2. Принципи психології

   Методологічними принципами психології є загально-філософські твердження, що, конкретизуючись, визначають предмет, стратегію і методи психологічних досліджень, а також вихідну позицію для інтерпретації одержаних результатів. Водночас свої методологічні засади має кожен напрям у психології. Від них залежать способи вирішення психологічних проблем.    Принципи, на яких ґрунтується методологія сучасної вітчизняної психології, поступово викристалізувалися в дослідженнях Л. Виготського, Б. Ананьева, С. Рубінштейна, Г. Костюка, О. Леонтьева та ін. До основних із них — детермінізму, єдності психіки і діяльності, розвитку психіки в діяльності — український психолог О. Ткаченко (нар. 1941) додав ще два — відображення і системності.    Принцип детермінізму, будучи найважливішим у матеріалістичній психології, стверджує, що психіка залежить від способу життя. Він розкриває основні причини виникнення психіки у філогенезі (історичному розвитку всього органічного світу) і онтогенезі (індивідуальному розвитку організму від народження до смерті), закономірну зумовленість психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини.    Принцип єдності психіки і діяльності дає змогу розкривати механізми появи і функціонування психіки. Виникнувши в діяльності, психіка утворює її внутрішній, ідеальний план. У свідомості формуються динамічні моделі дійсності, за допомогою яких людина орієнтується в навколишньому середовищі. Цей принцип заклав засади об'єктивного дослідження психіки. Міміка, жести, виразні рухи, мовні висловлювання об'єктивно виражають психічні стани людини. їх аналіз і вивчення допомагають розкрити внутрішні секрети психіки індивіда.    Принцип розвитку психіки в діяльності дає змогу розглядати психіку як динамічне утворення, що постійно змінюється на різних етапах становлення особистості. Відповідно до цього принципу психіку можна правильно зрозуміти і пояснити, якщо оцінювати її як продукт розвитку і результат діяльності.    Принцип відображення означає, що всі психічні функції генетично спрямовані на відображення дійсності. Випереджуючи фізичний контакт людини з об'єктом, психічне відображення сигналізує про значущі для неї об'єкти — воно має сигнальний характер. Образ світу, що є продуктом відображення, орієнтує людину в середовищі, створює основу для її активності, виконуючи регулятивну функцію. Без неї психічне відображення втратило б своє значення.    Принцип системності вимагає розглядати психіку як складну систему взаємопов'язаних психічних явищ. На цій підставі О. Ткаченко вважає його узагальнюючим. Згідно з принципом системності у процесі наукового пізнання всі принципи психології треба використовувати у взаємозв'язку.    Методологічні принципи психології створюють надійну основу для вивчення психіки за умови використання науково обґрунтованих і перевірених методів пізнання.

3. Рефлекторний характер психіки

Учені, що вивчали анатомію людини, ще в древності висловили припущення щодо зв'язку психічних явищ з діяльністю мозку і розглядали психічні хвороби як результат порушень його діяльності. Істотним підґрунтям цих поглядів були спостереження за хворими з тими чи іншими порушеннями головного мозку в результаті поранення чи захворювання. У таких хворих спостерігаються різні порушення психічної діяльності: страждають зір, слух, пам'ять, мислення і мова, порушуються довільні рухи тощо. Однак встановлення зв'язку психічної діяльності з діяльністю мозку стало лише першим кроком на шляху наукового дослідження психіки. Але ці факти ще не пояснюють, які фізіологічні механізми лежать в основі психічної діяльності.

Обґрунтування рефлекторної природи всіх видів психічної діяльності є заслугою російської фізіології, і насамперед двох її великих представників - І .М.Сеченова та І.П.Павлова.

У своїй праці „Рефлекси головного мозку" (1863) І.М.Сєченов поширив рефлекторний принцип на всю діяльність головного мозку і тим самим - на всю психічну діяльність людини. Він показав, що „всі акти свідомого і несвідомого життя за способом свого походження суть рефлекси". Це була перша спроба рефлекторного розуміння психіки. Детально аналізуючи рефлекси головного мозку людини, І.М. Сєченов виокремлює в них три головні ланки: початкову ланку — зовнішній подразник і перетворення його органами чуття в процес нервового збудження, що передається в мозок; середню ланку — процеси збудження і гальмування в мозку і виникнення на цьому підґрунті психічних станів (відчуттів, думок, почуттів тощо); кінцеву ланку^— зовнішній рух. І.М. Сєченов відзначав, що середня ланка рефлексу з його психічним елементом не може бути відокремлена від двох інших ланок (зовнішнього подразника і дії-відповіді), які є його природним початком і кінцем. Тому всі психічні явища — це невіддільна частина всього рефлекторного процесу. Положення І.М. Сєченова про нерозривний зв'язок усіх ланок рефлексу має важливе значення для наукового розуміння психічної діяльності. Психічна діяльність не може розглядатися ізольовано ні від зовнішніх впливів, ні від дій людини. Вона не може бути тільки суб'єктивним переживанням: якби це було так, то психічні явища не мали б жодного реального життєвого значення.

Послідовно аналізуючи психічні явища, І.М.Сєченов показав, що всі вони включені в цілісний рефлекторний акт, у цілісну відповідь організму на вплив навколишнього середовища, що регулюється головним мозком людини. Рефлекторний принцип психічної діяльності дав змогу І.М.Сєченову зробити важливий у науковому плані висновок про детермінованість, причинну зумовленість усіх дій і вчинків людини зовнішніми впливами. При цьому він попереджав проти спрощеного розуміння дій зовнішніми умовами, відзначаючи, що тут мають значення не тільки зовнішні впливи, але й уся система попередніх впливів на людину, весь її попередній досвід.

Психічні процеси при цьому виконують функцію сигналу або регулятора, яка робить дію відповідною до умов, що змінюються. Психічне є регулятором діяльності не саме по собі, а як властивість, функція відповідних ділянок мозку, куди спрямовується, де зберігається і обробляється інформація про зовнішній світ. Психічне явище — це відповідь мозку на зовнішні (навколишнє середовище) і внутрішні (стан організму як фізіологічної системи) впливи. Іншими словами, психічні явища - це постійні регулятори діяльності, що виникають як відповідь на подразнення, що діють у даний час (відчуття і сприймання) і були колись у минулому досвіді (пам'ять), узагальнюють ці впливи чи передбачають результати, до яких вони приведуть (мислення і уява). Таким чином, І.М. Сєченов висунув ідею рефлекторності психіки і психічного регулювання діяльності.

Розвиток і експериментальне обґрунтування рефлекторний принцип діяльності одержав у працях І.П.Павлова та його колег. І. П.Павлов експериментально довів правильність розуміння І.М. Сєченовим психічної діяльності як рефлекторної діяльності мозку, розкрив її головні фізіологічні закони, створив нову галузь науки — фізіологію вищої нервової діяльності, учення про умовні рефлекси.

На думку І.П.Павлова, між впливом подразника, що діє на організм, і реакцією організму утворюються тимчасові зв'язки, їх утворення є важливою функцією кори головного мозку. Для будь-якого виду психічної діяльності як діяльності мозку тимчасовий нервовий зв'язок є головним фізіологічним механізмом. Будь-який психічний процес не може виникнути сам по собі, без дії на мозок тих чи інших подразників. Кінцевий же результат будь-яких психічних процесів і будь-якого тимчасового зв'язку є зовнішній вияв дії як відповіді на зовнішній вплив. Психічна діяльність є діяльністю відображення, рефлекторною діяльністю мозку, що є наслідком впливу предметів та явищ дійсності. Усі ці положення розкривають механізм відображення об'єктивної реальності. Таким чином, учення про вищу нервову діяльність є природничо-науковим фундаментом матеріалістичного розуміння психічних явищ.

Визнання важливого значення тимчасових нервових зв'язків як фізіологічного механізму будь-якої психічної діяльності не означає ототожнення психічних явищ з фізіологічними. Психічна діяльність характеризується не тільки фізіологічним механізмом, але й її змістом, тобто тим, що саме відображається мозком у реальності. Уся сукупність поглядів І.П.Павлова на закономірності регуляції мозком взаємодії тварин і людини із зовнішнім середовищем одержало назву вчення про дві сигнальні системи. Образ предмета є для тварини сигналом певного безумовного подразника, що веде до зміни поведінки за типом умовного рефлексу. Умовний рефлекс викликається тим, що який-небудь умовний подразник (наприклад, дзвінок) поєднується з дією безумовного подразника (їжа), у результаті чого в головному мозку виникає тимчасовий нервовий зв'язок між двома центрами (слуховий і харчовий), і дві діяльності тварини (слухова і харчова) виявляються об'єднаними. Звук дзвінка стає сигналом годування, який викликає виділення слини. У своїй поведінці тварини керуються сигналами, які І.П.Павлов називав сигналами першої сигнальної системи. Уся психічна діяльність тварин здійснюється нарівні першої сигнальної системи.

У людини сигнали першої сигнальної системи також відіграють важливу роль, регулюючи і спрямовуючи поведінку (наприклад, світлофор). Але, на відміну від тварин, поряд з першою сигнальною системою у людини є друга сигнальна система. Сигналами другої сигнальної системи є слова, які можуть заміщати сигнали першої сигнальної системи. Слово може викликати ті самі дії, що й сигнали першої сигнальної системи, тобто слово — це „сигнал сигналів".

Таким чином, психічне є властивістю мозку. Відчуття, думка, свідомість є вищим продуктом особливим чином організованої матерії. Психічна діяльність організму здійснюється за допомогою великої кількості спеціальних тілесних пристроїв. Одні з них сприймають впливи, інші — перетворюють їх у сигнали, будують плани поведінки і контролюють їх, треті — вводять у дію м'язи. Уся ця складна робота забезпечує активну орієнтацію людини в середовищі.