БІЛЕТ №1

1. Вітчизняні школи хірургів: Пирогов, Федоров, Кримов, Іщенко, Дейнека, Чухрієнко, Грабченко, Шалімов, Амосов, Даніленко.

Даниленко Напрями наукових досліджень: хірургія серця і магістральних судин, анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія; запропонував низку нових методів хірургічного лікування хворих із патологією серця і магістральних судин; удосконалив методи дефібриляції та електростимуляції при блокадах серця; створив серію апаратів штучного кровообігу; опрацював класифікацію патології серцевої діяльності, запропонував відповідні симптомокомплекси; опрацював систему контролю фізіологічних показників організму прооперованих хворих.

Грабченко-якийсь вінницький хірург

З 1945 по 1951 рiк завiдувачем кафедри працював ректор інституту, Заслужений діяч науки професор I.Я.Дейнека . Талановитий  хірург та видатний науковець І.Я.Дейнека займався вивченням проблем пухлинної патології прямої кишки та  ранньої діагностики передракових захворювань, лікування та діагностики ехінококкозу внутрішніх органів.

Чухрієнко Дмитро Павлович – засновник однієї з визначних хірургічних шкіл Дніпропетровська. під його керівництвом кафедра зробила значний внесок у розвиток і впровадження нових реконструктивних, пластичних операцій, алотрансплантацій. Вперше в Дніпропетровській області почав виконувати операції на серці, застосував екстракорпоральний гемодіаліз.

О.П. Кримова по своей направленности можно разделить на 4 группы: военно-полевая хирургия, заболевания почек и околопочечной клетчатки, герниологии, история отечественной медицины.

Высшая педагогическая школа в лице О.П. Кримова имела замечательного педагога. Его учебник "Курс специальной хирургии" (1940) в течение 15 лет был главным пособием в медицинских институтах. О.П. Кримов с большим воодушевлением читал лекции, присутствовал на практических занятиях, приучал будущего врача к клиническому мышлению, передавая им свой многолетний опыт.

М.І. Пирогов класичні праці "Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасцій" і "Топографічна анатомія заморожених розпилів людського тіла, зроблених у трьох напрямах", що дало змогу закласти підвалини для розвитку топографічної анатомії. У 1846 р.уперше в Росії застосував ефірний наркоз під час видалення грудної залози, ураженої раковою пухлиною, і вперше у світі застосував цей наркоз у воєнних умовах. Значного поширення набуло застосування ефірного наркозу під час Кримської війни. Задовго до Лістера і Земельвейса він застосовував такі антисептики, як спиртовий розчин йоду, спирт, розчин нітрату срібла, розчин хлорної води для боротьби з "міазмами" (тобто із заразним началом нагноєння ран, що, за його переконанням, могли передавати хворі один одному).

Сергій Петрович Федоров були присвячені що почала тоді інтенсивно розвиватися урології. Він розробив косо-поперечний і косо-поперековий розрізи для доступу до нирки (розрізи по Федорову), операцію піелотоміі (операція Федорова), способи интракапсулярной і так званої субкапсулярної нефректомії (операції з Федорову). Він запропонував оперативний доступ до надпочечнику (доступ Федорова); при післяпологових мочеточнікововлагаліщних свищах - операцію чрезвлагаліщной імплантації сечоводів в сечовий міхур (операція Федорова); оригінальний спосіб фіксації опущеною нирки (нефропексія по Федорову). Першим у світі Федоров справив (1899) одномоментну чреспузирную аденомектомію. Крім того, він сконструював ряд інструментів для операцій на нирках і сечовому міхурі - двозубий гачок, вигнуті під прямим кутом ниркові затискачі, зажим для загарбання пухлин сечового міхура і т.д. (Інструменти Федорова). Він сконструював (разом з інженером Менцелем) оригінальний ручний двигун для трепанації черепа, запропонував свій метод краніотомія, рекомендував доступ до основи черепа, зокрема до придатку мозку. Федоров першим описав нову нозологічну форму захворювання стравоходу - його атонию. Він багато оперував, першим у світі (1902) після холецистектомії наглухо зашив черевну порожнину. Федоров знайшов свій доступ до жовчовивідних шляхах (доступ Федорова), став автором операцій при неудалімих пухлинах кардії і нижньої третини стравоходу і при тотальному раку шлунка (операції Федорова), винайшов спосіб видалення жовчного міхура (спосіб Федорова), оригінальний шов печінки (шов Федорова) , а також спосіб накладення протиприродного заднього проходу (спосіб Федорова). Крім того, Федоров вперше застосував розроблений Н.П. Кравкова внутрішньовенний Гедоналовий наркоз.

І. М. Іщенко Праці присвячені питанням урології, хірургії черевної порожнини, клініці та терапії черепно-мозкової травми та питанням військово-польової хірургії: хірургічному лікуванню вогнепальних поранень головного мозку, спинного мозку і периферичної нервової системи, лікуванню анаеробної інфекції, питанням гострих втрат крові та її переливання, лікуванню термічних опіків, питанням організації хірургічної допомоги пораненим на передових етапах евакуації та історії військово-польової хірургії. Він обґрунтував доцільність використання в хірургії комбінованого знеболювання, що є основою сучасної анестезіології, розробляв інтубаційний потенцирований наркоз, розробляв показання до застосування гіпортемії і нейроплегії. В 1950 році опублікував монографію «Наркоз і анестезія». Разом з М. М. Губергріцем написав книгу «Диагностика заболеваний почек».

Шалімов - став першим лікарем, котрий провів вдалу пересадку підшлункової залози хворому на діабет, розробив і впровадив нові методи операцій за онкологічних захворювань, органів травлення, судин, серця. Шалімов запровадив нові методи операцій при захворюваннях органів травлення, серця, онкологічних захворюваннях тощо. Під керівництвом Шалімова проведено першу в Україні операцію пересадки серця.

Амосов - створив та очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. В 1958 р. починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 рік — уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана.

Клініку серцевої хірургії, яку очолював Амосов, в 1983 році реорганізували в Київський науково-дослідний інститут серцевої хірургії. Під його керівництвом проведені фундаментальні дослідження систем саморегулювання серця, здійснена розробка та побудова фізіологічної моделі внутрішнього середовища організму людини, моделювання на ЕОМ основних психічних функцій і деяких соціально­психологічних механізмів поведінки людини.