XX століття
В 1903 році відбувся вибухоподібний розвиток п'ятидесятництва відоме як пробудження на Азуза-стріт. На 2013 рік церква Ассамблеї бога є найбільшою протестантською церквою в світі.
Атеїстична політика привела до значного скорочення кількості християн в Східній Європі. Але завдяки діяльності Римо-католицької церкви на чолі з Іваном Павлом II. воно почало відновлюватись в середовищі католиків, а згодом і православної церкви.
ЕКУМЕНІЗМ
Післявоєнний період характеризується екуменічними зусиллями з боку євангельських християн і підставою створення в 1943 році Всесвітньої Ради церков, в якому спочатку євангельські християни взяли найактивнішу участь. У наш час налічується більш як 344 млн протестантів, об'єднаних у Всесвітню раду церков.
СУЧАСНИЙ ПЕРІОД
Нові соціальні реалії, що склалися в середині XX ст., відбулися в діяльності папи Іоанна XXIII. XX століття намагалося витіснити релігію із суспільного життя. Це означає, що релігія втратила свою роль у політичній, соціальній, культурній сферах як світогляд і як інститут. Вона стала приватною справою людини. Сучасне суспільство зорієнтоване насамперед на матеріальні цінності. Сучасний стан релігії такий, що європейська цивілізація, яка виросла на засадах християнського гуманізму, перестала бути християнською. Вона передала питання віри у владу вільного волевиявлення громадян. Християнство поки що присутнє у свідомості європейця, і в той же час його немає в житті й діяльності. Світ став єдиним, взаємопов'язаним, цілісним, і зіткнулися світові релігії й культури. Людство вступило в третє тисячоліття.
3.Відносини між церквою і державою в словаччині
В цілому Словаччина є доволі релігійною країною. Більшість населення Словаччини — католики (69 % населення), наступною за величиною парафією є протестанти, які становлять 11 % віруючих. Вони в свою чергу поділяються на лютеран (словаки) і реформатори (угорці). Також є греко-католики, що становлять 4 % населення і 1 % православних.
Проблема взаємовідносин держави і церкви, їх становлення є однією з найважливіших для політології, релігієзнавства, психології, соціології. Одним із найважливіших аспектів аналізу державно-церковних відносин є дослідження особливостей фінансування релігійних організацій. У Європейському Союзі представлені різноманітні моделі фінансування релігійних організацій, що спричинено різними історичними та культурними відмінностями країн-членів ЄС. Спектр цих моделей варіюється від повної фінансової автономії церкви до прямого фінансування релігійних організацій державою. До останньої моделі належить Словаччина. В даній статті аналізується пряма модель державного фінансування на прикладі Словацької Республіки. Досліджується становлення системи фінансового забезпечення церкви державою у Словаччині, виділяються її характерні риси. Зазначається, що Чехословаччина була єдиною із соціалістичних країн, в якій було збережене державне фінансування церкви. Сьогодні Словацька Республіка гарантує своїм громадянам релігійну свободу, а з церквами співпрацює на засадах взаємного партнерства. Модель державного фінансування релігійних організацій у Словацькій Республіці проявляється у залежності церкви від коштів, що надходять із державного бюджету, особливо коли йдеться про оплату праці представників духовенства, вчителів релігії чи про ремонт сакральних культурних пам'яток. Зауважується, що держава у Словаччині надаючи церкві фінансову допомогу тим самим намагається компенсувати збитки завдані церкві комуністичним режимом з року 1949.
Демократизація суспільства в Словаччині після 1989 року привела кілька позитивних змін завдяки практикуючому діалогу між установами. Він був інструментом для вирішення багатьох проблем і тиску в суспільстві. Наприклад, поліпшилися відносини між греко-католицькими і православними церквами. Держава визнає статус церков громадської організації «в своєму роді». На цій посаді може видавати свої власні внутрішні правила, які завжди повинні бути у відповідності з словацьким законом. Визначною групою правових норм після революції є норми в області церковного навчання, школи. В 1990 р. в Словаччині було 6 церковних шкіл, зараз їх є набагато більше. В 1994 р. єпископ Койнок вказував на дискримінацію між церковними і державними школами, особливо, що стосується фінансування з сторони держави. Представники церкви прагнули до зрівноваження цих відносин як між працівниками в церковних так і державних шкіл, прагнули ввести вчення про релігію, як обов’язкового предмету. Церковну сторону підтримувала й громадськість. Пізніше створюється багато богословських факультетів, які були зачислені до суспільства словацьких університетів.
В 1991 р . було видано багато правових правил щодо управління між державою і церквою. Одним з найвизначніших законів є закон ч.23/1991 про права і свободу ( свобода думки, усвідомлення і релігійного визнання ). Цей закон вважається основним законом держави церковного права, що регулює статус церков і релігійних товариств і їх відносини з державою.
Прийнятий закон в 1992 р. скасував усе державне регулювання 1949, впливає на економічний стан своїх церков по догляду і створив нові умови для управління. Ним регулюють фінансові відносини між цими установами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Антонюк О. Основи етнополітики: (навчальний посібник)/ О. Антонюк, - К.: МАУП, 2005. – 432 с.
Єленський В. Релігійно-суспільні зміни в посткомуністичній Європі / В. Єленський // Людина і світ. – 1999. - №7. – С. 30 – 33.
Зуєв Н. Політичне православ’я відокремили від церкви / Н. Зуєв // Дзеркало тижня. – 2008. - №1. – С. 4 – 6.
Мировой опыт государственно-церковных отношений: (учебное пособие) / под общ. ред. Н. Трофимчука. – М.: Изд-во РАГС, 1998. – 306 с.
Модели церковно-государственых отношений стран Западной Европы: сборник научних трудов. – К.: Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАНУ, 1996. – 312 с.