3. Капітал як економічна категорія.
Капіта́л — за визначенням класичної економічної теорії один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від інших факторів виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.
Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, які підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку.
Три основні риси визначення капіталу класичною економічною школою зберегли своє значення і в сучасній теорії економіки::
здатність створювати новий продукт;
неспоживання в процесі виробництва за винятком амортизації;
капітал є продуктом, створеним людською працею.
Однак, термін капітал часто використовується як складова частина інших термінів, які не зовсім відповідають цьому класичному визначенню. Уже Адам Сміт виділяв основний капітал і оборотний капітал, де оборотний капітал трактувався як і чинники виробництва, які споживаються в ньому: сировина, матеріали, проміжний продукт виробництва.
У наш час утвердилися такі терміни, як людський капітал, інтелектуальний капітал, соціальний капітал тощо.
4. Попит і пропозиція на ринку капіталів капіталів. Дисконтування.
Ринок капіталів виконує такі функції:
По-перше, об'єднує дрібні розрізнені грошові заощадження населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створює великі грошові фонди.
По-друге, трансформує грошові кошти в позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки.
По-третє, надає позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва тощо.
Оскільки капітал як чинник виробництва має природну властивість давати дохід, він користується попитом у ринковому господарстві. Суб'єктом попиту на капітал виступає бізнес. Підприємці потребують інвестицій, представлених машинами, устаткуванням, виробничими приміщеннями. Хоч реально інвестиційний попит може існувати у формі певної суми грошей, слід пам'ятати, що витрати цих грошових коштів мають чітко визначену мету — купівлю виробничих фондів, а не товарів народного споживання
Суб'єктами пропозиції капіталу є домашні господарства. Вони мають можливість пропонувати тимчасово вільні кошти як позику для придбання капітальних благ. Однак суб'єкти, що пропонують капітал, відмовляються від можливості його використання у власному бізнесі, від придбання споживчих товарів тривалого користування, від можливості мати платну освіту та від інших альтернативних варіантів використання капіталу. Чим більша сума капіталу позичається, тим більші граничні витрати втрачених можливостей.
Поєднавши графіки попиту і пропозиції капіталу, можна визначити точку К, в якій досягається рівновага на ринку капіталу (рис. ). У ній перетинаються криві попиту та пропозиції, а гранична доходність капіталу і граничні витрати втрачених можливостей збігаються.
. Отже, якщо одержувачі доходів не споживають їх повністю, а частку заощаджують, то ці заощадження можна використовувати як позичкові кошти для інвестування у виробництво, і вони внаслідок цього стають товаром на ринку чинників виробництва, а їх ціною виступає процент — плата за право користуватися позиченими коштами. Ставкою процента (нормою процента) є відношення розміру доходу з капіталу,
Приймаючи рішення з фінансових питань, кожен підприємець повинен враховувати чинник часу, тобто оцінювати грошові потоки з урахуванням строку їх використання. Для цього застосовують метод складних процентів. Наприклад, позика, що дорівнює Р, надається на умовах її повернення через t років у розмірі, збільшеному на і процентів щорічно від суми, яка є в розпорядженні позичальника.
Припустимо, що у банк зроблено внесок 1000 грн. При нормі процента 10 банк наприкінці першого року нарахує дохід 100 грн., і на рахунку вкладника буде сума 1100 грн.:
1000 + (1000 х 0,10) = 1000 (1 + 0,10) -1100 (грн.)
Якщо залишити надану позику ще на рік, то за користування протягом року сумою грошей, що становить 1100 грн., банк знову нарахує проценти. Отже, наприкінці другого року на рахунку вкладника буде така сума:
1100 + (1100 х 0,10) = 1100 (1 + 0,10) = 1000 (1 + 0,10)х(1 + 0,10) = 1000 (1 + 0,10)2 = 1210 (грн.)
Отже, майбутню вартість певної кількості вкладених коштів можна обчислити за такою формулою:
V = P (l + i)t,
де Р — теперішня вартість вкладеної суми грошей, V — її майбутня вартість, і — ставка процента, t — кількість років. Отже, вкладена гривня зростає в майбутньому внаслідок безпосереднього впливу чинника часу, який можна контролювати, застосовуючи наведену формулу.
Однак, крім майбутньої вартості (ціни) вкладеної суми фінансових коштів, існує потреба оцінити майбутні грошові потоки, пов'язані з використанням різноманітних активів. З попереднього прикладу бачимо, що гривня, яку вклали в банк сьогодні, через t років становитиме більшу суму:
Справедливим буде і протилежне твердження: гривня, що може бути отримана через і років, сьогодні коштуватиме менше, ніж одна гривня, а саме
Механізм підрахунку теперішньої вартості вкладених грошей можна зобразити такою формулою:
Проілюструємо наведену формулу таким прикладом. Припустимо, що можна одержати 1000 грн. через рік при річній нормі процента 10. у такому разі вартість цих грошей обчислюється за формулою:
Оцінка теперішньої вартості очікуваних через кілька років доходів від капіталовкладень називається дисконтуванням.
Лекція 8. Побудова виробничої структури в просторі..
Характеристика виробничої структури підприємства.
Склад і класифікація основних виробничих ланок.
Особливості спеціалізації виробничих ланок підприємства.
Характеристика виробничої структури підприємства.
ДСТУ 2960-94,5.1 Виробнича структура |
Сукупність виробничих підрозділів підприємства, із зазначенням їх складу, співвідношення та зв’язків між ними. |
Кожне промислове підприємство (об’єднання) складається з виробничих підрозділів – виробництв, цехів, дільниць та господарств, робочих місць, а також органів управління й організацій по обслуговуванню робітників підприємства. У виробничі об’єднання входять й самостійні підприємства зі своїми підрозділами.
Склад виробничих ланок, а також органів по управлінню та обслуговуванню робітників, їх кількість, величина та співвідношення між ними за розміром зайнятих площ, кількості персоналу та пропускними здібностями утворює собою загальну організаційну структуру підприємства й об’єднання.
Склад виробничих ланок підприємства й об’єднання, їх взаємозв’язки у процесі виготовлення продукції, співвідношення за чисельністю робітників , вартістю обладнання, зайнятих площ та територіальним розміщенням утворює виробничу структуру підприємства, яка є частиною загальної організаційної структури.
Сучасні великі промислові підприємства характеризуються дуже розвиненою виробничою структурою яка містить багато різних спеціалізованих цехів, дільниць, служб, господарств.
Залежно від життєвого циклу виробу розрізняють комплексну і спеціалізовану виробничу структуру підприємства.
Комплексна орієнтована на відносно більшу частину життєвого циклу виробу – “ ідея – виробництво – споживання “.
При спеціалізованій структурі підприємство зосереджується на окремих стадіях по випуску продукції і має для цього всі необхідні виробничі підрозділи.
Виробнича структура підприємства фіксується в паспорті підприємства і відображується в генеральному плані. Виробнича структура підприємства визначається характером продукції, що виготовляється, її складністю, типом виробництва, номенклатурою та обсягом випуску, формами взаємозв’язку з іншими підприємствами (рівнем кооперування). Значний вплив на виробничу структуру підприємства має спеціалізація виробництва. Наприклад, усю різноманітність виробничих структур машинобудівних підприємств в залежності від спеціалізації можливо звести до наступних груп:
Підприємства (заводи) з повним технологічним циклом. Вони мають усі заготівельні, обробляючі та складальні цехи з комплексом допоміжних і обслуговуючих підрозділів (ЛАЗ, м. Львів).
Підприємства (заводи) з неповним технологічним циклом. До їх складу входять комплекс цехів механічної, термічної та інших видів обробки і складання, а також комплекс допоміжних і обслуговуючих підрозділів. Це механоскладальні заводи, які одержують заготівки, напівфабрикати від інших підприємств в порядку кооперування (завод на ім’я Корольова С.П., м. Київ).
Складальні підприємства (заводи), які випускають машини, тобто свою продукцію, з деталей, виготовлених іншими підприємствами(завод “Фотон”, м. Сімферополь).
Заводи, що спеціалізуються на виробництві заготівок визначеного виду-литих, кованих, штампованих тощо. Вони мають, як правило, технологічну спеціалізацію (завод “Верстатолит”).
Заводи подетальної спеціалізації, які виробляють окремі групи деталей чи окремі деталі: зубчаті колеса, муфти, вали тощо (заводи шарико – підшипників, поршнів тощо).
Аналіз показує, що рівень виробничої структури підприємства залежить від складу його підрозділів, величини й характеру внутрішньо виробничих зв’язків, які можна поділити на дві групи: зв’язки по керуванню виробництвом між апаратом керування та його підрозділами; виробничо – технологічні зв’язки між підрозділами підприємства (об’єднання).
Вибір найбільш ефективного варіанту виробничої структури підприємства (об’єднання) можна вирішити різними методами:
на основі вивчення й узагальнення досвіду роботи підприємства;
методом порівняння економічної ефективності різних варіантів виробничої структури;
методом математичного моделювання.
Якщо перший і другий методи мають певні недоліки, то третій дозволяє порівняти велику кількість варіантів виробничих структур і вибрати найкращий.
Виробнича структура підприємства (об’єднання) значно впливає на його економіку. Укрупнення цехів і виробничих дільниць сприяє впровадженню прогресивної техніки й більш продуктивному її використанню, поліпшенню основних показників роботи.
Співвідношення між основними й допоміжними виробництвами, цехами та господарствами впливає на рівень продуктивності праці й розмір цехових витрат, тип побудови виробництва, цеха або дільниці може ускладнити чи полегшити керування ними, вплинути на впровадження чи використання техніки й інше. Тому постійне поліпшення виробничої структури – важливий напрям роботи керівництва кожного підприємства і об’єднання.
В якості прикладу виробничої структури енергетичного підприємства розглянемо виробничу структуру КЕС.
Управлінсько-виробнича структура КЕС подана на рис.
Окрім підприємств енергетичної галузі, які є відокремленими господарюючими одиницями, великої уваги заслуговує виробнича структура енергетичного господарства підприємства.
Виробничий процес в енергогосподарстві підприємства складається з етапів виробництва, передачі, розподілу і споживання. Споживаючі, перетворюючі і генеруючі установки, пов'язані з мережами енергопостачальних систем району місця розташування підприємства, а також між собою - мережами і розподільними пристроямиутворюють систему енергопостачання підприємства.
Основними задачами енергетичного господарства підприємства є:
- безперебійне постачання підприємства усіма видами енергії при найменших витратах;
- найбільш економна витрата енергії;
- впровадження новітньої енергетичної техніки і найбільш повне використання потужності енергоустановок;
- підвищення продуктивності праці і зниження собівартості енергетичної продукції;
- спостереження і контроль за виконанням у технологічних і інших цехах правил експлуатації енергетичного устаткування;
- організація техоглядів і ремонту енергетичного устаткування.
Склад і характер часткових виробничих процесів в енергогосподарстві підприємства визначаються його виробничою структурою (мал. 8.6).
У виробничому відношенні енергогосподарство підприємства можна підрозділити в такий спосіб:
– загальнозаводське енергогосподарство - генеруючі і перетворюючі установки, загальнозаводські енергомережі, енергоприймачі і розподільні мережі будинків і приміщень загальнозаводського призначення (склади, управління підприємства, їдальні тощо);
– цехове господарство - енергоприймачі виробничих цехів, цехові перетворюючі установки, внутрішньоцехові розподільні мережі, опалювально-вентиляційні пристрої.
