29. Середньовіччя. Бароко. Романтизм.

Середньові́чна літерату́ра — це період в історії світової літератури, що розпочинається приблизно в пізню античність (4—5 століття), а завершується у 15 столітті. Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (1 століття), релігійних гімнів Амвросія Медіоланського (340–397), творів Августина Блаженного («Сповідь», 400 рік; «Про Град Божий», 410–428 роки), переклад Біблії латинською мовою, здійснений Єронімом (до 410 року).

Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством.

Процес розвитку середньовічної літератури позначений деміфологізацією, що проявлялась по-різному.

Античні міфологічні сюжети і поетика вже не мали опертя на міфологічний світогляд і перетворились на поверхневу гру тропів при дворах Юстиніана, Карла Великогоі Оттона.

Міфологічність ранніх національних літератур (ірландської, ісландської) вироджуються у казковість — чарівні і авантюрні елементи куртуазної літератури. Паралельно відбувається зміна афективної мотивації вчинків героїв на складнішу морально-психологічну.

Значні поети високого середньовіччя і раннього Відродження Данте, Чосер, Боккаччо утверджували топіку неміфологічної оповіді й нової поетики, в основі якої — настанова на вірогідність, і навіть загальновідомість розказаного.

Бароко — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть. Поетика літературного бароко поєднує в собі різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Так, Богородиця йменується Діаною, хрест порівнюється з тризубомНептуна, в богословських трактатах з'являються амури й купідони тощо. Таке поєднання «непоєднанного» і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Поетика бароко органічно «сплавляє» символіку з побутовим натуралізмом, аскетику — з гедонізмом, сакральне — із жартівливим. Для митців бароко немає абсолютно нічого, що не могло б співіснувати.

Романтизм — один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень.

Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей.         Визначальні риси романтизму:         - заперечення раціоналізму доби Просвітництва;         - ідеалізм у філософії;         - вільна побудова творів;         - апологія (захист) особистості;         - неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія);         - культ почуттів;         - ліричні та ліро-епічні форми;         - захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів;         - інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.                 Романтизм іноді вдається до смішного, гумористичного, чудернацького.