Українські землі наприкінці XVII – у першій половині XVIII ст.
Гетьманщина
самобутня національна форма організація вищої влади в Україні в умовах автономії у складі Російської держави (сер. XVII – XVIII ст.)
Столиця Чигирин, Батурин, Глухів
Форма правління республіка або виборна монархія
Населення (1762р. ) 1 027 928 осіб
Найбільшою,до того ж автономною,хоч і не до кінця самостійною,територією України на кінець ХVIIст.залишалася Гетьманщина. Це, вдане, Лівобережна Україна, що поділялася в адміністративному плані на десять полків, центрами яких були міста
Гадяч, Київ, Ніжин, Миргород, Лубни, Прилуки, Полтава, Переяслав, Стародуб, Чернігів.
Столицею Гетьманщини було місто Батурин.
На початку ХVIII ст. на Гетьманщині, за даними істориків, мешкало 25% усього населення тогочасної України.
Нагадаємо,що окрім Гетьманщини та Слобожанщини,українці проживали відносно автономно в землях Війська Запорозького, на Правобережжі, яке відійшло під Польщу,а також в Буковині та на Закарпатті.
Після усунення І. Самойловича гетьманська булава на Лівобережжі 1687 р. дісталася генеральному осавулу І. Мазепі (1687—1708).
Мазепа Іван Степанович
(20 березня 1639, село Мазепинці під Білою Церквою, Річ Посполита - 22 вересня 1709 року Бендери, Оттоманська імперія)
Державний і політичний діяч
• гетьман України з 1687- до 1708 р, (після відмови від гетьманства І. Самойловича,)
• князь Священної Римської імперії з 1 вересня 1707 року.
Офіційний титул - «гетьман війська Запорізького обох сторін Дніпра»
.
Своє правління новий гетьман розпочинав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним «Коломацькі статті».
Козацька рада, що відбулася 25 липня 1687 р., обрала гетьманом генерального осавула Iвана Мазепу. Тоді ж було укладено угоду між гетьманом i старшиною, з одного боку, та московськими царями Iваном і Петром Олексiйовичами й царівною Софiєю – з іншого. Коломацьку угоду писали на основі Глухiвських статей Многогрішного (17 з 22 статей) з додатками, зробленими за гетьмана Самойловича.
Коломацькі статті
(1687 р.)
гетьман не мав права без царського указу зміщувати з посад козацьку старшину, а старшина скидати гетьмана;
у Батурині розміщувався полк російських військ;
гетьману заборонялося мати зносини з іншими державами;
заохочувалися шлюби між українцями та росіянами;
реєстр становив 30 тис. осіб
Війську Запорозькому заборонялися зносини з іншими державами.
Категорично заборонялося говорити про те, що «Малороссийский край гетьманского регимента», у «Коломацьких статтях» стверджувалося, що він є лише частина «их царского Пресветлого Величества Самодержавной державы»
Вже на початку гетьманування доля підготувала Мазепі серйозне випробування. У 1689 р. на російський трон сідає новий цар — Петро І. Колишні патрони українського гетьмана усуваються від влади — царівна Софія потрапляє до Троїце-Сергієвого монастиря, а її фаворита Голіцина засилають на Далеку Північ. Здається, крах кар'єри Мазепи неминучий. Однак природний розум, дипломатичний хист, знання людей та придворних церемоній виводять Мазепу із глухого кута. Добившись аудієнції в царя щедрими дарами (тільки шабля, подарована Петру І, коштувала 2 тис. крб.), демонстрацією покори (стояв навколішки перед царем, доки його силою не підвели), оханням його попередніх патронів («лютий ворог князь Голіцин»), гетьман досягає своєї мети і завойовує прихильність російського царя. Пізніше Петро І зауважить у розмові з І. Мазепою: «Коли б у мене всі слуги були схожі на тебе, я був би найщасливішою людиною на землі!»
Н. И. Костомаров так подводит нравственный итог карьере Мазепы:
«В нравственных правилах Ивана Степановича смолоду укоренилась черта, что он, замечая упадок той силы, на которую прежде опирался, не затруднялся никакими ощущениями и побуждениями, чтобы не содействовать вреду падающей прежде благодетельной для него силы. Измена своим благодетелям не раз уже выказывалась в его жизни. Так он изменил Польше, перешедши к заклятому ее врагу Дорошенку; так он покинул Дорошенка, как только увидал, что власть его колеблется; так, и еще беззастенчивее, поступил он с Самойловичем, пригревшим его и поднявшим его на высоту старшинского звания. Так же поступал он теперь со своим величайшим благодетелем, перед которым еще недавно льстил и унижался.»
Ян Казимир П. Дорошенко І. Самойлович цариця Софія Петро I Карл XII
1659-63 1669р 1674р 1687р 1689р 1708р
Гетьманська булава та підтримка царя відкрили шлях до швидкого збагачення. Мазепа був одним з найбагатших людей не тільки України, а й Росії, власником 19 654 дворів на Україні і 4 117 дворів (всього близько 100000 душ) на півдні Росії.
Тривалий час був одним з найближчих сподвижників російського царя Петра I і багато зробив для економічного підйому Лівобережної України. За численні заслуги перед Російським царством нагороджений орденом Андрія Первозванного № 2. Девіз ордена був такий: «За віру та вірність!»; за підтримку на виборах короля Речі Посполитої Августа Сильного нагороджений однією з найдавніших польських нагород - орденом Білого Орла
Основні цілі політики гетьмана Мазепи
об'єднання українських земель - Гетьманщини, Правобережної України, Запоріжжя, Слобідської України та Ханської України в складі єдиної Української держави на чолі з гетьманом,
а також створення гетьманської влади як основи держави європейського типу зі збереженням системи козацького самоврядування
Внутрішня політика гетьмана Мазепи
І. Внутрішня політика гетьмана Мазепи була спрямована на посилення впливу козацької старшини, зміцненню її економічної бази і соціального положення, перетворенню її в правлячий стан Гетьманщини. Мазепа видав ряд універсалів, які або підтверджували старі володіння або створювали нові з фонду так званих «вільних військових» маєтків.
Зростав обсяг полковницької влади. Перш обирається голосуванням на свою посаду полковник ставав тепер спадковим господарем свого полку.
З'явилася нова назва, яке визначало цю категорію старшини - «бунчукове товариство», «знатне військове товариство», звільнене від будь-яких місцевих (полкових або сотенних) обов'язків і юрисдикції, яке безпосередньо підлягало гетьманській владі, перебувало «під гетьманським бунчуком» і «обороною» , судилося тільки Генеральним судом.
Бунчукові товариші – частина козацької старшини в Гетьманщині кінця ХVII – XVIII ст., яка хоч і не займала військово-адміністративних посад, але перебувала під покровительством гетьмана і за рангом трохи нижче за полковника. Уперше бунчукові товариші як привілейований клас старшини формується за гетьмана І. Самойловича.
Концентрація землеволодіння і політичної влади в руках козацької старшини мала своїм головним наслідком зростання експлуатації селянської маси. За часів Мазепи з одного боку виросли ці повинності, а з іншого - змінилося їх співвідношення. Зокрема, збільшується грошова складова, а також панщина. Але якщо грошові і натуральні повинності переважають в маєтках «вільних військових» і особливо рангових (в тому числі і гетьманських), посилення панщини було більш характерним для маєтків, в першу чергу, монастирських.
У 1701 р. І. Мазепа видав універсал про запровадження на Лівобережжі дводенної на тиждень панщини, що означало початок повернення до закріпачення селян. За це в народі І. Мазепу прозвали «вітчимом України».
ІІ. І. Мазепа – займався активною культурно-просвітницькою діяльністю:
За 22 роки свого гетьманства Іваном Мазепою було побудовано, відновлено і реставровано понад 100 церков і монастирів в містах Києві, Запорізькій Січі, Новобогородіцкая, Макошине, домницю, Глухові, Прилуках, Максаковка, Гадячі, Мошнах, Ніжині, Бахмачі, Чернігові, Білій Церкві ( 1706р Микільська церков),
Переяславі-Хмельницькому, Батурині, Лубнах, Новгород-Сіверському, Дегтярівці, в тому числі і в Росії - в Рильську, Іванівському, Мазепівки, Крупці і т. д.
…досі існують у Рильському районі Курської області три села – Іванівське, Степанівка і Мазепівка, які нагадують своїми іменами про І. Мазепу …
За відомостями Національного художнього музею України архітектурний стиль цих церков отримав назва «Мазепинське бароко».
І. Мазепа домігся надання Києво-Могилянської колегії у 1701 р. статусу академії. За І. Мазепи відбувається її розквіт, кількість студентів досягає 2 тисяч.
Зовнішня політика гетьмана Мазепи
На думку історика Олександра Оглоблина, основними цілями політики Мазепи як гетьмана України були: об'єднання українських земель - Гетьманщини, Правобережної України, Запоріжжя, Слобідської України і Ханському України в складі єдиної Української держави на чолі з гетьманом, За час гетьманства йому вдалося вирішити цю задачу частково, об'єднавши Гетьманщину, Правобережну Україну і Запоріжжя.
Від самого початку своєї діяльності лівобережний гетьман І. Мазепа активно дотримувався проросійської орієнтації. У 1689 році, під час перебування свого в Москві, особливо довірливими склалися його відносини з молодим російським царем Петром І. Мазепа сподобався Петру і повернувся в Малоросію, цілком заспокоєний за своє гетьманство За згадками сучасників, Петро І довіряв українському гетьману, причому настільки, що саме І. Мазепа вважався другою людиною в державі. І. Мазепа підтримував Росію в боротьбі з Туреччиною та Кримом:
У 1689 р. І. Мазепа брав участь у другому Кримському поході українських та російських військ у Крим, який також як і перший похід зазнав невдачі.
1695, 1696 рр. Мазепа брав участь в походах Петра до Азову
У лютому 1700 року Петро І особисто нагородив орденом Андрія Первозванного (другим за рахунком) гетьмана Івана Мазепу - «за багато його у військових працях знатні і старанно-радетельни вірні служби». Девіз ордена був такий: «За віру та вірність!» (У 1708 році Мазепа був позбавлений цього ордена.)
У 1700 р. розпочалася Північна війна.
Північна війна (1700 – 1721 рр.) - це війна між Швецією та антишведським союзом у складі Росії , Речі Посполитої, Данії, Саксонії.
Причини війни:
Імперська політика Швеції і прагнення до панування на Балтиці
Геополітичні суперечності Швеції з європейськими державами (Данія, Річ Посполита, Саксонія)
Необхідність отримання Росією виходу до Європи через Балтійське море і прибалтійські території
Протиборчі сторони:
Північний союз: <-------------------------> Швеція (король Карл XII)
Росія - цар Петро I,
Данія - король Фредерік IV
Польща і Саксонія - король Август II
На початку Північної війни Мазепа допомагав Петру I:
в 1704 році, скориставшись повстанням проти Речі Посполитої і вторгненням в Польщу шведських військ, зайняв Правобережну Україну і неодноразово пропонував Петру I з'єднати обидві України в одну Малоросію, від чого Петро відмовлявся, посилаючись на укладений з Польщею договір про розподіл України на Право- і Лівобережну.
У 1705 році здійснив похід на Волинь, на допомогу союзнику Петра - Августу.
У 1706 році відбулося побачення Петра з Мазепою в Києві, де Мазепа діяльно взявся за будівництво закладеної Петром Печерської фортеці.
До наших часів дійшла фраза Мазепи, виголошена ним 17 вересня 1707 року: «Без крайньої, останньої потреби я не зміню моєї вірності до царської величності.» Тоді ж він пояснив, що це може бути за «крайня потреба»: « поки не побачу, що царська величність не в силах буде захищати не тільки України, але і всього своєї держави від шведської потенції. »
За наказами Петра І, окрім власне військової підтримки, українські селяни повністю забезпечували московську армію провіантом, фуражем і кіньми, козаки й посполиті виконували важкі канальні роботи, будували фортифікаційні споруди навколо Петербурга, Астрахані та на Кавказі, брали участь у суднобудуванні. Козацькі війська змушені були воювати в Білорусі, Литві та Фінляндії. Така ситуація надзвичайно шкодила авторитету І. Мазепи, Україна поступово втрачала будь-яку незалежність і втягувалася в політичну орбіту Московської держави.
Але все одно Мазепа готовий чекати до «крайньої, останньої потреби» - поки не стане очевидно, що Петро програє війну.