- •1. Історичні та художні координати іі пол.. Хх ст.. Вплив ідей ж.Дерріда, р.Барта, м.Фуко, к.Мерло-Понті, к. Леві-Строса, ж,Дельоза, ф.Гваттарі на розвиток світової літератури.
- •2. Поетика і проблематика драми с. Беккета „Чекаючи на Годо”.
- •4. Бібліотека як метафора Космосу та культури в новелі х.Л.Борхеса «Вавілонська бібліотека».
- •5. Естетика і поетика «магічного реалізму».
- •6. Концептуальні метафори у новелістиці Борхеса («Дім Астерія», „Сад стежок, що розходяться”, «Вавілонська бібліотека»).
- •7. Розповсюдження умовних форм, притчевість та міфологізм у літературі пост екзистенціалізму (у.Голдінг, Дж.Р.Р.Толкінг, р.Бах).
- •8. Мотиви кольору у художньому світі творів о. Памука.
- •9. Екзистенційна парадигма у постмодерністському дискурсі оповідань е. Мунро («Обличчя»).
- •11. Школа «нового роману» у французькій літературі. Деконструкція як філософський постулат та творчий метод.
- •12. Міфологізація історії у романі г.Грасса „Траекторія краба”.
- •13. Основні школи «нового роману» («речізми» а.Роб-Грійє, «тропізми» н.Саррот, «міфологізми» м.Бютора, «фрагменти» к.Сімона).
- •14. Своєрідність поетики постмодернізму у романі д.Фаулза «Волхв».
- •15. Філософія та естетика «театру абсурду». Основні представники.
- •17. Основні елементи постмодерністської концептосфери: криза метанаративу, епістемологічна невпевненість, світ як хаос, світ як текст.
- •18. Алюзивний код у романі п.Зюскінда «Парфумер».
- •19. Формування естетики «антидрами» в творчості е.Іонеско («Лиса співачка»).
- •20. Своєрідність оповідальної структури у романі м.Павіча „Хазарський словник”.
- •21. Британський інтелектуальний роман 50-70-х рр. Як історико-літературне явище.
- •22. Гіперреальність у романах ф.Бегбедера (“99 франків”, “Windows on the world”, “Романтичний егоїст”).
- •23. Загальна характеристика творчості Нобелівських лауреатів в літературі ххі століття.
- •24. Поетика британського інтелектуального роману у творчості а.Мердок („Чорний принц”, „Під сіткою”).
- •25. Постмодернізм як світоглядна концепція іі пол. Хх ст. – поч. Ххі століття. Поняття постмодернізму. Проблема визначення, форма художнього бачення світу, культурний код.
- •26. Неоміфологізм у зарубіжній літературі другої половини хх ст. – поч. Ххі століття (к.Вольф, м.В. Льоса, Ле Клезіо).
- •27. Основні тенденції розвитку літератури Великої Британії, Франції, Німеччини, Іспанії після Другої світової війни.
- •1945 – 1949 – «Нулевые годы»
- •1946 – Фултонская речь Черчилля
- •1947 – Вступление в силу «доктрины сдерживания» Трумена, фактическое начало холодной войны
- •29. Основні принципи постмодерністської стилістики.
- •30. Поетика роману Харуні Муракамі «1q84»
- •31. Основні принципи постмодерністської поетики
- •32. Критика „суспільства вжитку” у творчості м.Уельбека („Платформа”, „Елементарні частинки”
- •33. Основні тенденції літературного процесу у Німеччині після Другої світової війни.
- •34. Проблема “шокової цінності” у творчості е.Єлінек (“Піаністка”, “Жадібність”, “Дикість”).
- •35. Поняття ризоми у філософії і літературі другої половини хх ст.
- •36. Екзистенційні мотиви у творчості д. Лессінг (“Повість про двох собак”, „п’ята дитина”).
- •37. Жанр антиутопії в літературі іі пол. Хх ст.: визначення жанру, концепція людини і світу.
- •38. Поетика відкритого твору у романі у.Еко „Iм’я Рози”.
- •39. Поняття „відкритого твору”. Типи відкритості.
- •40. Категорія “повсякдення” у художньому світі х.Муракамі, д.Коупленда, е.Єлінек.
- •41. Поняття коду у теоретичних працях р.Барта, ж,Бодрійяра, д.Фоккеми, ч.Дженкса та Тео д’Ана. Поетика подвійного кодування.
- •42. Жанрова своєрідність роману Ле Клезіо “Дієго та Фріда”.
- •43. Британська література початку ххi ст. : д.Барнс, I. Мак Юен, м.Еміс, п.Акройд.
- •44. Своєрідність оповідальної структури у романі х. Кортасара „Гра у класики”.
- •45. Притчевість як провідна ознака літератури кінця хх – поч. Ххі ст. Жанр притчі у сучасному літературному дискурсі.
- •46. Поетика абсурдизму у драматургії г.Пінтера (“Пейзаж”, “Минулі часи”).
- •47. Постмодернізм. Філософські та естетичні засади. Проблема значення терміну.
- •48. Проблема відповідальності людини і дисгармонійності світу у японській літературі (к.Ое, я.Кавабата, я.Iноуе).
- •49. Літературний світ Японії. Особливості національного менталітету. Проблема традиції та новаторства. Естетика дзен.
- •50. Універсальне і національне у творчості о.Памука “Мене називають червоний”, “Чорна книга”, “Білий сніг” та ін.
33. Основні тенденції літературного процесу у Німеччині після Другої світової війни.
Період після Першої Першої світової
Чудовий розквіт в усіх власних жанрах переживає література мови у Франції після Першої Першої світової. Попри війну, і повоєнні труднощі, навчання в Франції завжди залишалося класичним: латину, класична література, історія та, звісно, чудовий французьку мову, досконалість і чистоту якого оберігають Французька Академія, Сорбонна і і десятки інших установ.
Тоді ж своїм ораторським мистецтвом процвітає філософ А. Бергсон,покоряющий співвітчизників чудовим французькою мовою, новими яскравими ідеями і поняттями, такі як «закрите суспільство», «відкрите акціонерне товариство», «тривалість», «творча еволюція», «життєвий прорив», «потік свідомості» та інших. Французький парламент своєму засіданні 1928 р. розглядав навіть питання перенесення його лекцій з актової зали Колеж де Франс, невмещающего всіх охочих, у будинок Паризької опери, і про зупинку тимчасово лекцій руху по прилеглим вулицями.
Чудовий розквіт тим часом переживає й французький роман, у якого мова. Точне і оригінальне свідчення складнощів буття у М. Пруста й О. Жида (1869 – 1951); одкровення душі, шматованої драмами, - у Ж. Бернаноса (1888 – 1940) і Ф. Моріака (1885 – 1970). У творчості Ф. Моріака і М. дюГара (1881 – 1958) роман постає як монументальне твір, автори якого поміщають своїх героїв у самісіньке пекло складною і напруженої епохи.
Європейська художньої літератури ХХ в. зберігає вірність класичним традиціям – цей витвір англійського романіста Д. Голсуорсі, німецького письменника Т. Манна Р.Белля, французьких письменників А.Труайя, Р. Роллана, А.Франса і багатьох інших. І це відрізняє його від інших напрямів культури.
У той самий час європейська література зазнала впливу модернізму, що передусім проявляється у поезії. Так, французькі поети П.Элюар (1895 – 1952) і Л. Арагон (1897 – 1982) були головними постатями сюрреалізму. Проте особливо значними у стилі модерн була поезія, а проза – романи М.Пауста («У пошуках втраченого часу»), Дж. Джойса ( 1882 -1941) «>Дублинци», «Улісса» та інших., Ф. Кафки ( 1875 – 1955) «Процес», «Замок», «Америка». Ці романи відбивають свідомість людини перед навколишнього його абсурду. Вони мусили відповіддю на події Першої Першої світової, породила покоління, яке здобуло у літературі назва «втраченого».
Період після Другої Першої світової
Новизна європейської красного письменства під час після Другої Першої світової – це передусім її забарвленістьекзистенциалистской проблематикою і методологією. Передусім – це А. Камю (1913 – 1960) і Ж. П. Сартр ( 1905 – 1980), відзначений за літературна творчість в 1964 р. Нобелівської премії. У художній формі письменники ставлять проблеми існування, такі, як показує життя, смерть, туга, занепокоєння, смуток, смуток і ін. Найчастіше способом іносказання вони передають свої світоглядні позиції. Так, Камю у романі «Чума» (1947) образною, асоціативної,аллюзивной[2] формою передає своє стурбованість із приводу досі збереження в ХХ в. небезпеки фашизму. Сюжет роману оригінальний і простий. На місто нападають пацюки: одна, дві, три. І це не перетворюється на епідемію, жителі міста не надають цьому факту значення.Бедствие (навала пацюків) з великими труднощами вдається перемогти. І тоді місто охоплює ейфорія свята перемоги. Камю ж вустами свого героя застерігає від небезпеки повторення епідемії, наполягає на необхідності пильності.
Письменників – екзистенціалістів відрізняєвнимательнейшее ставлення до кожної деталі людського стану за умов прикордонної ситуації. Такою, наприклад, є стан здорової людини, приреченого до страти, описане Сартром в «Стіні». Це невеличке твір принесло Сартром б світової слави: у ньому сконцентровано головні ідеї екзистенціалістів – проблема життя і смерть, проблеми випадковості і доля, фізіології і психології людини, страху і і надії багатьох інших.
Повоєнний період характеризується спадом економічної та психологічної напруженості, європейська література стаєплюралистичной як ніколи: реалістичний роман, психологічна новела, романтика, іронія, детектив, фантастика – словом, у Європі множиться розвивається література про всяк смак. Як і раніше, за європейськими соціологічних опитувань, першому місці у читачів інтерес до серйозних романів. У другій половині 80-х серед найбільш читаютьсяавторов-европейцев називали, крім класиків, англійця Р. Гріна, французів Еге. Базена, А.Труайя та її романи про декабристів, Пушкіна, Достоєвського, Гоголя і Л. Товстому; ірландців З. Беккета, М. Турньє, П.Модиано.
Попринаводненность повоєнного ринку океаном дешевих комерційних виробів, зберігається смак до справжньої літературі. Роман МаргаритиДюра «Коханець» - тонкі психологічні згадки молодості автора в довоєнному Індокитаї колоніальних часів – був однією з бестселерів середини1980-х років. Популярність книжок таке молоде авторів, як До. Симон, лауреат Нобелівської премії (1985), Ф. Соллерс, Р. Камю, оцінювалася критикою провісниками поступового згасання моди «антироман», як захід літературного авангардизму перших повоєнних десятиріч. «Історія роману знову відкрита», - писав французький критик Ж. П.Сальга.
Цьому сприяли поява та розквіт за останні десятиліття такого явища, як видання «кишеньковим» форматом великими тиражами по доступними цінами кращих творів класичних і сучаснихписателей.[3]
Література у Німеччині
Перша імперіалістична війна, Революції Росії та Німеччини, роки Веймарської республіки, прихід Гітлера корумпованої влади Другої світової війни, поразка нацизму і розчленовування Німеччини - ось історичне тло, у якому творять німецькі письменники. Особливої цінності у сучасній німецьку літературу представляє роман: Т. Манн, Р. Манн, Л. Фейхтвангер,Э.М. Ремарк, А.Зегерс, А. Бьолль та інші.
На початку століття перед першої світової війною провідним літературним напрямом стає критичний реалізм, який відроджує соціально-побутової роман.
>Декадентско-символистское напрям виявилася недовговічною,упадочническую поезію “чистого мистецтва” відтісняє експресіонізм, що у роки першої Першої світової майже стало головним течією у літературі Німеччини. Сучасники сприймали експресіоністів хіба що якSturmundDrang. Для деяких молодих письменників (І,Бехер, Б.Брехт) експресіонізм був єдиним відомим їм способом висловити свої революційні устремління. На середину 20-х рр. експресіонізм розпався.
Протягом років Другої світової війни багатьом письменника довелося емігрувати чи перебувати у таборах Англії, Франції. У жили брати Манни, Фейхтвангер (який які були нудився у таборі Франції), Ремарк,Брехт; в Мексиці - А.Зегерс, Л.Ренн, Еге. Кіш.
????
