3. Хвороба крона.

Хвороба Крона — хронічне неспецифічне гранулематозне запалення шлунково-кишкового тракту, уражаються всі відділи шлунково-кишкового тракту від ротової порожнини до ануса, нижні відділи тонкого і товстого кишечника, рідше стравохід і ротова порожнина. (термінальний ілеїт, регіональний ілеїт.)

Симптоми:

діарея (її хронічний перебіг), біль у животі і втрата ваги. нудота, блювання, здуття живота, зниження апетиту.

Загальні прояви: Підвищення температури тіла, загальна слабкість.

Позакишкові:

• Запалення внутрішнього середовища очного яблука у вигляді увеїту,епісклериту;

  • Ревматичне захворювання у вигляді серонегативного спондилоартриту;

  • ураженням одного чи більше суглобів(артрит) чи місць прикріплення м'язів до кісток (ентезит);

  • Ураження шкіри в вигляді гангренозної піодермії, вузлової еритеми;

  • Неврологічні захворювання. Серед них епілепсія, інсульт, міопатія, периферична нейропатія, головні болі і депресія.

Діагностика:

Ранньою рентге­нологічною ознакою є афтозні. а в подальшому ерозивні і виразкові уражен­ня, що виявляються як крапкоподібні накопичення барію, обмежені валиком набряку. В розгорнуту фазу захворювання з'являються обширні лінійні і поперечні виразки, які утворюють рельєф слизової у вигляді бруківки. Спос­терігається стенозування кишки. У фазу ремісії виявляються псевдодивертикули, як правило на протилежній від брижі стінці кишки, які виникають в результаті запалення. У пізні стадії захворювання спостерігаються дефор­мації тонкої і товстої кишок: уражені відділи кишки стають нерухливими, виявляються стенози (до 3-5 мм). причому ділянки стенозу і дилатації можуть чергуватись. Характерним є феномен дистанції - потовщення стінки кишки. Із лабораторних показників ШОЕ, рівень С-реактивного білка, вміст лейкоцитів, тром­боцитів, гемоглобіну, гематокрит, вміст сироваткового заліза і феритину. білка і його фракцій.

Лікування:

І. Базисні препарати:

1. Препарати 5-АСК: сульфосалазин. месалазин - S- та L- форми (олса-лазин, салофальк, мезакол). месаламін (пентаса).

2. Глюкокортикоїди: преднізолон, гідрокортизон, а також нові глюкокор­тикоїди з малою біодоступністю - будесонід, буденофальк, бутометазон. флу-тиказон.

II. Препарати резерву - імуносупресори:

1. Неселективиі: азатіоприн. 6-меркаптопурин, мстатриксат.

2. Селективні: цнклоспорин А (сандимум).

III. Нова стратегія в лікуванні НВК і ХК:

1. Антицитокіни. 2. Рекомбінантні ILIO. 3. Антитіла до TNF (імоксиклаб, ремікейд) та ін.

IV. Допоміжна терапія: парентеральне харчування, детоксикація, фермен­ти, десенсибілізуюча, седативна терапія, плазмоцитоферез, сорбційні методи, пробіотики.

БІЛЕТ 26

1. Холангіти

Холангіт — неспецифічне запалення жовчних протоків внаслідок проникнення в них інфекції з жовчного міхура, кишечника, кровоносних талімфатичних судин.

Етіологія:

бактеріальна флора (кишечна паличка, ентерококи, стрептококи,сальмонели, синьогнійна паличка, протеї, анаероби), рідше гельмінти, супроводжує холецистит та жовчнокам'яну хворобу, значення має застій жовчі, внаслідок закупорки загального жовчного протоку каменем, аскаридою або стисканням його або фатерова соска пухлиною голівки підшлункової залози, при запаленні або рубцово-запальному звуженні фатерова соска тощо

Патогенез: Інфекція зазвичай спочатку розвивається у загальному жовчному протоці, а потім висхідним шляхом розповсюджується до найдрібніших внутрішньопечінкових жовчних ходів. Запальний ексудат у печінкових жовчних ходах викликає їхню обтурацію, що може призвести до розвитку множинних внутрішньопечінкових абсцесів. При їхньому прориві утворюється піддіафрагмальний абсцес, перитоніт, виникають й інші ускладнення.

Класифікація: на гострі (катаральні, гнійні, дифтерійні) та хронічні.

Симптоми:

• тупим болем у ділянці печінки,

• болючістю при пальпації у правому підребер'ї та постукуванні у ділянці печінки по міжреберному проміжку,

• збільшенням розмірів печінки,

• жовтяницею,

• високою гарячкою з ознобом.

Лікування:

при гострому обтураційному холангіті уреїдопеніцилін (мезлоцилін) і цефалоспорини (цефотаксиму). додавання препаратів метронідазолу. При септицемії антибіотики вводятьвнутрішньовенно. При рецидивуючому холангіті й частковій обтурації проток рекомендується вживання антибіотиків, як ко-тримоксазол.

Комбіновані схеми застосування антибактеріальних препаратів при гнійному холангіт^[2]і:

1)    гентаміцин + далацин + таривід;

2)    карбеніцилін + клафоран + метронідазол.

Препаратами вибору при лікуванні важких холангітів, викликаних мікроорганізмами, стійкими до більшості антибактеріальнихкоштів, є фторхінолони.

При важкому перебігу холангіту рекомендовано уреидопеницил-лин/пиперациллин по 3-4 г 4-6 разів на добу в /в або мезлоцилін по 3 г через 4 год в /в в комбінації з метронідазолом у дозі 05 г через 8 год в /в. Замість метронідазолу може бутивикористаний амікацин по 05 г через 12 год в /в.

Доцільна схема, що включає аміноглікозид (амікацин по 05 г через 12 год в /в в поєднанні з ампіциліном по 10 г через 6 год внутрішньом'язово і метронідазолом по 05 г через 8 год в /в).

Ефективне застосуванняцефалоспоринів третього покоління цефтріаксон 1-2 г одноразово в /в або цефокситин 2 г через 4 год в /в у поєднанні з метронідазолом по 05 г через 8 год в /в або кліндаміці-ном по 015-045 г через 6 год в /в. Кліндаміцин можна замінити ами-ноглікозідом амікацином по 05 г через 12 год в /в.

Методи дренування холедоха: