільних засадах.

2. За організаційною формою – це добровільне утворення, створене на базі територіальної концентрації спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, зв’язаних технологічним ланцюжком, та на основі єдності інтересів для спільної реалізації фізичними та юридичними особами своїх прав і свобод.

3. За базою членства – кластер створюється на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов’язаних технологічним ланцюгом, спільними діями в певному виді бізнесу, єдністю напрямів діяльності і доповненням один одного.

4. За формою управління – члени (суб’єкти) кластера делегують окремі свої повноваження (у частині сприяння виконанню їхніх основних функцій) конференції (загальним зборам) кластера – вищому керівному органу координаційного центру кластера.

5. За відносинами власності – власність координуючого центру кластера є, фактично, власністю її членів: інтелектуальна власність, авторські права, внески учасників (вступні, членські, добровільні, благодійні внески у фонд гарантування кластера. Власність членів кластера, відповідно до її форми – приватна чи будь-яка інша, дозволена законом, є недоторканою: власні активи (власне майно) членів кластера не є власністю кластера (приміщення, обладнання, наприклад, ткацький верстат тільки використовується майстром для створення продукції кластера).

6. За клієнтською базою – клієнтами можуть бути фізичні та юридичні особи.

7. За законодавчим регулюванням – регулюється господарським законодавством, законодавством про об’єднання громадян, іншими загальними та спеціальними законами (у частині регулювання відносин у кластері НХП «Сузір’я», наприклад, Закон України «Про народні художні промисли» від 21.06.2001 р. №2547-ІІІ; Закон України «Про авторське право і суміжні права» із змінами, внесеними згідно із Законом №1294-IV (1294-15) від 20.11.2003 р. // ВВР. – 2004. – №13. – Ст.181; Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 р. №56/95-ВР; Постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання реалізації Закону України «Про народні художні промисли» від 13 березня 2002 р. – №283; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. №72; Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок визначення витрат, що враховуються при оподаткуванні сум винагород авторів творів науки, літератури і мистецтва, відкриттів, винаходів і промислових зразків» від 14 вересня 1991 р. №199).

7. У соціальному плані кластер надає гарантії економічного самозахисту від різноманітних посередників, гарантії фінансової підтримки, соціальне забезпечення членів кластера, забезпечення умов самореалізації.

8. В економічному плані кластер – це створення умов для зростання ринкової кон’юнктури, конкуренції серед товаровиробників, посилення процесу спеціалізації та поділу праці між фірмами, одноосібними виробниками, зменшення вартості одиниці продукції за рахунок спільної діяльності з використанням власних активів (власних приміщень, обладнання і т. п.) та скорочення вартості одиниці технічної послуги, представленої членам кластера, підвищення конкурентоздатності власної продукції членів кластера та економічне зростання регіону в цілому.

9. За формою державної підтримки – виробники звільняються від сплати окремих видів податків або встановлюється пільговий режим оподаткування, надаються пільгові кредити та інші форми допомоги суб’єктам кластера, які виконують відповідні зобов’язання або наділені відповідними правами згідно із законодавством України.

Етапи процесу побудови кластера

Кластер повинен будуватись на міцній основі. Тому треба бути дуже уважним на кожному етапі його створення. Жоден етап не можна пропустити або поставитись до нього з неналежною увагою, інакше під загрозою опиниться кінцевий результат. Процес створення кластера повинен складатися з нижчеподаних етапів.

1. Формування ініціативної групи полягає в об’єднанні достатньої кількості виробників та інших суб’єктів, які погоджуються з ідеєю створення кластера та приймають рішення щодо подальших дій. Як правило, ця згода повинна бути затверджена підписом у протоколі про наміри.

2. Розробка проекту. Коли ініціативна група створена і її учасники підписали протокол про наміри, їх завдання полягатиме в розробці реалістичного та взаємоузгодженого проекту. Для цього потрібен певний час на його обдумування та визрівання. Тому, можливо, результат трохи відрізнятиметься від початкової ідеї.

На цьому етапі необхідно взяти до уваги багато факторів: потреби членів майбутнього кластера та їх можливості для цього, ринкові умови, доцільність формування кластера на певній території, джерела формування матеріальної бази. Коли всі ці елементи визначені і взаємоузгоджені, а також погоджені між усіма засновниками, необхідно почати опрацювання концепції проекту кластера.

Це буде концепція проекту.

3. Заснування координаційного центру кластера та визначення кола суб’єктів кластера. Коли концепція кластера розроблена, можна переходити до офіційного заснування координаційного центру. Необхідно ретельно розробити статут, організувати установчі збори та провести реєстрацію. Паралельно потрібно буде планувати та підготувати економічну діяльність кластера в початковому періоді.

4. Початок діяльності кластера. Зареєструвавши координаційний центр, кластер існує лише де-юре, бо треба почати й розвинути його економічну діяльність, Обов’язково треба розробити Правила внутрішньої господарської діяльності кластера (якщо це не було зроблено раніше), а також бізнес-план. Необхідно буде поступово зміцнювати матеріальну базу координаційного центру, збільшувати чисельність суб’єктів (членів) кластера, запроваджувати на практиці кластерні принципи.

Матеріальна база координаційного центру кластера

Для того щоб реалізувати заплановану діяльність, координаційному центру кластера та його членам потрібна певна матеріальна база. Можливо розробити проект кластера, який буде функціонувати без жодних приміщень. Наприклад, можна передбачити, що транспортувальник кластера, отримавши машину пального, зразу ж розподілить його між його членами з метою доставки виробів народних художніх промислів до підприємства-реалізатора або безпосередньо до покупців, а підприємець-реалізатор лише продаватиме вироби через клієнтську базу (інтернет-магазин), а зберігатимуть члени їх у своїх власних господарствах (домівках). Однак такий варіант не завжди спрацює на практиці. Кластер, який надає членам можливість проводити спільні операції на ринку (кластер, незалежно від виду продукції), повинен обов’язково контролювати питання матеріально-технічного забезпечення: зберігання та транспортування. Якщо продукція протягом недовгого часу залишається в кластері, необхідно, щоб реалізатор кластера мав місце для збору продукції та подальшого продажу покупцям. Можливі два варіанти: вироблену продукцію кожен виробник кластера самостійно доставляє до підприємства-реалізатора (тоді, звичайно йому необхідно відшкодовувати витрати на транспортування) або транспортувальники, які працюють на підприємстві, що реалізовує продукцію кластера, займаються збором виробів зі всіх виробничих точок. У наведених двох варіантах для зберігання продукції або використовується власне приміщення виробника, або приміщення реалізатора. Необхідно також пам’ятати, що кластер – це сукупність технологічних ланок господарств членів та їх продовження (реалізація). Коли кластер інтегрує всі види діяльності, які відбуваються до, під час і після процесу виробництва, то потрібно починати цю інтеграцію безпосередньо до виходу продукції з виробництва. Отже, кластеру потрібні приміщення, принаймні для функціонування координаційного центру, де зазвичай збирається робоча ініціативна група, та для реалізатора (якщо торгівля відбувається через магазин або через інтернет-магазин).

Одне з перших завдань ініціативної групи – визначити, які з наявних приміщень придатні для реалізації проекту кластера. Для цього потрібно відповісти на такі питання: 1) на яких умовах кластер зможе використовувати ці приміщення: оренда (можливо, з правом викупу), купівля (можливо, лише частково, якщо деякі з власників, наприклад підприємці, стають асоційованими членами)? Скільки будуть коштувати ці приміщення? 2) чи технічні характеристики приміщень дають змогу для початку роботи кластера і чи будуть вони достатніми для його подальшого розвитку? 3) кластер буде користуватися всією площею чи лише кількома приміщеннями даного господарського об’єкта? Необхідно ретельно проаналізувати та порівняти різні можливості і після цього зробити висновки. Приміщення може передаватися кластеру одним із його членів у рахунок частки, яку він вносить як плату за користування послугами кластера. Така ситуація може призвести до певних труднощів, бо вартість приміщення, очевидно, буде набагато більшою за ту суму частки, яку член повинен внести пропорційно до його участі в господарській діяльності кластера. І як бути, якщо власник приміщення захоче вийти з кластера? Як повернути його частку? Крім приміщень, кластеру знадобиться обладнання незалежно від напрямів його діяльності. Якщо це обладнання потрібно купувати, необхідно зібрати інформацію про потенційних постачальників, ціни, технічні характеристики і т. д. Обладнання в рахунок частки членами кластеру не передається. Якщо у виробника є необхідне обладнання, то він самостійно використовує його у власному домогосподарстві з метою виготовлення виробів, які будуть реалізовуватись під товарним знаком кластера (наприклад, ткаля ліжників має власний ткацький верстат; інший – для процесу валяння ліжників має власне валило). При цьому будь-який виробник може виготовляти й реалізовувати продукцію не через спільні торгові мережі. Але для цього він не має права використовувати інформацію і послуги кластера (канали збуту, ескізи ліжників і т. п.).

Для функціонування кластера необхідними будуть ще такі напрями витрат: придбання комп’ютерної техніки, щоб налагодити мережу серед основних членів кластера; матеріальні та інші управлінські витрати, за рахунок яких будуть надаватися супутні послуги координаційним центром кластера. Після того, як Ви розглянете проблему формування матеріальної бази, можливо, буде потрібно переглянути напрями діяльності кластера, щонайменше на початковий період.