23. Загальна характеристика творчості Нобелівських лауреатів в літературі ххі століття.

Історію зарубіжної літератури кінця XX – початку XXI століття відкривають сімнадцять нобелівських лауреатів: Даріо Фо (1997), Жозе ді Соуза Сарамаґо (1998), Ґюнтер Ґрасс (1999), Гао Сінцзянь (2000 ), Відьядхар Сураджпрасад Найпол (2001), Імре Кертес (2002), Джон Максвелл Кутзее (2003), Ельфріде Єлінек (2004) , Гарольд Пінтер (2005), Орхан Памук (2006), Доріс Мей Лессінґ (2007), Жан-Марі Гюстав Леклезіо (2008), Герта Мюллер (2009) і Маріо Варгас Льоса (2010), Тумас (Томас) Транстремер (2011), Мо Янь (2012), Еліс Енн Мунро (Мунро, 2013).

МО ЯНЬ (莫言кит, 1955) – китайський письменник, почесний доктор філології Відкритого університету Гонконгу, лауреат 2012 року, якому присудили премію “За його галюцинаторний реалізм, який об'єднує народні казки з історією та сучасністю”. Справжнє ім'я нобелівського лауреата – Гуань Моє. Мо Янь – псевдонім, який перекладається як “помовч”.

Сьогодні Мо Янь в Китаї став головним брендом китайської культури. Популярність до письменника прийшла в 1986 році, коли вийшов його роман “Червоний гаолян”. У 2000 році тижневик “Asiaweek” включив “Червоний гаолян” до переліку ста кращих китайських романів XX століття. На рахунку у Мо Яня одинадцять романів і понад сімдесят коротких оповідань.

Мо Янь вивів чотири принципи творчості: розвинути свій власний погляд на творчість; розкрити свою власну місцевість; розвинути свою власну систему персонажів, розвинути свій власний стиль оповіді.

Сучасним читачам Мо Янь відомий як письменник, який у своїй творчості вдало використовує прийоми модернізму і постмодернізму. Китайська критика відносить його творчість до “літератури пошуку коріння” і “магічного реалізму”. Його нерідко порівнюють Ф. Кафкою і Д. Хеллером .

Особливий вплив на Мо Яня має латиноамериканський магічний реалізм. До магічного реалізму критики відносять його роман “Червоний гаолян” (1987), який насичений елементами, притаманними творам цієї літературної течії. Одним з характерних ознак магічного реалізму є активне використання символів і образних засобів. У назві “Червоний гаолян” закодований символізм всього твору, його головний образ. З виходом “Червоного гаоляна” Мо Яня зараховують до течії “пошуку коренів”, а сам роман називають шедевром літератури “пошуку коренів”. Роман являє собою спробу знайти родинні коріння й переказати історію роду протягом трьох поколінь. Письменник накладає реальні історичні події (антияпонська війна) на вигадану історію “любові”. Відновлюючи через романтичні фантазії природну картину того, як люди дійсно жили, Мо Янь допомагає створити новий вид міфу в літературі, пов'язаний із землею і природою. Герой, від імені якого ведеться розповідь, повертається в будинок предків у Гаомі, щоб знайти те, що він вже не пам'ятає.

Творчість Мо Яня відноситься до напрямку магічного реалізму, важливим компонентом якого є гротеск, який характеризується амбівалентністю (суперечливістю), тенденційною деформованої реальністю, наявністю об'єкта осміяння або пародії, демонічного, комічного і матеріально-тілесного початку.

У романі “Країна вина” (1992) письменник відкриває завісу Китаю, його мешканців і культури. У оповіданні присутні легенди, оповіді, різні історії (про збирачів ластів'ячих гнізд або про професора, який пішов жити до лісу, щоб дізнатися у мавп таємницю виготовлення кращого вина). Важливе місце в романі займає опис вина, його корисних якостей, видів, найменувань, найтонших ароматів. Присутність абсурдного у “Країні вина” є сюрреалістично-роздробленою подорожжю в світ фантастичного, і в той же час скороминущим поглядом у страхітливі куточки приреченого суспільства. Двозначність у романі проявляється в навмисному змішанні реального і вигаданого. Ця двозначність не просто літературнийз асіб, а відбиток символу невизначеності сучасного життя.

Книгу “Великі груди, широкий зад” (1996) Мо Янь називає головним своїм романом. Роман оспівує безмежну силу духу матері, простої селянки, що несе в собі як традиційні забобони і вірування, так і все багатство національних традицій, Матері, яка народжує, вигодовує і виховує в нелюдських умовах вісьмох рідних дітей, але не може врятувати їх від загибелі. Роман, в якому так мало привабливих характерів і немає жодного позитивного героя-комуніста, після публікації піддався шквалу критики. Як і у всіх творах Мо Яня, в реальність буття органічно вплітаються фантастичні образи і події. Саме ця особливість творчого стилю письменника дозволила йому з надзвичайною силою і пристрасністю оспівати гімн Жінці-Матері, показати високе і низьке в людській природі, написати твір, де присутні традиції і сучасність, добро і зло.

Текст оповідання “Тіточкін чудо-ніж” нагадує мозаїку з замальовок випадків і ситуацій, які трапилися з героєм, або про які він чув. Письменник використовує такі фольклорні жанри як народна пісня, частівка, прикмета, приказка. Автор точно передає особливості побуту, мови, спілкування людей, яких він нібито бачив. Мо Янь наводить історію про чудо-ніж, яку чув від знайомого. Цей диво-ніж ніби володів майже чарівними властивостями. Історія про чудо-ножі нагадує історію про чарівний предмет з казки.

Останній роман Мо Яня “Жаба” (2009), присвячений важливій для Китаю темі планування народжуваності. У романі присутній гротескний образ тіла, родючості, оскільки жаба, будучи втіленням матеріально-тілесного начала, символізує життя та його примноження. Інша конотація жаби – те, що китайською “жаба” звучить так само, як і ім'я богині Нюйви з китайської, –творець людства.

___________________________________________________________________________________

ТУМАС ТРАНСТРЕМЕР (Tomas Gösta Tranströmer, 1931) – видатний шведський поет XX століття, лауреат Нобелівської премії з літератури 2011 року “за стислі та пронизливі образи, які дали читачам свіжий погляд на реальність”. Т. Транстремер е автором 12 збірок віршів і прози, вони видані в 44 країнах. Нарівні з Е. Сведенборґом, А. Стріндберґом та І. Берґманом, світовою культурною громадськістю Т. Транстремер розглядається як один з тих, хто виходить за рамки вузько-національного і становить так зване обличчя національного шведського світосприйняття в загальному світовому та інтернаціональному контексті. Транстремер – лауреат всіх основних премій, що присуджуються скандинавами, зокрема, найпрестижнішої Поетичної Премії Видавництва Бонніер (Albert Bonniers Förlag) за 1983 рік. У 1981 рік він отримав найпрестижнішу європейську поетичну Премію Петрарки, премію Шведської Академії тощо.

Транстремер також відомий як автор експериментальних хайку, досить далеко віддалених від канонічних текстів у традиції жанру. Хайку – жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу.Книга “Велика таємниця”, що вийшла в 2004 році, за винятком п'яти текстів, представляє як раз зразки хайку.

Транстремер пише білим віршем (верлібр). Вільний неримований вірш цілком відповідає шведській традиції. Поетика Тумаса Транстрьомера відрізняється кількома поетичними особливостями.

Поетика Т. Транстрьомера розвивається під впливом літератури сюрреалізму. Услід за сюрреалістами Т.Транстремер шукає новаторські форми в поезії, бореться зі старими поетичними штампами, знаходить нові, незвичайні форми відтворення життя та людини, створює цілісні, містські художні образи, що сприяють глибшому, емоційнішому пізнанню світу.

По-перше, у нього складні асоціації, незвичайні алюзії, несподівані, часом химерні метафори; поет досить часто оживляє ті чи інші об'єкти зображення, наприклад природу. Його мова непроста, будь-який вірш може розумітися неоднозначно, і завжди має підтекст, який можна інтерпретувати по-різному. Політ його фантазії нічим не обмежений, крім законів краси і закономірностей шведської мови, яка надає багаті можливості для словотворення.

Найчастіше головним “героєм” віршів Транстрьомера є шведська природа. Т. Транстремер відчуває таємничий зв'язок між природою і людським життям. Цей зв'язок природних сил природи і людини дуже міцний, він заснований на захопленні людини міццю навколишнього світу, взаємній ніжності, незважаючи на те, що північна природа досить сувора.

Особливістю творчості Т. Транстрьомера є його майже наукова серйозність, спроба глибокого осмислення сучасності, прагнення знайти пояснення розвитку історичних подій, пізнати їх внутрішню логіку, сформулювати філософію історії, осягнути глибинний сенс політичних подій і революцій, осмислити напрямки і хід суспільних змін. У своїй творчості він піднімає таку, здавалося б, не поетичну тему, як проблема демократії та узурпації влади. Можна навіть сказати, що його творчість являє собою рідкісний в художній літературі випадок, коли поет фактично розмірковує як фахівець-міжнародник.

Здатність Т. Транстрьомера викладати звичайні теми незвичайним мовою, його вміння поглянути на навколишній світ по-новому, допомагають осмислити навколишню дійсність. У світобаченні Т. Транстрьомера переплітаються логічне з асоціативним, фантастичне з дійсним. У своїй творчості Транстремер малює мозаїчну картину Швеції та світу, сфотографовану поглядом поета, образно осмислену ним і відбиту в глибоких за змістом віршованих рядках.

____________________________________________________________________________________

ГАРОЛЬД ПІНТЕР (Harold Pinter; 1930-2008) – британський драматург, поет, режисер, Кавалер ордена Британської імперії, лауреат Нобелівської премії з літератури 2005 року. За висновком Нобелівського комітету, “Г. Пінтер у своїх п'єсах розкриває прірву між буденністю і входом в закриті простори підсвідомості”, він “повернув театру його основні елементи – замкнутий простір і непередбачувані діалоги, де люди залишені на милість один одного, і облуда неможлива”. Г. Пінтер – один із найкращих драматургів англомовного світу XX ст. Вважають, що він став засновником нового драматичного стилю, відомого під назвою “комедія загрози”, а театри, які його сповідують, визначають терміном “пінтереск” (поєднання слів Пінтер і гротеск). Як творець англійського театру абсурду Пінтер написав 32 п'єси – від першої “Кімнати” (“The Room”), написаної ще 1957 року, до останньої, створеної 2000 року, “Спогади про речі, що минули” (“Remembrance of Things Past”). Серед найвідоміших – “Колекція”, (“The Collection”, 1961), “Коханці” (“The Lovers”, 1962), “Чаювання” (“The Tea Party”) і “Повернення додому” (“Homecoming”, 1964 року). Своєрідність художньї системи Г. Пінтера полягає в поєднанні модерністських і традиційних засобів створення персонажа, сюжетних мотивувань і драматичних ситуацій у світлі проблематики часу та ретроспективній композиції.

У екзистенціальній драмі “Сторож” (“The Caretaker”, 1959) реалізується відома тема “маленької людини”. “Маленька людина” у Пінтера стає людиною без властивостей і займає все більше місця. Двоє лондонських лузерів знаходять третього, неохайного Девіса, і наймають його вартувати порожню захаращену квартиру. Сторож в переносному значенні слова – “архіваріус минулого”, хранитель приватної власності – квартири, яка насправді нікому з героїв не потрібна. За час роботи сторожем Девіс завойовує цей простір і стає в ньому повноправним Господарем – зі своїм новим варварством і неаргументованим хамством. Суть п'єси в тому, що через обтяжливу атмосферу дії, загальний настрій нестерпності відбувається пробиваються біль, гнів, заклик до дії. Наполегливо звучить думка: так більше тривати не може, в майбутньому необхідно покінчити зі злочинами проти людства. Це історія про те, що різні людські життя не перетинаються, як це зазвичай зображується в літературі, а течуть паралельно. У Гарольда Пінтера взагалі майже всі п'єси про це. Його герої приходять нізвідки і йдуть у нікуди.

Роман Г. Пінтера “Карлики” (“The Dwarfs”, 1960) – це в повному розумінні слова “портрет митця замолоду”, творчий і людський, який тим більш цікавий тим, що написаний з натури. Роман автобіографічний. Автор розділив між героями не тільки свою біографію, а й думки, і власне відчуття життя. Діалоги, з яких в основному складається роман – це роздуми вголос, в яких майже кожна репліка може належати будь-якому з трьох. Вони говорять про Баха, про Шекспіра, обговорюють світові проблеми, фантазують, говорять про сокровенне і про дрібниці. Одна з фантазій дала назву роману: герой уявляє, що поруч з ним оселилися гноми, які зайняті своїми таємничими справами і стежать за всім, що відбувається навколо. Але сюжет, як і в пінтеровській драматургії, не грає великої ролі, хоча, на відміну від п'єс, в ньому немає нічого “абстрактного”, загадкового.

Головна дійова особа п'єси Г. Пінтера “Гірська мова” (“Mountain Language”, 1988) – це лихоліття, в якому живуть люди. Лихоліття тому й зветься так, що втрачений зв'язок з минулим і відсутнє майбутнє.