6. Психологія творчості. Концепції мислителів про психологію творчого процесу.

Психологія творчості — відносно самостійна галузь наукових досліджень, предметом яких є процес виникнення (творення) художніх цінностей та їх естетичне сприймання. П.т. — міждисциплінарна наука, що сформувалася на рубежі XIX—XX ст., на межі психології, мистецтвознавства і соціології. Ії становленню сприяли успіхи загальної психології, виникнення експериментальної психології, психоаналізу, а також оформлення психологічної школи в літературознавстві. Основні методи П.т. — самоспостереження митців (інтроспекція), аналіз їх записних книжок, рукописів, спостереження за процесами творчості і сприймання, анкетування, експерименти із застосуванням спеціальних приладів, експертні оцінки тощо. Серед відомих учених, які працювали і працюють у галузі П.т., — О. Потебня, І. Франко, М. Рубакін, Л. Виготський, М. Арнаудов, 0. Цейтлін, П. Якобсон, 0. Ковальов, М. Теплов, О. Костюк, Г. В'язовський, М. Година, Р. Піхманець та ін. У П.т. розглядаються такі етапи (фази) творчого процесу: виникнення творчого задуму, його виношування; втілення творчого задуму, "муки творчості"; обробка, шліфування першого варіанту твору; сприймання реципієнтами різних типів завершеного твору. Особлива увага звертається на проблеми художнього таланту та його вчасного діагностування; природи і ролі інтуїції та уяви; ролі в творчому процесі підсвідомого і свідомого, умов збереження довголітнього творчого потенціалу, причин, що зумовлюють індивідуальну неповторність сприймання художніх творів .  1923–1924 рр. опублікував свої праці “Психологія творчості” та “Геній і творчість” А. С. Грузенбер. Він розрізняв три типи теорій творчості: 1) філософський тип, який містить два підтипи: гносеологічний (пізнання світу за допомогою інтуїції) та метафізичний (розкриття метафізичної сутності в релігійно-етичній концепції); 2) психологічний, що має два різновиди: зближення з природознавством, пов’язане з розглядом творчої уяви, інтуїтивного мис- лення, творчого екстазу та натхнення, об’єктивації образів, творчості первісних народів, юрби, дітей, творчості винахідників (евріології), несвідомої творчості (у сні та ін.) і відгалуження психопатології (до- слідження геніальності та божевілля, впливу спадковості, алкоголіз- му, статевих особливостей, ролі марнославства, особливостей психіч- нохворих і медіумів); 3) інтуїтивний з естетичним та історико-літературним різновида- ми (естетичний полягає в розкритті метафізичної сутності світу за допомогою художньої інтуїції. Великий науковий інтерес становить пра- цяВ. М. Бехтерева “Творчість із погляду реф- лексології”, у якій автор розглянув творчість як реакцію на подразник, розв’язання цієї ре- акції, зняття напруження, породженого цим подразником. Подразник збуджує рефлекс зосередження, а це зумовлює міміко-сома- тичний рефлекс. Потім зростає енергетич- ний рівень, пов’язаний з дією судинорухів і гормонів внутрішньої секреції, які збуджу- ють мозкову діяльність. Зосередження разом із міміко-соматичним рефлексом утворюють домінанту в мозковій діяльності, яка спричи- няє зміни в усіх інших ділянках мозку. За допомогою відтворення минулого досвіду навколо домінанти концентрується весь запасний матеріал, що так чи інакше стосується подразника-проблеми.  Найбільш цілісну концепцію творчості як психічного процесу запропонував Я. О. Пономарьов. Він розробив структурно-рівневу модель центральної ланки психологічного механізму творчості. Вивчаючи розумовий розвиток дітей і розв’язання задач дорослими, дос¬лідник дійшов висновку, що результати досвідів дають змогу схема- тично подати центральну ланку психологічного інтелекту у вигляді двох взаємопроникних сфер. Зовнішні грані цих сфер можна вважати абстрактними межами (асимптотами) мислення. Нижня межа являє собою інтуїтивне мислення (за нею розміщено сферу строго інтуїтив- ного мислення тварин), верхня — логічне (за нею розміщено сферу строго логічного мислення — сучасних електронних обчислювальних машин). Критерій творчого акту — це за Я. О. Пономарьовим рівневий пе- рехід: потреба в новому знанні формується на найвищому струк- турному рівні організації творчої діяльності, а засоби її задоволен- ня — на низьких структурних рівнях.