- •1.Теорія літератури як наука.
- •2. Художня література як вид мистецтва. Словесно-образний характер літературного твору.
- •3. Система естетичних категорій. Поняття художності.
- •4. Школи і методи в європейському літературознавстві хіх ст.
- •5. Основні літературознавчі напрями та методи хх ст.
- •6. Психологія творчості. Концепції мислителів про психологію творчого процесу.
- •7. Ігрові концепції мистецтва. Гра у процесі творчості.
- •8. Геній і Майстер як типи творчої особистості.
- •9. Художній образ. Критерії класифікації та характеристики образів.
- •10. Міф і образ. Образ і архетип.
- •11. Поняття про текст. Аналіз тексту у різних літературознавчих напрямах.
- •12. Національна специфіка літератури, література і фольклор.
- •17. Проза і вірш як різновиди художньої мови. Поняття ритму.
- •18. Класичне віршування. 19. Некласичне віршування.
- •20. Символ і алегорія як бінарна опозиція мовних образів.
- •25. Структура драматичного тексту.
- •26. Структура ліричного вірша.
- •27. Літературний процес: діалектика мистецького розвитку.
- •28. Епоха – метод – напрям – стиль.
- •29. Середньовіччя. Бароко. Романтизм.
- •30. Античність. Класицизм. Реалізм.
- •32. Постмодернізм як літературний напрям: філософські засади, представники, особливості поетики.
- •34. Зигмунд Фройд як зачинатель психоаналізу. Аналітична психологія Карла Юнга, структурний психоаналіз Жака Лакана. Психоаналіз та українське літературознавство.
- •35. Формальна школа і структуралізм.
- •36. Цілісний та інтертекстуальний аналіз тексту.
- •40. Гендерні студії. Феміністична критика.
- •41. Постколоніальна критика: концептуальні засади, представники, етапи розвитку.
- •42. Постструктуралізм і реконструкція. Концепції тексту й автора.
28. Епоха – метод – напрям – стиль.
Літературний період, або Літературна доба (епоха) — фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури (у зв'язку чи поза зв'язком з епохальними моментами історії краю), котрі виразно відрізняють його від попереднього і наступного (позитивістський, або реалістичний, Л-п. від модерністського тощо). Л-п. — вихідне поняття в історико-літературній періодизації. Характеризують Л-п. його ознаки: літературні напрями і передовсім домінантний напрям того чи іншого Л.п.( назва такого напряму, як правило, стає назвою цілого Л.п.); певне суспільне й культурне призначення літератури, панування певної літературної традиції; більш-менш однорідні форми літературного життя, певний тип літературної публіки й певний вид літературної культури. Л.п. можна обмежити і хронологічними рамками. Як правило, вони визначаються умовно, бо домінантні напрями одного періоду зароджуються у попередньому і продовжують своє існування у слабо вираженій формі в наступному, іноді відновлюються через кілька Л.п. (неоромантизм, "неокласика").
Художній метод, або творчий метод (від гр. 5 — дослідження; спосіб вивчення, пізнання якихось явищ, поступовий шлях установлення істини, — термін, який уживається на позначення способу пізнання й художнього відображення знань, уявлень про дійсність письменниками. Виділяють два основних художніх методи — реалістичний і романтичний. Реалістичний метод характеризується тим, що увага митця зорієнтована на осмислення видимого, конкретного, матеріального світу, пошук логічного, раціонального й закономірного у світобудові з наступним утіленням цих знань у художній формі (творові). Романтичний метод, навпаки, передбачає осягнення дійсності поза акцентованою увагою до її конкретної, реальної, видимої частини. Для митця справжньою є ідеальна, бажана, уявна дійсність, яку можна пізнати лише чуттєво, інтуїтивно, позасвідомо, тобто ірраціональними (нерозумними) способами, у результаті чого художній твір по-іншому репрезентує знання автора.
На кожному етапі розвитку літератури домінує або реалістичне, або романтичне світосприйняття, які, утім, не виключають одне одного. Художні методи є основою для формування напрямів у літературі.
Напрям художній — термін, що вживається на позначення етапів безперервного процесу розвитку літератури, які відрізняються один від одного специфікою авторського осмислення дійсності (методами) та притаманними їм особливостями й засобами образно-художнього моделювання дійсності (стилями). Підставою для виокремлення літературного напряму є наявність у національному літературному процесі сукупності письменників, що сповідують спільні естетичні ідеали й використовують близькі, схожі (стиль епохи) й водночас суто авторські засоби (авторський стиль, або ідіостиль) для їх художнього втілення. Отже, літературний напрям є своєрідним синтезом художнього методу, стилю епохи й індивідуальних стилів митців. Основними напрямами є бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, модернізм, постмодернізм. Як синоніми вживаються терміни «напрям», «літературний напрям», «художній напрям».
Художній стиль – це система художньо-образних засобів і прийомів, що належать конкретному митцеві.
Існує велика кількість моделей аналізу феномена стилю, які об'єднує між собою тенденція до певного ототожнення понять «художній стиль», «художній напрям» та «художня епоха». Слід враховувати, що типологія мистецтва оперує численними визначеннями, до яких належать і ці поняття. Вони є своєрідними засобами осмислення та усвідомлення феномена художньо-творчого процесу. Поняття «художня епоха» варто інтерпретувати як конкретно-історичний етап розвитку мистецтва, що безпосередньо пов'язаний із суспільно-історичною добою. Художня епоха містить «художні напрями», що об'єднують митців, які, спираючись на спільні естетичні принципи, через особливості «індивідуального стилю» осмислюють і відображають дійсність у конкретно-чуттєвих образах.
