11. Поняття про текст. Аналіз тексту у різних літературознавчих напрямах.

Термін "текст" широко використовується й у літературознавстві. Це - властиво мовна грань літературного твору, виділювана в ньому поряд із предметно-образним аспектом і ідейно-значеннєвою сферою (художній зміст). Обговорюючи питання теоретичної поетики, Ю. М. Лотман на початку 1970-х років писав: "Варто рішуче відмовитися від подання про те, що текст і художній твір - те саме. Текст - один з компонентів художнього твору ... художній ефект у цілому виникає із зіставлень тексту зі складним комплексом життєвих ідейно-естетичних подань".

Рекомендації щодо доцільності використання того чи іншого виду аналізу під час вивчення певного художнього тексту. Біографічний. На наш погляд, він продуктивний під час вивчення творів сентименталізму, романтизму, а також жанрів ліричних та біографічно-епічних.

Соціологічний. Ефективний під час вивчення творів просвітницького реалізму, реалізму ХХ ст., творів з яскраво вираженою соціально-політичною проблематикою (соціально-політичні романи, драми).

Формальний. Продуктивний під час розгляду творів модернізму, постмодернізму, а також віршів.

Порівняльний. Особливо важливий у процесі вивчення творів різних національних літератур одного жанру, напрямку, однієї доби.

Ритуально-міфологічний. Може використовуватись у старших класах під час вивчення творів, близьких до фольклору, з реміфологічними мотивами.

Історико-функціональний. Найдоцільніше застосовувати для вивчення творів, де зображено довговічне тернисте життя. Наприклад, « Фауст» Гете, «Майстер і Маргарита» М. Булгакова.

Нетрадиційні шляхи

Літературознавчий – поглиблене вивчення літературно-критичних джерел, а саме: творчих (чернеток, варіантів текстів), ділових (ділових паперів, листів), інтимних (щоденників, Мемуарів), критичних (нарисів, зауважень, інформації про видання твору тощо).

Стилістичний – дослідження стильових особливостей тексту, стилю письменника.

Композиційний – дослідження взаємозв’язку компонентів літературного твору.

Лінгвістичний – спостереження за мовними одиницями художнього твору, дослідження мовних особливостей тексту.

Компаративний (порівняльний) – встановлення зв’язків, спільних рис у прочитаних текстах; спостереження за зображенням на малюнках до прочитаного твору, порівняння інших інтерпретацій літературного твору; порівняння інших інтерпретацій літературного тексту.

Структурно-семантичний – дослідження особливостей поєднання фраз у тексті за логічним, асоціативним принципами; встановлення причин зміни значення певних семантичних одиниць.

Філологічний – комбіноване дослідження лінгвістичних та літературознавчих особливостей тексту.

Герменевтичний – тлумачення багатозначних у змістовому плані текстів або назв текстів.

Гендерний – аналіз символіки тексту з урахуванням особливостей чоловічого або жіночого сприйняття світу.

12. Національна специфіка літератури, література і фольклор.

Національна специфіка літератури — органічна якість художньої літератури певного народу, відмінна від якостей інших літератур. Вона витворюється системою змістових і формально-стильових особливостей, притаманних творам письменників даної нації. Н.с.л. зумовлюється рядом чинників, насамперед ментальністю народу. Якщо народові, що став історично стійкою спільнотою, властива певна сукупність етнічно-психічних ознак, то вони обов'язково відіб'ються на духовному світі письменника, позначаться на його мисленні, результатах творчості. Тематично-проблемні тенденції, що, осмислюючись у творчості багатьох митців, витворюють тяглість традиції, національно-типові характери, виявлені в індивідуалізованих персонажах. Відтак українські степи і могили, явори й осокори, калина і мальви, болота і бескиддя, орли і горлиці, буй-тури і сарни не просто оточують українців у їх взаєминах поміж собою, а й у спілкуванні з сусідами. З'являються мотиви звитяги й оборони, полону і втечі, кохання і смерті, боротьби за віру і правду. Іван Вишенський та Іван Величковський, Григорій Сковорода та І. Котляревський, Т. Шевченко й Леся Українка, Є. Маланюк й У. Самчук, М. Стельмах й 0. Гончар по-своєму відображають різні грані української душі. їхні твори як органічний вияв глибинного зв'язку письменника зі своїм народом несуть на собі прикмети національної самобутності. Другий аспект Н.с.л. пов'язаний з особливостями історико-літературного процесу в кожній національній літературі. Зміна і взаємодія літературних напрямів і стильових течій, система і динаміка жанрів, співвідношення родів літератури, взаємини письменницьких генерацій, міжнаціональна літературна рецепція, взаємодія І взаємовпливи, роль критики і дискусій, взаємини літератури і церкви, митців і влади не можуть бути однаковими в кожній національній літературі. Структура історико-літературного процесу — своєрідна і відмінна, хоча порівняльно-історичні, типологічні студії виявляють багато спільного, аналогічного. Все це зумовлює необхідність літературознавчих праць, присвячених національній своєрідності літератур кожного народу, міжнаціональним літературним зв'язкам, діалектиці національного та інтернаціонального в кожній літературі, бо формуються вони і розвиваються не ізольовано, а запозичене завжди трансформується відповідно до ментальності народу, до національних потреб

Фольклор і література співвідносяться між собою як дві (попередня і наступна) стадії розвитку словесного мист-ва. Л. виросла з Ф.. ввібрала в себе багато його рис, шо склалися в нар.-поет. творчості, традиції якої, на думку деяких вчених, сягають в глибину віків на 100 000 років.

Взаємозв’язки і взаємовплив Ф. і Л. складні йрізноманітні. У Ф., напр., часто побутують тв. літ.походження. На відміну від Ф. доіст. походження,який має варіанти в міжнар. масштабі, напр., віршіпоетів, шо вільно перекладаються в народі, тільки формою свого побутування можуть вважатися фольклор. Це є факти Ф. літ. походження (казка Принц і жебрак” М.Твена, казки з “Тисяча й одної ночі”. «П арус” М.Лєрмонтова, “Соловей” А.Дельвіга та ін.). В той же час, намагаючись глибше осягнути нар. життя, багато письменників використовували теми, сюжети, образи, поет, прийоми, естет, норми та ідеали нар. словесності. Більшості Л. світу притаманні жанри, в яких засобами Л. переосмислюється фольклор.-міфол. най. матеріал в епіч. жанрах (“Сто років самотності» Г.Гарсія Маркеса, “Білий пароплав”, “Буремний полустанок” Ч.Айтматова, “Заповіт білих горватів” А.Ороса і т. п.).

13. Зміст і форма як головна бінарна опозиція тексту.

14. Змістові чинники твору.

15. Складові форми.

16. Автор / таратор / читач. Образ автора і оповідача.