Рада європи та європейська конвенція про права людини
Як правило, юрисдикція держав, які підписали Європейську конвенцію, яка закріплює свободу віросповідання, стаття 10, дуже різні по відношенню до релігійних груп. Вона включає в себе широкий спектр конкретних форм (Греція), фінансування церков держав (Бельгія, Люксембург), через різні форми релігійних податків (Австрія, Німеччина) для завершення секуляризації (Франція). З цієї причини Європейський Суд не розглядає поділ церкви і держави, який знаходиться в Сполучених Штатах одним з найбільш поширених скарг до Верховного суду. У прецедентному праві Європейського суду з прав людини, отже, ніякого поділу церкви і держави не регулюється і підпадає під повній компетенції національних парламентів.
Історія зародження церкви
РАННЄ ХРИСТИЯНСТВО
Поширювалось завдяки проповіді Євангеліє учениками Христа Апостолами. Ними були написані книги Нового Завіту та сформована християнська община.
27 - 30 р. - діяльність Ісуса Христа.
34 – 36 рр. – диво на шляху в Дамаск. Навернення апостола Павла в християнство.
Общини первісного християнства складалися з бідних людей. Представників заможних класів були одиниці, і вони не відігравали особливої ролі в общинах. У цьому розумінні первісне християнство було релігією пригноблених. Церкви, — у сучасному розумінні як окремої будівлі для збирання членів общин — не було. Збиралися в приватних приміщеннях. Християнські общини, які почали називатися парафіями, об'єдналися в значніші одиниці — єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Таким чином, це стало початком виникнення церковного духівництва, і з часом відбувалось закріплення такого порядку речей.
ГОНІННЯ НА ХРИСТИЯН У РИМСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
Спочатку переслідування не мали систематичний характер і проводились місцевої влади. Коли імператор Нерон стратив християн після пожежі 64 року, це було виключно місцевим справою, що не виходять за межі Риму. Одним з перших законів проти християн став виданий в 202 році наказ Септимія Севера, що забороняє звернення в іудаїзм чи християнство. Найбільше гоніння було при імператорах Діоклетіані і Галерію.
ПЕРІОД ВСЕЛЕНСЬКИХ СОБОРІВ
У період пізнього античного християнства рабовласницький клас у своїй головній масі приєднався до християнської релігії. За імператора Костянтина (323–337 рр.) християнська релігія перетворилася на державну, вона користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави. Відбувається подальша централізація церкви: єпископії та митрополії об'єднались у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії були три патріархії — римська, олександрійська та антіохійська. У кінці IV ст. — єрусалимська.
ВІЗАНТІЯ - ЦЕНТР ХРИСТИЯНСТВА
Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з'їзд духовенства, який відбувся в 325 р. у Нікеї (Мала Азія). Собор був названий Вселенським тому, що на ньому було представлене вище духовенство всієї імперії тих часів. Скликання собору означало створення єдиної християнської церкви, бо в особі вселенських соборів духовенство імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча вселенські собори скликалися порівняно рідко (в IV по VIII ст. було скликано всього 7), усе ж вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості. Важливим елементом розвитку християнського віровчення стала діяльність богословських шкіл. Виділяють три провідні школи: Александрійську, Антіохійську і Східно-Сирійську або Едесско — Нізибійскую.
ПОЯВА ІСЛАМУ
В 7 ст. мусульмани захоплюють населені християнами східні провінції Візантії і ледь не взяли Константинополь. На початку 7 ст. вони захоплюють Піренейський півострів і лише завдяки перемозі при Пуатьє франкам вдається їх зупинити. Візантія занурюється в іконоборчі війни.
СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ХРИСТИЯНСТВО
Етап античного християнства змінився етапом середньовічного християнства (VI–XV ст.), коли відбувся розкол церкви в 1054 на православ'я та католицизм. Розмежування між православ'ям і католицизмом у християнстві почало виявлятися після поділу Римської імперії на Західну й Східну (395 р.). Основною причиною цього стало суперництво між константинопольським і римським патріархом, що називав себе папою, за верховенство в християнському світі. Так, уже на шостому Вселенському Соборі (680 р.) були засуджені деякі нововведення Римської Церкви, такі як: примус священиків і дияконів до безшлюбності, суворі пости в суботи Великого Посту й зображення Ісуса Христа у виді агнця (ягняти).
ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ
Повішення і спалення Савонароли (1452-98), 1498 рік. Савонарола був монахом домініканцем і закликав до реформи Католицької Церкви в дусі аскези. Після повстання 1494 та повалення влади Медічі став законодавцем і диктатором Флоренції. У 1494 році проголосив Христа королем Флоренції і при підтримці Франції заснував Флорентійську теократичну республіку. У кінці був спалений як єретик.
В епоху Відродження (XIII–XIV ст.) в європейській цивілізації здійснився поворот від духовних цінностей до матеріальних. Уперше за весь час із моменту утвердження християнства було відкинуто уяву про Бога як Особу, бо людина стала сама себе утверджувати. Люди тієї епохи, яких стали називати гуманістами, створили для людства свій культурний і духовний світ. Християнський спосіб життя був відкинутий. Усі сфери громадського й культурного життя почали розвиватися під гаслом «свободи» і «прав людини», що призвело до деморалізації суспільства.
СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ ХРИСТИЯНСТВА
Розвиток науки та інститутів держави сприяв зменшенню ролі церкви в суспільному житті. Рух просвітництва однією зі своїх цілей бачив в витіснені релігії з головних позіцій. Завдяки цьому було прийнято закони які відділили церкву та державу, спочатку в США, потім в революційній Франції, атеїстичному СССР і інших країнах.